Дивовижна одіссея Феді Кудряша [Владлен Олексійович Суслов] (fb2) читать постранично

Розділ перший МРІЯ ЗБУВАЄТЬСЯ

Федя Кудряш спав неспокійно. Спершу прокинувся о дванадцятій, згодом на початку третьої і рівно о третій ночі. Не вірилося, що за кілька годин він буде в Криму. І не просто як пляжник-курортник, в якого тільки й турбот, що добре засмагнути та досхочу накупатися в морі, а як турист, розвідник невідомих земель. Ще взимку, вдвох із батьком обміркували вони детальний маршрут походу по гірському Криму. Але тоді здавалося, що те, про що думали, так і залишиться проектом. Ну поїдуть вони влітку, як бувало вже, з мамою кудись під Київ чи в дачні місця — у Ворзель, Боярку або в Клавдієво, а тато знову піде сам у туристський похід. Скільки разів Федя просив узяти його з собою, та батько все відбувався жартами: стривай підростеш, тоді і гайнемо вдвох.

Євген Михайлович, звісно, був далебі ні фенолог, ні натураліст. Він викладав іспанську мову й літературу в Київському університеті. Та все ж мав своє хобі — полювання з фотоапаратом і записування на плівку пташиних голосів. Бувало, товариші частенько підсміювались над ним: «Тобі б біологом, Євгене Михайловичу, а тебе на філологічний занесло…»

Проте хоч знайомі й жартували з батька, але складали повагу перед його багатющою колекцією з записами пернатих співаків і, бувало, годинами просиджували біля його старенького портативного магнітофона. Рідкісні ж фото звірят і птахів охоче публікували газети й журнали.

— Торік батько ніби вже й погодився, так мама, знай, своє: нічого не вийде, тобі ще рано вирушати в походи. Чому вона думала, що Федя такий уже малий і нікчемний? А він, затамувавши подих, усе слухав батькові розповіді про ночівлі в наметах на берегах бурхливих кавказьких річок та про карпатські полонини, де перекочуються хмари, наче отара білих овець…

Тепер усе вже позаду. Нарешті вмовили маму, і вона сказала: щасти вам. Тільки взяла слово, що писатимуть їй мало не кожного дня, та Федя не ходитиме на сонці без панами, не питиме сирої води, не полізе на каміння, де не слід…

Це ж до Криму летіти літаком: висота десь вісім тисяч метрів. А що, як гупнеться літак на землю — тільки мокре місце лишиться… Феді і страшно, і трохи прикро за себе. От іще боягуз! Та що він, гірший за Оленку, що живе в одному з ними коридорі? Вона он лишень у п'ятий перейшла, а вже злітала до бабусі в Новосибірськ. Чого ж тут боятися? Сотні, тисячі людей літають літаками, економлять час.

За вікном посвітлішало.

Прокинулись, зацвірінчали горобці. Федя підвів голову: на будильнику чверть на п'яту. Коли ж приїде таксі? Ага, пів на сьому. Часу ще — не знай, де дівати. Може, поспати? Федя відвернувся до стіни, заплющив очі, але сон уже відлетів невідомо куди. Потягнувшись, Федя рішуче скинув з себе ковдру, надів тапці. Потихеньку, щоб не розбудити маму й тата, прошмигнув у ванну.

І раптом майнула думка: «Може, сьогодні нелітна погода?»

Швидше на балкон. Ге-ге! Погода чудова. Тільки по-ранньому холоднувато надворі, легенький вітерець шелестить у каштановому листі, на безхмарному небі завис блідий серп молодика.

Федя полегшено зітхнув. Відтак зайшов до. ванної, вмився, одягнув білу сорочку.

Ох, як повільно тягнеться час! Ще тільки пів на п'яту.

Ага, он атлас, подивимось ще раз на Кримський півострів. Ондечки він врізався у Чорне море. Ось тут Сімферополь — звідси вони тролейбусом поїдуть до Ялти. Побудуть там днів зо два, зо три, а потім далі «пішкомобілем», як жартома каже тато, по гірському Криму. Ай-Петрі, Соколине, Бахчисарай…

Звичайно, будуть і в Севастополі, а вистачить часу — рушать до Феодосії і Керчі.

Подумати тільки: зараз уранці він ще в Києві, а вже вдень, ну, хай по обіді, купатиметься в морі! Нарешті збулась його мрія…

Море… Воно давно манило до себе Федю. Тільки моряком — так вирішив він, ким стане згодом. І частенько Федя навіть сам не помічав, як у розмові сипав «морськими» словечками. Наче сам обійшов усі моря і океани. Бувало, вдома кухню називав камбузом, а сходи — трапом, стіну — перегородкою, вікно — ілюмінатором, на перила казав поручні, або ще релінги… Навіть компас називав по-морському — компасом.

Та й носив Федя не якусь там майку — справжній моряцький тільник. Ясна річ, він знав, що з'явився тільник на флоті не випадково. Була це не мода — смугастий тільник давав можливість боцманам стежити за роботою матросів між вітрилами і щоглами.

Отож-бо, наслідуючи моряків, Федя теж, як це заведено на флоті, називав свою одежу, залежно від погоди і пір року, то формою номер шість, — це коли опускав навушники шапки взимку, — то формою номер один, — коли влітку ходив у тенісці й коротких штанях. А восени, одягаючи демісезонне пальто, заявляв: «Переходжу на форму номер чотири…»

І кімната для нього була не кімнатою, а каютою: всі стіни обвішані --">