КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713023 томов
Объем библиотеки - 1403 Гб.
Всего авторов - 274606
Пользователей - 125091

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Кожен день – інший. Щоденник [Галина Пагутяк] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

відпускає мене, бо я йому потрібна. Не його мешканцям, а його душі. Містичне місце Добромиль, я завжди відкриваю у ньому щось нове, і поїздка туди для мене як для когось поїздка до Кракова чи Відня. Я не колекціоную місця, я в них шукаю, як тепер виявилось, відблиск Святої землі.

Тепер про те, що шукатиме читач в моєму щоденнику. Бог його знає. Напевно, те, що я не промовила вголос. Вияви непублічності. Можливо, він знайде там підтвердження власних думок, а це означатиме, що комунікація налагодилась. І я буду тішитись, якщо про це дізнаюсь.

У мене були постійні читачі, декого я знаю особисто. Наприклад, Юлія Мельникова, що написала роман «Львів самотніх сердець», я цей роман переклала, а Василь Ґабор видав, Валентин Лученко, мислитель із Києва, який пише чудову медитативну прозу, Віталій Щербаков із Нікополя, дивовижна людина, який перекладав увесь цей час щоденник і розсилав по всьому світу друзям, передавав відгуки. Він же й переклав «Урізьку ґотику», «Слугу з Добромиля», «Зачарованих музикантів». Не було б моєї сторінки на «Прозі.ру», я б не пізнала цих людей, чия думка для мене дуже важлива, бо ми існуємо в єдиному культурно-етичному полі, і коли я писала щоденник, то думала про них, а часом писала для них. Алія Єгізбекова, Марина Гареєва, Олексій Ващук, Василина Іванина, і невідомі читачі, які нічим себе не виказали, хоча, можливо, ми знайомі. Я вважаю це просто виявом делікатності. Отож, перш ніж щоденник отримав паперову форму, він уже був прочитаний і навіть перекладений російською мовою. І тепер мені не страшно віддавати його на суд іншим читачам. Критики ж, звісно, на те і є, щоб ставитися з підозрою до подібного жанру. Або людині нема про що писати, або в неї манія величі — можуть подумати вони.

Насправді все просто. Уже дописуючи щоденник, щоб не став він моїм безкінечним обов’язком, я збагнула, навіщо це роблю. Щоб переконатись самій і переконати інших: наше життя не суцільна смуга одноманітних днів, які ми намагаємось урізноманітнити. Кожен день — не схожий на інший, кожен день — це перемога над смертю і забуттям, і кожен день може виявитись останнім. Тільки тоді ми будемо цінувати себе і шукати власну неповторність серед шорстких стін буття. Щоденник повернув мене якоюсь мірою самій собі, бо я відчула, що раптом впряглася у віз разом з іншими, а це — не моє. Дух нонконформізму витає наді мною все життя.

Культурний контекст зникає, коли ми втрачаємо свободу, спершу зовнішню, а тоді внутрішню. Багато речей з життя людей не перестає мене дивувати, бо я знаю, що марнославство, гординя, дріб’язковість знищують людську особистість. Така людина ніколи не стає дорослою, бо не була ніколи дитиною. Страшно жити у цьому світі, що деградує на очах. Колись я написала: «Так є, але так не повинно бути». І я радію, коли чую ці слова від когось. Значить, комунікація відбулася. А тепер наступним кроком для нас нехай буде: «Якщо не можеш знайти двері, то намалюй їх на стіні».

Щиро Ваша Галина Пагутяк


Три сойки
Три сойки прилетіли під моє вікно і сіли на аличу, дерево бідних і голодних. Плоди давно зірвали люди, пообтрушував вітер, листя опало. Одна сойка зазирнула навіть на балкон, де в щілинах заснули комахи й сховалось насіння.

Коли я бачу цих птахів, зразу пригадую «Сойчине крило» Івана Франка, повість у формі листа змученої хворої жінки. «Чи тямиш мене, Масіно?» — раз у раз звертається вона до чоловіка, якого колись скривдила. І тепер не те, що не можна щось змінити, а вже не хочеться щось змінювати. Хворий Франко наливає собі в баночку чаю, загортає в папір два кусники хліба. Йому на це потрібно втричі більше часу, ніж колись. Він спускається з гори в діл, звертає направо. У Львові не заблукаєш, тут можна перетинати місто по діагоналі й думати про щось своє. І так він кожного дня йде до бібліотеки Оссолінських, і баночка чаю в кишені пальта гріє йому стегно, осипаються крихти хліба. В другій кишені шелестить папір і калатає олівець. На високих деревах Цитаделі кричать сойки голосами котів, ворон, собак. На Сихові, де я сиджу зараз перед комп’ютером, ще нема нічого. Самі ліси й пасовиська.

3.11.2011


Нуль
Клени вже облетіли. Нуль градусів надворі. Холодний нуль, таке собі безтемператур’я. Нуль — це холод і темрява. Я рідко згадую ті часи, коли бувала у Львові транзитом, а якщо згадую, то це як нуль: холод і темрява душі. Руїни 90-х років, коли ламався не політичний устрій, а стосунки між людьми. Моє приватне і творче життя теж почало опускатися в бік мінуса, і це викликало в мене дуже багато емоцій.

Надто багато емоцій — це мінус, бо вони вимагають душевного ексгібіціонізму й помалу висушують серце. Може, тому й радять за мертвими не надто довго плакати, щоб не перетворитись на випалену пустелю, над якою безжально сяє сонце, схоже на нуль.

Врешті я позбулась усіх нулів, знайшовши собі стіни і двері. І коли я чую про чиюсь смерть, то думаю: «Що ж, вмирати — це природньо». Бо крім холодного і темного нуля існує ще