Відкритий лист В. Кука [Василь Степанович Кук] (fb2) читать постранично

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА ^{ДО ЯРОСЛАВА ОТЕЦЬКА, МИКОЛИ ЛЕБЕДЯ, СТЕПАНА ЛЕНКАВСЬКОТО, ДАРIÏ РЕБЕТ, ІВАНА ГРИНЬОХА ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЖИВУТЬ ЗА КОРДОНОМ}

Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як один із колишніх активних членів організації українських націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земляки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої партії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких актуальних питаннях нашої політичної діяльності на еміграції.

Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть зовсім не знати хто я такий, вважаю за доцільне коротко у вступі розповісти про себе самого.

Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області в сім’ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка поневолювала західні області України. За свою політичну діяльність часто заарештовувався польською поліцією, просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 р. находився на нелегальному положенні. Після возз’єднання українських земель в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпільну боротьбу проти Радянської влади на Україні. В 1941 році на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком, Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну референтуру.

Під час другої світової війни проводом ОУН я був післаний в східні області України, окуповані фашистськими військами, де проводив організаційну роботу. Після закінчення війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини я залишився на території України. Тепер вже не є таємницею, що я за дорученням Центрального Проводу здійснював Керівництво націоналістичним підпіллям в західних областях України, де мав псевдо «Леміш», «полковник Коваль», «Юрко», «Медвідь» та інші і продовжував вести активну боротьбу проти Радянської влади.

Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади, що поганого вона мені зробила? Сталось так, що я, як декотрі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його і не пізнавши його.

Керівники націоналістичних організацій на протязі ряду років «лякали» нас Радянським ладом, переконували, що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби українського народу, що щастя наше в боротьбі за націоналістичні ідеали.

Ставши одним з чолових членів ОУН, я також виховував членів організації в такому плані.

Можливо, колись на зорі своєї політичної діяльності і Мельник і Бандера справді вірили в те, що найкращий шлях для українського народу, це шлях, що його вказують націоналісти. Але тоді, коли я їх пізнав як «керівників», то все очевидніше ставало, що служать вони чужій справі.

Не зміг я своєчасно розібратися у відносинах, які склалися між провідниками ОУН Бандерою й Мельником з однієї сторони й німецькими фашистами — з іншої, хоча багато дій і обставин вимагали по меншій мірі здивування. Активна співпраця ОУН з німецькими фашистами до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень нашого краю, до великих жертв, яких український народ ніколи не зможе забути.

Націоналістичне антирадянське наставлення підтримувалось з боку німецького фашизму. Німецький фашизм заохочував Мельника, Бандеру і менших керівників ОУН до антирадянської боротьби.

Завдяки знайомству з реальними обставинами на Україні, з радянською дійсністю, хоч і через призму моїх націоналістичних та антирадянських поглядів, я вже тоді бачив повну безперспективність підпільної боротьби проти Радянської влади, бо вона, Радянська влада, координально розв’язувала всі питання побудови нового суспільства, до якого віками прагнув український народ. Але мене міцно тримала на цій дорозі моя багаторічна антирадянська діяльність.

Життя і правда, одначе, брали верх. Люди прозрівали і завдяки цьому багато підпільників залишили ліси і схрони й з’явилися з повинного до органів Радянської влади. Умови для підпільної антирадянської боротьби з кожним роком ставали все важчими. Залишившись майже один в підпіллі, без зв’язків і без будь-яких перспектив на майбутнє, я разом з дружиною був заарештований органами КДБ при Раді Міністрів УРСР. А зараз я і моя дружина вільні громадяни Української РСР. Нас помилувано Указом Президії Верховної Ради СРСР.

Все сказане мною про себе, включаючи і арешт, вас не здивує, бо все це нормально в моєму положенні. Здивує вас, немає в тому сумніву, моє звільнення, але це факт, і при бажанні його зможете легко перевірити.

Такий коротенько мій життєвий і політичний шлях. Складне, важке і повне всяких небезпек життя дало мені --">