Брусилов Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БРУСИЛОВ Георгій Львович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий моряк, дослідник Арктики.

З військової родини. Батько, Брусилов Л., – ад’ютант головнокомандуючого Чорноморським

флотом і портами Чорного моря; дядько, Брусилов О., – генерал, автор і виконавець відомого

«Брусиловського прориву».

Народився 31 травня 1884 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Щез без вісти весною 1914 р. в льодах в районі о. Земля Франца Йосипа.

Закінчив Петербурзький морський кадетський корпус (1905).

Служив гардемарином на крейсері «Богатир» (1905-1906), мічманом та лейтенантом на низці

човнів Балтійського флоту (1906-1912).

Брав участь в гідрографічній експедиції морями Північного Льодовитого океану на човнах

«Таймир» і «Вайгач» (1910-1911).

Загорівшись метою здолати Північний морський шлях з Атлантичного в Тихий океан, взяв 22-

місячну відпустку і на власні, а також надані пожертвування промисловців кошти придбав шхуну

«Свята Ганна», переобладнавши її в човен льодового плавання. Арктична одіссея розпочалася

переходом Петербург – Архангельськ (1912). Далі шлях лежав Карським морем. Проте уже

невдовзі човен був затертий льодами біля західного побережжя півострова Ямал, отримав

пошкодження і ліг у льодовий дрейф. Просувалося спочатку на північ, з грудня 1913 р. – на захід,

досягнувши до весни 1914 р. району на північ від архіпелагу Земля Франца-Йосипа.

Наш земляк спростував факт існування «Землі Петермана» і виявив в північній частині Карського

моря жолоб (пізніше названий на честь його шхуни – «Свята Ганна») завдовжки близько 500 км.

Б. дозволив штурманові В. Альбанову з групою матросів залишити шхуну і пішим ходом

спробувати дістатися Землі Франца. Двох з команди (самого В. Альбанова і матроса О. Конрада)

врятувала експедиція Г. Сєдова. Доля ж тих, хто залишився на борту «Святої Ганни» (разом з

капітаном – 13 осіб), – не відома. Хоча шхуну військовий льотчик І. Нагурський шукав навіть з

повітря (1914).

Російські історики полярних подорожей Алексєєв і Новокшонов висловили цікаву гіпотезу: шхуна

була потоплена німецьким підводним човном.

Повернувшись, Валеріан Альбанов опублікував книгу спогадів (1917), в якій писав про хворобу

Брусилова, його тяжкий характер, непідготовленість експедиції, відсутність карт і книг з навігації.

Є сумніви в точності цієї оцінки, оскільки Альбанов майже рік сварився з Брусиловим, перш ніж

покинути шхуну і вони по суті за час подорожі стали затятими ворогами.

Ім’ям Б. названі гори в Антарктиді, льодова баня на острові Земля Георга (Арктика).

Він став прототипом І. Татаринова в романі В. Каверіна «Два капітани».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Андрєєв, Є. Жданко, М. Денисов, В. Шлєнський та ін.

***

БОРОТИСЯ І ШУКАТИ

, з життєвого кредо Г. Брусилова

Боротися і шукати, знайти і не здаватися.

ЗОБОВ’ЯЗУЮСЯ НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, з угоди, укладеної Брусиловим Г. з

Брусиловою Г. 14 липня 1912 р.

Цим договором я, Георгій Львович Брусилов, приймаю на себе завідування промислом і

торгівлею, з повною моєю відповідальністю перед нею, Брусиловою, і перед Урядовими властями,

з обов’язком давати їй на її вимогу звіт про хід підприємства і торгівлі і про прибутково-видаткові

суми; не здійснювати ніяких операцій з управлінню промислом і торгівлею без попереднього

кошторису цих операцій, схвалених і підписаних Ганною Миколаївною Брусиловою, і у разі її

заперечень з такого кошторису, зобов’язуюся таким вказівкам підкорятися, а генеральний баланс

надати їй в кінці року точний і найдокладніший, підтверджуваний книгами і наявними

документами.

МЕНІ ЗАПРОПОНУВАЛИ ЕКСКУРСІЮ, з листа Є. Жданко* батькові від 22 липня 1912 р.

Дорогий мій татусю! На моє щастя виявилось, що і Ксенія (сестра Брусилова Г. – авт.) тут..., я в

них просиділа вечір, і вони запропонували мені одну екскурсію, яку мені жахливо хочеться

здійснити, але якщо тільки ти не будеш незадоволений.

Справа ось в чому: Ксенін брат купив пароплав, шхуну, здається. Вона парусна, але на ній є

парова машина, я не зовсім розумію, проте ти, напевно, зміркуєш. Він влаштовує експедицію в

Олександровськ і запрошує пасажирів (було навіть оголошення в газетах), оскільки досить багато

кают. Займе це тижнів два-три, а ось з Олександровська я б повернулася залізницею.

Потім вони спробують пройти до Владивостока, однак це вже мене не стосується. Ти постав себе

на моє місце і скажи, невже ти б сам не зробив би це із задоволенням?

*Її іменем названо мис в Баренцевому морі.

ДЯДЬКО ЗНОВУ ЗАТРИМАВ ГРОШІ, з листа Брусилова Г. матері від 27 серпня 1912 р.

Є у мене прохання до тебе, чи не можеш проконтролювати дядька в наступному. Він зобов’язаний

сім’ям деяких моїх службовців виплачувати щомісячно, проте боюся, що він заморить їх голодом.

...Гроші дядько знову затримав, і я стою третій день дарма, коли час настільки дорогий. Жахливо!

І коли б не вона (Жданко Єрмінія – авт.), то я абсолютно не уявляю, що б я робив тут без копійки

грошей. Вона одержала 200 рублів і віддала їх мені, чим я і зміг протриматися, не осоромивши

себе і всю експедицію.

ЦІКАВОГО МАЄ БУТИ БАГАТО, з листа Є. Жданко батькам від 1 вересня 1912 р.

Дорогі мої, милі татусь і матуся!

Ось вже наближаємося до Вайгача. Сумно думати, що ви донині ще не могли одержати мого

листа... і, напевно, всіляко засуджуєте і лаєте вашу Міму, а я так і не дізнаюся, чи пробачили ви

мене. Адже ви ж розуміли мене, коли я хотіла їхати на війну, а тоді розлучилися б теж надовго,

тільки ризику було б більше.

Поки все йде у нас добре. ...Я гасала «містом», накуповуючи всяку всячину в дорогу.

...Перший день так гойдало, що нічого не можна було робити, потім я влаштувала аптечку. Мені

відвели під неї порожню каюту. Хворі у мене є, проте, на щастя, поки доводиться лише бинтувати

пальці, давати хіну тощо.

Потім ми склали список всієї наявної провізії. Взагалі, справи для мене знаходяться, і я цьому

дуже рада. Поки холод не дає себе відчувати. Де саме зимуватимемо, поки невідомо – залежить від

того, куди вдасться проскочити. Цікавого має відбутися, мабуть, маса.

Прощайте, мої дорогі, милі, як я буду щаслива, коли повернуся до вас.

Ваша Міма.

ЧАСТО ЗАГОВОРЮЮСЯ, з запису Г. Брусилова в вахтовому журналі від 3 березня 1913 р.

Ходити і рухатися зовсім не можу, на тілі у мене пролежні, часто заговорююся; був час, коли

побоювалися, що я зовсім не встану, і зробили список документів, які зберігаються у мене.

2 березня мене винесли на стільці на лід, потім поклали і обнесли навколо судна і палубою.

МИ ОБИДВА – НЕРВОВО ХВОРІ, з щоденникового запису В. Альбанова

Мені здається, що ми обидва були нервовохворими людьми. Невдачі з самого початку експедиції,

поголовні хвороби зими 1912-13 року, важке сьогодення і грізне невідоме майбутнє з неминучим

голодом попереду, все це, звичайно, створило... обстановку нервового захворювання.

...Жодної хвилини не пошкодувала вона (Жданко Є. – авт.), що «пристала», як ми говорили, до

нас. Коли жартували на цю тему, вона сердилася. І коли накривала стіл для прощального обіду,

приклала всіх зусиль, аби капітан і штурман розталися дружньо.

ЖІНКА НА ЧОВНІ, з нарису Г. Черненка «Таємниці Арктики»

У 1912 році в Арктиці виникла незвичайно складна льодова обстановка. На біду, дружні відносини

між членами екіпажу, які панували до того на човні, почали псуватися. Особливо серйозно

посварилася начальник експедиції Брусилов і штурман Альбанов. Прямо про це не говорили,

проте однією з «винуватиць» сварки стала Ермінія Жданко, до якої обидва були не байдужі.

Весною 1914 р. Альбанов звернувся до Брусилова за дозволом покинути шхуну. Бо мав намір

пішки дійти до Землі Франца Йосипа, де на мисі Флора сподівався знайти базу давньої англійської

експедиції. Напевно, там могли зберегтися продовольчі запаси, настільки потрібні експедиції.

Несподівано до Альбанова вирішили приєднатися ще тринадцять чоловік. Йшла, таким чином,

більше половини команди. Брусилов не заперечував, і це було розумно. Продовольство

закінчувалося, і для тих, хто залишався, харчів могло вистачити на більший термін.

...Шлях доводилося розчищати сокирами і гарпунами. Пройшли понад 300 кілометрів. І ось,

нарешті, 22 червня на південному сході побачили різку сріблясто-матову смужку. Це була

довгоочікувана земля!

Проте радість виявилася передчасною. Саме тут, на цьому етапі, основна частина подорожніх

загинула. Одні померли від хвороб, інші – від виснаження, треті – втонули. До мису Флора

дісталися лише двоє – Альбанов і матрос Олександр Конрад. На мисі і справді вони знайшли

хатини англійської експедиції, а також запас продовольства.

ДОПОМІГ... СОН, зі спогадів В. Альбанова

Йшли ніби в забутті, механічно переставляючи ноги і налягаючи грудьми на лямки.

...Бачу я (уві сні – авт.), ніби йдемо ми льодом по великому полю, як йшли вчора, і, звичайно,

тягнемо за собою свої нарти. Попереду стоїть великий натовп людей, про щось між собою жваво

розмовляють, мабуть, когось чекають і дивляться в той бік, куди ми тримаємо шлях.

Ні подорожні, ні натовп зустрічі не здивувалися. Неначе випадок був звичайним і рядовим.

Підішли ближче, питаю, про що це присутні так жваво говорять і кого чекають.

Мені указують на худенького, сивого дідка, який виходив в цей час із-за торосів, і говорять, що це

провісник, або ясновидець, який дуже вірно завжди передбачає майбутнє.

...Під враженням цього сну я був так радісно настроєний, що від вчорашнього похмурого настрою

не залишилося й сліду. Жодної хвилини я не сумнівався, що це віщий сон.

Я був переконаний, що рано чи пізно, а ми повинні дістатися землі. Дуже яскраво я пам’ятав той

сон, дуже сильне враження справив він на мене.

Цей сон, зі всіма його найдрібнішими подробицями, не виходив у мене з голови всю дорогу, аж до

мису Флори. У скрутні хвилини я, крім своєї волі, згадував заспокійливе передбачення старого.

В ГОНИТВІ ЗА АРКТИЧНИМИ РЕКОРДАМИ, з статті М. Вєхова «Трагедія шхуни «Свята

Ганна»

Мені складно міркувати про кваліфікацію екіпажу, однак, мабуть, досвідом мореплавання в

полярних широтах володіло небагато. Подібно до безлічі інших експедицій того часу до Арктики,

котрі трагічно завершилися, ця була складена суцільно з дилетантів, а її керівництво було

окрилене ідеєю «встановлення арктичних рекордів».

ЩО Ж СТАЛОСЯ НАСПРАВДІ, з дослідження Д. Алексєєва і П. Новокшонова «Пасажирка»

Після повернення до Росії Альбанов віддав матері Брусилова виписку з суднової книги, яку вона

згодом передала до музею Арктики. А ось Конрад всіляко уникав зустрічей з родичами Жданко і

Брусилова...

Цікавий наступний епізод. У тридцяті роки брат Брусилова, Сергій, перебуваючи в

Архангельську, розшукав Конрада. Після розмови з ним він дійшов твердого переконання, що на

«Св. Ганні» розігралися трагічні події, які Альбанов і Конрад мали всі підстави приховувати.

КРАЄЧОК ЗАВІСИ ПІДНЯТО, з повідомлення журналу «Діскавері» «Знайдено сліди полярної

експедиції Георгія Брусилова»

На одному з островів архіпелагу Земля Франца-Йосипа російські вчені виявили сліди полярної

експедиції Георгія Брусилова. виявили людські останки, клапті одягу, столову ложку з ініціалами

«П.С.», саморобні окуляри з темно-зеленого скла, годинники та інші предмети, про які згадував

штурман експедиції Валеріан Альбанов у своєму щоденнику.

Дослідники вважають, що всі ці речі належали члену команди «Святої Ганни» Павлу

Сміреннікову і саме його ініціали написані на ложці.

ВІДКРИТТЯ НАОСЛІП, бувальщина

Як встановив В. Ю. Візе, експедиція Г. Л. Брусилова перетнула Карське море саме в тих широтах,

де до цього не проходив жоден корабель. Аби вирахувати напрям і швидкість пересування

льодів, учений прокладав на карті лінію дрейфу судна день у день згідно з позначеними в журналі

координатами широти і довготи.

Незабаром він побачив, що льоди, які захопили в полон шхуну і рухалися спочатку на північ між

78 гр.30’ і 80 гр. північної широти, чомусь зрушилися убік. Напевно, на шляху дрейфу виникла

перешкода, яка, незважаючи на попутний вітер, перешкодила руху льодів.

– Там має бути острів, – вирішив учений.

Відверто кажучи, мало хто вірив тоді в існування «землі», відкритої «наосліп». Однак факти – річ

уперта: під час експедиції 1930 р. на криголамі «Георгій Сєдов», В. Ю. Візе і його соратники на

власні очі переконалися: відкритий заочно острів – існує насправді. 14 серпня члени експедиції

висадилися на цю землю, яка по праву була названа ім’ям свого першовідкривача, – острів Візе.