Езерский Милий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЄЗЕРСЬКИЙ Мілій Вікентійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З міщанської родини. Брат, Єгерський В., – письменник.
Народився 12 жовтня 1891 р. в м. Ізяслав Ізяславського повіту Волинської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Помер 13 квітня 1976 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Вінницьку гімназію (1908).
Учасник Громадянської війни.
Друкувався в журналах «Червона новина», «Земля радянська».
Як літератор дебютував в 1923 р..
Потім настала черга романів та повістей «Північ», «Самоїд» (обидва – 1928), «Чудь білоока»
(1929), «Душа Ямалу» (1930), «Золота баба» (1931), «Гракхи» (1936), «Арістонік», «Марій і
Сулла» (обидва – 1937), «Тріумвіри» (1939), «Каменяр Нугрі», «Кінець республіки» (обидва –
1940), «Дмитрій Донськой» (1941), «Сила землі» (1956).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Моргаєнко, О. Немировський, В. Щапов, В. Брюсов, В.
Іванов, Ф. Сологуб ін.
***
ЗА ЗЕМЛЮ ТРЕБА БИТИСЯ
, з роману М. Єзерського «Гракхи»
Все, що розповідали земляки, виявилося правдою: розорені землероби гасали між віллами та
містами в пошуках роботи, а нобілі і вершники жили в достатку й розкоші, яку не в силах були
стримати ні суворі закони римських магістратів, ні строгий нагляд цензорів. Сільська біднота
йшла до міст, збільшуючи величезне число плебсу, пристосовуючись до життя ремісників;
кількість землевласників зменшувалася, і республіці нізвідки було вербувати на військову службу
здорових духом і тілом воїнів, подібних до тих, які століттями стояли на сторожі Риму, воювали і
розширювали його володіння.
У полях працювали раби, закуті в кайдани, на віллах – теж раби і невільниці, і лише на час
польових робіт наймалися вільнонароджені, а ті, що залишалися на цілий рік, були нечисленні.
Фульцінія, дружина Марія, зустрівши чоловіка на порозі старого будиночка, розплакалася. З-за її
спини визирав великий хлопчик з похмурим обличчям.
– Підійди, Марію, – сказав батько, звертаючись до сина. – Дай на тебе подивитися. Як ти виріс!
Вони обнялися.
– Це не життя, – з раптовою люттю вимовив хлопчик. – Усі волають: «Коли ж плебс збереться з
силами?»
– Що ти кажеш? – Засміявся батько. – Сенат подбає про нас...
Працюючи якось з сином в полі, він побачив Тита, що орати свою смугу.
– Боги і республіка – за нас, – весело сказав Марій своєму другові. – Побачиш, Титу, як заживемо, побачиш!
Тит недовірливо хилитнув головою.
– Нам вдалося взяти поля в оренду, тому що ми – воїни, – відповів він, – а Маній і Аецій нічого не
добилися: одному довелося їхати до Риму, а іншому – до Капуї...
– А що вони там будуть робити?
– Що доведеться. Ось чому я не вірю в допомогу республіки. Подумай: хто на чолі її? Нобілі.
Кому платимо за землю? Нобілям. Хто руйнує нас? Вони, вони, все вони! Зрозумів тепер? Землю
потрібно завоювати...
Марій замислився. Речі Тита нагадали йому слова сина: «Коли ж плебс збереться з силами?» Тоді
син не договорив, але батько зрозумів, що він хотів сказати.
БОГІВ АБО НЕМА, АБО ВОНИ НЕСПРАВЕДЛИВІ, з роману М. Єзерського «Каменяр Нугрі»
Нугрі нерідко запитував Кені, свого друга:
– Скажи, чому фараон [фараонами називалися царі в стародавньому Єгипті] Рамзес, якого
називають добрим богом Єгипту, не піклується про народ?
Кені замислювався, не знаючи, що відповісти. Бесіди з Нугрі глибоко хвилювали його, не давали
спокійно спати.
Якось Нугрі і Кені поверталися додому. Африканське сонце пекло нестерпно. Вони несли на
спинах мішки з харчами, виданими на місяць.
– Обважують нас, щоразу недодають хліба, – скаржився Нугрі. – А про олію і говорити нічого.
Клянусь Амоном [Амон-Ра – за віруванням стародавніх єгиптян, бог сонця, цар богів, творець
Всесвіту], я не відчуваю навіть ваги мішків!
– Слава богам, що продовольство видали нам раніше з нагоди свята, – перервав Кені. – Уже давно
голод заглянув до моєї хатини. Мати зовсім знесилила – лежить...
– Жерці кажуть, що боги велять багатіям милосердно ставитися до бідняків.
– Я думав про це. Бачу, що багатії забули богів.
– Вони пам'ятають їх, коли вигідно.
...Хатина Нугрі складалася з двох квадратних комірок, між якими знаходився дворик. ...Нугрі
увійшов всередину халупи. Йому доводилося ходити трохи
Последние комментарии
12 часов 18 минут назад
16 часов 32 минут назад
18 часов 50 минут назад
20 часов 40 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад