Журавлиний крик [Василь Биков Бикав] (fb2) читать постранично, страница - 3

був не командиром взводу, а принаймні командиром полку. За ним покірно й байдуже попростували Свист і Овсєєв. Оглянувшись на заклопотаного Фішера, Свист зсунув на брову пілотку і, вискалюючи білі зуби, необразливо поглузував:

— Ото завданнячко професорові, ярина зелена. Дасться взнаки…

— Не базікай. Краще йди до того білого стовпчика біля колії, там і копай, — звелів старшина.

Свист звернув на картоплище і ще раз, посміхнувшись, оглянувся на Фішера, який нерухомо стояв біля своєї позиції в бур’яні й заклопотано чухав неголене підборіддя.

Карпенко з Овсєєвим підійшли до сторожки, старшина по-господарському поторгав розчинені рипучі двері й переступив поріг покинутої будки. З двох вибитих вікон тягнуло пронизливим холодом, метлявся на стіні надірваний поруділий плакат, який закликав колись розводити бджіл; страшенно смерділо сажею, пилом та ще чимось нежилим і неприємним. На затоптаній, всипаній солом’яною потертю підлозі валялисю шматки штукатурки й грудки грязюки з підошов. Старшина мовчки озирав скупі сліди колишнього людського пристанища; Овсеев стояв біля порога.

— От коли б стіни товщі, було б укриття, — подобрілим голосом розсудливо мовив Карпенко. Овсеев простягнув руку — помацав облуплений бік грубки.

— Що, думаєш, тепла? — суворо усміхнувся Карпенко.

— А давайте затопимо. Раз не вистачає інструменту, можна по черзі копати й грітися, — пожвавішав стриманий досі боєць. — Га, старшино?

— Ти що — до тещі в гості прийшов? Грітися! Зажди, ось настане ранок — він тобі дасть прикурити. Жарко буде.

— Ну, то й що, як жарко?.. А зараз чого мерзнути? Давай розпалимо в грубці, вікна замаскуємо… Га, командире? — наполягав Овсєєв, ліниво поводячи чорними циганськими очима.

— Не базікай. Іди он біля Свиста займай позицію і давай влаштовуйся.

Карпенко вийшов з будки й здибав Глечика, який тягнув звідкілясь зігнутий залізний прут. Побачивши командира, той зупинився й шанобливо показав іржаву залізяку.

— Ось наче ломик — довбати. А вигортати й жменями можна.

Глечик винувато усміхнувся, старшина непевно подивився на нього, хотів сказати щось суворе, але в молодого бійця був такий наївний вигляд, що він, полагіднівши, мовив просто:

— Ну, давай. Ось тут копатимеш — по цей бік сторожки, а я вже по той — у центрі. Берися, не зволікай. Поки видно…

2

Смеркалося, коли з-за лісу поповзли сизі похмурі хмари. Вони важко й щільно затягли небо, затулили осяйну щілину над косогором; стало моторошно, тривожно й холодно. Вітер з шаленою осінньою люттю обтрушував берези над шляхом, шарпав, вимітав придорожній молодняк, гнав через залізницю в сіру далечінь зграйки шарудливого листя. Каламутна вода в калюжі від поривів вітру аж випліскувалася з дороги й бризкала на узбіччя холодними брудними краплями.

Бійці на переїзді запопадливо взялися до роботи — копали, довбали, вгризалися в затверділий переліг. Пшеничний мало не по самі плечі зарився в руду купу глини. Відкидаючи далеко навколо розсипчасті грудки, легко й весело готував собі позицію розпаленілий Свист. Він зняв із себе всі ремені й шинель і, лишившись у гімнастерці, спритно вигортав землю з ямища малою піхотинською лопаткою. Кроків за двадцять від нього, теж над лінією, час від часу зупиняючись, відпочиваючи й оглядаючись на товаришів, з трохи меншою заповзятливістю, ніж вони, окопувався Овсєєв. Біля самісінької будки вміло обладнував кулеметну позицію старшина Карпенко; по другий бік від нього старанно довбав землю розчервонілий, пітний Глечик. Подлубавши залізякою грунт, хлопець викидав його руками, потім пригорщами вибирав пісок і знову довбав. Один тільки Фішер без діла сумно сидів у чорнобилі, де його залишив старшина, і, ховаючи в рукава змерзлі руки, гортав якусь книжку.

За цим заняттям і вгледів його Карпенко, коли, перепинивши на мить роботу, вийшов із-за сторожки. Обличчя стомленого, заклопотаного старшини враз аж пересмикнулося, коли він завважив безділля свого підлеглого. Вилаявшись, він накинув на спітнілу спину зашкарублу від грязі шинель і попрямував понад канавою до невдахи-бійця.

— Ну що? Довго ви будете сидіти? Може, гадаєте, що коли нема лопатки, то я вас у батальйон відправлю, в безпечне місце?

Зовні байдужий до всього Фішер розгублено закліпав під окулярами короткозорими очима, неквапно підвівся з землі і, затинаючись від хвилювання, швидко-швидко заговорив:

— М-м-можете не т-т-турбуватися, товаришу командир, це виключено. Я н-н-не менше за вас розз-з-з-умію свої обов’язки і зроблю те, ш-ч-чо треба, без зайвих ексцесів. Ось…

Трохи здивований і остуджений несподіваною вихваткою цього тихого чоловіка, старшина не знайшов, що ще сказати, тільки передражнив:

— Чи ба: есцексів!

Вони стояли так один напроти одного: схвильований, з тремтячими руками, вузькоплечий боєць і вже заспокоєний, упевнений в собі кремезний, владний командир. Карпенко, насупивши колючі