Казки [Брати Грімм] (fb2) читать постранично, страница - 4

цього малючка, йому в нас добре житиметься.

— Ні, — відповів батько, — це мій любий синочок, я не продам його ні за які гроші в світі.

А Мізинчик, почувши, що його хочуть купити, виліз по одежі на плече батькові й шепоче йому на вухо:

— Тату, віддай мене їм, я все одно вернуся до вас.

І батько продав його тим двом незнайомцям за добрі гроші.

— Де тебе посадити? — запитали вони малого.

— Посадіть мене собі на бриль, там я гулятиму собі та довкола поглядатиму. Я не впаду відтіль, не бійтесь.

Так вони й зробили. Мізинчик попрощався з батьком, і рушили в дорогу.

Йшли вони, поки стало вечоріти, а тоді хлоп'я каже:

— Зсадіть мене на землю, мені треба надвір.

— Е, залишайся там, — відказав той, на чийому брилі він сидів. — Нічого мені не станеться. Адже буває, що й пташка на бриль капку впустить.

— Ні, — сказав Мізинчик, — так не годиться, я знаю. Зсадіть мене швиденько додолу.

Чоловік зняв з голови бриля і посадив малятко на полі край дороги. А воно стрибнуло поміж груддям сюди–туди, знайшло мишачу нірку і шасть у неї.

— Бувайте здорові, панове, йдіть тепер додому без мене! — гукнуло воно й засміялося.

Ті підбігли до нірки, почали штрикати в неї паличкою, та дарма: Мізинчик залазив усе глибше й глибше, і коли вже зовсім смерклося, [14] мусили чужинці, сердиті, з порожніми гаманцями, йти додому без нього.

А Мізинчик, як помітив, що ті вже пішли, видряпався з нірки. «В полі вже темно, — подумав він, — і поночі йти страшно, ще в'язи скручу або ногу зламаю».

На щастя, він знайшов порожню равликову шкаралупку.

— От добре, — сказав малюк, — маю де спокійно переночувати, — і вліз туди.

Тільки був задрімав, аж чує — йдуть якісь двоє, і один каже:

— Як би це нам у багатого попа гроші вкрасти?

— Я вас навчу! — гукнув Мізинчик.

— Що це? — перелякався злодій. — Наче хтось озвався!

Обидва стали й прислухались. А Мізинчик до них знову:

— Візьміть мене з собою, я вам поможу!

— А де ж ти?

— Шукайте на землі, де чуєте голос, — відповів він.

Нарешті злодії знайшли його і підняли.

— Ах ти ж, горобчику, як же ти нам поможеш? — запитали вони.

— А так, — відказав він. — Я пролізу між ґратами до попівської комори і подаватиму вам надвір усе, що захочете.

— Гаразд, — сказали вони, — побачимо, що з цього вийде.

Ось прийшли до попівського дому, Мізинчик заліз до комори та як закричить на все горло:

— Чи ви хочете забрати все, що тут є? Злодії полякалися і кажуть тихенько:

— Та не кричи так, а то почують! [15]

Але Мізинчик, ніби не зрозумів, кричить знову:

— Ну що вам подавати? Все, що тут є? Той крик розбудив наймичку, що спала в

комірчині. Вона підвелася в ліжку й стала прислухатися. А злодії з переляку відбігли далеченько, та скоро оговталися. Вони подумали: «Це малюк хоче нас подражнити». Вернулися і шепочуть йому:

— Годі жартувати, подавай, що там є.

Та Мізинчик знову закричав, скільки було голосу:

— Я вам усе подам, тільки руки наставляйте!

Тепер наймичка розчула все як слід, схопилася з ліжка та до дверей. Злодії дременули навтікача, наче за ними сто вовків гналось, а наймичка, нікого не побачивши, пішла засвітити світло. Поки вона вернулась із свічкою, Мізинчик вибрався непомітно з комори й шмигнув у повітку на сіно. А наймичка обшукала всі закутки і, не знайшовши нікого, лягла знову спати, певна, що це їй просто примарилось.

Тим часом Мізинчик, умостившись гарненько в сіні, вирішив поспати до ранку, а тоді вже вернутися додому, до тата й мами.

Але йому судилося ще натерпітись біди. Авжеж! Чимало є на світі горя й лиха!

Коли розвиднілось, наймичка встала нагодувати худобу. Найперше вона пішла в повітку, взяла оберемок сіна, а з сіном захопила й бідного Мізинчика.

Він так міцно спав, що й не чув, як його несли з сіном, і прокинувся лише тоді, коли опинився у роті в корови.

— Ой лихо! — скрикнув Мізинчик, — Як же я потрапив у цю сукновальню? — Але швидко [16] здогадався, де він, і став берегтися, щоб не потрапити корові в зуби, бо тоді пропав би. Нарешті йому пощастило прослизнути разом із пережованим сіном у шлунок.

— У цій кімнаті забули зробити віконце, — сказав він, — сюди й сонечко не заглядає, і світла не засвітиш.

І взагалі помешкання Мізинчику не сподобалось, а тут іще в двері напихалося дедалі більше сіна, і бідоласі стало вже зовсім тісно. Нарешті його взяв страх, і він почав щосили кричати:

— Досить мені сіна! Досить мені сіна!

А наймичка саме доїла корову. Почувши, що хтось кричить, а не видно нікого, та ще й кричить тим самим голосом, що й уночі кричало, вона так злякалася, що впала з ослінчика й розлила молоко. А тоді схопилась і щодуху побігла до господаря, репетуючи:

— Ой лишенько, панотче, наша корова заговорила!

— Чи ти не з'їхала з глузду? — мовив піп, а проте сам пішов до хліва подивитися, що там таке сталося.

Та ледве він ступив на поріг, як Мізинчик закричав знову:

— Досить мені сіна! Досить мені сіна! Тепер уже й сам піп злякався — подумав, що в корову вселився злий дух, а тому звелів її зарізати.

Корову зарізали, а