КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714275 томов
Объем библиотеки - 1412 Гб.
Всего авторов - 275020
Пользователей - 125145

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).

Загадковий вогник [Олександр Анатолійович Мірошниченко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Загадковий вогник

Повернувся Данило Омелянчик із туристської мандрівки. Зарубіжної. Кудись у східні країни його носило. А може, у південно-східні. Для нашої історії ця обставина особливого значення не має.

Отже, приїхав Данило й роздає співробітникам своїм східні чи південно-східні зарубіжні сувеніри. Доходить черга й до мене. Виймає Омелянчик з кишені якусь скляну трубочку й каже:

– А це я прихопив спеціально для нашого молодого, ще не одруженого колеги Аскольда Цуркаленка. Найнеобхідніша, я вам скажу, в парубоцькому побуті річ.

Після такої заяви всі починають ласолюбно усміхатися й просять Данила пояснити, що воно за річ і як нею користуються.

Данило ту нездорову цікавість удовольнити не поспішає, довкола скляної дрібнички наганяє туману. Мені вже стало здаватися, що він людям голову морочить, а передусім мені. Хоче замість нормального сувеніра підсунути якийсь непотріб.

– Це, – каже Омелянчик, – індикатор почуттів, виготовлений за давно загубленими рецептами східної медицини і астрології. Тримає людина в кишені той індикатор, ходить собі на роботу, в гості, в кіно, на танці. І от де-небудь (навіть у громадському транспорті) зустрічає власник індикатора жіночку, і жіночка та впадає йому в око. Починає хлопець усілякі там плани на майбутнє складати, про щасливе родинне життя мріяти, про діточок, які успадкують його здібності й чесноти. Що в подібних випадках треба робити? Я вас питаю?

Тут усі давно одружені співробітники нашої контори в один голос відповіли, що в подібних нещасних випадках слід тікати світ за очі від жінки, яка такі думки й почуття викликає.

– А якщо це любов? – врізав по їхньому скептицизму Данило.

– А звідки відомо, що це любов? – не здаються одружені. – Ми саме на цьому й постраждали. Думалося – любов, а воно зовсім навпаки.

– О! – зрадів Омелянчик. – Про це ж і йдеться. Для того й винайшли прадавні мудрагелі свій індикатор. Коли справжня любов приходить до чоловіка, індикатор починає світитися. Що більша любов, то яскравіше світло. Все просто й зрозуміло. Ніяких сумнівів і вагань.

– А чого ж ти, Даниле, не залишив собі ту дорогоцінну річ? – пробує ущипнути його колега, поставити під сумнів вартість того індикатора.

– Ви таки нічого не хочете чи не можете зрозуміти, – відбиває і цей напад наш подорожанин. – Я ж давно одружений. Чи можете ви уявити собі, що робитиметься в моїй хаті, коли я з отим індикатором поткнуся на очі своїй дружині? Не можете? Цього уявити ніхто не може. Дружина навколо вас ходить і весь час зиркає, контролює, так би мовити: світиться воно чи ні? А як не засвітиться? Чи засвітиться десь на прогулянці, коли поперед вас захилитається яка-небудь довгонога дівуля в потертих фірмовий джинсах? Я б хотів у ту мить подивитися на вас і на вашу дружину. Ні, товариство, ця штукенція – виключно для парубоцького вжитку. Отож, Аскольдику, тримай сувенір і живи спокійно. Звичайно, поки не спалахне він червоним вогником. Тільки дивись, щоб напруга була не менше як на сто ват.

Узяв я індикатор, і почалося в мене спокійне, не обтяжене дурними сумнівами життя. Раніше, бувало, ходиш, ходиш з дівчиною, а в тобі й крихти певності немає. Любиш ти її чи, може, з нудьги огинаєшся? Поки на оті питання відповідь знайдеш, дівчина, змучена твоєю нерішучістю, іншого покохає. Дівчатам у цих справах завжди нетерпеливиться. А відтоді, як з’явилася в моїй кишені та штукенція, все пішло по-іншому. Тиждень-другий зачекав: не світиться – то вже не вона від мене, а я від неї тікаю.

Все б нічого, тільки колеги надокучають: «Світиться? Ще не засвітилося?» Дехто навіть почав сумніватися, чи взагалі той індикатор працює. За ними й мене сумніви обсіли. Може, одурив Данило? Проходиш з цим брязкальцем усе життя й не залишиться після тебе ніяких спадкоємців.

Даремно сумнівався. Східні мудрагелі справу свою таки знали. З’ясувалося це несподівано, коли я й не сподівався.

Покликав мене до себе керівник нашої контори Терентій Мусійович Благодарський. А я, скажу відверто, Терентія Мусійовича завжди глибоко шанував. Легко мені за ним жилося. А чому? Інші співробітники всі накази й розпорядження товариша Благодарського обговорюють, із своїми пропозиціями, уточненнями, планами до нього липнуть. Дивіться, мовляв, Терентію Мусійовичу, які ми розумні, навіть ваші помилки помічаємо.

А в мене все інакше. Терентій Мусійович сказав – я зробив. Бо поважаю керівництво, а сумніватися в його геніальності мені по штату не дозволено. І він ту повагу цінував належним чином, тому й легко жилося мені в конторі.

От і того дня зайшов я до Благодарського, а він мені усміхається приязно, розпорядження чергове викладаючи. Про премію квартальну згадав. Ніби випадково. Я, звичайно, зрозумів, що й до чого, зрозумів, але вигляду не подаю.

Натякнув, значить, Терентій Мусійович про премію, а потім уже зовсім по-домашньому питає:

– Ну, то як там ваш індикатор, товаришу Цуркаленко, ще не світиться?

Хотів було я