Ген воїна [Руслан Горовий] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (46) »
Руслан Горовий Ген воїна
Твори Руслана прочитуються навіть не на одному подиху, а на одній сльозі. Бо після його оповідань про звичайні людські долі у горлі чомусь здавлює, а в душі наче виполоскано.Оксана Поліщук, редактор газети «Бізнес»
Вміння співпереживати дає можливість Автору побачити живі, гострі, бурхливі почуття навіть у буденних, на перший погляд, історіях. А режисерський досвід надає розповідям Горового дивовижної ясності деталей і справжньої кінематографічності — «картинки» з книжки ще довго стоять перед очима після прочитання.Петро Мацкевич, засновник видавництва Кальварія
Нижче неба
І почуєш грізну борню волі, І вкриється кров’ю битий шлях. Будуть хлопці йти суворочолі В сіруватих, наче ніч, рядах.Борт падав. Усе відбувалося саме так, як бачилося не раз у Славкових снах. Зараз, коли ракета щойно влучила у двигун, здавалося, що все минеться, хотілося вірити, що все під контролем. Проте Славко точно знав, що станеться далі. В уяві з’явився образ інструктора училища. Той стояв в аудиторії біля схем із зображеннями вертольотів і повчав курсантів: — Слухайте уважно, панове курсанти, бо будете відпрацьовувати це на стимуляторі. Інструктор був чоловіком кремезним, мав густе чорне волосся, такі ж густі й чорні вуса і яскраві зелені, наче перша весняна трава, очі. — Якщо ракета потрапляє сюди, — тицьнув указкою на схему «Мі-24», саме його вертольотчики називали «крокодилом», — то у дев’яноста відсотках випадків заклинює двигун, а це означає, що ви можете втратити контроль над машиною. Відразу переходьте у режим авторотації і намагайтеся посадити вертоліт.«Пісні періоду Визвольної війни». Літопис УПА
Позаду згори, з боку двигуна, почулося цокотіння. Славко зрозумів, що десь у середині його залізного друга скоїлося непоправне. Він іще жив, дихав, однак його вже судомили передсмертні конвульсії. Засвітилося табло системи попередження та одночасно спрацював голосовий інформатор. Жіночий, з металевими нотками, голос, який льотчики між собою кликали Наташею, доповів: «Пожежа лівого двигуна». Салон вертольота наповнювався димом, машина накренилася вправо. «Що далі, то гірше, отже, ракета, окрім двигуна, пошкодила ще й лопаті основного гвинта», — зробив висновок Славко. Ковзнув поглядом убік, за кабіну. Внизу розкинулося жовте поле, по якому, здавалося, пливли голівки червоних маків. «Маки, — майнуло в голові, — звісно ж, маки!»
— Ой, не пристосована ти, Янко, до життя! — Славко підхопив дівчину на руки і поніс від дороги у житньо-макове поле. — Була б розумнішою, знайшла би собі полковника-штабіста, який лише папірці підписує та накази роздає. Хлопець ніс свою дорогоцінну ношу навпростець полем у бік невеличкого озерця, оточеного вербами. Янка увіткнулася підборіддям у його плече, однією рукою обхопила шию коханого, а другою торкалася червоних маків, неначе гладила поле. І щасливо посміхалася. — Та тепер уже пізно, — вів далі Славко, — тепер уже все. Тепер ти — моя законна дружина довіку. Так? Він торкнувся пальцями дівочого тіла, жартома полоскотав. — Та так, — засміялася Янка. — Ой, лоскітно, припини. — Як це ти офіцеру відповідаєш? — сміявся та продовжував лоскотати Славко. — Ой, пробач. Так точно! — дівчина звивалася від лоскоту, наче вуж. — Отак би одразу, — Славко припинив лоскотати. Він саме приніс Янку на берег. — Ставай отут, — поставив її на пісок, — і слухай уважно. Тепер ти моя половинка. Я маю і буду тебе захищати. Від звіра чи людини, захищати на землі і в небі. Тепер можеш взагалі нічого не боятися.
— Увага! Пожежа лівого двигуна! Увага! Пожежа лівого двигуна! — розривалася «Наташа». Славко намагався втримати гелікоптер рівно. Висотомір показував тисячу триста метрів. — Вовчику, у нас пожежа, стрибай, доки є висота, — Славко бачив, як спереду в кабіні заворушився штурман. — Славо, а ти? — Давай, це наказ! Я тримаю машину, — Славко відчував, що «крокодил» із кожною секундою все менше слухається штурвала, — Та стрибай же, Вовчику, доки висота дозволяє, не тягни! Дим заповнив салон. Славко рвонув ручку і відчинив дверцята кабіни. Потік повітря на мить розвіяв димову завісу — штурмана попереду вже не було. «Ну, хоч так», — подумав Славко. Гелікоптер швидко наближався до землі. У якийсь момент Славко побачив посеред оцього жовтого з червоними цятками моря відблиск неба. По правому борту внизу було невеличке болітце. — Ет, шкода, не дотягну… — промовив чи подумав Славко.
Від початку навчання в училищі Славко час від часу бачив уві сні, що його борт падає. Щоразу він прокидався серед ночі в холодному поту після того, як його «Мі» з розгону врізáвся в
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (46) »
Последние комментарии
1 час 7 минут назад
1 час 8 минут назад
1 час 16 минут назад
1 час 24 минут назад
2 часов 22 минут назад
2 часов 40 минут назад