КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712443 томов
Объем библиотеки - 1400 Гб.
Всего авторов - 274466
Пользователей - 125051

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Азартні ігри з долею [Іво Брешан] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Іво Бершан. Азартні ігри з долею

Розділ 1

ерафін Ретель сидів перед кав’ярнею в Дубровнику і, попиваючи свій четвертий келишок коньяку, врешті дочитав статтю в «Опсерваторі» й замислився.

Текст був дуже пізнавальний, там йшлося про те, як група хорватських громадян скоїла військовий злочин у місті Пакрац[1] десь на початку весни 1993 року, коли лінія фронту опинилась зовсім близько до міста. Вони, мовляв, згідно з реєстром, який хтось склав, повитягали зі сховків і приватних квартир десять цивільних громадян, сімох сербів та трьох хорватів, колишніх комуністів, відвели їх кудись за місто і знищили. Свідки події, а їх було п’ятеро, і їхні імена були приховані за ініціалами, впізнали лише одного зі злочинців, і то тільки того, хто керував усією операцією, тому що інші крилися під каптурами, які повністю приховали їхні обличчя. Описували його як молоду людину середнього зросту, виразно худорляву, зі спитим обличчям, з вилицями, що виразно випинались, густим чорним волоссям, яке сягало його плечей, тому він мусив зав’язувати його у хвіст. Перебував у Пакраці він недовго. Ніхто не знав ні звідки він прибув, ні куди зник після того, ані яке ім’я він мав насправді; знали його лише за прізвиськом Дуда. Оскільки тепер, після того, як міжнародна спільнота змусила Хорватію переглянути всі державні злочини, то сім’ї жертв пред’явили скаргу та вимагали ордера на арешт того Дуди. Шанс на те, що його розшукають, дорівнює майже нулеві. У новинах промайнула лише одна його чорно-біла фотографія, на якій його обличчя було забруднене чорними плямами так, що ледве можна було його розрізнити, а досьє на нього в Міністерстві оборони Республіки Хорватії та колишнього військового керівництва його бригади просто зникли. Залишається лише шанс, що хтось із тих свідків випадково на нього натрапить чи він сам з’явиться і сяде на лаву підсудних.

Перша думка, яка сяйнула Ретелеві після того, як він прочитав статтю, була така: припустімо, що людина є частиною одного міцного ланцюга, надійно закріплена між двома його кінцями, і лише через одну якусь людську дію ланцюг невпинно рухається від початку до кінця, після того людина не може бути відповідальною за наслідки, які виникнуть, коли увесь ланцюг випростає усе, що на ньому нанизане, бо не має права про те навіть на мить задумуватись, не кажучи вже про те, щоб якось на те впливати. То є просто-напросто щось набагато сильніше за людину, щось, що має лиш одну назву — доля.

Несподівано він побачив на Страдуні[2] професора Франка Тюдора, який уже був на пенсії. Роздумуючи про долю, він згадав заняття в середній школі, а потім античних філософів-стоїків, які для нього були улюбленою темою: про Зенона з Кітіона[3], Клеанфа[4], Хрісіппа[5], Посідонія[6], Сенеку[7]; зберіг у пам’яті ті імена, що їх усі мусили знати. Незважаючи на те, що колись Ретель не все розумів, все те, однак, залишилось в його пам’яті: за стоїками[8], зі світом та усім, що є в ньому, трапляється те, що передбачено долею. Тому все, що з нами коїться, є тим, що нам було наперед призначено, і ніхто не має можливості від того втекти. А випадковостей просто не існує. Так принаймні він це розумів.

Судячи з усього, здавалося, що й сам Франко, як вічний мачо і закоренілий парубок, жив за тим принципом. Був бездіяльний та пасивний до всього, що довкола нього відбувалося, не змінював своїх звичок ні за яких обставин, завжди наперед смиренний — принаймні, так здавалося — з усім, що приготувала йому доля. Щодня, зранку і ввечері, після картярських сеансів, які для нього, коли вийшов на пенсію, залишилися єдиним заняттям, він прямував Страдуном, а далі через Піле[9] до парку Градац[10], а далі якимись лише йому відомими шляхами йшов на Боніново[11], звідти вертався на Страдун і сидів якийсь час перед міською кав’ярнею, попиваючи свої дві або три філіжанки кави. Чинив те систематично, і в дощ, і в сонце, в найгарячішу спеку і в найхолоднішу зиму, і навіть не відступився від того під час війни, коли місто було закидане артилерійськими снарядами та бомбами, наче його зовсім не обходило, що якийсь із боєприпасів може зачепити і його. Тоді по місту не видно було живої душі, проте він не скасовував своєї прогулянки, що б не сталося. Коли не було нікого, хто б міг його обслужити в кав’ярні, він носив з собою термоса, і сам собі прислужував. Містом розходилась луна від вибухів та звуків пострілів, біля нього падали осколки від снарядів і черепиця з дахів, а він пив свою каву, ніби навколо нічого не