Дикий Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДИКИЙ Олексій Денисович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актор, режисер. Офіційний двійник Й. Сталіна.

З дворянської родини.

Народився 12 (25) квітня 1889 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 1 жовтня 1955 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Був актором Московських художнього театру (1910-1913), студії художнього академічного театру

(1913-1924), 2-ї студії художнього академічного театру (1924-1928), режисером театрів Москви та

Ленінграду (1928-1931), керівником Московського театру ВЦРПС і Студії Дикого (1931-1936), режисером Ленінградського Великого драматичного театру (1936-1937), актором і режисером

Московського академічного театру ім. Вахтангова (1941-1944), актором Московського

академічного Малого театру (1944-1952), режисером Московського Театру ім. Пушкіна (1952-1955).

Народний артист СРСР (1949).

Спеціальною ухвалою Наркомосвіти СРСР присуджено довічне звання артиста МХТу (1927).

Лауреат п’яти Державних премій СРСР (1946; 1947; 1949 – двічі; 1950).

Володар Почесного диплому міжнародного венеціанського кінофестивалю за виконання ролі

адмірала Нахімова в однойменній стрічці (1947).

Серед театральних доробків вирізняються «На дні» (1911), «Загибель Надії» (1913), «Блоха»

(1925), «Людина з портфелем» (1928), «Леді Макбет Мценського повіту» (1931), «Глибока

провінція» (1935), «Смерть Тарєлкіна» (1936), «Фронт» (1942), «Міщани» (1946), «Тіні» (1953).

Зіграв головні ролі в кінофільмах «Кутузов», «Адмірал Нахімов», «Третій удар», «Сталінградська

битва».

Наш земляк – постановник «Блохи» за М. С. Лєсковим (1925), «Міщан» за М. Горьким (1946).

Репресований сталінським режимом (1937-1941); термін відбував у виправно-трудовому

концтаборі.

Іменем Д. названа вулиця в м. Москва (1965), а в мікрорайоні Новоогірєєво створено

меморіальний музей актора і режисера.

Серед друзів та близьких знайомих А. – А. Бучма, М. Шагал, Б. Бабочкін, М. Богословський, Г.

Менглет, І. Савченко, В. Петров, Є. Батурін, В. Пудовкін, Т. Макарова, П. Єршов, Є. Самойлов, Р.

Симонов, П. Гайдебуров, Л. Раскатов та ін.

***

ГЕЙ, НАЛИВАЙТЕ,

з творчого кредо О. Дикого

Якщо в театрі починають шукати випивак, це означає, що в ньому шукати більше нічого!

СЯЙНУВ ТВОРЧИМИ ЗНАХІДКАМИ, з книги Е. Гаріна «Театр кіноактора»

Упереджене ставлення до робіт Театру кіноактора з боку кіностудій, природно, сприяло тому, що

робота театру попрямувала академічним руслом– Театр кіноактора став запрошувати театральну

режисуру ставити п’єси, а не майбутні сценарії. Це дуже збагатило акторів.

Першу сторінку цього розділу заповнив видатний майстер театру і кіно Олексій Дикий. Він жваво

і просто поставив мудру п’єсу О. М. Островського «Бідність не прочуханок».

Спектакль сяйнув акторськими досягненнями.

РЕЖИСЕР-НОВАТОР, з замітки М. Іванової «Хто і як грав роль Кутузова в нашому кіно»

Фільм «Кутузов» з’явився у середині війни, в 1943 році. І став вельми популярним. Кіно

патріотичне і досить масштабне.

В головній ролі знявся Олексій Дикий – один з найпопулярніших і титулованих акторів того часу.

Прославився Дикий багато в чому завдяки тому, що саме йому довіряли роль Сталіна в

кінопостановках...

Втім, перш ніж дослужитися до «вождя народів», Дикий пройшов справді дивовижний шлях. На

початку століття він був одним з режисерів-новаторів. І саме цим «зробив собі ім’я». Його

спектаклі йшли на «ура» і вважалися «проривами».

Прориви, втім, в ті страшні часи заохочувалися досить своєрідно. У 1937 році Дикого відправили

до Сибіру. Чому? За віщо?

Матеріали справи майбутнього виконавця ролі Сталіна були знищені, а сам актор на цю тему, зрозуміло, говорити не любив.

ВБИВСТВО ТРАКТУВАВ, ЯК САМОЗАХИСТ, з статті О. Гурова «Життя одного сюжету М. С.

Лєскова в мистецтві»

У 1931 році режисер Олексій Дикий задумав зробити з «Леді Макбет» «щось життєрадісне, соковите, густе, реально-відчутне, національно-визначене». Дикому потрібна була не

шекспірівська злочинниця в російському варіанті, а добра душа, «безброва, веснянкувата і

русокоса», котра заблукала в «темному царстві» купців. Вбивство свекра Катериною було

вилучене зовсім, а вбивство чоловіка трактувалося... як самозахист.

Кустодіївські ілюстрації до лєсковського тексту зробили свою справу: гарні, добродушні, товсті

купчихи,