Про зустріч з ідеальною жінкою одного погожого квітневого ранку [Харукі Муракамі] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
Харукі МУРАКАМІ ПРО ЗУСТРІЧ З ІДЕАЛЬНОЮ ЖІНКОЮ ОДНОГО ПОГОЖОГО КВІТНЕВОГО РАНКУ Оповідання
Одного погожого квітневого ранку в якомусь завулку Харадзюку (район Токіо) я зустрічаю ідеальну дівчину. Не можна сказати, що вона якась особливо красива. І одяг на ній не те щоб надто гарний. Волосся ззаду трохи злежане, та й років їй, напевне, під тридцять. Але вже за півсотні метрів мені стає зрозуміло: вона для мене — ідеальна дівчина. Коли я її побачив, усередині щось тенькнуло, а в роті зробилося сухо, як у пустелі. Припустимо, вам подобається певний тип дівчат. Наприклад, це приблизно так, коли вам до смаку дівчата із вузькою ступнею або дівчата з великими очима, або лише дівчата із красивими пальцями, або, хоч це не дуже й зрозуміло, ви у захваті від дівчат, котрі довго і повільно їдять. У мене, звичайно, теж є такі вподобання. Буває, що я в ресторані захоплено розглядаю форму носика дівчини, яка сидить за сусіднім столиком. Та визначити, що таке ідеальна дівчина, не може ніхто. Наприклад, я ніяк не можу пригадати, яким був її ніс. Та ні, я навіть не можу точно пригадати, чи був у неї ніс. Усе, на що здатен, — згадати лиш те, що вона не була такою вже красунею. Трохи дивно. — Вчора на вулиці я зустрів ідеальну дівчину, — кажу я комусь. — Ну-у-у… — відповідає він. — Вона красуня? — Та ні, не те щоб дуже… — Тоді з того типу дівчат, який тобі подобається? — Цього я не можу пригадати. Не пам’ятаю нічого: ні якої форми були очі, ні того, великі чи маленькі у неї були груди. — Дивно. — Еге ж, дивно. — Ну і… — сказав він знудьговано. — Ти щось зробив? Заговорив, пішов слідом? — Нічого не зробив, — кажу я. — Просто минув її.* * *
Вона йшла зі сходу на захід, а я — із заходу на схід. Стояв квітневий ранок, а в мене був прегарний настрій. Наприклад, я думаю, що хотів би з нею поговорити, бодай навіть лише півгодини. Хочу почути про її долю і розповісти про себе. Також мені понад усе хочеться з’ясувати, як доля склалася так, що ми зустрілися одного погожого квітневого ранку 1981 року. У цьому точно є якась тепла таїна, як у старих зворушливих пристроях давноминулих мирних часів. Після того як ми отак поговоримо, ми десь пообідаємо, подивимось якийсь фільм, наприклад Вуді Аллена, зайдемо в бар готелю і вип’ємо коктейль чи ще щось. Якщо все буде гаразд, то я, можливо, після цього ще й опинюся з нею в ліжку. Можливості стукають у двері мого серця. Відстань між мною і нею скоротилася вже до 15 метрів. Як же мені було б ліпше з нею заговорити? «Добрий день. Чи не могли б Ви поговорити зі мною, нехай навіть всього півгодини?» Дурня. Схоже на запрошення страхувальника. «Вибачте, чи немає тут поблизу пральні, яка б працювала цілодобово?» Це також дурниці. Хоча б тому, що у мене навіть немає сумки для білизни. Може, краще просто чесно розпочати розмову? «Доброго дня. Ви для мене — ідеальна дівчина». Вона, мабуть, не повірить цим словам. До того ж, навіть якщо і повірить, може подумати, що їй не хочеться зі мною говорити. Або вона, можливо, скаже, що «навіть якщо я і є ідеальною дівчиною для тебе, ти для мене не є ідеальним хлопцем». Якщо все повернеться саме так, то я, мабуть, точно страшенно розгублюся. Мені вже 32, і, зрештою, чим більше літ — тим частіше… Перед квітковою крамницею я розминаюся з дівчиною. Тепла маленька хвиля повітря добігає моєї шкіри. На асфальтовому тротуарі розлито воду, і довкруг чути пахощі троянд. Я не можу навіть озватися до неї. Вона вдягнена у білий светр і тримає у правиці білого конверта, на який ще не наклеєно марку. Вона написала комусь листа. З того, що в неї дуже сонні очі, зрозуміло, що вона, можливо, писала його цілу ніч. На додачу, в цьому конверті, може, зібрані всі таємниці про неї. Коли за кілька кроків я озирнувся, її постать уже зникла в юрмі людей.* * *
Звичайно, зараз я вже напевне знаю, як краще було розпочати з нею розмову. Проте я б точно не зміг зв’язно говорити тоді, оскільки це, як не крути, доволі довга промова. Отак завжди — всьому, до чого я додумуюся, бракує практичності. У будь-якому випадку, ця промова починається із «Колись давно» і закінчується словами «Чи не видається це вам сумною історією?».* * *
Колись давно в одному місці жили хлопець і дівчина. Хлопцю було 18, дівчині — 16 років. Хлопець не був особливим красенем, та й дівчина не була особливо вродливою. Це були звичайні собі самотні хлопець і дівчина, яких можна побачити будь-де. Але вони свято вірили у те, що десь у цьому світі є дівчина і хлопець, які підходять їм на всі 100 відсотків. Одного дня ці двоє випадково зустрілися на вулиці. «О, а я тебе шукав увесь час. Може, ти й не повіриш, але ти для мене — ідеальна дівчина», — каже хлопець дівчині. Дівчина каже хлопцеві: «Це ти для мене — ідеальний хлопець. В усьому — такий, як я тебе й уявляла. Це наче сон». Двоє сіли на лавці у парку і- 1
- 2
Последние комментарии
19 минут 26 секунд назад
54 минут 37 секунд назад
1 час 47 минут назад
1 час 52 минут назад
2 часов 3 минут назад
2 часов 16 минут назад