Домонтович Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДОМОНТОВИЧ Василь Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, військовий.

З дворянської родини.

Народився в 1807 р. в с. Кудрівці Сосницького повіту Чернігівської губернії Російської імперії

(нині – Сосницький район Чернігівської області України).

Помер 12 (24) жовтня 1868 р. в м. Тифлісі Російської імперії (нині – м. Тбілісі, столиця Грузії).

Закінчив Петербурзький 1-й кадетський корпус (1826).

Служив в Петербурзькій 10-й артилерійській бригаді, Кавказькій артилерійській бригаді.

Брав участь у російсько-турецькій війні (1828-1829), військових компаніях у Польщі (1831) і на

Кавказі (1859).

Кавалер польського знака «За військову гідність» 4-го ступеня (1831), російських орденів св.

Ганни 3-го ступеня з бантом (1849), св. Володимира 4-го ступеня з бантом (1855), св. Станіслава 2-

го ступеня з мечами (1859).

Друкувався в журналах «Літературний додаток до «Вітчизняних нотаток», «Слов’янин»,

«Літературний додаток до «Руського інваліда», альманахах «Гірлянда», «Зурна», «Пам’ятник

вітчизняних муз».

Як поет дебютував в журналі «Слов’янин» віршами (1827).

Потім настала черга віршів «Меланхолія», «Мрії», «До Вел’яшева», «Літній ранок» (усі – 1827),

«Смерть воїна» (1828), «Лист до дядька», «До моря» (1828-1829), «Спогади про переправу

Дунайську» (1830), «Вірші до поручика князя Голіцина» (1832), «Поїздка в Цінандалі» (1855).

З найвідоміших доробків варто назвати романси «Я щасливий, коли з тобою буваю» (1830), «Що

співаєш, красуне-дівчино?» (1832).

Д. – також автор численних любительських віршів і експромтів. На Кавказі довго ходили в

списках його вірші, присвячені Кавказькій війні, гумористичні описи військового побуту і

численні тости-імпровізації.

Особисте життя у нашого земляка не склалося: він так і не одружився.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – В. Бенедиктов, О. Аляб’єв, О. Барятинський, П. Свиньїн та

ін.

***

ПОНЕВІРЯЮЧИСЬ, ГАДАЮ

, з життєвого кредо В. Домонтовича

А я, поневіряючись, гадаю: колись, колись переселюся в Малоросійські краї!

ТИХІШЕ, ЛІРО, вірш В. Домонтовича «Що співаєш, красуне-дівчино?»

Что поешь, краса-девица,

Песнь Италии златой?

Очаруй меня, певица,

Песней родины святой!

Все родное сердцу ближе,

Сердце чувствует живей;

Ну пропой же, ну начни же:

«Соловей мой, соловей!»

Тише, лира, смолкни, лира!

Вот певица начала

И со звуками клавира

Голос ангельский слила.

Я сижу уединенно,

Взор покоится на ней:

Бесподобно, несравненно!

Соловей мой, соловей!

Вот рулада за руладой,

Трель за трелью потекли

И, как огненною лавой,

Сердце, грудь мою прожгли,

Замираю постепенно…

Слезы льются из очей…

Бесподобно, несравненно!

Соловей мой, соловей!

ЛЮДИНА-ШТИК, з вірша В. Домонтовича «Кавказька війна»

И ты, Ермолов незабвенный,

России слава, горцам страх,

Чье имя, как завет священный,

Штыками врезано в горах...

КРИВАВИЙ ШЛЯХ, з вірша В. Домонтовича «Котляревський»

О, Котляревский! Вечной славой

Ты озарил кавказский штык!

Помянем путь его кровавый –

Его полков победный клик...

ПОЕЗІЯ, ЯКА ПРОПАХЛА ПОРОХОМ, з статті О. Кривенка «Домонтович Василь

Васильович»

Розпочав службу прапорщиком в першій батарейній роті 10 артилерійської бригади, з якою брав

участь у російсько-турецькій війні: 27 травня в битві при переправі через Дунай (описаною ним у

вірші: «Спогад про переправу Дунайську»), потім – в блокаді Шумли, при атаці укріпленого

табору Куртена і, нарешті, в облозі і взятті Варни. Враження від цієї війни молодий офіцер описав

у низці віршів, котрі свідчили про пригноблений стан духу, в якому він перебував далеко від

батьківщини. «А я Туреччиною проклятою», писав він своєму дядькові, «поневіряючись, гадаю: коли, коли переберусь я в Малоросійські краї!».

Закінчилася турецька війна – і через два роки Домонтович бере участь у військових діях в

Польщі: 6 і 7 квітня 1831 р. – в битві при м. Барагиб і в переслідуванні корпусу Дверницького до

австрійського кордону, потім через Буг переходить кордон Царства Польського, в межах якого, втім, він залишався лише до кінця травня того ж року.

Близько трьох років

--">