Чорт і комуніст [Б Гребенюк] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Б. Гребенюк
ЧОРТ І КОМУНІСТ
Гумореска з трагічним фіналом
Розсердився Люципер на Дідька, аж ратицями тупотить: – Ти бісів вилупку! – гримав він. – Допомоги від тебе чортма. Ледар ти, он що. Дрянь, валяка, лежебік та й узагалі чорт-зна що! Інші чорти трудяться, людей у гріх уводять, а ти? Навіть якого-небудь злиденного комуністика на гріх спокусити не здатен. Дідькові це здалося несправедливим. – Ваша Сатаненціє! – поклонився він. – Насмілююся звернути увагу, що праведника легше на гріх спокусити, аніж комуніста. – Мовчи, достобіса! – Єсть, Ваше Диявольство, мовчу, – виструнчився Дідько. – Дозвольте тільки зауважити, що спокусити можна лише того, хто уникає гріха. А комуніст – він же гріха не боїться. Обман? Та ж комуністи обманюють на ходу, почитайте лишень постанови останнього пленуму ЦК. Брехня? Гляньте у московську «Правду», там же навіть назва газети і то брехня. Убивство? Та що й казать, ви ж самі знаєте. Отож більшовика на гріх спокусити – це все одно, що воду підмочувати. Не вийде. Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля. А зрештою, ось тут і вони, хай самі скажуть. Сталін і Троцький, що тут же шкварчали на одній сковороді з Гітлером, схвально хитнули рилами. Але Люципер не вгавав. Глянувши бісом на нещасного Дідька, він ревнув: – А я тобі, чортове падло, наказую: не філософуй! І не мнися чортом! Негайно метнися на Землю і спокуси... ну, кого б то? Стривай, я ось у списки загляну. – Але ж це неможливо… – Хоч і неможливо, а ти зроби. Нема таких кріпостей, що б їх не взяли чорти. Придумай. Із шкури вилізь, гаспидський недоноску, а спокуси! Ось тобі адреса: товариш Вкравчук, редактор «Окупантського Життя» в Торонті. Умисне вибираю найпримітивнішого, щоб тобі легше було. Тільки ж гляди, паршива шерсть: сьогодні Великдень. Не спокусиш сьогодні, то завтра чорта з два. Ну, махай під три чорти! Осточортіло дивитися на тебе!
Великдень... Дружина товариша Вкравчука вже раніше несміливо натякала, що, мовляв, непогано було б ковбаси та хріну наготувати, гуску всмажити, бо «хоч служба твоя партійна, але ж не можна так...» Та тут товариш Вкравчук глянув на неї так суворо, як Громико на Паламарчука, і вона зразу ж замовкла. – Я редактор прогресивної газети, і про всякі великодні празникування ти мені й не згадуй. Сказано: опіум! На Великдень уранці товариш Вкравчук сів за свій редакторський стіл в «Окупантському Житті». А в той самий момент із підземки, що на розі вулиць Янг і Дандес, вискочив Дідько і свиснув на таксі.
Двері в кабінет товариша Вкравчука з грюкотом розчинилися і на порозі станув незнайомий мужчина. – «Окупантське Життя» тут? – запитав він, і в його голосі чути було звичний тон начальника. – А хто тут Вкравчук? – Вкравчук це я. А що таке? – А що таке? – передражнив його гість. – Коли питають, значить, треба! – рубнув він, грізно нахмуривши брови. Гість скинув пальто і, хоч на ньому й не було мундира, проте товариш Вкравчук зразу пізнав (досвід!), що діло тут щонаймні з аташе амбасади. Гість був невисокого росту, але кремезний і дебелий. Рухи владні, голос командний. З амбасади, комуністичне слово, з амбасади, а може, навіть з... Москви! Ух! Гість роздягнувся і підійшов до товариша Вкравчука. – Щось я тебе не знаю, – сказав він. – А може й зустрічав де в Києві чи в Москві, але важко всяку малеч запам’ятати. Товариш Вкравчук не знав, на яку стати. Врешті, він обережно запитав: – А ти... тобто, то значить, ви, хто такий будете? – Ха, ха! – реготнув гість. – Хто такий, він питає. А може, документи тобі показати? Ой, гаряче б тобі стало! Він почав свердлити товариша Вкравчука допитливим поглядом: – Діла в тебе погані. Доноси на тебе є. Звітність запущена, пропагандивна робота шкутильгає. І кути ти дивишся? Адже в тебе під носом буржуазні націоналісти з Колосовою шури-мури завели, культобмін проти нас хитро обернули. Га? Ну, чого ти мовчиш? Говори чесно, по-більшовицькому! Гість нахилився над товаришем Вкравчуком і люто зашипів. – Ти знаєш, що ми тебе маємо в руках, і дороги назад тобі нема. А смикатимешся, то ліквідуємо, як ворожий елемент. Товариш Вкравчук пополотнів. – Змилуйтеся, – залебедів він. – Робитиму все, що накажете, чесне слово комуніста.... – Гляди ж, сволок, а то... раз! – і розчавимо, як вошу. Виявилося, що гість – це товариш Хамлов, спеціальний уповноважений «Товариства культурних зв’язків з закордоном» і делегат до ЮНЕСКО та Об’єднаних Націй, тепер командирований до Канади для перевірки діяльности прогресивної преси. Звичайно, товаришеві Вкравчукові і невтямки було, що перед ним сидить не спеціальний уповноважений, а Дідько. Та й кому б, зрештою, таке в голову прийшло? Ні рогів, ні хвоста, ні запаху сірки. А все ж таки на товаришеві Вкравчукові перманентно трусилися штани, бо ж, видима річ, спеціальний уповноважений з Москви був для нього набагато страшніший від Дідька, а партійний
Последние комментарии
11 часов 13 минут назад
11 часов 27 минут назад
12 часов 35 минут назад
23 часов 53 минут назад
1 день 11 минут назад
1 день 35 минут назад