Безумці (З історії кохання) [Барбара Редінґ] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (64) »
СЕРІЮ ЗАСНОВАНО У 2007 РОЦІ
1
Ти до безуму кохатимеш мене у моєму ліжку і підеш. Ми так зустрічаємося. Це теж називається любов’ю. Я прикрию мокре простирадло і залишу хоча б якусь твою присутність побіля себе. Коли ти прийдеш наступного разу — навіть не здогадуюсь. Не знаю і, можливо, хотіла б щоб прийшов. І того, поки був зі мною в ліжку, теж хотіла.
Ти в іншому просторі, сповненому побутовим гамором або кабінетною відчуженістю.
Вулиця Сіверянська, 3: дерев’яний паркан, дерев’яні ворота, коло них дерев’яна комора. На стовпі біля хвіртки табличка з твоїм прізвищем. Серед двору — будинок, далі — сад. Од хвіртки до парадного ходу веде доріжка, обсаджена двома стінками якоїсь декоративної підстриженої рослини. Це — твоя (родинна) територія, до якої я нітрохи не причетна.
Не не любиш, а не можеш: твоя дружина знає про наш зв’язок і вимагає лишитися з нею. Не йдеться про вибір — так чи ні, коли старша за тебе на рік дружина, що ладна мене вбити (вона погрожувала), і четверо дітей, ще малих, ще залежних від тебе і твоїх (хоч якихось) статків.
Твоя дружина зізналася, що й досі кохає (у неї — шельмівські сірі очі, у неї — підстрижене темне волосся, у неї — постава впевненої у собі жінки). А ти розповів мені й у розпачі (плакав), бо був певен, що ніякої жіночої любові у неї вже нема. Принаймні тобі йшлося саме про це.
(Така твоя щирість зі мною, навіть якщо нестерпно болить. Чи це не одна з причин, які зв’язують нас назавше?)
Колись ти найбільше цінував дружні стосунки між тобою і нею (вашу духовну єдність). Колись, як дружина була коханою, ти зневажав шлюби, де разом живуть тільки за інерцією. Коли ти комусь говорив про радість від зустрічі з дружиною, на це дивувались, а ти дивувався їхньому дивуванню. Спостерігаючи за чужим родинним життям, ти сумував: брак кохання, нема задоволення одне одним, брак гармонії духовних інтересів. Цікаво, чи усвідомлюєш ти, чого наразі вам (тобі і дружині) бракує.
Ти думаєш, що я все розумію. І я розумію, тому пропоную стати чужими: твоя дружина розмовляла з моїми матір’ю і сестрою (моєю хворою матір’ю і моєю вкрай правильною сестрою). Вона була переконана, що вони вплинуть. Вони так само були переконані, що вплинуть.
Я роблю кострубаті спроби позбутися тебе і не позбуваюсь.
Ти почуваєшся винним увесь час і нестерпно (втомлений, хворий, розбитий). Я почуваюсь не ліпше й мовчу (втомлена, хвора, розбита).
У тебе — конфлікт між обов’язком і почуттями. У мене —…а хіба в мене є якісь конфлікти? Я молодша за тебе на шістнадцять років і не заміжня. Я доглядаю за шістьма молодшими дітьми й вимученою злиденним життям матір’ю. Я, врешті-решт, жінка, яку ненавидить уся твоя рідня. Так, а хіба в мене є якісь конфлікти…
До речі, про теперішній твій конфлікт ми свого часу говорили, не уявляючи, що він буде направду твоїм. Я про відвідини місцевого театру гастрольними акторами та їх виставу «Вогні Іванової ночі» за Завдерманом.
Ми побачилися з тобою у ложі. Ти поступився своїм місцем одній із жінок, а сам увесь час стояв. Я стояла так само. Ми мали змогу чи не вперше бути отак-от поруч, не помічаючи інших людей, далеких і нецікавих нам. Час від часу обмінювалися словами. І в мене було відчуття, що наближаю тебе до себе. (Наразі міркую, чи не мав ти тоді відчуття, що наближаєш до себе мене.)
Те, що відбувалося на сцені, вже не інтригувало. Спостерігала лише, як ти реагуєш: героїня, закохана в нареченого своєї зведеної сестри, мусить відмовитися від нього на користь честі та обов’язку перед батьками та сестрою. Тобі неприємна така розв’язка. Ти не приховуєш свого розчарування. А по завершенні вистави кажеш, що кінцівка мала би бути іншою: героїні варто було знехтувати своїми обов’язками і піти з ним. Я не знала, що відповісти, бо, навіть наближаючи тебе, погодитися в ту мить із таким твердженням не могла.
Попри те що переконуєш дружину, що наші стосунки розірвані, ти плануєш чергове побачення і розмову, аби пояснити; кинути родину та виїхати зі мною з Чернігова бракувало сил. Я думаю про чергові докори сумління: кинути родину та виїхати зі мною з Чернігова у тебе забракне сил. (Я знаю про це, я знала про це.)
Пригадую, на одній із зустрічей ти спитав, чи хочу виїхати з Чернігова прямо завтра, так, як стоїмо. Засміялася. Іншої реакції на твої слова не могло бути. Щоправда, її ти не очікував. Зболено подивився. Запитала, куди саме поїдемо. Ти був налаштований досить серйозно (мене це трохи злякало), відтак відповів, що байдуже куди, щоб лише вдвох. (Це така твоя безпросвітна мрія — мати мене поруч і не задихатися в тих умовах, що склалися. Мати мене поруч, аби писати і бути здоровим. Мати мене поруч, аби бути.)
Я усвідомлювала неможливість її, бо знала, з якими труднощами через політичну
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (64) »
Последние комментарии
2 часов 27 минут назад
2 часов 28 минут назад
2 часов 36 минут назад
2 часов 40 минут назад
10 часов 22 минут назад
11 часов 2 минут назад