КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713244 томов
Объем библиотеки - 1404 Гб.
Всего авторов - 274674
Пользователей - 125099

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Світла душа. До 50-річчя з дня народження В. М. Шукшина [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Григір Тютюнник

СВІТЛА ДУША


До 50-річчя з дня народження В. М. Шукшина


Ті чорнобривці пахли на весь літак. Було їх не букет і не два, а сніп,


оберемок.


Про те, що не стало Василя Макаровича Шукшина, дізнався по


дорозі на роботу, від товариша.


З квитками на Москву важко.


Що ж сталося? Недавно йшла «Калина червона»...


Квиток таки дістав.


Лечу. Осінь. Саме ж калина вистигла... Його не стало вчора.


Боюся, що не встигну.


До «Калини» прочитав двоє чи троє його оповідань. Маленькі


фільми. Пластичні, здорові. Викінчена кінодраматургія. Найдужче


сподобалося «Світлі душі». Закоханим серцем написане оповідання.


Я чув і раніше: Шукшин —актор, письменник і режисер.


До таких «усебічних» людей у мене недовір’я ще зі служби. У нас був


старший матрос, який малював, грав на баяні і писав замітки до


флотської газети «Боевая вахта». Все по нотах —і грав, і малював, і


писав.


Першою побачила «Калину червону» дружина. Прийшла якась


дивна. Задумливо-усміхнена.


«Піди подивися».


«Який він?»


«Та... Наче й не грає».


Я вже знаю: головне —не грати. Найголовніше.


Тричі дивився. З невеликими перервами —через день-два.


Єгор —ліричний, Єгор —«занозистая бестия», Єгор —добра душа,


Єгор —безоглядно сміливий, солідарний, Єгор хоче «свята душі»... Все


це те, але не головне. Він ховається за всім цим від головного: Єгор —


нещасна душа, але не хоче —від гордості! —щоб це хтось помітив.


Нещасні люди викликають співчуття. Єгор не хоче співчуття. Він


гордий і нещасний. Він хоче розуміння своєї прибитої душі.


...Стюардеса оголосила, на якій висоті летимо, яка температура,


тривалість польоту, і, проходячи мимо, спитала з тою молоденькою


посмішкою, в якій був натяк, що не личить моїй сивині:


—Кому такий розкішний букет?


Я покликав її пальцем нахилитися ближче —турбіни ревуть —і


сказав:


—Тому, кого вже немає.


577


Літак прибуває до Внуково о пів на другу. Я боявся, що не встигну


на похорон, і додав:


—Я, дівчино, лечу провести Шукшина. Допоможіть мені першому


вискочити з літака, щоб одразу таксі взяв.


—А-а...—Вона посумнішала.—Гаразд, я вам допоможу.


Коли попереду показалася Москва, вона підійшла й сказала, що


вибачається —коло дверей крісел немає, а лиш багажний ящик. Я


подякував, сказав, що це байдуже, і пішов занею. Так і долетів.


Таксист, коли я сказав, що мені до ЦДЛ, подивився на квіти і,


помовчавши, спитав:


—Шукшин? Його ще немає в Москві. Він ще в Ростові —на


зйомках помер... У понеділок привезуть. На Васильєвку.—І пояснив,


що це Будинок кіно.


Квіти я поклав до мармурових дощок, на яких викарбувані імена


поетів і письменників, які не повернулися з війни.


Ми ось-ось мали познайомитися. Не встигли.


У понеділок я стояв у черзі, що простяглася від Васильєвки до


Білоруського вокзалу. Мав у руках три холодних гладіолуси. І якийсь


милий чоловік у формі підполковника додав мені гвоздику. Я. говорив


з ним по-українському, і він сказав:


—Вы с Украины? Так почему же вы в очереди стоите? Идите, вас


пропустят.


І міліція з дружинниками, що стояли на дверях, пропустили мене.


З виразу облич, по калині, по тиші я побачив, як народ уміє


шанувати свого письменника. Бачив, як несли йому калину, він увесь


лежав у калині, а якийсь хлопець тримав цілий калиновий кущ —як


знамено.


Мати затуляє обличчя руками:


—Вася, Васенька! — І знову затулить і відтулить знову: —Вася!


Сорок п’ять років... Не стало його раптово, як на війні. Символічно


він і вмер у формі шолоховського солдата Лопахіна.


Либонь, я вперше відчув, хто такий народ —без буденних


дріб’язків, а народ як сім’ ю, що ховає свого сина.


Перша година дня. Старші начальники з міліції показують знаками


підлеглим, що при вході: доступ закінчено. А вони