Ясинский Иероним [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЯСИНСЬКИЙ Ієронім Ієронімович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Письменник, журналіст. Псевдоніми – Максим Бєлінський; І. К. Гордик; Онисим Ієрянский; Кіфа; Фома Личинкін; Лицар дзеркал; Старий белетрист; М. Чуносов; Ясновидющий Іона.
З поміщицької родини. Батько, Ясинський І., – адвокат.
Народився 18 (30) квітня 1850 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 31 грудня 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Літературних містках Волкового цвинтаря.
Навчався в чернігівській гімназії, на природничих факультетах Київського та Петербурзького
університетів.
Працював чиновником Чернігівського акцизного управління, секретарем Чернігівської земської
управи, редактором «Земського збірника», журналів «Всесвітня ілюстрація», «Щомісячні твори»
(1900-1902), «Розмова» (1903-1908), «Нове слово» (1908-1914), газети «Біржові відомості».
Друкувався в газеті «Зоря», журналах «Слово», «Бджола», «Вітчизняні нотатки», «Вісник
Європи»«, «Підвалини», «Російський вісник», «Київський вісник», «Російський огляд»,
«Спостерігач», «Новий час».
Як літератор дебютував на сторінках київських та московських газет в середині 1870-х рр.
Звернув на себе увагу романами «Перше березня», «Під плащем Сатани», «Молода прорість»,
«Болотна квітка», «Спляча красуня», «Петербурзька повість», «Місто мертвих», «Іринарх
Плутархов», «Пророк», «Тарганячий бунт».
За життя вийшло зібрання творів в чотирьох томах (1888), зібрання романів в трьох томах (1888-1889), а також близько 40 окремих книг.
Три видання витримали його «Вірші».
Залишив по собі спогади «Роман мого життя» (1926).
Серед друзів та близьких знайомих Я. – С. Єсенін, А. Чехов, І. Гончаров, М. Салтиков-Щедрін, Д.
Линьов, В. Маковський, К. Чуковський, В. Бибиков, В. Немирович-Данченко, З. Гіппіус, Г.
Потапенко, К. Фофанов, В. Бехтерєв, О. Урусов, Ф. Фальковський та ін.
***
ДОРЕЧНА ПАРТІЙНІСТЬ,
з творчого кредо І. Ясинського
Я ціную партійність там, де вона доречна.
СМЕРТЬ ЧАТУЄ, з оповідання І. Ясинського «Пожежа»
Кремнєв прокинувся з легким головним болем. Це була атлет з величезною чорною бородою, яка
хвилясто збігала на груди.
– ...Гарний холодник, проте сьогодні віддає міддю, – зауважив Сергій Іванович.
– Бог з тобою, Сергію Івановичу! – запротестувала Лідія Фадеївна. – Я зовсім не чую міді. Не їж, якщо не подобається.
Сергій Іванович розсміявся і сказав:
– Я свого ніде не люблю втрачати… Проте й раки міддю віддають. Треба, мій друже, віддати
лудильнику каструлі, – помітив він з серйозним виглядом. – Міддю можна отруїтися.
Лідія Фадеївна засмутилася. Ні їй, ні дітям не здавалося, що холодник пахне міддю.
У кімнату, де обідала родина Кремнєвих, увійшов Шаповалов, член управи, товариш по службі
Сергія Івановича.
– Сідайте з нами обідати! – запросила Лідія Фадеївна.
Шаповалов вважався чепуруном і модником. Він зняв рукавичку з правої руки і зайняв місце за
столом, вказане йому господаркою.
– Їжте холодник: чудовий холодник! – сказав Сергій Іванович, приховуючи від гостя, що холодник
має присмак міді.
Гість випив горілки і став їсти холодник.
– Ви начебто бліді, – вимовив Павло Вікентійович, з новим співчутливим переляком вдивляючись
у Сергія Івановича. – Чи здорові?
– Здоровий, – сказав Сергій Іванович і махнув рукою, ніби бажаючи цим жестом висловити, що
йому залишається жити ще років сорок.
…Але ось увійшла Лідія Фадеївна з пляшкою наливки і двома склянками. Вона злякалася, глянувши на чоловіка. Квапливо поставила на письмовий стіл пляшку, склянки і кинулася до
Сергія Івановича:
– Сергійку!
Від цього лементу підхопився гість і зі здивуванням подивився на Кремнєва.
– Що з вами? – запитав він.
Сергій Іванович хотів посміхнутися, але не зміг. Корчі спотворили його губи, і він простогнав:
– Мені погано!
…З аптеки принесли мушку. Полікопенко розірвав сорочку на Сергієві Івановичу й оголив його
спину. Вона майже суцільно була покрита густим волоссям.
– Треба виголити площадку для мушки, – сказав Сорзон, не рушаючи з місця.
– Ой, погано мені, погано! – знову зойкнув Сергій Іванович.
Лідія Фадеївна побігла за бритвою до Гната.
Последние комментарии
3 часов 18 минут назад
3 часов 24 минут назад
3 часов 28 минут назад
3 часов 28 минут назад
3 часов 34 минут назад
3 часов 51 минут назад