КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713023 томов
Объем библиотеки - 1403 Гб.
Всего авторов - 274606
Пользователей - 125091

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Надруковано в Бейруті [Жаббур Дуейги] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Жаббур Дуейги Надруковано в Бейруті

Присвячується Фаресу Сассіну


1

У розпал літньої спеки, що охопила Бейрут одного року другого десятиліття двадцять першого століття, молодий чоловік із високо піднятими бровами (так, наче він увесь час говорить «ні») вийшов з громадського автобуса, на борту якого було оголошення: «Не забувайте викрадених, примусово виселених та скалічених війною». На грудях коло серця він тримав грубий зошит із червоною обкладинкою, через що нагадував людину зі зламаною чи простреленою рукою на перев’язі. Він ішов швидко і рвучко, стукаючи каблуками свого нового взуття об тротуар, і здавалося, що прив’ялі дерева на набережній та неквапливі перехожі перешкоджають йому дістатися туди, куди він так прагне.

Він зайшов у будівлю, фасад якої був оздоблений різьбленням по темному базальту. Колись у той фасад влучив артилерійський снаряд, що тільки більше підкреслило абстракціонізм дизайну. Хлопець поправив яскраву червоно-жовту краватку перед дзеркалом ліфта і зайшов у кабінет до чоловіка, чий вік складно було визначити. Стіну його офісу прикрашала німецькомовна афіша вистави «Трикопійчана опера». Сам він, у товстих окулярах, сидів за письмовим столом і з самого ранку був у поганому гуморі. Йому доводилося напружувати пам’ять, про яку серед його друзів ходили легенди, аби пригадати й набрати одним пальцем муаллаку[1] Зугейра бін Абі Сульма. Він проставляв діакритичні знаки і вибирав для кожного бейта новий шрифт, аж доки вичерпав усі можливі опції, які пропонувала «Windows». Він саме набирав шрифтом «Andalus Medium» відомий рядок із цієї муаллаки:

Війна – не що інше як те, що ви пізнали й прожили,

А все, що про неї говорять, – просто слова, яким віри немає.

Коли високий хлопець виріс просто перед ним, вказівний палець правої руки завис у повітрі і чоловік поглянув на гостя. Той представився:

— Добрий день! Я Фарід Абу Шаар!

Абу Шаар? Себто «довговолосий»? Це що, ваш псевдонім?

Хлопцеві не сподобався цей жарт видавця, який узяв у нього зошит, пильно вглядаючись в обличчя Фаріда. Чоловік відкрив першу сторінку, присвиснув від здивування, звів брови, прочитав уголос: «Майбутня книга», — і розчаровано зреагував:

— Та це ж назва твору Моріса Бланшо!

Він повернув зошит хлопцеві, пояснюючи, що ось уже щонайменше десять років видавництво не приймає рукописів і перестало публікувати поетичні збірки. Склад забитий ними, і їх роздають безкоштовно всім охочим. Молодий чоловік хотів заперечити, що це не поетична збірка, але видавець за письмовим столом випередив його рішучим вердиктом:

— Прозу ми також більше не приймаємо!

Фарід Абу Шаар стиснув правий кулак і вийшов. Дошкульну відповідь, якою він вчасно не почастував цього гладкого грубіяна, що додруковував муаллаку Зугейра бін Абі Сульма на своєму комп’ютері, він бубонів собі під ніс на задньому сидінні таксі. Авто везло його додому, до околиці Форн аш-Шеббак, неподалік звідти. Як тільки він приїхав, його мати стала скаржитися на біль від варикозу: сині вени обплітають її ноги після того, як вона народила його, найменшого з її трьох синів, а важив він нівроку п’ять кілограмів.

Мати нагодувала його баранячими тельбухами, скропленими лимонним соком і щедро начиненими цибулею та сосновою глицею, — усе так, як він любить. Після цього Фарід приліг на канапі, аби віддатися приємному денному перепочинку перед телевізором.

На наступний день у нього була запланована зустріч у бейрутському порту біля маяка, який так і не запрацював, хоча ремонтні роботи на ньому закінчилися. Заново пофарбований у чорне й біле, маяк сяяв у світлі вранішнього сонця. Фаріда зустріла жінка, що курила довгу тонку сигару і вже замовила для нього каву, навіть не запитавши його. Великим пальцем вона погортала сторінки його зошита з кінця і спробувала визначити вагу. Перед нею на столі лежало фото її батька, чоловіка з зачесаним назад густим волоссям, який стояв поряд із Максимом Роденсоном, спираючись на двері Сорбонни. Це він передав видавництво своїй доньці, яка тепер випускала легеньку хмарку диму з сигари та нотувала цифри в записник із пожовклими сторінками.

Коли вона підвела голову, то побачила, що молодий чоловік мовчки, очікувально спостерігає за нею. Упевнена в собі, смаглява, виклично вродлива — сильна бейрутська жінка, — вона одразу перейшла до справи:

— Чотири тисячі доларів. І ти зможеш отримати двісті примірників безкоштовно.

Помітивши розгублений вираз на обличчі хлопця, вона додала:

— Друк, набір, редагування…

Він спробував заперечити, але вона підвелася, чим змусила його замовкнути, схопила за руку і потягла до дверей, пояснюючи:

— Ніхто зараз нічого не читає. Або ми закриваємо наші книгарні, або поводимося, як повії…

Ідучи звідти в розпачі, Фарід втішав себе тим, що той, хто