Андриевский Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АНДРІЄВСЬКИЙ Сергій Аркадійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, літературний критик, судовий оратор. Фундатор теорії слов’янського судового

красномовства на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Брат, Андрієвський П., – письменник.

Народився 29 грудня 1847 р. (10 січня 1848 р.) в с. Олександрівці Слов‘яносербського повіту Кате-

ринославської губернії Російської імперії (нині – Луганська область України).

Помер 9 листопада 1918 р. в м. Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1865-1869).

Працював слідчим в м. Карачів Орловського судового округу (1870), товаришем прокурора Ка-

занського окружного суду (1870-1871) і Петербурзького окружних судів (1871-1878), юрисконсультом Міжнародного банку (1878), адвокатом (з 1878).

Друкувався в журналах «Новий час», «Російська думка», «Вісник Європи», «Щорічник

імператорських театрів».

Як літератор дебютував в журналі «Вісник Європи» перекладами низки французьких поетів та Е.

По (усе – 1878).

Окремим виданням вийшли «Вірші» (1886).

А. публікує книги «Промови захисника», художні достоїнства якої високо оцінив А. Чехов, та «Лі-

тературні читання» (обидві – 1891).

Найширшого розголосу набув фундаментальний огляд російської та європейської поезії за чотири

десятиліття під промовистою назвою «Виродження рими» (1901), в якій автор прийшов до сумно-

го висновку: думка стала ворогом римованих рядків.

Перекладав Ш. Бодлера, В. Гюго, А. Мюссе, Ф. Сюллі-Прюдома.

Посмертно видрукувана двотомна автобіографічна «Книга про смерть» (1922-1924).

За свідченнями сучасників, А. небезпідставно вважався настільки непересічною особистістю, що

за життя став прообразом героїв для відомих письменників М. Горького («Життя Клима Самгі-

на»), П. Боборикіна («Зрадник»), Д. Мережковського («Юліан Відступник»).

Проте життя його не було вистелено трояндами.

За те, що українець відмовився виступати обвинувачувачем на сфабрикованому, як він вважав, процесі по т. зв. «справі Засулич» (підозрювалася у замаху на життя петербурзького

градоначальника Ф. Трепова), міністр юстиції граф Пален відправив неслуха у відставку (1878).

У свою чергу, батьки не дали йому благословення на одруження з коханою не «білої крові». Син, знехтувавши забороною, пов’язав свою долю з дочкою капітана у відставці, незважаючи на те, що

йому, позбавленому будь-якої матеріальної підтримки, довелося поневірятися.

Більшовицька революція залишила видатного юриста будь-який коштів на існування: наш земляк

змушений був продавати усе, що нажив, не виключаючи книг. Зі скрути так і не вибабрався, бо за

чотири і два роки до смерті писав: «Пригнічують матеріальні труднощі», «Я зовсім зацькований

всілякими сімейними негараздами», «Хворію, бідую, доживаю…».

До того ж, кохану дружину А. спіткало два інсульти поспіль, і вона не тільки пересувалася з

неймовірними зусиллями, а й погано говорила, мала проблеми з пам’яттю.

Серед друзів та близьких знайомих А. – А. Чехов, А. Коні, П. Боборикін, М. Карабчевський, О.

Урусов, Д. Мережковський, Я. Полонський та ін.

***

ГОВОРИТИ ПРАВДУ

, з професійного кредо С. Андрієвського

Якось у Вільні, один з приятелів мого клієнта, після дебатів сказав мені: «Що б про вас не думали, але кожен, хто слухає вас, мимоволі відчуває: ця людина говорить правду». Я ні від кого іншого я

не чув відгуку більше для мене цінного, більш відповідного тому, чого я завжди прагнув.

НАЙМЕНШЕ ПОТРІБНІ КАЗУЇСТИ, з книги С. Андрієвського «Драми життя. Захисні

промови»

Взагалі ж для кримінального захисту, не рахуючись з видатними обдаруваннями, швидше за все, корисні освічені, розумні, щирі, добрі люди, а найменше потрібні казуїсти, або ж порожні фразери, які самовдоволено пропонують публіці пошарпані квіти красномовства.

ЗАВЖДИ ПРАГНУВ РОБИТИ ДОБРО, А ВИХОДИЛИ СУЦІЛЬНІ ПІДЛОТИ,

з захисної промови С. Андрієвського

Рядовий запасу 89-го піхотного полку О. Іванов звинувачувався в тому, що він навмисно, проте без

заздалегідь обміркованого плану, позбавив життя власну наречену А. Назаренко, вдаривши її

ножем в лівий бік грудей.

Свою провину злочинець визнав повністю. Підтверджена вона була й численними доказами.

Спробую, панове присяжні засідателі, продемонструвати вам, в чому, власне, полягає