В пралісах Бразилії [Петро Франко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (16) »
«РЯСТ»
бібліотека для всіх
П. Франко
_________
В ПРАЛІСАХ БРАЗИЛІЇ
________________
Випуск 7
Слово до Вп. П. Читачів
Злидні та недоля нашого життя в Старім Краю вже давно почали спонукувати наш народ кидати рідні оселі та шукати щастя в чужих краях, головно на землях північної Америки. Так витворилася еміґрація зарібкова. До цього додалася ще еміґрація політична, яка повстала в наслідок ріжних причин, а насамперед – горожанських війн та перекрою мапи Европи після світової війни. Про життя нашої еміґрації в U. S. A. та Канаді, де вона є найчисельнійша й найбільш організована, ми знаємо дещо з часописів, книжок, листів. Однак нині можна почути українське слово всюди, навіть там, де можна найменше сподіватися. Єгипет, Австралія, Нова Зеляндія вже мають українські оселі, не кажучи про Арґентину, Бразилію, Зелений Клин і ін. Тільки що там суспільне життя укр. кольоній іно що налагоджується, й ми про нього майже нічого не знаємо. Нинішній випуск «Рясту» дає нам маленький образок з життя української еміґрації в Бразилії; а що написаний в живій, белєтристичній формі, то редакція сподівається, що він буде цікавий для всіх, а головно – для молоді та широких мас народу.
– «РЯСТ» –
Бібліотека для всіх – – Популярний місячник
під редакцією ІВАНА ЗУБЕНКА.
Випуск 7. Квітень 1928 р. Ціна 50 с.
_______________________________
П. Франко
В ПРАЛІСАХ БРАЗИЛІЇ
Накладом В-ва «ОКА»
Коломия, 1928.
Окладинка – арт.-мал. В. Дядинюка.
______________________________
Всі права застерігається.
_________
Copyright 1928. by O Kuzma Kolomea – Galicia
__________
Печатано в Коломиї,
у М. Бойчука, Собіського 44.
Прольоґ
Ой, човне, човнику! Де поспішаєш? На морю буря – Хіба ж не знаєш?
Ой, знаю, знаю, Все ж поспішаю, Лютої бурі Я не злякаюсь!
Дужий, не надто вишколений голос співав відому пісню. Голос мягко котився скелями, з яких розкривався казковий краєвид на широку саґу[1], по якій легенький від морський вітер гнав маленьку вітрильну йолю[2]. В човні сиділо двох мущин. Один майже старець, із сивим волоссям та зате цвітучим обличчам і палкими сивими очима, сидів на кермі та зручно провадив човник попід скелями. Другий юнак у розцвіті сил, тримав линву від вітрила, яким орудував не менше зручно, як його старший товариш кермою.
Твої вітрила Вітер зриває, А твої щогли Хвиля зламає! –
дзвенів голос молодшого. – Чи не собі ти отсе, Петре, прощальну пісню співаєш? – прогомонів старший. Вітрило враз майнуло з вітром, і човник безсило спинився коло високої скелі. – Оттут можемо побалакати спокійно, – промовили оба рівночасно й усміхнулися. – Із усіх наших конференцій маю одно загальне вражіння, – по деякій мовчанці промовив старший: – на чужу поміч нам не спускатися. Мусимо самі свою справу твердо поставити. – Позволь, дядьку, що вичислю свої точки. – Ну, ну, послухаю, – казав повагом дядько, – до яких ти дійшов висновків. – Перше: наші землі перенаселені і що року можна би з них десять-двадцять тисяч переселити. – Одне тільки – чи Арґентина та Бразилія найкраще до сього надаються? Чому, скажімо, не має це бути Канада із куди кращими можливостями праці, або, от скажімо Приамурський край? – Не можна сказати, щоб найбагатіщий край зразу давав найкращі кольонії, – відповів Петро і продовжав: – Друге. Доцільне спрямувати виселення до країни із найменшими внутрішним опором. Такі краї – це якраз Бразилія, із безупинними революціями, та Зелений Клин. Для цілого ряду займанщин Зелений Клин недоступний. Остає Південна Америка. – Не зле, – сказав дядько та закинув вудку далеко в море. – Третє. Кожда нова родина приїздить із великою охотою до праці. – Малим капіталом і незнанням тутешних обставин... – Четверте. Находить відразу – бо ще перед виїздом із Старого Краю, – опіку нашого комітету, – Моральну і матеріяльну... – Не смійся, дядьку! Так, обі ці опіки конче потрібні переселенцям, коли цілих літ не мають втратити на надсильну, мало хосенну працю. – Ач, яка гарна риба! – гукнув дядько і вкинув у човен морського лосося. – Ну, ну, ти, будь ласка, не хмарся, я слухаю уважно, – сказав до юнака, якого брови почали разом збігатися. – Комітет поселює прихожан на згори назначених місцях,
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (16) »
Последние комментарии
8 часов 55 минут назад
15 часов 17 минут назад
15 часов 25 минут назад
15 часов 54 минут назад
15 часов 58 минут назад
15 часов 58 минут назад