До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
перехоплює голоси Всесвіту? Я відчуваю, що тут якесь непорозуміння.
— Або з тебе хтось поглузував, або ж я навіть не уявляю, в чому справа… — сказала Єва.
— Невже ти боїшся? — засміявся я.
Ми зайшли до темного холодного коридора, вимощеного плитами з пісковику, зазирнули в усі закутки. Списку мешканців будинку не було ніде.
— Будинок невеликий, обійдемо його весь, — вирішили ми і почали повільно підніматись рипучими дерев’яними сходами на другий поверх, освітлюючи собі шлях сірниками.
Отак ми добрались аж до мансарди, але таблички з іменем доктора Пегаса так і не знайшли.
— Казала ж тобі, що це був жарт! — стривожено прошепотіла мені просто в вухо Єва. — Хоч я й люблю такі старовинні будинки, але в цьому нізащо б не хотіла жити. Тут якось моторошно…
Не встигла вона це сказати, як відчинились двері, і на порозі з’явилася стара розпатлана жінка у ветхому халаті з свічником у руці. В мерехтливих променях свічки вона здавалась примарою.
— Когось шукаєте?
— Доктора Пегаса…
— Доктора Пегаса? — перепитала жінка здивовано. — Я тут живу понад п’ятдесят років, але людини з таким чудним прізвищем не зустрічала. Настільки я знаю, Пегас — це крилатий кінь з грецької міфології… Правда, тут живе один дивак, але його звуть інакше…
Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.
— І навіть у всій нашій околиці такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! — кричала вона, стоячи на сходах.
Ми вибігли з будинку, як діти, що втнули якусь штуку, і аж на вулиці зареготали.
— Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! — сказала Єва. — А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходімо-но до кав’ярні та вип’ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.
Ми вже одійшли від дверей на кілька кроків, як раптом до будинку під’їхав і зупинився мотоцикл. З нього зскочив і попрямував до нас чоловік у шкіряній куртці з капюшоном на голові.
— Добривечір, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в інституті.
— Професор Кржижек?! — вигукнув я з подивом. — То це ви і є той таємничий доктор Пегас?
— Так, я трохи вас поінтригував. Знаю, що журналісти — народ допитливий. Але загалом я справді Пегас, в усякому разі, мене так називають колеги за мої фантастичні ідеї… Ваша дружина? — обернувся він до Єви.
— Поки що — ні.
— Відверто кажучи, на жіноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, і в квартирі у мене безладдя.
Єва зрозуміла, що вчений хоче говорити зі мною без свідків.
— Я теж не збиралась у гості, — сказала вона стримано. — Гонза розповів мені про вас кілька хвилин тому… Скільки часу ви затримаєтесь? Я хотіла б зайти до кав’ярні та випити чашку кави. Ми, власне, і прямували туди.
— Не більш як годину, — зрадів Пегас. — Ви не гніваєтесь на мене?
— Отже, за годину я чекатиму на тебе, — сказала на прощання Єва і енергійно попрямувала до Малтезької площі. Вона, мабуть, відчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разів зо два озирнулась і вітально помахала мені рукою. Тоді я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.
Пегас — віднині я називатиму доктора Кржижека тільки цим іменем — втягнув мотоцикл у коридор, увімкнув великий електричний ліхтар і повів мене скрипучими сходами на другий поверх. Біля дверей у кінці невеликого, просякнутого запахом цвілі коридора він зупинився.
— Фердо, відчини, я привів шановного гостя! — звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.
Важкі дубові двері повільно відчинились. На мій подив, за ними нікого не було.
— Увімкни світло, Фердо! Не будемо ж ми сидіти в темряві.
На стінах спалахнуло кілька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освітленого приміщення з ажурною стелею.
— З ким ви говорили? — спитав я зацікавлено. — Тут же нікого немає?
— Ви маєте на увазі Ферду? Це мій невидимий служник.
— Невидимий?!
— Я можу легко переконати вас у цьому. Він скоряється мені з першого ж слова… Слухай, Фердо, чому ти досі не опустив завіси? Адже сусіди дивляться нам просто на стіл!
Завіси тихо зашаруділи й опустились, а в мене по спині поповзли мурашки.
— Ферда виконує також писані накази. Напишіть будь-яке завдання на цьому папері.
«Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!» — написав я каліграфічним почерком.
У ту ж мить спалахнули газові пальники.
— Я вже догадуюсь, що це за чудеса: приховані десь кібернетичні апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомітно натиснули на якусь кнопку, правда ж? — допитувався я.
— Я не люблю каверзів. Усе, що вам було продемонстровано, — найчистіша наука… Але на вас чекають ще цікавіші сюрпризи. Адже я обіцяв вам дати тему для фантастичного оповідання, — сказав Пегас.
Я оглянув кімнату. Полиці аж під стелю повні книжок Звичайний письмовий стіл. Круглий столик з двома зручними кріслами. Праворуч від дверей — імітація англійського каміна. Над ним
Последние комментарии
2 дней 3 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 6 часов назад