КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713838 томов
Объем библиотеки - 1408 Гб.
Всего авторов - 274872
Пользователей - 125129

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +5 ( 5 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Заметіль ІІ Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. [Роман Купчинський] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ ЗАМЕТІЛЬ ІІ ПЕРЕД НАВАЛОЮ Повість зі стрілецького життя  Львів «КАМЕНЯР» 1991



«Перед навалою» — друга повість із трилогії українського письменника «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам'яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.


Друкується за виданням: Купчинський Р. Заметіль II. Перед навалою: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Видавничий кооп. «Червона калина», 1928.

***

Буває так не раз, коли вибираєтесь у далеку дорогу, що проїжджаєте рідне село, немов хапаючись. І ви, і візник, і коні неначе змовились: хочете показати всім, рідним і знайомим, що розлука для вас звичайна річ, що серце не думає скиміти. Коні весело форкають, візник бадьоро стріляє з батога, а ви безжурно розглядаєтесь довкруги і своїм поглядом хочете переконати людей, хати та дерева: бачите, їду, і ані в гадці мені який-небудь сум.

Але коли ви оставите за собою село і все те, що дороге вам у нім, коли вже станете чужими для окруження, тоді знову і ви, і візник, і коні, немов змовившись, відразу зміняєте настрій. Коні звільнюють крок, візник застромлює батіг і починає крутити цигарку, а ви поринаєте в недавній спомин передвід’їзних хвиль. Нехай тільки трапиться по дорозі горбок, із якого видно ваше село, ви невідклично обернетесь і пішлете в рідну закутину останній поздоров.

Мине довга хвиля, заки ви отрясетеся з того настрою і звернете увагу на нове окруження. Дихнувши повними грудьми, ви кличете до візника: «Поганяй!» Але непотрібно! Бо рівночасно з вами збудився з задуми візник, а коні самохіть пустилися бігцем, ще заки він сягнув по батіг.

Від тієї хвилі все, що лишилося за вами, западається щораз то більше в мряці і не швидко вирине знову перед ваші очі…

Віз із бужанськими новобранцями прожогом вихопився з села. Малі галицькі коники наввипередки чвалували дорогою, дід Федорій завзято крутив над ними батогом як фуркалом, віз аж у затоки йшов від швидкого гону, а новобранці піснею ціле село застелили.

Але, чим далі, коні звільнювали бігу, дід Федорій опускав батіг, віз у звичайну колію входив, а пісня стихала. Стихала не тільки в селі, але і в молодих грудях хлопців, що, завівши її, думали заглушити все, що тільки може будитися в людини, яка покидає рідне село і йде на війну. Не було вже й для кого співати пісень. Село остало далеко позаду, сховане за сизу ранішню мряку, рідня і знайомі, хоч би й хотіли, не тільки не побачать новобранців, але й не почують їх.

Василь Склярський, що любив голосно і довго співати, затягнув ще раз, може, вдесяте:

Я в дорогу виїжджаю,
На серденьку тугу маю,
З тобов розстаюся,
На Бога здаюся…
Але ніхто якось не підхоплював, і він, докінчивши строфу, замовк.

Довкола, як оком сягнути, простяглися поля. Перед ким хвастатись голосом, кому показувати безжурність?! Хіба тим полукіпкам, що, надувшись мов сичі, порозсідалися на стернях…

Замовк Склярський — останній з цілого товариства, що не давався думам. Коні звільнили зовсім і пішли кроком… Гамірливий і рвучкий, мов зібраний потік, віз із новобранцями тепер затих і злагіднів. Присілася на нього задума, пісню зв’ялила, груди придавила і очі прислонила повіками.

Там, позаду, щораз то далі й далі остається за ними рідне село, з дорогими і коханими, з усім, що радувало і веселило, з усім, що було не для одного з них цілим світом…

На сході вже давно палахкотіла сонячна заграва. Чим ближче до неї, тим більше блідло темно-синє небо, щоби перейти в ясно-цитринову, а далі в помаранчеву краску. Нарешті із-за обрію вистрілило вгору золоте проміння, як величний павиний хвіст. За ними висунулося вмите ранньою росою, виспане і всміхнене сонце. Тоді щойно поклало блискучі вії на землю і післало свій погляд на захід. А де тільки впав той погляд, там родилася казка. Самоцвіти звисали з кожної билинки, золотом блистіли пні дерев, а сіра мряка змінялася на дорогоцінну парчу.

Дід Федорій здійняв капелюх і перехрестився.

— Сподоби, Господи, день сей без гріха сохранитися нам.

В тишу літнього ранку летіли черстві слова і, здавалося, самі перемінялися в золото.

Саме коні виїхали на горбок і пристанули. В тій хвилі очі всіх звернулися в сторону Бужан. Там, далеко на рівнині, де сиза мряка озером розлилася, відгадували рідне село.

Пізнавали по золотім хресті на церковній бані, що високо, над хвилями мряк, горів, як велика свіча.

Зварич дивився й собі в далечінь, і здавалось йому, що крізь опалеву занавісу бачить знайомі лиця дядьків, пані Керницької… Бракувало тільки обличчя Наталки… Не з’являлося в сизій