КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712670 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274518
Пользователей - 125063

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку! [Курт Воннеґут] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Курт Воннеґут Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!

Ця книжка є художнім твором. Імена, персонажі, місця й епізоди є або плодом авторської уяви, або взяті з інших художніх творів. Будь-яка схожість з реальними людьми, живими чи мертвими, подіями чи місцевостями цілком випадкова.

Пам’яті Фібі Герті, яка втішала мене в Індіанаполісі — під час Великої депресії

Хайби випробував він мене, мов те золото, вийду.

— Йов

Пролог

Фраза «Сніданок чемпіонів» — за­ре­єс­тро­вана тор­говель­на мар­ка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання іден­тич­ної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь-яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.


Фібі Герті, тієї особи, котрій присвя­чена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли во­на овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шіст­над­цять, їй — близько сорока.

Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колон­ку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно зако­ханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьо­год­ні вже не існує.

Не існує.

Вона писала рекламки для «Компанії Вільяма Г. Блока», універмаґу, що все ще процвітає в будівлі, яку спроєктував мій батько. Вона написала це оголошення для осіннього розпродажу солом’яних капелюшків: «За таку ціну можете згодувати їх своєму коневі і підживити ними троянди».


Фібі Герті найняла мене писати оголо­шення про підлітковий одяг. Я мусив носити одяг, який роз­хвалював. Це входило до моїх обов’язків. І я подружився з двома її синами, моїми однолітками. Я постійно висид­жував у них вдома.

Вона відверто говорила зі мною і зі своїми синами, і з на­шими дівчатами, коли ми їх приводили додому. З нею було весело. З нею я чувся вільним. Вона навчила нас неша­ноб­ливо говорити не лише про секс, але й про амери­кан­ську історію і відомих героїв, про розподіл багатства, про школу, про все.

Нині я заробляю на життя нешанобливим поводженням. У цьому я незграбний. Я все намагаюся імітувати нешанобливість, що була такою ґраційною у Фібі Герті. Тепер я думаю, що ґраційність їй вдавалася легше, ніж мені, через настрій Великої депресії. Вона вірила в те, у що вірило багато американців: що народ буде щасливим, спра­ведливим і розумним, коли настане економічне процвітання.

Я вже більше не чую цього слова: «Процвітання». Колись воно було синонімом «Раю». А Фібі Герті змогла повірити, що нешанобливість, яку вона радила, створить американський рай.

Нині нешанобливість в її стилі стала модною. Але вже ніхто не вірить у новий американський рай. Мені дійсно бракує Фібі Герті.


Тепер щодо моєї підозри, яку я викла­даю в цій книжці, наче людські істоти є роботами, машинами: слід зауважити, що в часи мого дитинства лю­ди, здебільшого чоловіки, які страждали від локо­моторної атаксії, характерної для останніх стадій сифі­лісу, були звичним явищем у центрі Індіанаполіса і серед натовпу біля цирку.

Ці люди були заражені хижими маленькими буравчи­ками, яких можна було розгледіти лише під мікроскопом. Хребці таких хворих спаювалися докупи після того, як бурав­чики виїдали між ними всю тканину. Сифілітики мали дуже величний вигляд — виструнчені, погляд просто перед собою.

Одного разу я бачив сифілітика, який стояв на розі ву­лиць Меридіан і Вашинґтон, під навислим годинником, який спроєктував мій батько. Місцеві називали це перехрес­тя «Роздоріжжя Америки».

Стоячи на Роздоріжжі Америки, цей хворий чоловік на­пружено думав про те, як відірвати свої ноги від бор­дюру і перебратись через вулицю Вашинґтон. Він злегка тремтів, мовби всередині в нього на холостому ходу крутився мотор­чик. Ось його проблема: частини його мозку, де народ­жувалися інструкції для ніг, наживо виїдали буравчики. Дроти, по яких мали надходити інструкції, уже втратили ізоляцію або були наскрізь проїдені. Перемикачі на шляху спаялися — у положенні вимкнуто або ввімкнуто.

Цей чоловік здавався дуже, дуже старим, хоч йому було, мабуть, лише тридцять. Він усе думав і думав. А тоді хвиц­нув ногою двічі, мов танцівниця в кабаре.

Мені, хлопчику, він тоді справді здавався машиною.


Я схильний думати про людських істот як про велетенські ґумові трубки, в яких бурлять хімічні реакції. Коли я був хлопчиком, я бачив багато людей із зо­бом. Те саме бачив Двейн Гувер, дилер «понтіаків», який є головним героєм цієї книжки. Ці нещасні земляни мали такі розбухлі щитовидні