Детенгоф Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
ДЕТЕНГОФ Олександр Карлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, журналіст, педагог. Псевдонім – Ал. Молотов.
З дворянської родини.
Народився 2 (14) лютого 1842 р. в м. Новомиргороді Єлизаветградського повіту Херсонської
губернії Російської імперії (нині – місто Кіровоградської області України).
Помер в 1910 р. Точні дата і місце – не встановлені.
Навчався в воронезькому Михайлівському кадетському корпусі (з 1853), закінчив Павловський
кадетський корпус (1862).
Служив в Інженерній академії, Київському військовому окрузі, був вихователем київської
Володимирської військової гімназії, оренбурзького Неплюївського кадетського корпусу, першого
московського кадетського корпусу.
Учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр. – був ад’ютантом командира 5-го понтонного
батальйону 3-ої саперної бригади.
Друкувався в газетах «Київське слово», «Киянин», журналах «Російська школа», «Спостерігач»,
«Вісник виховання», «Російський архів», «Шкільний огляд», «Бесіда», «Сім’я і школа».
Як літератор в газеті «Киянин» дебютував рецензією «Російський театр в Києві» (1865).
Потім настала черга повістей «З нотаток російського офіцера», «На новий шлях. Із зізнань
втомленої людини» (обидві – початок 1870 рр.), «Без забобонів» (1901), оповідання «Ніщенко і
Сипайлов» (1903), нарисів і статей «З пам’ятної книги вихователя» (1885), «Наша молодь» (1890),
«Картинки сімейного виховання» (1891), «Теорія і практика закритих шкіл» (1893), «Сім’я як
основа виховання» (1894).
Перу Д. Також належать книги: двотомник «Відгомін 60-х рр. Нариси і оповідання А. Молотова»
(1893), «Забутий герой. Зі спогадів старого сапера» (1905), стаття «Виворіт війни» (1905).
Серед друзів та близьких знайомих Д. – А. Чехов, І. Нікітін, О. Мельников, К. Дестомб, М. Де-
Пуле та ін.
***
ВАРТО СПРОБУВАТИ
, з творчого кредо О. Детенгофа
Не можна осягнути неосяжне, але спробувати варто.
НАВІЩОСЬ ХОДИТЬ, зі спогадів О. Лазарєва-Грузинського
Серед інших курйозів колись в Москві вийшла брошура, яка потрактувала Чехова як якогось
відокремленого філософа; насправді Чехов не терпів самоти і усамітнювався лише від
несимпатичних йому людей, від людей настирливих і таких, що не представляли для нього
інтересу. Проте навіть і від цих людей він не завжди усамітнювався. У свій час його здолав
белетрист Сергій Філіппов котрий видавав якісь путівники і друкував оповідання в «Російських
відомостях».
– Приходить, сидить цілими годинами, – скаржився мені Чехов, – і цілими годинами розповідає
якусь нісенітницю.
– Та що саме?
– А біс його знає що!
Чехов махнув рукою.
...С. Філіппов діставав Чехова в будинку Корнєєва, а коли письменник переїхав на Малу
Дмитрівку, в будинок Фірганга, прийшовши якось увечері, я застав невідомого мені дідуся з
німецьким прізвищем (Детенгоф – авт.), який був теж любив поговорити, і як тільки я
прислухався до його мови, на мене війнуло С. Філіпповим. Чехов сидів в кріслі... і здавався
стомленим. На щастя, дідусь з німецьким прізвищем скоро пішов, Чехов пожвавився.
– Хто це? – запитав я.
– Письменник. Замучив. Заговорив.
– Що ж він пише?
– Якісь статті в «Спостерігачі». Під псевдонімом «Молотов». Ви не читали?
– Ні. А навіщо він до вас ходить?
– А біс його знає навіщо!
Проте навіть від С. Філіппова, навіть від «Молотова» Чехов не намагався усамітнитися; не
намагався тому, що був не відокремленим, а незвичайно «суспільною» людиною.
- 1
Последние комментарии
17 часов 13 минут назад
17 часов 30 минут назад
17 часов 42 минут назад
17 часов 47 минут назад
20 часов 19 минут назад
20 часов 23 минут назад