КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714295 томов
Объем библиотеки - 1412 Гб.
Всего авторов - 275021
Пользователей - 125158

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).

Країна Інкурів. Як ми шукали скарб. [Олексій Якович Огульчанський] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

багатства і, звичайно, не тільки безкрайні поля пшениці, кукурудзи та золотавих соняшників, а й багату, казково-барвисту історію степу. На цій безмежній рівнині старий шлях, кожен яр, кожна степова могила - примітні, і старі степовики охоче розповідають про них чудові легенди. Ой, скільки тих пісень-легенд довелося мені почути, коли я бігав босоногим хлопчаком, і найбільше їх було про нашу Синю могилу. Я тепер майже певен того, що оті оповіді срібновусих хліборобів і спонукали мене врешті-решт стати археологом... Давно я вже не був у рідних краях, усе бракувало часу - то вчився, то на розкопки їздив, далекі й близькі. І ось маєш - нагода.

Збирався я не довго, і того ж дня наш невеличкий загін археологів прибув до радгоспного селища. Хатини, в якій я народився, вже не було, а там, де колись юрмилися кілька хаток степового хутірця, виросло селище приазовських хліборобів. Тепер це була центральна садиба великого зернового радгоспу, як і належить, з новим клубом, крамницею, перукарнею і лазнею. Я оселився в невеличкій кімнатці селищного готелю. З її вікна було видно знайомі обриси Синьої могили. Вона й тепер, як колись у дитинстві, гордо височіла над рівниною, даючи притулок степовим орлам. Пам’ятаю, як тоді тривожно стислося моє серце: я мав зрівняти цей прадавній горб, цю священну пам’ять далеких віків...

Другого дня вранці наша експедиція зібралася на маківці Синьої могили. Навкруги панував дивовижний спокій, і здавалося, що степ ще дрімав.

Ми довго милувалися чудовим ранком, і це був останній ранок Синьої могили. Останній...

А потім якось усі разом заговорили, заметушились, як це завжди буває в перші дні розкопок.

Вимірювання і фотографування «археологічного об’єкту», як тепер величали Синю могилу мої колеги, виконали за якусь годину, і тоді всі побачили на дорозі, що витікала з селища, рухливу сіру цятку, за якою волочився шлейф густої пилюки. Цятка швидко росла, і невдовзі ми могли розпізнати нашого «бойового» помічника - радгоспівського бульдозера. Машина, сердито гуркочучи, прямувала до нас. За кермом сидів засмаглий, як циган, парубійко, проте в чистому, модному береті. Вже на маківці могили заглушивши мотора, він скочив на землю і блазнювато, двома пальцями здійнявши над головою берета, голосно відрапортував:

- Прибув! Доброго ранку! - і, дещо помовчавши, додав: - Будьмо знайомі. Тимко - тутешній бульдозерист!

Мимохіть усі посміхнулися. Тимко був людиною вельми діловитою й одразу ж почав причепливо оглядати «робочий майданчик» так він охрестив оцей стародавній пам’ятник. Я дивився на хлопця, і мені здавалося, що все він робив якось по-буденному, ніби готувався не стародавній могильник розкривати, а мав рити звичайнісіньку канаву для кукурудзяного силосу. Мене, правду казати, вразило зневажливе ставлення Тимка до пам’ятника давнини, що його насипали своїми руками наші далекі-далекі предки... Але я змовчав.

Потому, як хлопець кілька разів кроками в усіх напрямках виміряв «шапку» могили, він досить байдуже кинув:

- Дозвольте почати!..

- Починай, Тимку, - мовив я похмуро і поспіхом зійшов до підніжжя, куди вже спустилися мої колеги.

Загуркотів мотор, і блискучий ніж бульдозера зняв першу «стружку» насипу.

Довго я стояв біля могили стежачи, як механічне чудо двадцятого століття спритно руйнувало стародавній насип. До вечора Синя могила втратила свій величний вигляд, осунулася, стала приземкуватою і безформною. На четвертий день Синьої могили взагалі не стало. Навкруги були тільки купи рудої землі. Вже під штучним насипом у материкових відкладах ми виявили нечіткі обриси ями. Там була похована людина, на честь якої у сиву давнину люди насипали цю величезну купу землі.

Тимко попрощався і поїхав на своєму землериї в селище... Ми ж повинні були дізнатися, хто похований тут, на приморському березі. Це важка, але надзвичайно цікава робота. Тепер доводилося працювати не лопатами та кайлами, а ножиками, шкрябачками та щіточками. Спочатку нам довелося зняти майже метровий шар чорнозему, яким була засипана яма, потім показався білий, схожий на картон прошарок. Це могла бути лише морська трава-зостера, або, як її називають жителі приморських сіл, - камка. Справжня вічна трава! Тільки камка може пролежати під землею багато століть і не згнити. Нам уже доводилося стрічати її в старовинних могилах. Морська трава від часу лише знебарвлюється, стає зовсім білою, але тлінню не піддається.

Під товстим прошарком вічної трави було поховання.

Тремтливими від хвилювання руками ми зняли ту траву, і перед нами постала таємниця таємниць Синьої могили. Нас охопив дивний трепет, як те завжди буває, коли доводиться вперше бачити речі, покладені людьми тисячоліття тому. Подумати тільки - тисячоліття минули відтоді, як у цю яму на березі моря поклали небіжчика!

Гранично обережно мої помічники зчистили із скелета і