КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712970 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274602
Пользователей - 125080

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 [Андрей Всеволодович Дмитрук] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]



Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90



Упорядник В. А. Заєць

Рецензент член СП СРСР О. Б. Стаєцький

Xудожник Ж. Б. Цимовська





ПОДОРОЖІ

Анатолій Михайленко КАМЧАТКА НА ДОТИК[1] Подорожні нотатки

І

У нашій школі останню парту називали “Камчаткою”. Звичайно, у вашій теж. І в школі, де вчились мої діти. Певен, коли й онук піде до школи, буде те саме. Бо це — край світу. Не Чукотка, не Командори, не Сахалін, а саме Камчатка — край світу. Сидять на шкільних “камчатках” завжди безнадійні двієчники, на яких усі рукою махнули, і вони самі на себе також.

З тих далеких шкільних років утвердилось: Камчатка — це щось неблизьке і трохи безнадійне. Та й історія слави додала — місце вигнанців.

Словом, люди туди не їдуть з доброї волі, туди їх посилають.

Цей стереотип було зламано в роки хрущовської “відлиги”. Ми, випускники факультету журналістики Київського університету “зразка 1961 року”, чесно шукали для самоутвердження найдальші меридіани та найвищі паралелі. Льонька Кабалов, підписуючи направлення в Магадан, жартома казав: “Я їду добровільно, не хотілось, щоб когось із вас туди послали”. На щастя, цього не сталось, хоч заморозки прихопили й нашого цвіту. Та от сплинуло майже тридцять років. Якщо ви бачите в програмі “Час” репортаж із Норильська чи взагалі з Заполяр’я, знайте: веде його мій однокурсник Валерка Кравець. Десь на Далекому Сході загубився Іван Шваюк. У Хабаровську працює Віктор Шевченко. З Красноярська — на Саяно-Шушенську ГЕС, звідти — у В’єтнам — одіссея Олеся Грека. Досі не відпускає від себе Камчатка Михайла Жиліна. Може, ви бачили кумедне й зворушливе фото ведмедиці з двома ведмежатками, яке обійшло видання всього світу, — фотографував Михась. Або фотоальбоми про диких звірів, про риб Камчатки — ці нерпи й сивучі, ведмеді й вовки, олені й рисі, зайці й горностаї пройшли через об’єктив і серце Михася. В його альбомах навіть одне з найгрізніших явищ природи — виверження вулканів — не лихо, не трагедія, а хмільне буйство непогамованих підземних сил. За роки праці Михась із фотоапаратом і рюкзаком проїхав верхи, пройшов, проповз, пробрів Камчатку й Командори не один раз. Найменше користувався літаком, трохи більше — вертольотом. І то здебільшого для того, щоб закинули його до якогось пробудженого вулкана чи гарячого гейзера, звідки вибиратиметься потім кілька діб із рюкзаком, палицею, рушницею та фотоапаратом.

Мабуть, Михасеві листи, його фотоальбоми й виманили мене в той незвіданий край. От і махнув на Камчатку.

Що частіш я забираюсь на далекі паралелі й меридіани, то більше втрачається відчуття загадковості Часу й Простору. Непомітно плинуть під крилом літака часові пояси: один, два… п’ять… дев’ять… На Камчатку я взяв два годинники, в одному з них не переводив стрілок. Дзвонив додому за камчатським часом о восьмій ранку, а в Києві вже готувалися до сну. На Україні дванадцята ночі, а на Камчатці — третя дня. Земля уявляється круглою вже не лише теоретично. Коли ми спимо, десь на Камчатці або Сахаліні працюють люди. І довга дорога в небі, і округлість землі, і запаморочливі відстані для мене стали аж надто уречевлені. І я тепер добре знаю, хто зустрічає новий день, коли ми тут ще солодко спимо, хто, навантаживши його клопотами й тривогами, проводжає в довгу дорогу по країні аж сюди, до мене.

Чи бачили ви день без ночі?

Ми летіли назустріч сонцю зі швидкістю один часовий пояс на годину. Тобто коли б рухались за сонцем, то, знявшись у небо о восьмій ранку з Петропавловська-Камчатського, приземлилися б у Києві… о дев’ятій ранку. Але літак ніс нас назустріч сонцю, назустріч часовим поясам, і ми приготувалися до короткої, спресованої ночі. Я вже звідав такі перельоти: сонце ліворуч швидко, ніби похапки, ховається за обрій, небо наливається важкою космічною чорнотою, висіває поряд з літаком холодні крижинки зірок, і не встигаєш задрімати, як по правому борту поквапливо рожевіє небокрай, відганяючи космічну темряву й пригашуючи зірки. Але цього разу було інакше. Сонце весь час над обрієм, на тій самій висоті. Годину висить, і дві, і три, наче й не збирається на спочинок. Незабаром помічаю: денне світило трішки піднялось. Овва, зійшло не сідаючи! Цю загадку двох днів без ночі, з якою я зустрівся вперше, мені пояснив пілот нашого лайнера. Яка повітряна траса найкоротша з Москви до Петропавловська-Камчатського? Здавалося б, Москва майже на тій самій паралелі, що й Петронавловськ-Камчатський, отже, по паралелі й слід летіти. Та прокладіть на карті Союзу пряму лінію між обома містами, і вона