КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714448 томов
Объем библиотеки - 1412 Гб.
Всего авторов - 275068
Пользователей - 125166

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

A.Stern про Штерн: Анархопокалипсис (СИ) (Фэнтези: прочее)

Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)

Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)

Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).

Як читати класиків [Ростислав Семків] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Анотація

Ця книжка про підкорення могутньої сили — сили літератури.

Автор веде непростим, проте цікавим шляхом: через різні жанри та творчість відомих письменників — від Олександра Дюма та Еміля Золя до Вірджинії Вулф та Джона Толкіна. За час подорожі читач навчиться розуміти книжки краще: вловлювати неочевидні сен-си і зв’язки між текстами, отримувати задоволення від складного письма і, врешті, виробляти власні стратегії читання.

ISBN 978-966-97790-1-4

Ростислав Семків © текст, 2018

Мирослава Скіра © обкладинка, 2018

Андріана Чуніс © дизайн верстки, 2018

Пабулум © видання, 2018

Усі права застережено








Ростислав Семків Як читати класиків



Сергію Іванюку, письменнику та наставнику, який серйозно вплинув на мій світогляд

Пролог: Афіни, 2475 років тому

Як чудово було б побачити давньогрецьку драму! Коли наступного разу стоятимете посеред руїн котрогось із античних театрів (а це рано чи пізно з усіма трапляється, з огляду на активність сучасних туроператорів), обов’язково уявіть собі, що відбувалося в цих наповнених спекою місцинах за 2-3 тисячі років до нашого з вами часу. Повно строкатого люду. Все місто тут. Всі громадяни — кілька тисяч осіб, що прийшли провести в театрі цілий день — перемовляються, вітаються одне з одним, п’ють розбавлене водою вино і заїдають його козячим сиром, фруктами та малими перепічками. Вони напівлежать, понад багатьма напнуті тенти від палючого сонця. Спекотно так, що не продихнути, але час до часу прохолоду приносить легкий вітер із близького моря. Ми відпочиваємо, ми прийшли стати свідками змагання відомих драматургів, трагіків та комедіографів, на честь одного з яких — переможця — скульптори пізніше поставлять статую, щоб про нього пам’ятали наступні покоління. Проте це не просто відпочинок і не просто змагання. Ми прийшли сюди здійснити ритуал, що дозволяє нам почуватися одним цілим. Ми прийшли розчулитися і навіть заплакати, посміятися й навіть пореготати, врешті, пережити мить найвищого зворушення, про яку пізніше будемо згадувати як про радісний досвід, як про свідчення, що ми тут, у цьому житті, не лише, щоб їсти та плодитися, не лише, щоб тесати камінь та ліпити амфори. Бо в нас є вища мета, і тут ми чуємо мову богів.

Ось на сцену виходить Есхіл. Це покраяний шрамами суворий ветеран, що стояв у фаланзі перед полчищами персів під Марафоном і вів перед в абордажній атаці на Саламіні. Він бачив смерть друзів, відтяті руки і прохромлені залізними вістрями стріл тіла. Він рішучий і скупий на слова. І він тут, щоб знову розказати про війну, про те, що пережив і що бачив на власні очі. Амфітеатр вибухає гучними криками слави.

Поруч з’являється Софокл. Йому близько сорока, він атлетичної статури і красивий, як міфічний бог, що зійшов на олімпійські змагання. Мускулистий торс вдало облягає білосніжна туніка, скріплена дорогоцінною застібкою із кольору морської хвилі смарагдом. Пишна борода спадає йому на груди кокетливими кучериками. Софокла цікавить мораль. Його мета — екстаз. Він тут, щоб роздерти публіку емоціями страху та гніву, щоб викликати шал, неспокій та бажання помсти. Він хоче керувати цими людьми, він хоче, щоб вони кричали від захвату і плакали від розпачу.

Есхіл упівока поглядає на молодшого суперника: десять років тому цей тоді ще юнак вже переміг його своєю трагедією. Гіркота поразки знову накочується на старого. Як буде цього разу? Чи він вже ні на що не здатен? Чи він може? Може! Але гул амфітеатру посилює його тривогу — громадяни зриваються з місць, вітаючи Софокла.

Входить Евріпід. Йому щойно 23. Ще зовсім юнак, й борода в нього лиш така, що хіба не сором носити. Темні очі сторожко блимають на присутніх, голос тремтить, і сам він ледве стоїть перед цим кількатисячним натовпом, що зустрічає його свистом: Рано ще тобі, — волають громадяни. — Назад — у гім-насій! До коней! Ще списа не тримав у битві! Евріпід стискає кулаки. Його гріє азарт і жага перемоги. Він покаже цій зверхній публіці, що є справжній талант. Хай-но лише його Медея скаже свої перші слова. І ви всі замовкнете, вражені, стихнете, прошиті болем та скорботою. Евріпід гордо піднімає голову і сміливо дивиться перед себе. Він більше не бачить гончарів, корчмарів та політиків, що наповнили театр. Він бачить публіку, що до кінця дня (вірить у це) вигукуватиме його ім’я із захватом.

Після трьох трагедій, що йтимуть одна по одній з перервами на співи та танці, треба трохи розбавити напругу й пореготати з кривлянь та непристойностей комедіантів. Арістофан, який стає на сцені четвертим трохи збоку, як кажуть, взагалі чужинець, хоча й давно афінянин. От вже з нього самого можна сміятися — рудий, довготелесий, худий, як голобля до