КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713788 томов
Объем библиотеки - 1408 Гб.
Всего авторов - 274858
Пользователей - 125124

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Тіні в маєтку Тарновських [Володимир Даниленко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Володимир Даниленко ТІНІ В МАЄТКУ ТАРНОВСЬКИХ

Сонечко моє, чорне й волохате



Верба Ая

Хто б міг подумати, що через три роки безробіття мій батько знайде нарешті роботу, за яку йому будуть платити пристойні гроші? Хоча знайшов він її не сам, а напитала баба Соля. Звати мого батька Євген Луньо. Він — піаніст, музикант не від світу цього, як любить казати мама. Хоча баба Соля в таких випадках не забуває її вщипнути:

— Лілю, про що ти говориш? У нього розум п’ятирічної дитини.

Ліля — це моя мама. Вона викладає німецьку мову в лінгвістичному університеті, має чверть ставки в університеті Шевченка, вечорами веде мовні курси в Інституті Ґете, підпрацьовує репетитором і перекладачем, коли в Кабмін приїжджають німецькі бізнесмени й політики, і пише докторську дисертацію. Моя мама— висока струнка брюнетка. У неї великі карі очі на півобличчя, і коли хтось уперше на неї дивився, то бачить тільки її очі. Хоча все інше в неї теж добре, як іноді любить підсміюватись із цього приводу Аліса Цицалюк.

Мій батько, звісно, ще той фрукт. Усі вважають, що він — дивовижний піаніст, але при цьому в нього просторовий ідіотизм, він не запам’ятовує імена людей і ніколи нічого не чує. Коли мама відправляє його до крамниці, то багато разів повторює:

— Візьмеш три пакети молока, хліб, булку, пачку солі, імбир, сухий котячий корм, силіконовий наповнювач, сметану.

Батько збирається, і вже в дверях вона його перепитує:

— Повтори, що маєш купити.

— Молоко, хліб і сірники, — невпевнено бурмоче він.

— От, бачиш, — дорікає вона. — Знову нічого не слухаєш. Про що ти думаєш?

— Та слухаю я, — відповідає сердито.

— Та де ж слухаєш, як нічого не запам’ятав.

Мама записує йому все на папірці, який він по дорозі розгублено викидає в урну для сміття і вже з магазину телефонує і здивовано запитує:

— То що ти хотіла, щоб я купив?

Вона сердиться, знову повторює і чекає, коли він повернеться. Нарешті батько повертається. До його ніг підходить Бахус, треться об штани й обнюхує пакет із покупками.

— Ти купив коту наповнювач і сухий корм?

— О, а коту забув, — винувато бурмоче і порпається в пакетах.

— Доведеться йти ще раз, — каже мама. — Хай Славко збігає, бо як підеш, то ще заблудишся.

— Що я вже геть несповна розуму? — сопе і поривається вийти на вулицю, але мама його зупиняє.

— У Славка вийде це швидше.

Вона викладає покупки в холодильник, а я йду до «Великої кишені» на Бориспільській, там є зоокрамничка «Дай лапу!», і купую Бахусу силіконовий наповнювач для його туалету і сухий корм.

Славко — це я, а Бахус — наш чорний волохатий кіт. Батько його назвав так, бо він випиває вдома всю валер’янку. Відчиняє носом у шафі-купе розсувні двері, залазить на полицю з ліками, скидає пляшечку з валер’янкою, затискує лапами, відкручує зубами і лиже язиком, доки не висмокче до дна, а після цього вдоволено качається на килимі.

— Ти, п’янюго, нащо валер’янку вихлебтав?! — обурено трусить перед його носом порожньою пляшечкою мама.

Бахус закочує очі, задирає лапи і довго лежить у повній прострації. Якби Бахус був чоловіком, то це для сім’ї була б суща кара. Напевно, щодня приходив би додому п’яний. Хоча баба Соля найбільшою карою вважає батька. Вона говорить, що його цікавить лише музика, мама і я. Все інше він не помічає і пропускає повз вуха, бо воно йому, як каже баба Соля, не тра. Як бачите, в системі батькових цінностей я посідаю лише третю сходинку.

Ми живемо в старому будинку на Ново-Дарницькій, а батькова робота знаходиться на Шовковичній у кафе «Старий рояль». Далекувато, звичайно. Коли під вечір він уперше туди збирався, то одягнув напрасований мамою фрак, свіжу сорочку, метелика і вийшов з дому. Це було так по-святковому і незвично для нашої сім’ї, що я поїхав разом із ним. Ми їхали маршруткою, а потім у метро. На Шовковичній він підвів мене до невеликого скрученого дерева.

— Бачиш? Це верба Ая. Вона символізує вічне кохання.

— Як у тебе з мамою?

— Як у мене з мамою, — кивнув головою.

Верба нагадувала сплетені обручки, мов на весільних лімузинах. Дерево росло біля сірого будинку, в якому колись жив Олександр Довженко, а через дорогу було кафе «Старий рояль».

Ми перейшли на той бік Шовковичної. «Старий рояль» мав овальний дашок із нотами над дверима. Кафе було розташоване в будинку кремового кольору зі старими балконами. По обидва боки доріжки, біля дверей, стояли кам’яні вази, в яких росли чорнобривці. Весь будинок був обліплений автомобілями. Шовковична впиралась у Верховну Раду, і від кафе виднівся скляний купол на сірому будинку.

Батько зупинився біля кам’яної вази, повернув до мене обличчя і, дивлячись мені в очі, стурбовано запитав:

— Подивись, чи не стирчать у мене з носа волосинки.

— Стирчать, як у кота вуса.

Він