КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714046 томов
Объем библиотеки - 1409 Гб.
Всего авторов - 274935
Пользователей - 125134

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).

Думати треба [Олександр Анатолійович Мірошниченко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Думати треба

Уже на першій оперативці наш новий начальник Роман Петрович Орлюк оголосив привселюдно:

— Зважте, що я вмію читати не тільки папери, а й думки тих, хто ці папери складає. Таку маю дивовижну здатність. Попереджаю, щоб потім не ображалися.

Всі ми, звичайно, сприйняли це, як і належить сприймати подібні заяви керівництва. Щирими усмішками, бадьорими запевненнями в своїй безмежній готовності відкрити Романові Петровичу не лише думки, а й серця, поглядами, сповненими невимовної відданості.

Роман Петрович терпляче перечекав вибух, викликаний його заявою, а потім з незрозумілим роздратуванням повторив:

— Мені здається, ви не зрозуміли. Я не жартую. Справді, маю здатність читати думки тих, хто мене оточує.

Це вже було занадто. Ну, похвалився своєю мудрістю, проникливістю, непересічними розумовими здібностями, й досить. Ми й так тебе поважатимемо. Згідно зі штатним розкладом. Принаймні вигляд такий робитимемо.

Хочеться тобі наші думки читати? Читай, якщо це може когось цікавити. Ми охоче погодимося з будь-яким варіантом того, що ти прочитаєш. Не ти — перший, не ти — останній. Твої попередники теж читали. Ми їм охоче це дозволяли.

Бувало, хтось із них раптом стверджував: «Ви, мій дорогенький, насправді думаєте не так, а ось так. Я це по очах ваших бачу. Це ж на вашому обличчі написано!» Після таких заяв ми негайно щиросердо каялися в своїй двоєдушності і славили проникливу мудрість керівника нашої контори. Обидві сторони при цьому усвідомлювали, що всі ті слова — поетичне, так би мовити, перебільшення, гіпербола, умовність, яка нікого ні до чого не зобов’язує.

А Орлюк цього усвідомлювати не хотів.

Тож розходилися ми з оперативки, тамуючи іронічні посмішки. Начитаєшся ти наших думок, аякже! Якщо тобі так кортить — будь ласка! Скільки завгодно! Думки у великому асортименті! На вибір. За бажанням замовника гарантуємо колір, фактуру, модний силует! Хоч по складах читай, хоч уголос. Ми на все згодні, з будь-яким тлумаченням наших душевних мук і поривань погодимося.

А Роман Петрович після тієї заяви начебто заспокоївся. Не повертався до розмов про читання думок. Йому, звичайно, попервах і без того було що читати. Поки з усім паперовим господарством контори ознайомишся, нічого іншого читати не захочеться.

Ну, він мовчить, і ми йому про дурні обіцянки не нагадуємо. З ким не буває.

Натомість почав якось дивно поводитись. Зайдеш до його кабінету, а він так уважно на тебе дивиться, немов прицінюється, наче чогось чекає. І мовчить. Роман Петрович мовчить, і ми німуємо, папери йому на стіл викладаючи. Ознайомиться Орлюк з паперами і знов на їх авторів запитально зирить. А казати нічого не каже.

У своїй конторі ми всякого надивилися. Всякі нам траплялися керівники. Тож і до цього почали звикати. Аж бачимо — засумував наш Роман Петрович. Біль і туга в його очах з’явилися. Сумує, а з якої причини — невідомо. Його попередники свою журбу на нас виливали. У відповідному словесному оформленні й з відповідними організаційними висновками. А цей наче й лаятися не вміє чи делікатність зайва його заїдає. Мов заціпило йому. Ми й до такої дивовижі звикли. Живемо, на зажуреного начальника уваги не звертаємо.

Аж якось, десь уже на третьому, а може, й четвертому місяці перебування Орлюка на посаді начальника, кличуть нас до його кабінету на позачергову нараду. Збіглись усі, хто в конторі на той час був, посідали перед керівництвом, чекаємо, що воно нам скаже.

А Роман Петрович уже з відчаєм у погляді вивчає кожного підлеглого й мовчить. Потім зітхнув, бідолаха, тяжко так зітхнув і, мов до себе, каже:

— Я так більше не можу. Загадка якась. Феномен. Хочете вірте, хочете не вірте, а я таки володію здатністю читати думки. Як це в мене виходить, сам не знаю. Хто винен? Тато з мамою? Природа? Вчителі? Сорок три роки читав легко, просто, не напружуючись навіть. Читав, аж поки до вашої контори не потрапив. Не ображайтеся тільки, будь ласка, але в мене складається враження, що в цій установі ніхто ніколи ні про що не думає. Принаймні тоді, коли спілкується зі мною. Навіть куценької думки вхопити не вдається. От і зараз. Я вам розповідаю про дивовижні, неймовірні речі, а ніхто не дивується, не ображається, не обурюється. Ніхто навіть не намагається щось збагнути чи бодай запам’ятати. Мої слова луною до мене ж і повертаються. Невже ніхто з вас не хоче про щось подумати, над чимось замислитися?

Орлюк знову оглянув нас і скривився, як від зубного болю.

І тоді Василь Стебляк наважився перевірити, чи справді наш керівник має оту дивовижну здатність. Посовався на стільці, напружився і чемно так подумав: «Шановний Романе Петровичу, дозвольте мені вийти. Я чекаю на терміновий дзвінок з підпорядкованого нам підприємства. Мають передати оперативне зведення».

Роман Петрович здивовано подивився на Васька, наче вперше його побачив. Васько сидів червоний. З незвички аж упрів від того думання.

— Прошу, товаришу Стебляк.