Весна-красна (збірка) [Остап Вишня] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (40) »
Остап Вишня Весна-красна
Наша земля! Радянська земля!
Перемишляни — районний центр Львівської області Української Радянської Соціалістичної Республіки. Це тепер. А як довго (ой, як довго!) це були «Пшемишляни» — містечко Львівського воєвудства Ржечі Посполитої Польської. А як довго (ой, ще довше!) це було містечко, — я не знаю, як воно ся називало, — австро-угорської монархії. Їдеш непоганим шосе із Львова на Перемишляни, дивишся і праворуч, і ліворуч, думаєш: — Чому це була Австро-Угорщина? І чому це Гітлерові хотілося, щоб тут була третя імперія? Чому? Їй-богу, збожеволіли люди! Подивіться, прошу я вас, на отой лісок. Ну, такий же самісінький, як і під Лебедином на Сумщині. Ми хлопчаками в ньому проліски рвали і фіалки, і білок ловили. Стоїть он там дубок. На такий самісінький дубок я колись біля В'язового на Полтавщині до кібчикового гнізда дрався. А ота балка… Хіба не така сама балка біля Хмельницька на Вінниччині? І біля Ладанського монастиря на Прилуччині? І біля Романівки на Сквирщині? А рілля і праворуч, і ліворуч од шосе… Хіба не на такій самій ріллі росте на Полтавщині пшениця? І на Харківщині? І на Київщині? І на Правобережжі, і на Лівобережжі? А Австрія кричала, що це її споконвічна земля. Шляхетська Польща, — що це земля її. Гітлер пінить, що ця земля має бути його. Їдуть назустріч вам парокінні гарби. Сидять на тих гарбах діди, сидять баби, чоловіки, жінки, хлопці, дівчата. Коли б я теж їхав на гарбі й задрімав, а потім прокинувся, я б, зустрівшись з такою гарбою, обов'язково спинив би коні й спитав: — Тр-р-р! Драстуйте! Чи далеко ще, скажіть, будь ласка, до Лохвиці? А мені цілими століттями товкмачили, що отой дід, що з люлькою в зубах на гарбі сидить, що він, дід отой — австріяка!! Дивлюсь я на того діда і мимоволі регочусь: — Справді-таки, — достоменнісінький Габсбург! А потім мені і історичними, і географічними, і етнографічними даними, а найбільше гарматними пострілами й кулеметними чергами доводили, що ота бабуся, величезною теплою хусткою замотана, що вона — не сестра баби Риндички, з «По ревізії», а «уродзона» шляхтянка, прямий нащадок Станіслава Понятовського. А потім Гітлер, напустивши на цю землю «пантер», «тигрів» — і простих, і «королівських» танків, моторизованої піхоти, почав доводити, що ота чорнобрива молодиця, кароока і вишнегуба — не Оксана Пшенична, а Берта чи Герта Трінкенбрінкен. І чому саме той гнідий кінь може виплодитися тільки в австро-угорській монархії чи в шляхетській Польщі і збільшувати кількість кінського поголів'я вищезазначених держав? Бачив я й одну корову, і гусака, і курей бачив — нема в них ні віденського шику, не потребують вони щоранку кави по-варшавському, — таку саму корову я колись пас на Полтавщині, таких саме курей гляділа щоранку моя баба, чи вони з яйцем, і такий саме гусак сичить тепер під Охтиркою, ганяючись за моїми онуками. Земелька, братця мої, земелька! І те, що в земельці! Надра, братця мої, надра! І віковічна рабська праця отих дідів, отих бабів, чоловіків, жінок, хлопців, дівчат. Отих батьків, братів та сестер наших. А з земельки тої та з надрів, і з одвічної рабської праці батьків, братів та сестер наших — і віденський шик, і кава по-варшавському, і товсті стегна у Берти чи Герти Трінкенбрінкен. За Перемишлянами є село з типовою австро-угорською чи польською та, мабуть, і німецькою назвою: «Ладанці». В тому селі є школа, — ну така ж самісінька, як і та, що я в ній починав, як моя баба казала, «обученія» в одному з прекрасних сіл благословенної Полтавщини. Бігають біля школи хлопчаки, дівчатка. Такі самісінькі хлопчаки і такі самісінькі дівчатка бігають і в нас у кожному селі, біля кожної радянської школи. І хіба тільки австро-угорсько-польсько-німецький кашкет, що накрив отому хлопчиськові не тільки голову, а й вуха й очі, і козирком торкається підборіддя, — кашкет не знати якої частини і якої завойовницької армії, — хіба тільки він різнить того хлопчиська від полтавського Йвана в батьківському капелюсі. — Як тебе звуть? — Влодко. — А скільки тобі літ? — Вісім! — А в школі вчишся? — Так! — А добре вчишся? — Так! — А може, кепсько? — Ні! — А вчителів у вас багато? — Двоє. — Обоє вчительки? — Ні. Один учитель, а одна вчителька! — А вчителька тебе б'є? — Ні! — А чому? — Вона хороша! — А може, треба було б інколи за чуба смикнути? — Ні! — А чому — ні? — Я — хороший! В школі повно люду. Більше жінок. Мужеська стать — здебільша літні чоловіки, діди. Дивитесь ви на них, дивляться вони на вас… На отаких саме нащадків «Габсбургів» та «Янів Собеських» дивились ви і на Харківщині, і на Полтавщині, і на Київщині… Ви — на них, а вони — на вас. І очі ті, і постаті ті, — тільки очі журніші та постаті пригнобленіші… І от виходить перед них людина, так років йому з- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (40) »
Последние комментарии
4 часов 48 минут назад
4 часов 56 минут назад
5 часов 5 минут назад
5 часов 11 минут назад
6 часов 40 минут назад
6 часов 43 минут назад