Никулин Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
НІКУЛІН Лев Веніамінович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, журналіст, дипломат. Справжнє прізвище – Ольконицький Лев Володимирович.
Псевдонім – Анжеліка Саф’янова.
З інтелігентської родини. Батько, Ольконицький В., – актор.
Народився 8 (20) травня 1891 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 9 березня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Одеське комерційне училище (1910), навчався в Сорбонні (1910-1911), закінчив
Московський комерційний інститут (1911-1917).
Працював завідувачем літературною частиною кіноательє «Біофільм», в Культосвіті і
політорганах Червоної Армії і Балтійського флоту, на дипломатичній роботі, директором
Челябінського обласного книжкового видавництва.
Лауреат Державної премії СРСР (1952).
Один з фундаторів журналу «Іноземна література».
Друкувався в газетах «Кримський вісник», «Вісті», «Правда», журналах «Дон», «Селянка»,
«Вогник», «Радянський воїн», «Робітниця».
Як літератор дебютував віршами в газеті «Кримський вісник» (1910).
Потім настала черга прозових творів: «Зрадник» (1914), «Чотирнадцять місяців в Афганістані»
(1923), «Ніяких випадковостей» (1924), «Таємниця сейфа» (1925), «Бацила щирості» (1926),
«Банний лист», «Ні з того, ні з сього», «Привиди Арбатського ринку», «Ад’ютанти господа бога»
(усі – 1927), «Час, простір, рух» (1933), «Урал Південний» (1943), «Відгадувач думок» (1948),
«Росії вірні сини» (1950), «Московські зірки» (1954-1957), «Мертві брижі» (1965).
Перу нашого земляка також належать книги «Люди російського мистецтва» (1947), «Федір
Шаляпін» (1954), «Чехов. Бунін. Купрін» (1960), «Люди і мандри. Спогади» (1962).
О. – автор п’єс «Душа Москви», «Земляки».
За життя мав тритомне видання творів (1956).
За романами нашого земляка знято художні фільми «Над безмовністю вічності» і «Скерцо
диявола» (1916), а також популярний серіал «Операція «Трест».
Серед друзів та близьких знайомих Н. – В. Маяковський, Б. Єфімов, Є. Крігер, М. Горький, О.
Блок, С, Єсенін, Л. Рейснер, А. Луначарський, І. Бабель, Ю. Олеша,О. Фадєєв, О. Толстой, М.
Кольцов, К. Станиславський, Ф. Шаляпін, Л. Кассіль, Б. Лавреньов та ін.
***
МОЛОДЬ ЕПАТУЄ СВІТ,
з поетичного кредо Л. Нікуліна
Чужды всяческой этики,
Звоном новеньких лир
Молодые поэтики
Эпатируют мир.
ХЛОПЧИК З СКОРБОТНИМ ОБЛИЧЧЯМ, зі спогадів Л. Нікуліна «Сергій Єсенін»
Уперше я побачив його 1918 року, серед літа, в одному з тих московських кафе, де спроможні
панове в той голодний рік ласували справжньою кавою з цукром і здобними булочками.
...Поступово спроможні панове перекочували до України, до гетьманської держави, і власники
кафе для залучення нових клієнтів назвали своє підприємство «Музичною табакеркою» і за
недорогу плату випускали на естраду поетів. Поети читали вірші випадковій публіці – естетам в
довгополих візитках і кольорових жилетах, співробітникам банно-пральних загонів, що окопалися
в тилу, – так званим земгусарам, захопленим ученицям театральних шкіл; але приходили сюди й
поціновувачі поезії, головним чином провінціали – лікарі, вчителі, студенти.
Найменше виявляли цікавість до виступаючих на естраді самі поети, вони зазвичай сиділи не в
круглому залі, а в сусідній кімнаті і читали один одному вірші – свої, чужі...
...Словом, в «Табакерці» був звичайний вечір, який не обіцяв нічого чудового, коли раптом усі
принишкнули – з круглого залу донісся молодий, чистий і свіжий голос, і в ньому відчувалося
щось привабливе, закличне.
На ньому не було чумарки, він не був обстрижений в дужку, як деякі поети з селян, не було і чобіт
з лаковими халявами. Світло-сірий піджак облягав його струнку фігуру і дуже йшов йому – таке
уміння з витонченою недбалістю носити міський костюм я бачив ще у однієї людини, що вийшла з
народних низів, – у Шаляпіна.
Невимушено і просто Єсенін читав вірші, не підкреслюючи їх сенсу, не натискаючи по-
акторському на виграшні строфи, і вірші доходили, що називається, брали за серце, притому читав
він без тіні якогось місцевої говірки.
Успіх він мав великий. Легко зістрибнувши з естради, сів на місце, за столик. Була довга перерва –
поети розуміли, що читати після Єсеніна невигідно.
...Я зустрічав Єсеніна досить
Последние комментарии
1 день 3 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 11 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 17 часов назад