Горбачевский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ГОРБАЧЕВСЬКИЙ Іван Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, декабрист.
З дворянської родини.
Народився 22 вересня (4 жовтня) 1800 р. поблизу м. Ніжиа Чернігівської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Чернігівської області України).
Помер 9 (21) січня 1869 р. в м. Петровському Заводі Російської імперії (нині – м. Петровськ-Забай-
кальський Читинської області РФ). Похований за заповітом у полі поруч з місцевим цвинтарем.
Закінчив Вітебське народне училище (1813), губернську гімназію (1817), проходив навчання в пе-
тербурзькому Дворянському полку (1817-1820), звідки вийшов прапорщиком.
Служив в 8-й артилерійській бригаді, що квартирувала в Волинській губернії (1820-1825).
Член таємного Товариства з’єднаних слов‘ян (1820).
Г. – активний учасник спроби державного перевороту 1825 року. Йому настільки довіряли товари-
ші, що доручили убити імператора й заарештувати сановну сім‘ю. А коли спроба на Сенатській
площі в Петербурзі зазнала невдачі, наш земляк спробував підняти ще й сусідні полки.
Можна безкінечно сперечатися про цілі і методи декабристів, їхньої організації, але достеменно ві-
домо: особисто Г. мріяв про республіканську федерацію слов‘янських народів. Вже на схилі жит-
тя він напише: «Ні жінка, ні сім‘я ніколи б не змогли мене примусити забути про що я думав, що
збирався зробити і в ім‘я чого собою пожертвував». А в одному приватному листі він називає себе
«малоросом» і оповідає, що батько його «тремтів і це тремтіння передав нам, своїм дітям,
розповідаючи про лиха своєї люб’язної Малоросії».
Його засудили до по вищому розряду (смертну кару замінили довічним ув‘язненням) і з іншими
декабристами відправили в Сибір. Г. відбув 12 років каторги (3,5 тисячі людино-днів), потім 17 ро-
ків поселення в Петровському Заводі Читинської губернії. Після височайшого дозволу покинути
Сибір наш земляк – єдиний (!) з декабристів, хто відмовився від амністії і нею не скористався. За-
лишившись на місці заслання до смерті.
Місцеві жителі так згадували українця: «Іван Іванович був – найдобріша людина; лікував, давав у
борг гроші й муку, а отримувати назад забував». А ще Г. навчав грамоти місцевих дітей.
Та головна його звитяга не в цьому. Ще 1925 р. він і Муравйов-Апостол дали один одному клятву
– той, хто з них двох залишиться живим, обов‘язково напише про їх справу. І слова свого товари-
шу Г. дотримав, хоча чудово усвідомлював: якщо його хтось видасть, або нотатки знайдуть випад-
ково при обшуку – нового каторжного терміну а то й смертної кари не уникнути.
Збереглися близько ста листів Г. друзям – переважно до Миколі та Михайлу Бестужевим, Д. Зава-
лишину, Є. Оболенському, також мемуари «Записки» (написані здогадувано в 1839-1845). Висо-
кий художній стиль виводить їх а один щабель з історичною прозою.
В будинку, де колись жив Г., тепер бібліотека. І розташована вона на вулиці, що носить його ім’я.
Його в Сибіру не забули. Так, в 2005 р. в Читі відбулися декабристські читання «205 років з дня
народження Івана Івановича Горбачевського», а в обласному драматичному театрі були поставлені
спектаклі на хвилюючу тему, серед яких і «Життя Горбачевського».
Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Муравйов-Апостол, І. Пущин, М. Бестужев-Рюмін та ін.
***
ЄДИНИЙ ПОРЯТУНОК,
з життєвого кредо І. Горбачевського
Єдиний порятунок – це читання. Без цього я давно б пропав.
МИ ЗАГИНУЛИ, з «3аписок» І. Горбачевського
Члени Південного товариства діяли більшою частиною в крузі вищого стану людей. Багатство,
зв’язки, чини і значні посади вважалися ніби необхідною умовою вступу до товариства. Переворот
планували здійснити виключно силою військових, без участі народу, не відкриваючи заздалегідь
таємниці своїх намірів ні офіцерам, ні нижнім чинам, з яких перших сподівалися захопити
ентузіазмом і обіцянками, а останніх – або тими ж засобами або грошима і погрозами.
…»Слов’яни», навпаки, в діях своїх керувалися абсолютно протилежними початками... у народі
шукали вони допомоги, без якої всяка переміна недовговічна.
– …Все скінчено! – вигукнув Матвій Муравйов. – Ми загинули, нас чекає страшна доля; чи не
краще померти? Накажіть подати вечерю і шампанського, – продовжив він, повертаючись до
Артамона Муравйова... – вип’ємо і застрелимося весело.
– Чи не буде це дуже рано? – сказав з деяким засмученням С. Муравйов.
– Ми помремо в самий час, – заперечив Матвій...
МРІЮ ПРО СВОЮ МАЛОРОСІЮ, з листа І. Горбачевського І. Пущіну
Несподівано і зненацька я одержав від тебе листа з грошима, дорогоцінний мій Іване Івановичу! І
не знаю, як висловити тобі мою подяку...
У моєму нинішньому житті лист – рідкість, майже подія. Вперше чую слово «Бронниці». І чому не
Москва, не Петербург, і що за Бронниці, що за Мар’їно, як ти туди потрапив і навіщо?
Ти запитуєш, що я роблю і що маю намір робити? Живу, як і раніше, в Заводі. Будівлі ті ж, люди ті
ж, яких ти знав, лампада горить, як і раніше. Тепер скажу, що маю намір робити: нічого і
залишатися назавжди в Заводі – ось відповідь...
…Коли виїдуть Бестужев і Завалишин у Росію, я один залишуся в Східному Сибіру, принаймні, я
більше не знаю, хто живе тут. Я залишуся один – і буду сидіти, як Марій на руїнах; я і сам руїна не
краща за Карфаген. Проте і зі мною, буває, трапляється слабкість непрощенна: я іноді мрію про
свою Малоросію, і тужу за нею. І чим більше старішаю, тим більше моя самітність нудиться, і
смуток долає.
Мені дивним здається, і іноді запитую сам себе, як це люди живуть і що їм бачиться після Чити,
Петровського Заводу, Ітанці і т.д. І після всього цього жити в Москві, Калузі і далі, і далі...
Які повинні бути враження, спогади? А побачення з рідними, зі старими знайомими...
Для мене все це здається фантазією і мрією...
АРХІВ ЗНИК БЕССЛІДНО, з книги Н. Ейдельмана «Друга половина»
…Нотатки Горбачевського... Без Івана Івановича ми знали б незмірно менше про найважливіші
події – в Товаристві об’єднаних слов’ян, повстанні Чернігівського полку. Справді, головних
лідерів Південного товариства – Сергій Муравйов-Апостол, Пестель, Бестужев-Рюмін – повісили;
вони не змогли записати своїх спогадів. Слідчі матеріали над сотнями учасників південного
повстання дотепер не знайдені. Як не парадоксально, але значній, порівняно недавній історичній
події, загрожувало забуття, зникнення...
Проте осіннім днем 1825 року молодий Іван Горбачевський обмінявся з Сергієм Муравйовим-
Апостолом клятвою: хто з них залишиться живий, той напише про їхню справу.
Один залишився – і свої власні спогади об’єднав з безліччю інших. Обходячи друзів, він змушував
їх розповідати. Смертельно ризикуючи, тому що за це йому загрожувала каторга, навіть страта, –
він зібрав і зберіг...
…З трьох «закоренілих» декабристів-сибіряків Михайло Бестужев усе-таки виїде вмирати з
Забайкалля до Москви; Горбачевський захоче залишитися в Петровському Заводі, Завалишин – у
Читі. Першому – вдасться, другому – ні!
…Горбачевський залишився за Байкалом, у Петровському Заводі. Самотній старий продовжував
писати.
Величезний архів його зник безслідно. Крім нотаток, котрі у рік смерті автор відправить на захід...
…80-літня жителька Петровського Заводу Ганна Колобова, звичайно, не може пам’ятати
декабриста, але стверджує, що на горищі її будинку, який раніше належав Горбачевському, ще в
20-х роках зберігалися якісь папери. Не виключено, вони де-небудь ще чекають свого відкривача?
Осторонь від декабристських могил, на пагорбі, – великий чорний чавунний хрест, особливий, не
схожий на жоден з могильних хрестів, як і людина, що лежить під ним.
«Залишилося після нього, – запише один з засланих, – грошей 14 рублів. Очікуючи смерті, він
заздалегідь закупив для похорону і поминок риби і усякої всячини... Незадовго до смерті просив
покласти його не на цвинтарі, а по сусідству, в полі, на вершині пагорба, аби він міг дивитися на
вулицю, де, як не жив, але жив... Так і зробили...».
Сюди він приходив дивитися з обриву, його очима ми дивимося на ставок, біля якого колись
працювали каторжні декабристи. Велика сибірська магістраль пройшла безпосередньо поблизу
цвинтаря і пагорба через сорок років після його смерті. Він любив тут стояти – тут пройшло його
життя, тут писав свої спогади.
Звідси добре видна хата, на якій сьогодні табличка: «Будинок, де жив і помер декабрист
Горбачевський Іван Іванович . 1839-1869».
ОДРУЖИМОСЯ НА ЦАРІВНАХ, з нарису Л. Пашкіної «Сім’я О. Пугачова в Кексгольмську»
У липні 1826 року в Кексгольмську фортецю доставили декабристів. Один з них – І. І.
Горбачевський – залишив нащадкам розповідь, записану П. І. Першиним у Сибіру й опубліковану
наприкінці XIX століття в «Історичному віснику» (1885 р., т. 21, липень).
– У той час, – розповідав Іван Іванович Горбачевський , – в Кексгольмській фортеці відбували
покарання дві бабусі Пугачові, яких називали «сестрами» Омелька. Вони користувалися в стінах
фортеці деякою свободою: гуляли у дворі, ходили з цебрами за водою, прибирали самі свою
камеру, словом, обжилися, були як вдома і, здається, інших життєвих умов уже не відали…
«Треба думати, – повідомляє далі П. І. Першин, – що ці дві жінки були дочками Пугачова, тому
що про сестер його ніде не згадується. Цим двом «царівнам», як їх жартома називали,1826 р. було
вже за 50». «І. І. Горбачевський говорив, – оповідає далі Першин, – що від нудьги в’язні
жартували над «царівнами», вшановували їх, засилали сватів і жартували один з одним,
наприклад, так:
– Одружимося, Горбачевський, на «царівнах», – говорив князь Барятинський, – все-таки протекція
буде.
Последние комментарии
1 день 11 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 19 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 1 час назад