За чашкою Чаю… [Владислав Вікторович Манжара] (fb2) читать постранично

Владислав Манжара

За чашкою Чаю

Збірка невеличких оповідань про кохання. Нічого особливого, але за чашкою чаю почитати можна.

2017

ЗМІСТ

Незнайомка      4

“Зачекаєте?”      9

Без назви      13

Неочікувана зустріч      20

Від Автора

Вітаю моїх читачів! Звертаюся в першу чергу до людей, які ну дуже люблять читати. Настільки це люблять, що читають навіть слова автора (сам частенько пропускаю цю сторінку).

Що Я хочу сказати. Це твори, які Я писав в продовж свого студентства. Тому вони можуть бути наївні, занадто прості, або нудні. У зв’язку з цим, хочу попросити не судити строго і не порівнювати мене з метрами письма. Я лише починаю.

Я пишу лише у своє задоволення, тому оповідань так мало. Думаю, з часом Я збільшу кількість і якість творів, тому дуже сподіваюсь, що вам сподобаються мої розповіді і ви буде з нетерпінням чекати на вихід наступної збірки.

Приємного читання!

P. S.: Не забудьте заварити чай.

P. P. S.: І загорнутись у м’яку, теплу ковдру.

НЕЗНАЙОМКА

Він стояв біля входу в ТРЦ. На дворі було не дуже холодно. Можливо, це просто йому здавалось, бо серце активно переганяло кров по жилах. Він хвилювався перед першою зустріччю. Масло в вогонь додавало і її запізнення. Аж 15 хвилин! Для нього, завжди пунктуальної людини, це було занадто багато. Але він знав про жіночу особливість довго збиратися…

Падав лапатий сніг. Вона поспішала на зустріч. Варто додати, що її швидкість на каблуках не значно перевищувала швидкість, з якою деякі люди прогулюються парком. Як завжди, вона затягувала з виходом. Чепурилася до останньої хвилини. Та ще й, як на зло, забула гребінець на трюмо і поверталась за ним. На зупинці, як завжди, проїхали дві маршрутки, які їхали не в ту сторону. Не зважаючи на всі ці дрібні перепони вона вже була на фінішній прямій. Вже виднілась вивіска ТРЦ…

Він стояв і дивився як повільно, не поспішаючи падає сніг. «От йому точно нікуди спішити» – подумав він і в цей момент побачив дівчину, яка була протилежним явищем до цього спокійного снігопаду. Майже перечіпляючись, вона наближалась до нього. Він зрозумів: це – вона! Дівчина, з якою він переписувався кілька тижнів і бачив тільки на фото. В житті вона була це вродливішою. Підбори чоботів весело відбивали швидкий ритм. Світла коса лежала на темному пальто. Шарф закривав груди і горло від холодного вітру. «Дивовижна…»

Вона поспішала як могла. Піднявши очі, щоб подивитись, чи не налетить вона на когось, вона побачила його. «Це точно він! Точно, як на фото». Високий парубок стояв біля входу і дивився на неї. Він тримав руки в кишені куртки, щоб вони не змерзли. Подумки вона дорікала себе за нездатність прийти вчасно. Але він чекав і це добре. До нього залишалось кілька кроків.

І от вони зустрілись. Дві людини, які ніколи раніше один одного не бачили. Яких звела разом всесвітня павутина, в якій переплелись людські долі тісніше, ніж за всі століття до цього. В мережі можна знайти не тільки неграмотність і вузьколобість на безглуздих форумах, але і дещо чистіше. (Дискусії про те, що Інтернет вбив живе спілкування залишимо якраз для таких форумів. А зараз подовжимо розповідь про пару, яку поєднав Інтернет, і яка зараз застигла у вашій уяві.)

– Привіт. – Сказав він. Це єдине що прийшло йому в голову. Та і що ще можна було казати в даній ситуації?

– Привіт. Я тебе одразу впізнала. Ти такий же як на фото. – Вона не знала як себе вести. Це перше в її житті подібне знайомство. Від подруг вона вдосталь наслухалась про випадки, коли співрозмовник з мережі, зовсім не такий, як на фото і вже підготувала себе до гіршого, але ці хвилювання були марними. Він такий, як там: високий, чорнявий, з зеленими очима. Гладенько поголений, без жодного порізу. Щира посмішка випромінювала оптимізм.

– А ти не така…

«Ну от» – подумала вона, але поспішила з висновками, через занадто довгу паузу.

– …В житті ти краща. Але це не виправдовує твого запізнення.

– Вибач. Я завжди така. Я нічого не можу з цим зробити. Скільки вже разів пробувала, але ніяк не виходить прийти вчасно.

– Все гаразд. Не хвилюйся. Ходімо всередину!

– Звичайно. Ти, напевно замерз.

Посміхаючись, вони зайшли всередину.

ТРЦ був чудовий. Кілька поверхів з магазинами, в довгому коридорі першого поверху була купа маленьких кав’ярень, різноманітного оформлення. Але вони йшли в конкретний заклад. Він не спроста вибрав його. Це було його улюблене кафе в місті. Однією з родзинок цього закладу була кухня. Нічим цікавим вона не виділялась, але повар наче продав душу дияволу, тому що все було дуже смачним. Особливо він любив там круасани. Вони були просто божественні. Великий і теплий круасан з чашкою гарячої кави – його постійне замовлення в цьому закладі.

Зайшовши в кафе, вони швидко зайняли вільний столик на двох. Він був --">