Це знає тільки вітер [Бруно Ферреро] (fb2) читать постранично, страница - 4

покладали великі надії на канатохідця. Він не відмовився виконати і це завдання.

За хвилину до початку небезпечної переправи канатоходець ще раз запитав своїх друзів, чи справді вони в нього вірять і надіються на нього.

«Так!» - загукали всі без винятку.

Акробат виконав цей складний номер і черговий раз викликав у публіки величезне захоплення.

По закінченні номера циркач підняв руку, даючи публіці зрозуміти, що він хоче щось сказати.

«Довір’я, яке ви мені виявили, не має меж», - сказав він.

«Це очевидно», - від імени глядачів відповів якийсь чоловік.

«Тому я хочу запропонувати вам щось ще незвичайніше, ніж те, що ви досі бачили!»

«Прекрасно. Скажи, що це має бути. Наше довір’я до тебе безмежне: ми погоджуємося на все, що ти запропонуєш!»

«Я перейду по цьому канату туди й назад, штовхаючи перед собою візок. А оскільки ви маєте до мене безмежне довір’я, то я хочу посадити в неї когось із вас. Зробимо переправу вдвох».

Проте, ніхто не зголосився.

І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? (Мт. 8, 23-26)

Серце Бога

Одна катехитка розповідала дітям притчу про блудного сина. Однак, діти були дуже збуджені і не уважні. Отож вона попросила їх своїми словами переказати зміст щойно почутої притчі.

Один з учнів зробив це так: «Чоловік мав двох синів. Молодший син не хотів жити з батьком й одного дня залишив дім і родину, забравши з собою всі гроші, які мав. Тай прийшов час, коли гроші скінчилися. Юнак не мав уже що їсти і вирішив вернутися до свого дому. Коли він був уже недалеко, його помітив батько. Схопив ломаку і побіг назустріч. По дорозі батько зустрів свого доброго старшого сина і сказав йому: «Вернувся твій брат. Це чудовисько, після всього скоєного, заслуговує двадцять п’ять гарячих».

«Тату, хочеш я тобі допоможу?» - запитав син.

«Звичайно», - відповів батько.

У двох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!»

Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.

Ланцюжок і гребінець

В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.

З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.

Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.

Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!

- Що ти зробила з волоссям? Вражений запитав він.

- Жінка розтулила долоню – на ній виблискував золотий ланцюжок.

- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.

- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінець. – А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.

Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.

«Поклади мене печаттю на твоїм серці,

печаттю на твою руку;

любов бо, як смерть, сильна.

Водам великим любови не вгасити,

Ані рікам її не затопити.

Якби хто за любов віддав скарби свого дому,

Зазнав би лиш погорди великої» (П. п. 8, 6-7)

У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим.

Три сини

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їх розмови.

Кожна жінка вихваляла свого сина.

Перша сказала: «Мій син такий бистрий спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися».

«А мій син, - промовила друга, - співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом».

«А ти що скажеш про свого сина?» - запитали третю жінку, яка нічого не говорила.

«Не знаю, чи можу щось надзвичайне сказати про свою дитину, - відповіла вона. – Він добрий