Иваненко Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ІВАНЕНКО Дмитро Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Першим висунув гіпотезу про будову атомного ядра з протонів і нейтронів (1932); заклав

основи теорії ядерних сил (1934-1936); був одним з розробників теорії електромагнітного

випромінювання електронів великих енергій в прискорювачах (1950). У фізиці існують наукові

терміни «теорія Іваненка – Амбарцумяна», «рівняння Іваненка – Гейзенберга», «коефіцієнти Фока

– Іваненка».

З інтелігентської родини. Батько, Іваненко Д., – видавець газети «Полтавський вісник».

Народився 16 (29) липня 1904 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 30 грудня 1994 р. в м. Москві Російської Федерації.

Закінчив Полтавські гімназію (1920) і педагогічний інститут (1923), Ленінградський університет

(1927).

Працював учителем Полтавської трудової школи (1920-1923), науковим співробітником фізико-

математичного інституту академії наук СРСР (1927-1929), Українського фізико-технічного

інституту (1929-1931), викладачем Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930-

1931), старшим науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту (1931-

1935), викладачем Ленінградського педагогічного інституту (1933-1935), Томського університету

(1936-1938), старшим науковим співробітником Сибірського фізико-технічного інституту (1936-

1939), викладачем Уральського (1939-1940), Київського (1940-1941) університетів, Московських

сільськогосподарської академії (1944-1948) і університету (1943-1994).

Член Міжнародного гравітаційного комітету (1959-1975).

Один з засновників міжнародного журналу «General Relativity and Gravitation».

Заслужений професор Московського університету (1994).

Лауреат Державної премії СРСР (1950).

Спеціалізувався з проблем ядерної фізики, теорії гравітації, космічних злив, обліку сили

променистого тертя, математичної фізики, біології, філософії, геології, історії науки.

Друкувався в журналах «Physikalische Zeitschrift der Sowjet Union», «Вісник Московського

державного університету», «Праці Сибірського фізико-технічного інституту».

Як вчений дебютував в журналі «Natur» статтею (1932).

Потім настала черга наступних доробків: «Основи теорії ядерних сил» (1940), «Класична теорія

поля» (1949), «Модель атомного ядра і ядерні сили» (1982).

І. – автор приміток і коментарів до книг Л. де Бройля, В. Гейзенберга, П. Дірака, Е. Шредінгера, Л.

Бріллюена, А. Зоммерфельда, А. Еддінгтона.

Всього вчений залишив понад 400 наукових робіт.

Цікава деталь: п’ять Нобелівських лауреатів залишили свої афоризми на стінах кабінету нашого

земляка.

З владою порозуміння знаходив не завжди. А тому був заарештований як «соціально небезпечний

елемент», засуджений до трьох років позбавлення волі і висланий спочатку до Карагандинського,

а потім Томського виправно-трудового табору (1935).

Реабілітований (1989).

За участь у серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук звільнений з роботи

(1984).

Нині заснована стипендія ім. Д. Д. Іваненка в Московському університеті (2004).

У Москві вийшла книга «Космос, час, енергія», присвячена 100-річчю з дня народження нашого

земляка (2004).

Серед друзів та близьких знайомих І. – І. Тамм, С. Вавилов, І. Курчатов, П. Пронін, Є. Гапон, М.

Померанчук, О. Соколов, Л. Ландау, Ю. Владіміров, В. Родічев, Я. Френкель, В. Фредерікс, Ю.

Харитон, Г. Сарданашвілі, В. Пономарьов, А. Іоффе, М. Сагітов, Г. Соколик, Ю. Обухов, Б.

Кедров та ін.

***

КОЖНОМУ – СВОЄ

, з професійного кредо Д. Іваненка

Кожному часу відповідає своє розуміння основних категорій.

ВСЕ ЕЛЕМЕНТАРНО, афоризм Д. Іваненка

Нейтрон в тому ж ступені елементарний, що й протон.

ВЕЛИКЕ ОБ’ЄДНАННЯ У ФІЗИЦІ, з наукового заповіту Д. Іваненка

Вперше в багатовіковій історії фізики створення об’єднаної картини всіх основних категорій

реальності... стало не просто метою. Звичайно, так чи інакше кожній епосі відповідає своє

розуміння основних категорій, але йдеться не про їх простий перелік, в значною мірою ...про

фундаментальне об’єднання, приблизно так, як... було потрібно і вдалося об’єднати звичайний

простір і час в єдиний чотиривимірний псевдоевклідовий простір.

...Нині створення такої картини є реальною актуальною проблемою, без вирішення якої фізична

наука не може просуватися далі.

...Під фізичною картиною світу тієї чи іншої епохи матимемо на увазі характеристику наступних

основних категорій: простір (R), час (T), матерія (M), гравітація (G), вакуум (V), космологія (C), а

також зв’язки між ними.

ЧАС ПЕРЕДУЄ ВСЬОМУ СУЩОМУ, афоризми великих вчених, залишені в кабінеті Д.

Іваненка

Фізичний закон повинен мати математичну красу (П. Дірак).

Природа проста за своєю суттю (Х. Юкава).

Протилежності не є суперечностями, вони взаємно доповнюють одна одну (Н. Бор).

Теорія одних частинок (без урахування тяжіння) не може бути повною теорією частинок (Дж.

Уїлер).

Час передує передує всьому сущому (І. Пригожин).

БІЛЯ ВИТОКІВ ЯДЕРНОЇ ФІЗИКИ, зі спогадів Г. Сарданашвілі «Дмитро Дмитрович Іваненко»

Д. Д. Іваненко вступив до «клубу» великих фізиків в травні 1932 р., опублікувавши статтю, в якій

на основі аналізу експериментальних даних припустив, що ядро складається виключно з протонів і

нейтронів, що усувало так звану «азотну катастрофу». Через декілька тижнів Гейзенберг теж

опублікував статтю про протоно-нейтронну модель ядра, пославшись на роботу Д. Д. Іваненка.

Слід відзначити, що до цього домінувала протоно-електронна модель атомного ядра, в якому

згідно гіпотезі Бора електрон «втрачає свою індивідуальність», – свій спін, а закон збереження

енергії виконується тільки статистично.

Протоно-нейтронна модель по-новому поставила питання про ядерні сили, які не могли бути

електромагнітними.

У 1934 р. Д. Д. Іваненко і І. Є. Тамм запропонували модель ядерних сил шляхом обміну

частинками – парою електрон-антинейтрино. Хоча розрахунки показали, що такі сили на 14-15

порядків менше тих, які необхідні в ядрі, ця модель стала відправною точкою теорії мезонних

ядерних сил Юкави, який послався на роботи Тамма – Іваненка. Примітно, що модель ядерних

сил Тамма – Іваненка вважається настільки важливою, що в деяких енциклопедіях помилково

вказано, що І. Є. Тамм (а отже і Д. Д. Іваненко) одержав Нобелівську премію саме за ядерні сили, а

не за ефект Черенкова.

Ще одним «нобелівським» досягненням Д. Д. Іваненко став прогноз синхротронного

випромінювання ультрарелятивістських електронів (разом з І. Я. Померанчуком). Воно відразу

привернуло увагу, оскільки синхротронне випромінювання встановлювало жорстку межу (близько

500 МЕВ) роботи бетатрона. Тому проектування і будівництво бетатронів було припинене і в

результаті перешли до нового типу прискорювачів – синхротронів.

Хоча синхротронне випромінювання – це «стовідсотковий» нобелівський ефект, його автори так і

не були удостоєні Нобелівської премії – спочатку із-за суперечок між його американськими

відкривачами, а потім із-за смерті І. Я. Померанчука.

Д. Д. Іваненко вніс фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії

поля і теорії гравітації. Його і В. А. Амбарцумяна ідея народження елементарних частинок лягла в

основу квантової теорії поля.

Характерною рисою наукового стилю Д. Д. Іваненка залишалася його дивовижна сприйнятливість

до нових, часом «божевільних», але завжди математично вивірених ідей.

Знаменитий наказ А. Ф. Іоффе №64 від 15.12.1932 р. про створення в ЛФТІ «особливої групи з

ядра», включаючи самого А. Ф. Іоффе (керівник), І. В. Курчатова (заступник), а також Д. Д.

Іваненка і ще 7 осіб, поклав початок організації радянської ядерної фізики.

СПРОСТУВАВ РЕЗЕРФОРДА І ПЕРЕДБАЧИВ КВАРКИ, з статті В. Адушкіна та Е.

Андріанкіна «Пам’яті великого вченого»

Якщо сьогодні запитати, яка влаштована природа, з чого складається вся оточуюча нас речовина,

то майже кожен школяр скаже – з атомів. Атоми, у свою чергу – з електронних оболонок і важких

ядер, а самі ядра – з протонів і нейтронів. Але те, що вперше ідея про будову атомних ядер з

протонів і нейтронів, була висунута Д. Іваненком, відомо, на жаль, далеко не всім.

Нині ця ідея здається дуже простою. А в 1932-му році, коли тільки-но був відкритий нейтрон, цю

проблему не зміг вирішити жоден з найбільших фізиків. Так, Резерфорд, виявивши свого часу, що

з ядер в ядерних реакціях вилітають протони, а в радіоактивному бета-розпаді – електрони,

висунув помилкову гіпотезу, буцімто атомні ядра складаються з протонів і електронів. Резерфорд

разом з багатьма іншими вченими того часу вважав, що може існувати атомне ядро з одного

протона і одного електрона, будучи електрично нейтральним.

Нейтрон, відкритий Чедвіком, багатьма був прийнятий за таке нейтральне ядро. Проте з’явилися

дані, котрі ставлять під сумнів гіпотезу Резерфорда. Гіпотеза ж, висловлена Д. Д. Іваненком,

вирішувала протиріччя.

До речі, ідею про те, що нейтрони і протони складаються з частинок фундаментальнішого

ієрархічного рівня, Д. Д. Іваненко неодноразово висловлював ще задовго до того, як з’явилися

перші гіпотези про кварки.

...Розробку ідей Дмитра Дмитровича продовжив інший великий фізик XX сторіччя – Е. Фермі. За

спогадами його колег, для Фермі при розробці теорії бета-розпаду найбільшу психологічну

трудність представляла якраз ідея про «народження» частинок. Проте саме це положення,

висловлене вперше Іваненком, лежить в основі сучасної теорії елементарних частинок. Ось з якою

напругою давався кожен новий принциповий крок в створенні моделі ядра, котра виглядає зараз

очевидною.

Модель Іваненка увійшла до історії в числі найголовніших подій ядерної фізики, гідно

забезпечивши пріоритет вітчизняної науки в цій галузі. В осяжному майбутньому неможливо

уявити шкільні підручники світу без опису атомів з ядрами з протонів і нейтронів і з

електронними оболонками.

У 1967 році Д. Д. Іваненко і Б. М. Фролов обговорювали можливість реалізації 10-вимірного

простору, що в даний час особливо актуально, зокрема як реальна основа моделі суперструн.

Одна з останніх ідей Дмитра Дмитровича – гіпотеза про кристалоподібну будову Всесвіту.

Пропонуючи розглядати Всесвіт як якийсь гігантський кристал, Д. Д. Іваненко ґрунтувався на

інтерпретації широкого спектру експериментальних даних космології та астрофізики.

ГІДНИЙ ЩОНАЙМЕНШЕ ДВОХ НОБЕЛІВСЬКИХ ПРЕМІЙ, з книги Р. Галіуліна «Роздуми

про життя»

Я обережненько висловивідею в статті «Федорівські групи – універсальний закон природи» (1991).

Статтю цю можна не читати, оскільки її зміст повністю покривається заголовком: закони

кристалографії настільки універсальні, що Природі нічого не залишається робити, окрім як

утворювати кристали.

Проте знайшалася людина, якій непереконливою назва здалалася, Дмитро Дмитрович Іваненко

прочитав-таки статтю.

Хто такий Д. Іваненко? Ви просто забули шкільні підручники фізики, де написано, що саме він

запропонував протон-нейтронну модель атомного ядра. Правда, у вузівських підручниках про це

вже не згадують. Там пишуть, що Іваненко передбачив синхротронне випромінювання.

Дві чисті Нобелівські премії, а Іваненко жодну з них не одержав і навіть член-кором не став.

Отже, не все ідеально на нашій Кульці.

Так от, прочитав він мою статтю і дзвонить, що він теж дивується моєму подиву. Він давно

відзначив, що у Всесвіті існує порядок, бо як, наприклад, Сонце може повторювати свій шлях

через кожні 600 мільйонів років. Всесвіт не хаос і дуже схоже, що він кристал.

Дзвінок Іваненкі був просто як півлітра для бурового майстра. «Всесвіт не хаос, Всесвіт не хаос»,

– повторював я.

...Всесвіт, хочете ви цього чи ні, виявиться кристалом. Щілина для його некристалічності вельми

вузька: від 2R до 6R (якщо вірити останнім чуткам). І будь-яка додаткова властивість Всесвіту

різко збільшує можливість його кристалічності.

Як тільки ми з Д. Д. Іваненком опублікували це міркування, до мене відразу ж прибіг мій старий

приятель астроном Юрій Єфремов:

– Ти знаєш, – почав захлинатися він, – ми помітили, що Галактики мають вісь 2-го порядку.

Я ледь не задихнувся. Це ж манна небесна для нашої моделі! Я навіть побоявся відразу Іваненкові

про це говорити, раптом він кінці віддасть від такого успіху. Однак я недооцінював Дмитра

Дмитровича. У світ інший він дозволив собі піти тільки після того, як здав нашу статтю до друку.