Вибрані твори [Сергій Пилипенко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (330) »
Сергій Пилипенко Вибрані твори Серія «Розстріляне Відродження»
Ростислав Мельників Щкіц до портрета Сергія Пилипенка
реєстрах когорти «перших хоробрих», «зачинателів радянської літератури», фаланги «співців нової ери», творців «червоного ренесансу», врешті — письменників «розстріляного Відродження» ім'я однієї з найвидатніших постатей часу — Сергія Пилипенка — доволі часто згадується лишень побіжно[1], а то й — надто в останні десятиліття — з негативним підтекстом, насамперед з огляду на його опонування Миколі Хвильовому під час літературної дискусії 1925— 1928 рр[2]. Зрештою, як випадає думати, саме це й стало основною причиною «замовчування» письменника в антології «Розстріляне Відродження», укладеній на еміграції Ю. Лавріненком, що від 1959 р. та й донині є однією з найбільш репрезентативних у своїй подачі літературного покоління 1920-х. Ніби висуваючи додаткові аргументи, упорядник і вихованець Пилипенка дає йому нищівну характеристику: «нещасливий псевдотеоретик мистецтва із рамени псевдо-письменницької організації Плуг»[3], хоч і визнає його за першорядного організатора, стараннями котрого «росли видавництва, даючи систематично книжкову і журнальну продукцію»[4]. Цікаво, що й материкові дослідники від середини 1980-х рр. мислять у рамках такого кліше. Як відзначав 1992 р. О. Мукомела, «нинішні літературознавці та культурологи здебільшого згадують ім'я Сергія Пилипенка тільки як фундатора „Плуга“ з його „масовізмом“, однобоко оцінюючи значення цієї організації та її керівника без коректив на тодішні соціально-політичні і духовні реалії української громадськості»[5]. Усталенню стереотипного сприйняття цієї постаті сприяють і новочасні комплексні дослідження літпроцесу 1920-х рр. М. Шкандрія (1992)[6] та С. Павличко (1997)[7]. Попри прагнення авторів до неупередженості й об'єктивності висвітлення тогочасних тенденцій, їхні симпатії до адептів модерності та європейськості часто застують роль і значення в українському культурному поступі Сергія Пилипенка. Щоправда, М. Шкандрій у висновках до своєї студії таки наголошує: «Дуель між Хвильовим і Пилипенком можна також витлумачити як конфлікт між двома стратегіями розвитку масового руху. Пилипенко робив із селян українців, Хвильовий перетворював українців на інтелектуалів (письмівка наша — Р. М). [...] Тому конфлікт полягав, власне, лише в тактиці: Хвильового, Блакитного, Пилипенка й інших поборників об'єднувало куди більше, ніж розділяло»[8]. Тим самим увиразнюється теза, висловлена раніше Ю. Шевельовим, котрий писав, характеризуючи суть дискусії довкола шляхів розвитку української літератури, що в тих історичних обставинах головним питанням було «те, як краще зберегти українську самобутню культуру і самобутність взагалі під тяжкою загрозою, причому для супротивників у цьому питанні (крім кількох пристосуванців) спільним було бажання цю самобутність таки зберегти. З цього погляду найзапекліші супротивники, олімпієць Хвильовий і масовіст Сергій Пилипенко, належали до одного табору, і це по-своєму оцінило НКВД, коли заповзялося знищити і прихильників Хвильового, і Пилипенка з його послідовниками»[9]. Об'єктивно, саме вони стали на чолі літературного процесу 1920-х рр., що спричинився до нечуваного розквіту української культури й духовного відродження нації з центром у Харкові. І прикметно, що хронологічними рамками цієї короткої та напрочуд яскравої доби в історії нашої літератури стали дати харківського періоду в житті обох письменників, що закінчився для Хвильового самогубством, а для Пилипенка — арештом та розстрілом. Власне, свої перші та останні дні в слобідській столиці Сергій Пилипенко провів у в'язниці. А проміжок у тринадцять років поміж двома арештами став часом найвищого злету його таланту журналіста, письменника, адміністратора та організатора літературного процесу. 17 листопада 1920 р. Сергій Пилипенко прибув до Харкова як делегат V Всеукраїнської конференції КП(б)У, а по її закінченні 22 листопада його заарештовує місцевий відділ ВЧК (Всеросійської надзвичайної комісії)[10]. Біографія двадцятидев'ятирічного арештанта була доволі яскрава. З чотирнадцяти років Пилипенко бере активну участь у революційному русі, а в 1908 р. стає членом партії соціалістів-революціонерів. Така рання політична активність чималою мірою зумовлена впливом батька, «що був народним учителем, а за переконанням — народоволець»[11]. Народився майбутній- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (330) »
Последние комментарии
18 часов 54 минут назад
19 часов 29 минут назад
20 часов 22 минут назад
20 часов 27 минут назад
20 часов 38 минут назад
20 часов 51 минут назад