Кожен день – інший. Щоденник [Галина Пагутяк] (fb2) читать постранично, страница - 43

самого кольору, як скляна крапля з Єрусалиму, що Лада подарувала мені на Миколая. Львів не замінить мені Єрусалиму, але ніщо не обірве золоту ниточку, що пов’язує для мене ці два лев’ячі міста.

А щодо кінця світу, який має нібито настати завтра, то птахи, коти і собаки нічого про це не кажуть і не виявляють ні найменшої тривоги, отже, нічого такого не буде.

20.12.2012

Пам’ять про зиму

У творчості я покладаюсь на пам’ять. Що залишиться — те й добре. Решта осяде десь у підсвідомості, як той орел, що після грози гнався за зайцем на схилі гори Магури, і ми, мокрі, радісні, що пережили увесь цей жах з громами і блискавками серед дерев, співчували дебелому зайчиськові. Він таки втік. Я думаю, що це був Вищий промисел. Такі речі не для дитячих очей. Кожен день ми ризикуємо власним життям, уникаємо смерті. І так звикли, що навіть не усвідомлюємо, до чого доторкнулись. Ця внутрішня черствість накладає відбиток на наші вчинки, і ось це справді засмучує. То неправда, що зараз я у своїй квартирі-фортеці. Я зараз переживаю весь жах покірної беззахисності істот, багато з яких просто не переживуть цієї зими. І мені холодно.

21.12.2012

Мистецтво бесіди

Чим більше аргументів, суперечок, тим легше виявити інтелектуальну безпомічність моїх сучасників. Давно вже зникло мистецтво бесіди, важко сказати, коли саме, мабуть, ще в часи Сковороди з його архаїчними діалогами. Хтось може читати Платона, але навряд чи стане вчитися у нього мистецтву розмовляти з людьми, бо потреба в бесіді давно зникла. Спілкування — це не бесіда, у ньому немає жодних правил. Інтерв’ю — засіб піару відомої особи або в кращому випадку виведення її на чисту воду. Є таке російське слово «разоблачение». Зняття одежі, під якою сподіваються знайти монстра або голого короля. Усе, що важке, нам непотрібне. Легше стрибати по камінцях, аніж довго будувати кладку. Вміти правильно мислити не вміють навіть ті, хто вдається до спекулятивного мислення і знайомий із законами логіки.

Все це так мало нагадує спільні пошуки істини, що його намагаються замаскувати іншомовними словами й термінами, що імітують вченість. Якщо такі слова або терміни можна перекласти рідною мовою і вживати, то чому б і ні? Іноді перекладеш, і тоді явиться перед тобою вся убогість бесідника чи автора монологу, який уявив собі, ніби він воює з привидами. Чи не пошукати мистецтво бесіди в житті, коли двоє людей хочуть дізнатися про якусь річ і щедро діляться між собою усім своїм досвідом і навіть почуттями?..

22.12.2012

Стихія і поза нею

Часом здається, ніби я порушила якесь правило і через те покарана. Але якщо ніколи не живеш за правилами, то хіба можна їх порушувати? А тоді й покарання, наче у байці Глібова: «І щуку кинули у річку». Отак і я живу в своїй стихії, отримую по носі, коли порушую незрозумілі правила, але це вже давно не боляче. А жити в місці, де хворі — нормальні, а здорових намагаються зробити хворими, як каже Валентин Лученко, якось незручно. Де тебе примушують любити нелюбих і називають це толерантністю, де рибка клює лише на збочену наживку, де ходять по колу, виспівуючи мантри злочинам супроти людства і людяності, де творча праця цінується нижче праці сторожа. А якщо хтось скаже, що все так було досі, то я знайду сили відповісти: ні, не було.

24.12.2012

Активне пізнання

Між богами і людьми існує проміжна ланка: клір і пророки. Важко з цим не погодитись. Але будь-який посередник ніколи не передасть точно свою розмову з Вищою сутністю. Ось це вже збагнути важче. Швидше, їх делегують для розмови. Не так важливо, що кажуть боги, а що вимагають від них люди. Тому релігія так перенасичена магією — наміром побороти невідоме й непізнане. Це активне пізнання, з якого потім виділилась наука.

25.12.2012

Горностай у снігу

Дочка надіслала мені фото горностая, якого бачила недавно у снігу далеко від дому. Біле на білому. Вона досі пам’ятає, як уперше побачила цю чудову спритну істоту. Було їй років три або чотири. Ми вертались з прогулянки і побачили, як біля критого сховища для льону мишкував горностай. Чомусь такі зустрічі запам’ятовуються на все життя. Три білі голуби, які кружляли над нами, коли ми сиділи на траві біля іржавої споруди, що подавала воду у колгоспні стайні. Орел, який полював на зайця. Мама-куниця, що переходила з дітьми дорогу. У траві вони нагадували купку боровиків. Товста веретільниця, поворозник і полоз у лісі. Краса і ґрація, недоступні людям. Зафіксувати вдалося лише горностая, і то не того. Інші чудові видіння можна описати лише словами. Тисячі образів, які заслуговують на вічність, зберігаються в темних водах. Наостанок вони виринуть замість образів людей і розчиняться в містичному світлі небуття. Це і буде справедливість. Те, що для людей не має жодної цінності, якраз найцінніше.

26.12.2012

Кінець щоденника