Маргелов Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
МАРГЕЛОВ Василь Пилипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч. Генерал армії (1967). Фундатор повітрянодесантних військ СРСР.
З робітничої родини. Батько, Маргелов П., – металург.
Народився 27 грудня 1908 р. (9 січня 1909 р.) в м. Катеринославі Катеринославської губернії
Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ України).
Помер 4 березня 1990 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Закінчив Мінське військове училище (1928-1931), Вищу військову академію ім. К. Ворошилова
(1946).
Працював коногоном на катеринославській шахті ім. Калініна (1924-1925), лісником одного з
білоруських лісових господарств (1925-1928); служив командиром взводу (1931-1934), помічником командира (1934-1936) і командиром командира роти (1936-1938), командиром
батальйону (1938-1940), помічником командира (1940-1941) і командиром (1941-1943) полку, начальником штабу стрілецької дивізії (1943), заступником і в.о. командира (1943-1944), командиром (1944-1948) стрілецької дивізії, командиром 76-ої гвардійської Чернігівської
Червонопрапорної повітрянодесантної дивізії (1948-1950), командиром 37-го гвардійського
повітрянодесантного Свирського Червонопрапорного корпусу (1950-1954), першим заступником
командувача Повітрянодесантними військами СРСР (1959-1961), командувачем
Повітрянодесантними військами СРСР (1954-1959; 1961-1979), генеральним інспектором
генеральної інспекції при міністрові оборони СРСР (1979-1990).
Лауреат Державної премії СРСР.
Герой Радянського Союзу.
Кавалер трьох орденів Леніна, двох – Червоного Прапора, ордена Суворова II ступеня, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки (усі – СРСР), а також 8 орденів іноземних держав.
Перу М. Належить книга «Повітрянодесантні війська» (1977).
Наш земляк – почесний громадянин м. Херсона (1968).
Його ім’я присвоєно Рязанському вищому повітрянодесантному командному училищу (РФ).
У м. Москва () функціонує домашній меморіальний кабінет-музей нашого земляка (1990).
У м. Псков (РФ) один з будинків прикрашає меморіальна дошка (2006).
У м. Херсон з нагоди 100-річчя від дня народження М. за рахунок благодійних внесків
встановлена стела в Херсоні (2008), а пізніше – погруддя (2010).
У м. Олександрія Кіровоградської області полководцю встановлено пам’ятну дошку (2009).
Пам’ятники М. також прикрашають міста Дніпропетровськ (Україна), Костюковичі (Білорусь), Санкт-Петербург, Рязань, Тула, Омськ, Псков, Ульяновська (усі – РФ).
У м. Москва (РФ) вийшов телевізійний серіал «Десантний батько» про життя М. (2009).
Портрет нашого земляка намалював художник А. Семенов (1978).
Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Якубовський, П. Павленко та ін.
***
БИЙСЯ НАВКОЛІШКИ,
з життєвого кредо
В. Маргелова
Збили з ніг – стинайся на колінах, йти не можеш – лежачи наступай.
ДУПИ ДОСТАТНЬО НЕ ЗАВЖДИ, афоризм В. Маргелова
Щоб сісти в сідло – достатньо і дупи, а щоб утриматися в ньому – потрібна ще й голова.
НАД УСЕ ЦІНУЮ ЗУХВАЛІСТЬ, з інтерв’ю В. Маргелова газеті «Тиждень»
– Які риси ви, Василю Пилиповичу, вважаєте головними в професії десантника?
– Зухвалість. Таку, коли людина готова стинатися з десятьма ворогами. У буденному житті ціную
ці ж якості.
Трапився зі мною випадок, трішки смішний. Виконуючи обов’язки командира з’єднання, я
стрибав з парашутом. Приземляюся, збираю купол і бачу, як за п’ять кроків від мене опускається
витяжний парашут. Не сумніваюся, що це мій, беру його, і в цей час на мене буквально налітає
солдат, величезний паруб’яга. Очі виблискують: «Не чіпай, – кричить, – це мій, я за ним стежив з
повітря!» І як рвоне у мене парашут з рук. Я ледве на ногах утримався. Спочатку була думка
наздогнати нахабу і покарати за неповагу до старшого. Потім зрозумів: він не впізнав мене.
Одягнені ж усі однаково... шоломи, комбінезони...
Потім я вишикувавши полк, розповів, що сталося, і оголосив тому десантникові подяку: «Хто уміє
битися за свій парашут, той і зброї з своїх рук не випустить і за землю свою стинатиметься на
совість».
ХОДИВ У РОЗВІДКУ, з статті О. Захарова «Головний десантник Василь Маргелов...»
Капітан Маргелов відзначився під час фінської кампанії. Тоді він командував окремим
розвідувальним лижним батальйоном 596-го стрілецького полку. Не зважаючи на високу посаду, Василь Пилипович завжди вважав за краще перебувати поряд з бійцями на передньому краю.
Під час однієї з нічних операцій з захоплення «язика, якою, за звичаєм, порушуючи всі інструкції
керував сам Маргелов, його група полонила офіцерів шведського Генерального штабу. Ті саме
вивчали можливість участі експедиційного добровольчого корпусу у війні на боці Фінляндії.
Завдяки діям розвідників Маргелова Швеція у війну не вступила і зберегла свій нейтралітет.
...Під керівництвом Маргелова вперше в світі було розроблене і підготовлене експериментальне
десантування бойової машини з екіпажем. Щоб не піддавати ризику життя когось з десантників, командувач ПДВ вирішив особисто взяти участь в експерименті. Проте міністр оборони СРСР
маршал Гречко відмовив Василю Пилиповичеві. «Ну що ж, тоді це буде один з моїх синів», –
сказав командувач.
5 січня 1973 року експериментальне десантування бойової машини з екіпажем всередині пройшло
успішно. Вже через кілька секунд після приземлення машина рвонула вперед, а екіпаж відкрив
вогонь по уявному супротивникові.
АМЕРИКАНЦІ ПОВАЖАЛИ, з нарису П. Павленка «Батько з повітрянодесантних»
В історії Повітрянодесантних військ, та й Збройних Сил Росії та інших країн колишнього
Радянського Союзу його ім’я залишиться назавжди. Бо він утілював цілу епоху в розвитку і
становленні ПДВ, з його ім’ям пов’язані їх авторитет і популярність ...за кордоном. Навіть
американські офіцери-десантники вважали його першим десантником в міжнародному масштабі і
шанували.
...Можуть запитати: а хіба інші командувачі ПДВ, мало трудилися на благо їх зміцнення і ваги в
Збройних Силах? ...Так, вони, безперечно, внесли свій внесок в становлення цього молодого роду
військ. Проте їм не вдалося узяти правильного стратегічного курсу розвитку.
Як жоден з них, В. П. Маргелов зрозумів, що в сучасних операціях успішно діяти в глибокому
тилу супротивника здатні діяти виключно високо мобільні і високо маневрені десанти. Він
категорично відкинув курс на утримання захопленого району до підходу наступаючих з фронту
військ методом жорсткої оборони як згубну, бо в цьому випадку десант буде швидко знищений.
...Усі, хто його знав, не сумнівалися, що нагороди... він одержував за особисту хоробрість на війні, зухвалі і сміливі подвиги, а не за героїзм своїх підлеглих, як бувало у деяких інших начальників.
ЧОЛОВ’ЯГА ЩО ТРЕБА, зі спогадів Г. Мелькова
Для нас, молодих, це був найкращий приклад ставлення до роботи. Відстріляється солдат добре –
нагороджує його портсигаром...
Після першого стрибка, коли комдив зламав ногу, лікарі хотіли його надовго покласти до
шпиталю, а він уже через два дні – одна нога в пантофлі, інша в черевику, з паличкою – дивізією
ходить.
...Ось мені вже 75, його вже немає, самому півтора понеділки жити залишилося, а пам’ятаю, що
натхненником на основних моїх життєвих етапах був генерал Маргелов. Чолов’яга був що треба!
«ЗДОРОВІ БУЛИ, КОЛОШНИКИ», зі спогадів М. Шувалова
Коли полк моряків вишикувався для представлення новому командирові, Маргелов після команди
«Шикуйсь!», побачивши багато похмурих облич, що дивилися на нього не надто доброзичливо, замість звичайних, передбачених статутом слів вітання «Здрастуйте, товариші!», вигукнув:
«Здорові були, колошники!»
Мить – і в строю жодного похмурого обличчя.
КУХАРЯ – ДО КАЗАНА, з книги О. Маргелова і В. Маргелова «Десантник №1»
Новий комполка, В. Ф. Маргелов з ранку прибув до батальйону, зайшов на кухню і запитав
кухаря, чим той годує солдатів.
– Пшоняною кашею з тушкованим м’ясом, – відповів той.
– Ну і як, солдати задоволені?
– Так точно, їдять – аж вухами шелестять! – відважно відрапортував кухар.
– Нумо, тоді налий і мені, – попросив командир.
Кухар зачерпнув каші, прагнучи зловити більше м’яса, і налив її в круглий казанок, який поставив
перед командиром полку, а сам сів поряд. Після першої ложки обличчя командира перекосилося, шрам на щоці налився кров’ю.
– Ти кашу пробував? – запитав він кухаря.
– Ні, – похнюпившись, відповів.
Тоді командир полку надів казанок з кашею кухареві на голову. Каша полилася... Регіт бійців
струсонув околиці. І понеслися «посильні» з «страшною звісткою»:
– Батяня кухаря до казана кинув.
СТЕПАМИ ДОНЕЦЬКИМИ, з вірша А. Пітанова «Пісня віншує Сокола»
Песня славит Сокола
Храброго и смелого…
Близко ли, далеко ли
Шли полки Маргелова.
Шли полки могучие
Шагом молодецким,
По Задонским кручам,
По степям Донецким.
...................................
Кто вас переправит?
Нет здесь кораблей...
Ну а немец палит
В двадцать батарей...
– Не печалься очень,
Храбрый командир,
Коль солдат захочет –
Обойдёт весь мир!
Нам искать ли броду!
Немец, только тронь...
За тобой мы в воду,
За тобой – в огонь!
.......................................
Колет, гонит ворога
Первый батальон.
Здравствуй, славный город,
Городок Херсон!
ОЦЕ МОЇ ДЕСАНТНИКИ, байка
Телефонують якось В. Маргелову з відділку міліції і говорять:
– Василю Пилиповичу, ми у місті затримали двох ваших п’яних десантників!
Маргелов у відповідь:
– Ні, це не мої десантники!
І кладе слухавку.
Проходить якийсь час і вже у будинку Маргелова лунає телефонний дзвінок. Міліціонер
збудженим, схвильованим голосом говорить:
– Василю Пилиповичу! Ваші десантники ...протверезіли, побили наряд, рознесли чергову частину, вибили вікно і через нього втекли!
І тоді В. Ф. Маргелов сказав:
– Так! Ось це мої десантники!
Последние комментарии
4 часов 6 минут назад
11 часов 55 минут назад
14 часов 25 минут назад
14 часов 33 минут назад
2 дней 1 час назад
2 дней 6 часов назад