І один у полі воїн [Юрій Дольд-Михайлик] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (209) »
Юрій Дольд-Михайлик І один у полі воїн
Частина перша
Несподіваний гість
Дзвінок був настирливий і довгий. Іншим часом начальник відділу І-Ц, оберст Бертгольд, напевно схопився б з дивана, на якому лежав, і кинувся б до телефону. А цього разу він навіть не поворухнувся. Як і раніше, Бертгольд лежав, заплющивши очі, і можна було подумати, що він спить. Ад’ютант оберста гауптман Кокенмюллер вже кілька разів стукав у двері кабінету, не дочекавшись дозволу ввійти, навіть трохи відхилив їх, але, побачивши оберста на дивані з заплющеними очима, тихенько причинив їх, щоб не порушувати відпочинку свого шефа. Гауптман знав, що його начальник, оберст Бертгольд, минулої ночі не спав. Тільки під ранок, після дзвоника з Берліна, він дозволив собі трохи відпочити. Ад’ютант не був присутній при розмові Бертгольда по телефону. Але, побачивши виструнчену постать оберста й почувши його шанобливе звертання до співрозмовника, він навшпиньки вийшов з кабінету, правда, не зовсім щільно причинивши двері. Навіть уривків фраз, які чув гауптман, було досить, щоб зрозуміти, що оберст розмовляв з Гіммлером і що розмова ця була для нього несподіваною, але приємною. Після такої розмови Бертгольд міг дозволити собі полежати якісь півгодини на самоті з своїми думками! Його діяльність у цій лісистій — і тому особливо небезпечній для армії фюрера — Білорусії верховне командування оцінює дуже високо, і Гіммлер зовсім недвозначно натякнув, що йому, Бертгольдові, готують нове, ширше поле діяльності. В такому випадку можна навіть порушити звичайний розпис дня, щоб лишитися з своїми думками і трохи помріяти. Віллі Бертгольд, власне, не був мрійником. Межа прагнень і бажань для нього, кадрового офіцера німецької розвідки, якій він віддав усе своє життя, завжди ототожнювалася з поступовим, але неухильним просуванням по службі та, з зростанням добробуту його невеличкої сім’ї. Але сьогоднішня розмова трохи розбурхала фантазію Бертгольда. Ще б пак! Перед ним відкривається можливість залишити цю непривітну країну. Оберст ніколи і ні за яких умов не наважився б подавати рапорт з проханням перевести його кудись в інше місце. Це зіпсувало б репутацію офіцера, який думає тільки про виконання наказів командування і зовсім не дбає про себе особисто. Але тепер, коли сам Гіммлер... Телефонний дзвінок перервав ці приємні думки. “Хто б це так рано?” — майнуло в голові Бертгольда, і в ту ж мить він почув тихенький, але настирливий стукіт у двері кабінету. — Зайдіть! — не розплющуючи очей, кинув оберст. — З штабу дванадцятої дивізії вам дзвонять вже втретє,— тихо промовив Кокенмюллер. — Що сталося? — Бертгольд з-під напівзаплющених повік глянув на виструнченого ад’ютанта і не міг не відзначити про себе, що безсонна ніч майже не позначилася на гауптманові: його ріденьке волосся, як завжди, було зализане, щоки чисто виголені і великі безбарвні очі не виказували ніякої втоми. — Минулого вечора до нас перебіг російський офіцер. В штабі дванадцятої дивізії він відмовився давати будь-які свідчення, настирливо вимагаючи, щоб його відправили безпосередньо до вас, гер оберст! — До мене? — Так! Він назвав не лише вашу посаду і прізвище, а навіть ім’я. — Що-о? — Бертгольд здивовано знизав плечима і підвівся. — Справді, дивно! — погодився Кокенмюллер. — Звідки російський офіцер міг знати ваше прізвище?.. — І тим більше ім’я! — У всякому разі я насмілюсь радити: будьте обережні, гер оберст! Адже не виключена можливість, що цього офіцера підіслано з метою замаху на вас... — Ви перебільшуєте значення моєї персони, гер гауптман! Замах на мене, рядового офіцера... — Але, гер оберст... — спробував заперечити ад’ютант. — Це було б виправдано, коли б ішлося про командира корпусу чи армії, — не слухаючи його, продовжував Бертгольд. — Гер оберст має зважити, — запопадливо зауважив Кокенмюллер, — що йдеться не про рядового офіцера, а про офіцера, який має честь бути особистим другом Гіммлера. А для більшовиків цього вже досить. — Ви гадаєте? — Певен! — А яке розпорядження ви дали в штаб дивізії? — Від вашого імені я наказав документи перебіжчика доставити нам, а його самого затримати до розпорядження. — Цілком слушно! Документи прибули? — Так. — Дайте сюди! Кокенмюллер швидко вийшов з кабінету і за хвилину повернувся, пропустивши поперед себе товстого, невисокого на зріст обер-фельдфебеля. — Наказано передати у власні руки, гер оберст! — чітко відрапортував обер-фельдфебель, простягаючи великого пакета. Постать обер-фельдфебеля зникла за дверима кабінету. Бертгольд акуратно надрізав конверт і обережно витяг з нього надіслані документи: велику топографічну карту району воєнних дій і військову книжку. Кинувши погляд на карту, оберст мовчки передав її ад’ютантові. Приколовши карту кнопками до невеличкого- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (209) »
Последние комментарии
20 часов 47 минут назад
20 часов 49 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 6 часов назад
1 день 7 часов назад
2 дней 4 часов назад