В пастці [Карен Лібо] (fb2) читать онлайн

Карен Лібо
В ПАСТЦІ

(з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010)

О, ми спали разом, гаразд, — сказав Кайл. — Кілька годин, в усякому разі. Я б таке не забув.

Мені шкода, що я не прокинулась, щоб цим насолодитись, — пожартувала Джес.

Нарешті він посміхнувся: — Мені дуже шкода, що ти пропустила це, також. Це було здорово.

Джес трохи розслабилась: — Я дійсно була сама не своя вчора вночі. І я зараз почуваюся так, начебто тебе ошукала. Ти пропонуєш допомогу, і я негайно цим зловжила.

Ошукала? Люба, є дещо, що тобі слід узнати про чоловіків. Коли ти просиш, щоб вони спали з тобою, це не омана. Коли вони лягають з тобою в ліжко, а ти напівпритомна, це омана. Тобі нема за що просити пробачення, добре?

Джес подивилась йому в очі: — Мені допомогла заснути твоя присутність, тому що я знала, що була в безпеці.

Кайл зробив довгий ковток кави: — Ти не була в такій безпеці.

КАРЕН ЛІБО приписує одному з своїх викладачів вперше викликаний у неї інтерес до творчого письма. У ранньому віці вона вирішила видати свою роботу. Вона написала дитячу книгу, коли ще навчалась у школі, й переконала видавця передати матеріал до друку.

Карен народилась і виросла у Даласі. Вона працювала головним художником журналу, позаштатним автором та редактором підручника, але зараз вона напружено працює повний робочий день, створюючи романи про кохання.

Інші романи Карен Лібо

Silhouette Desire Silhouette Sensation

Безпосередня близькість Опівнічні сповіді

Лінді та закон

Неземні насолоди Silhouette Intrigue

Поліцейський

Бен У невагомості

Пір’я й мереживо

Людина напівтемряви

Диво Меґана

Дитина пляжу

Людина поза бортом

Марнотратний наречений

Глава 1

— Що я буду робити з усім цим мотлохом? — сказала зі стогоном Джес Робінсон, коли ретельно досліджувала шухляду, повну дорогих чоловічих шкарпеток, деякі з яких ніколи не одягались. Вона уже перевірила шухляду повну модельної спідньої білизни, шафу для білизни, повну джинсів Келвіна Клейна, полиці, повні юридичних книг, по котрим уже навчалися, скриньку, повну чоловічих туалетних засобів.

— Послухай-но, викинь ти усі ті речі, — сказала її сестра, Лінн, зрілого віку двадцяти років з наполовину закінченою університетською освітою, котра знала все, що повинно було знати про світову та людську природу. — А ще краще — спали їх. У нас був би ритуал очищення. Можливо навіть вечірка.

— Ні, ці речі дуже гарні, щоб їх знищувати. Подумай, а жіночий притулок міг би ними користуватися?

— Що жіночий притулок буде робити з чоловічим одягом? Нумо, Джес, просто збери їх у коробку й виклич Армію спасіння. Я готова вселятися.

— А що, якщо він вирішить, що хоче повернути їх назад?

— От невдача. Він же тобі казав робити все що завгодно з його речами. Якщо виявиться, що він прийняв погане рішення — це його проблема, не твоя.

Джес опустилася на дуже велике ліжко.

— Я просто не розумію, і чому б йому йти звідси лише в одній сорочці? Господь свідок, для нього речі були набагато важливішими за освіту, або стосунки. В цьому немає жодного сенсу.

— А це і не треба розуміти. Ти знаєш, який твій головний недолік, Джес?

— Ні, але мені до смерті кортить дізнатися, — сказала сухо Джес.

— Ти сприймаєш проблеми будь-кого як свої власні. Я узнала про таких людей, як ти, на заняттях з психології. Вас називають інейблерами* (enabler — підсобник, той, хто допомагає іншій людині досягти бажаного). Ви надаєте людям можливість бути безпорадними та залежними, тому що ви заохочуєте їх перекладати всі їхні проблеми на ваші плечі.

Це було само те, чого потребувала Джес — підпасти під психоаналіз своєї молодшої сестрички. Звичайно ж, Лінн не була повністю неправа. Джес дійсно мала схильність братися за світові проблеми, і це вона робила з самого свого дитинства. Ось чому вона погодилася дозволити Лінн жити з нею, коли та закінчувала навчання в університеті Міссурі в Канзас-Сіті.

— У тебе є коробки? — запитала Лінн.

— У підвалі. Отже ти допомагатимеш?

Лінн зморщила носика.

— Я зберу його джинси та речі, але не доторкнусь до його спідньої білизни. Чесно, Джес, як ти могла терпіти того хлопця? Він такий слабак.

Останнім часом Джес часто ставила собі це запитання. Одного разу студент юридичного факультету з яскравим майбутнім, Тері, здався їй ідеальним. Він плекав великі мрії, і Джес прагнула, щоб він здійснив ті мрії якнайшвидше. Вона навіть не взяла це під сумнів, коли Тері попросив переїхати й жити з Джес у її двоповерховому будинку в центрі міста. Він заощадить плату за квартиру, зможе звільнитися з роботи і зосередитися на навчанні й у такий спосіб стати адвокатом набагато раніше.

Чорт забирай, вона була закохана до нестями, мабуть вперше. Але щось пішло не так, як треба. Здавалось, Тері ніколи не здобуде вищу освіту. Він стверджував, що проводив багато часу навчаючись у бібліотеці, але іноді Джес відчувала від нього запах пива й сигарет, коли Тері приходив додому. Коли її підозри стали нездоланними, Джес почала розслідувати.

Тері не був зарахованим до юридичного факультету UMKC* (Університету Міссурі Канзас-Сіті). Не був, принаймні за останні два роки.

Так Джес дізналась, що Тері мав серйозні вади. Він був саме з тих людей, вирішила вона, хто ніколи не буде приймати відповідальність за своє власне життя. Він звинувачував всіх крім себе за свій неуспіх.

Джес ввічливо попросила, щоб Тері з’їхав. Пійманий, засмучений, він сказав, що піде до кінця місяця.

Але той місяць перетворився у два, а потім у три. Стало очевидним, що Тері навіть не намагався знайти іншого житла. Він навіть не робив вигляд, що шукає роботу чи поступає навчатись. Тері дивився мильні опери, пив пиво та робив набіги на холодильник.

Джес мирилася з цим занадто довго.

Дзвінок у двері перервав її самобичування і серце у Джес стиснулось. Він повернувся? Він захотів своїх речей? Джес не хотіла бачити Тері знову. Останні кілька днів вона молилась, щоб він пішов з її життя назавжди. Він мав потребу в психологічному втручанні.

Тері трошки лякав Джес. Вона не вважала, що він був зовсім божевільним, проте цілком здорового глузду в нього також не було. Джес не була цілком впевнена, перед чим не зупиниться Тері.

— Заходь, — вигукнула Джес коли збігала вниз по сходах до дверей. Але це був не Тері, що стояв на її ґанку. Це був чоловік, котрого Джес не знала, з чорним волоссям та очима нічної сині й найбільш квадратною та вольовою шелепою, котру вона ще будь-коли бачила. Й хоча був лише полудень, його обличчя вже було заросле новою бородою.

— Пані Робінсон?

— Так! — у неї несподівано пересохло в роті. Навряд чи цей чоловік був красень-кінозірка. Його риси були занадто різкими, занадто приголомшливими для цього. Але він певно мав вражаючий вигляд.

Він якусь мить вивчав Джес, побіжно оглянувши її, але безпомилково швидко в думках зважуючи її переваги й недоліки.

— Я — детектив Кайл Брансон, поліцейське управління Канзас-Сіті. Можна мені ввійти?

— Звичайно.

«Тільки дозволь зовсім незнайомій людині так легко ввійти в свою вітальню кімнату,» — сварила Джес сама себе.

— Почекайте хвилинку. Гм, покажіть мені значок, будь ласка, або що там у Вас є.

Він покірно вийняв свого гаманця з внутрішньої кишені й клацнув відкриваючи його, показуючи значок поліцейського і фотокартку посвідчення особи. Джес швидко їх роздивилась. Виглядало добре як на неї, але з іншого боку, що вона знала? Знизавши у думках плечима, вона відчинила двері ширше щоб пропустити детектива у середину будинка.

— Щось трапилось? — запитала Джес. — Та ні, хтось вмер, я це знаю. Якщо це так, скажіть мені зараз. Я зможу повірити.

— Я сподіваюсь, що ніхто не вмер, — сказав детектив. Його слова замість підбадьорюючих здалися лиховісними.

Джес присіла на край свого дивана, поступаючись глибоким кріслом, котре вона купила для хворої спини Тері. Натомість поліцейський сів поруч з нею на потрібній відстані, але все ж таки досить близько, щоб лякати. Джес відчувала нелогічну потребу у більшій відстані між ними так, щоб її неможна було б заманити у пастку та утримувати його могутньою аурою сили та мужності. Джес пручалася спонуканню бігти прожогом якнайдалі, а натомість сиділа, склавши руки на колінах.

— Ви знаєте такого собі Тері Родіна? — запитав він.

— Тері? Так, я знаю. Щось трапилось? — Й хоча Джес була абсолютно впевнена, що у неї не залишилось ніяких почуттів до Тері, проте їй було неспокійно від думки про якесь лихо, що спіткало його. Вона вигнала Тері врешті-решт, коли у того не було ані роботи, ані де жити. А що, якщо він наклав на себе руки або ще щось?

— Це — те, що я хотів би знати. Він зник. Це його остання відома адреса.

— Він з’їхав, — сказала Джес негайно. — Він казав, що буде жити у свого друга Кевіна. — Вона почала підійматися. — У мене є його адреса й номер телефону, якщо Ви…

— Ми розмовляли з Кевіном, — сказав детектив, зупиняючи її своїм пильнім пекучим синім поглядом. — Він — це той, хто нас викликав. Він сказав, що дві ночі тому Тері мав оселитися у нього, але так і не з’явився.

— Це… це годі збагнути.

— Ви були тут, коли він поїхав?

— Так. Він взяв таксі.

Брансон дістав блокнота з внутрішньої кишені свого піджака, відкрив його й поклав на коліно, щоб записувати.

— Він часто брав таксі?

— Ну, ні. Він звичайно брав моє авто, або я його везла, або хтось з його друзів віз його.

— Але цього разу він взяв таксі.

— Так. Я пропонувала підвезти його до Кевіна, але він сказав, що він не… ну, він нічого від мене не хоче. Ми раніше начебто захоплювались один одним, але я попросила його з’їхати.

— Начебто захоплювались? — В куточках посмішки детектива залишився слід гумору. Ще раз Джес відчула, як він оцінював її. Чи він вбачав її неповноцінною? З деяких причин Джес так не вважала. Брансон поводився цілком професійно, але вона не могла пропустити проблиски зацікавленості в його очах.

Джес відчувала як загоряється у неї обличчя.

— Дуже захоплювались, але взаємини розпалися кілька місяців тому.

– І він лише зараз знайшов час для виїзду?

Джес схрестила руки на грудях.

— Я ж не могла вигнати його просто на вулицю. Йому не було ані куди йти, ані власних грошей. Я дала йому кілька місяців, щоб зібратися, проте він так цього і не зробив. Отже, врешті-решт, я вжила строгих заходів.

І це була одна з найважчих речей, що Джес будь-коли робила. Хоча вона й дійшла висновку щиро не любити чоловіків, але також відчувала жалість до Тері. Він був значною мірою бездіяльним.

— Агов, Джес, — покликала зверху Лінн, — Можна мені залишити собі CD-плеєр Тері?

Ліва брова детектива Брансона піднялась на частку дюйма.

— Він залишив тут свої речі, — сказала Джес, знизуючи плечима. — Я припускала, що він повернеться за ними, але він цього не зробив.

— Очевидно.

Джес не була впевнена, що їй сподобалось як Брансон глянув на неї зараз, начебто він її оцінював за щось.

— Джес, ти мене чула? — волала Лінн.

— Не зараз, Лінн! — нетерпляче крикнула у відповідь Джес.

— Дивно, що Кевін не зателефонував мені, як шукав Тері, — сказала Джес, міркуючи вголос. — З іншого боку, Кевін мене недолюблював. Мабуть він не бажав розмовляти зі мною.

— Він каже, що намагався додзвонитися до Вас кілька разів, але Ви ніколи не відповідали.

— Телефонував? Дивно. Чому він не залишив повідомлення?

— Очевидно, Ваш апарат був не ввімкнений.

— Ну, звичайно ж він був увімкнений. Я ніколи не йду з дому не ввімкнувши його.

— Ніколи?

— Ну, майже ніколи. — Вона не наполягала. Можливо, Кевін пробував телефонувати, а вона виходила або ще щось, не увімкнувши автовідповідача. Він, напевно, не дуже старався.

— Скажіть мені, пані Робінсон, де Ви вважаєте, міг би бути Тері?

— Я не маю зовсім ніякої уяви. У нього сила-силенна друзів, і він, можливо, переночував в одного з них. Можливо, він забув, що мусив зупинитися у Кевіна. Ви ніколи не зрозумієте Тері.

— Він непередбачуваний?

— Прогнозовано непередбачуваний. Він унікально дивився на життя, начебто всі й все були йому винні щось, що це було його Богом дане право бути щасливим, що його потреби були більш важливі ніж будь-кого іншого… — раптом Джес різко припинила говорити. О Боже, звідки взялася вся ця ворожість?

— Продовжуйте, будь ласка, — сказав Брансон з очевидним інтересом.

— Пробачте. Мені здається, що я усе ще гніваюсь на нього. Я почала намагатися пояснити щось, що властиво лише Тері, і в цьому весь Тері. Якби він раптом вирішив жити у когось ще, то він, ймовірно, прийшов би до них додому без попередження і анітрошки не потрудився би сказати Кевіну, що змінив свої плани. Ось як чинить Тері.

– І Ви захоплювались ним? — запитав недовірливо Брансон. Він знову заговорив раніше, ніж Джес спромоглася відповісти. — Пробачте, це не професійно і недоречно.

Все ж таки, Джес відповіла на це зухвале запитання:

— Тері також чудовий шахрай. Я визнаю, що він дурив мене довгий час. О, а він любить розіграші до непристойності. Мене б не здивувало, якщо б він зник навмисно, лише щоб я хвилювалася.

– І Ви хвилюєтесь?

— Ні, — сказала Джес занадто швидко. — Я відмовляюсь хвилюватися.

Коли Брансон продовжував пильно дивитись на Джес, викликаючи у неї тремтіння по спині від усвідомлення, вона додала:

— Ну, можливо, трошки хвилююсь. Дивно, що він не забрав своє дороге майно.

— Як, наприклад?

— Свій CD-плеєр, — сказала Джес, киваючи вбік сходів. — Одяг. Лише тоді я зрозумію, що він їх залишив, якщо ще хтось їх йому дасть. І я поб’юся з Вами об заклад, що це як двічі два сталося точно так.

— Ви хочете сказати, що вважаєте, що він знайшов собі жіночку, за чиї кошти житиме?

— Це б мене не здивувало.

— Ви не заперечуєте, якщо я подивлюсь тут навколо? — запитав Брансон.

— Звичайно, без проблем. Можливо я змогла б навіть відшукати Терін адресний довідник, якщо це допоможе.

— Це могло б дуже допомогти.

Брансон підвівся й надав можливість Джес провести його нагору. Як це не нерозумно було, проте вона не спромоглася відскіпатися від відчуття, що Кайл дивився на її зад, коли йшла попереду нього.

Джес відступила вбік і дала зрозуміти, що Кайлові слід заходити до кімнати Тері попереду неї. Вона пішла за ним у кімнату, і там була Лінн, яка сиділа на підлозі й розглядала компакт-диски Тері.

— Ні, Лінн, ти не можеш залишити собі нічого з речей Тері, зокрема і його CD-плеєр. Ми зберемо все це в ящик, і будемо його зберігати в підвалі. Рано або пізно, він повернеться. Розраховуй на це.

Лінн скорчила пику, поки не помітила детектива Брансона. Тоді вона швидко підхопилась з підлоги і посміхнулась як королева краси, коли линула по кімнаті.

— О, привіт. Не знала, що у нас гості.

— Лінн, це — детектив Брансон. Детектив Брансоне, це — моя сестра, Лінн.

Лінн простягла руку так, начебто очікувала на те, що він її поцілує.

— Дуже приємно.

«О, Боже,» — думала Джес. Лінн тільки нещодавно переборола свою підліткову сором’язливість, і їй подобалось демонструвати свої жіночі принади будь-якому чоловікові в межах досяжності, аби побачити як вони діяли.

На щастя, Брансон, здавалось, був несприйнятливий до цього. Він чемно посміхнувся й промурмотів:

— Приємно з Вами познайомитися.

Потім він звернувся до Джес. Його ввічливий інтерес зник, змінений більш ніж здоровою цікавістю:

— Ви жили разом з ним в цій кімнаті?

Вона відкрила рота, але не вийшло ніяких слів. Як він наважився, і прямо перед її маленькою сестричкою! Яка йому справа була до того, чи спала вона з Тері…

Кайл відкашлявся.

— Я не хочу бентежити Вас, пані Робінсон. Але запитання про зв’язки та оточення, спосіб життя зниклої людини — стандартна процедура.

Джес переглянула різкі слова, котрі ладна була сказати:

— Ні, я не жила разом з ним в цій кімнаті принаймні протягом останніх кількох місяців. Я перейшла в кімнату для гостей, коли ми розійшлися.

— Чому ти не змусила його перейти в кімнату для гостей? — запитала Лінн. — Це — твій дім.

Джес могла сказати за виразом на обличчі Брансона, що він, також, міркував про відповідь на це запитання.

— Тому, що я — квач, так? — відповіла вона. — Можна було б також пустити це на люди. Я була довірливою ідіоткою, щоб захопитись ним, насамперед, і я була занадто слабка, щоб позбутися його, раз я його знала.

Вона була дуже засмучена, щоб чути свій голос переповнений сльозами.

Джес очікувала на те, що Лінн і детектив погодяться з нею, але вони обидва кілька секунд мовчали. Нарешті Брансон сказав:

— Лінн, будьте люб’язні, залишіть свою сестру зі мною наодинці на кілька хвилин.

— Звичайно, — сказала Лінн. Вона покинула купу компакт-дисків і вислизнула з кімнати.

— Сідайте, — сказав він Джес, указуючи на стілець з прямою спинкою.

— Навіщо? — вона запитала підозріло. Джес почувалася як дитина, котрій збирається читати повчання директор школи.

— Тому що я хочу розмовляти з Вами.

— Ви можете розмовляти зі мною коли я стою. — Джес знала, що необґрунтовано колюча, але почувалася такою несподівано уразливою, приниженою й зовсім дурною.

— Якщо Вам так зручно. — Кайл усівся прямо на ліжко, виглядаючи зовсім невимушено. — Послухайте, немає жодної причини Вам бентежитись. Я знаю таких людей, як Тері. Є тисячі таких, як він — чоловіки та жінки, котрі могли зачарувати й шкіру від змії. І сила-силенна людей вводиться в оману.

— Але тільки не я, — суперечила Джес. — Я розумніша за це. Я — член товариства «Фі Бета Каппа»* (Привілейоване товариство студентів та випускників коледжів у США), милістю Божою. Як я могла бути такою дурною?

— Гормонів досить, щоб зробити дурним будь-кого, зокрема і мене. — Кайл зробив паузу, надаючи можливість усвідомити сказане. — Усі помиляються. Ви, напевно, не будете знову робити помилок.

— Прокляття! Чесно не буду.

— Добре. Тим часом мені потрібно узнати все, що зможу про Тері Родіна, так я зможу знайти хлопця.

– І задасте йому гарний прочухан, коли знайдете, я сподіваюсь, — сказала Джес, знову чуючи дивовижне засмучення, що з’явилось в її голосі.

— Я хотів би. Але бити приватних осіб — це…, Ви знаєте, протизаконно. Я міг би вилаяти його за Вас. Це влаштує?

Джес знала, що Кайл намагається поліпшити настрій та заспокоїти її. До її сум’яття це діяло.

— Я не вважаю, що лайка подіяла б. Ні, боюся, що жорстокість — єдина відповідь. — Джес посміхнулася всупереч собі, потім сіла у ногах ліжка. Раптом їй здалось, що, мабуть, їм не слід знаходитись на одному ліжку навіть сидячи повністю одягненими на відстані кількох футів один від одного. Раптова зміна свого положення тепер привернула б увагу до самого факту, так що Джес залишилася на місці.

Та ж сама думка, мабуть, виникла у Брансона, хоча Джес в цьому не була впевнена. Однак він негайно ж сів пряміше, поставив обидві ноги на підлогу й вийняв свого блокнота з кишені.

— Що Ви бажаєте знати? — запитала Джес. — Я розповім Вам все, що можу. Я визнаю, що іноді бажала насильства над ним, але в глибині душі я б не хотіла, щоб щось з ним скоїлось. Він — …дефективний.

— Збожеволілий через розрив між вами? — запитав Брансон, і його темно-сині очі заблискали з відновленим інтересом.

— Ні, я б так не сказала. Він гнівався на мене за те, що вигнала його, і, певно, поклав відчуття провини на мене, намагаючись змусити мене відчувати жалість до нього, але він не збожеволілий.

— Отже, Ви не вважаєте, що він наклав на себе руки?

Джес завагалась перед тим, як відповісти.

— Мені це спадало на думку, — сказала вона нарешті. — Але я сказала б, що він більше підходить до тих людей, хто загрожує самогубством, та не скоює його насправді.

Брансон несамовито швидко писав кілька секунд, потім підняв голову, простромлюючи її тим приголомшливим поглядом.

– Є які-небудь інші припущення?

Джес серйозно задумалася над запитанням, потім знизала плечима.

— Я дійсно не можу уявити собі, куди він подівся. Він стверджує, що в нього немає ніякої родини, але у мене є причина сумніватися у всьому, що він не скаже, так що, хто знає? — Вона вислизнула з ліжка й пішла до рідко використовуваного столу Тері. — У нього тут Rolodex* (Пристрій, що винайдений у 1956р., відкрита картотека барабанного типу, що обертається, з унікальним кроковим механізмом для записування контактної інформації (або зберігання візитних карток). Картотека оздоблена комплектом з 24 роздільників з алфавітом для систематизації інформації). Будь-ласка, візьміть його. В ньому небагато — лише невелика кількість друзів та знайомих, його кравець, його перукар-модельєр…

— Перукар-модельєр?

— Зовнішність для нього дуже важлива. Я думаю, що Ви могли визначити його як марнолюбну людину.

— Й у нього була причина бути нею?

— Він надзвичайно вродливий, — відповіла Джес не вагаючись. Це, принаймні, було одним безперечним фактом про Тері Родіна. Вона ніколи не зустрічала жодної незаміжньої жінки, котра б не вважала, що він був не гіршим за людей з задатками кінозірки. Колись Джес охоплювала відома жіноча гордість за партнерство з таким вродливим чоловіком. Тепер це не мало б для неї такого великого значення. Зовнішній вигляд дуже мало сприяв розвитку взаємин.

Брансон трохи насупився, коли записував до свого блокнота.

— Я візьму Rolodex, — сказав він хрипким голосом. — Розкажіть мені, будь ласка, про його улюблені притулки, ресторани або бари, що він часто відвідував. Чи ходив він до церкви?

Джес придушила сміх.

— В жодну церкву. І за його відомостями він провів безбожно величезну кількість часу в юридичній бібліотеці UMKC, хоча я узнала пізніше він, напевно, не бував там роками. Є один ресторан, котрий особливо подобається йому, зветься Папаголо* (Один з найкращих італійських ресторанів).

— О, так, мені він знайомий. Середземноморська кухня?

Вона кивнула.

— Він міг би піти туди. Він стверджував, що повинен там їсти не менш як раз на тиждень або розпочне пиячити.

– І я припускаю, що Ви потурали йому?

Тепер Джес була не тільки збентежена, вона ставала зовсім роздратованою. Джес схрестила руки на грудях і подивилась Брансону прямо в ті його з біса сині очі перш, ніж відповіла.

— Я дала йому свою кредитну картку і дозволила брати друзів, — сказала Джес. — Гадаю, що ми встановили факт, що я була дурна, так? Ми мусимо продовжувати товкмачити це?

Нарешті Брансон, як ведеться, схоже, трохи зніяковів цього разу.

— Пробачте, — промурмотів він. — Я не навмисно. Але Ви — приваблива жінка, і, звичайно, не здаєтеся тупою. Я вбачаю, що важко повірити в те, що Вас могли обдурити, навіть злегка.

Кайл здавався щирим. Джес не була впевнена, чи їй слід потішатися чи ображатися на його оцінку.

— Як я сказала, Тері гарний, — промурмотіла вона.

— Все ж таки, чим Ви заробляєте на життя?

— Позаштатний судовий стенографіст.

— Мені важко уявити собі, що хтось Вас перевершить. — Цього разу Кайлове захоплення було трохи більш явним, трохи сильнішим, щоб залишитись непоміченим. Звичайно ж, він не буде залицятися до неї, чи не так?

— Мені також, — сказала Джес слабкішаючим голосом. Раніше вона помилялась. Виганяти Тері не було найважчою річчю на світі; мужньо визнавати те, яка вона була дурна, було безперечно гіршим. Але Брансон змушував Джес робити само це, і вголос. — Кажуть, що кохання сліпе.

— Це так. — Кайл відвів очі і пильно витріщився нічого не бачущим поглядом на дальню стіну, і Джес стало цікаво, чи кохав він до нестями коли-небудь. Потім вона вирішила, що це було неможливим. За для цього Кайл був занадто стриманим, занадто самовпевненим. Здавалося найімовірнішим, що він ніколи не піддавався цій слабкій емоції взагалі.

— Ви одружені? — запитала Джес імпульсивно, розуміючи, саме тоді, коли слова злетіли з її губ, що запитання було недоречним.

Кайл посміхнувся, і його очі виблискували:

— Ні. Ніколи. Навіть і не наближався.

Джес не поставила ніякого додаткового запитання, у разі, щоб Кайл не вважав, що вона фліртує або ще щось. Її миттєва цікавість була задоволена.

Вони порозмовляли ще кілька хвилин про Тері. Джес дала фотокартку, детально описала його звички й поведінку, аж до його улюбленої марки пива. Фактично Джес раптом відчула несподівано для себе, що їй не хотілось, щоб детектив уходив, незважаючи на те, що вона наче оголювалась перед ним, майже неначе він бачив її у спідній білизні.

Кайл ретельніше оглянув кімнату, пройшовшись з невимушеною витонченістю, розглядаючи, але не до чого не торкаючись. Нарешті він подивився долу на покриту килимами підлогу.

— Тут раніш був килим? Невеликий килимок, я хочу сказати, поверх цього килима. Там, здається є контур, що окреслює ділянку, що менше зношена.

— Там… — Джес запнулася, — О, Боже мій.

— Що? — В голосі Брансона була дещиця раптової напруги.

— Він взяв мій східний килимок. — Це було неймовірно. — Цей виродок взяв мій килимок. Він був з шовку ручної роботи, більш ста років.

Знову запис.

— Коштує багато грошей?

— Так, я впевнена, але не в цьому річ. Він належав моїй прабабусі. Чому, з усіх речей в цьому будинку, він…

— Ви впевнені, що взяв його Тері? — запитав Брансон, знову чудовий поліцейський. — Коли востаннє Ви його бачили?

Джес подумала секунду:

— Я не пам’ятаю, коли я бачила його востаннє. Він був в цій кімнаті відтоді, коли я оселилась тут п’ять років тому. І так, я впевнена, що це Тері. Більш ніхто не мав доступу.

— Але Ви не помічали дотепер, що його немає?

— Так, поки Ви не звернули увагу. — Джес здивувало, що її спостережливість була така слабка, але останнім часом вона проводила дуже мало часу в цій кімнаті.

— А він не взяв його з собою, коли пішов дві ночі тому?

— Ну, я б помітила. У всякому разі, він не зміг би забрати його в таксі. Він був величезний. Він, напевно, взяв килим і продав колись раніше, — сказала Джес, міркуючи вголос.

— Він мав потребу в грошах? — спитав Брансон. — Він вживав наркотики?

— Він завжди мав потребу в грошах, але не в величезних сумах. Я досить впевнена, що він не займався наркотиками. Але я вважаю, що не знала його так близько, як думала.

Брансон уникливо кивав, зробив ще кілька записів у своєму блокноті, потім засунув його назад в нагрудну кишеню. Коли він виходив з кімнати, то зупинився й подивився долу на підлогу в передпокої.

— На килимку є пляма.

— О, дійсно? — Джес збиралась висловити невдоволення, що досить недоречно йому вказувати на недоліки в її навичках ведення домашнього господарства, доки не зрозуміла, що Кайл виявляє більш ніж випадковий інтерес до її настилання килимів. Він нахилився й водив пальцями по круглих, червонуватих коричневих плямах.

— Це свіжа пляма? — запитав Кайл.

— Я не знаю. Мені здається, я ніколи не помічала її раніше.

— Це схоже на кров.

Серце Джес завмерло. Вона нахилилася, щоб ближче роздивитись, присуваючись ніяково близько до детектива. Вона відчула неприємний запах його лосьйону після гоління. Джес впізнала його як один з тих, котрими користувався Тері, й відсахнулась.

— Я припускаю, що це могла б бути кров. Тері урізався коли голився минулого уїк-енду, але я не впевнена, що рана була досить глибока, що він спливав би кров’ю.

Брансон пильно подивився на Джес так, що це змусило її почуватись остаточно ніяково. Вона знала те, що він подумав.

— У жодному разі, — сказала Джес. — Тері був цілий і здоровий, коли пішов звідси два дні тому.

— А Ви впевнені, що він не повертався?

— Цілком. Та, ні, не зовсім, — сказала вона зваживши все ще раз. — Він би міг непомітно ввійти, коли я уходила, але навіщо?

Брансон не відповів. Натомість він запитав:

— У нього є ключ?

— У нього був, але він повернув. Я переконана в цьому. Хоча припускаю, що він міг би зробити копію. Але не думаю, що він такий хитрий.

— Ви хвилюєтесь, що він міг би повернутись?

— Відверто, так, і я хочу запобігти цьому за всяку ціну. Якщо він хоче свої речі, то я зберу їх у ящик й надішлю йому поштою, але він більше не ввійде в ці двері. Напевно, знадобиться бульдозер, щоб виселити його вдруге.

Її спроба гумору не мала успіху.

Востаннє Брансон потер пальцями по плямі перш, ніж встати. Він ще раз так оцінюючи подивився на Джес, начебто не зовсім вірив всьому, що вона сказала. Або начебто він розмірковував, що міг би зробити, щоб змусити її заговорити.

Його безсловесне оцінювання кинуло Джес в дрож. Вона зробила все, що змогла; чому Кайл лякав її так?

Коли Джес супроводжувала його до дверей, то Кайл не сказав більше нічого, доки не ступив на ґанок. Потім він повернувся й попередив її, так, що скувало душу кригою:

— Не пріть килимка. Не доторкуйтесь до нього. Нам можливо знадобитися перевірити його.

Боже милостивий, чи цей хлопець дійсно думав, що якесь лихо скоїлось з Тері в її домі? І він думав…, що це вчинила вона?

Глава 2

— Міське таксі, — відповів нудьгуючий диспетчер.

— Я — детектив Кайл Брансон з Поліцейського управління Канзас-Сіті, — говорив Кайл у слухавку між тим, як в черговий раз відкушував від рогалика з чорницею. — Я розслідую справу зниклої безвісти людини, і мені потрібно поговорити з ким-небудь, хто може перевірити записи замовлення для…

— Я Вас з’єднаю.

Кайл зітхнув. Це була шоста служба таксі, з ким він зв’язався протягом минулої години. Дотепер у жодної з них не було ніякого запису замовлення взяти пасажира на Сікамор 4201, за адресою Джес Робінсон, в ту ніч, коли зник Тері. Він дуже не хотів визнавати це, але сподівався знайти кого-небудь, хто підтвердить розповідь Джес.

Інша жінка, цього разу з трохи більшою амбіційністю, з’явилася на лінії зв’язку, і Кайл зробив свій запит. Коли він чекав, поки ця жінка відшукає записи, його думки повернулися до Джес. Він не знав, як її розуміти. Звичайно у нього була емоційна інстинктивна реакція, коли він вперше зустрічався з свідком або з потенційним підозрюваним, і його інтуїція рідко виявлялась помилковою. Проте у випадку з Джес, поки що єдина реакція, котру викликала ця зустріч, була явно фізичної природи.

Він відзначив її вперше побачене обличчя — класично вродливе з великими темними очима, високими вилицями, м’якими губами, прямими білими зубами. Потім він роздивився її всю. У неї була висока, гладка мускулиста статура, той зовнішній вигляд, що змусив його подумати, що вона буде спортсменкою у ліжку.

Після цієї неприпустимої цензурою думки, він змусив себе з головою зануритись в справу. Але Кайлу було важко проходити повз її плотську чарівність і не розібрати мову відтінків виразу її обличчя, жестикуляції і міміки, та тембру голосу.

Проте, він пручався, з деяким ступенем успіху. Вона здавалась досить щирою, чемно стривоженою, а не занадто знервованою, прагнучою бути корисною. І все ж таки в неї була присутня певна байдужість, майже начебто вона грала роль у кіно. Її реакції, до того ж, були майже передбачувані. І той факт, що вона з своєю сестрою перебирали речі Родіна, був… дивним.

Забування Родіним своїх речей не давало спокою Кайлу, дуже його турбувало. Розсудлива людина так не чинила, що давало йому привід думати, що Тері був або емоційно, або психічно неврівноваженим, або ж він став жертвою злочину.

Неврівноважений? Можливо. За словами Кевіна Ґілпатрика, Тері був безтурботним хлопцем, не строго статечним, але й не неврівноваженим також, і звичайно не пригніченим чимось, зокрема колишньою подругою. Але Кайл не виключав самогубство, зокрема надане Джес сприйняття ситуації, котре дуже відрізнялось від Кевіного.

Джес вважала, що її колишній коханець мав потребу у психіатричній допомозі, що змусило Кайла замислитися. Протягом своїх дванадцяти років служби в поліції, він надивився на діло рук і що був спроможний скоїти знехтуваний коханець, і це не було іграшками. Якщо Родін дійсно був неврівноваженим, то Джес буде природною мішенню його ворожості. Він міг би зробити що завгодно: від написання їй огидних листів до наповнення її авто цементом, до позбавлення її життя. З іншого боку, якщо Джес була знехтуваною коханкою… Він перервав цей хід роздумів на тепер.

Отже, чий образ Тері Родіна був ближчим до істини, Кевіна або Джес? Можливо жоден з них не брехав. Люди бачили те, що хотіли побачити.

Щось ще по-справжньому турбувало Кайла в цій справі, і це була пляма на килиму в залі Джес. Він був на дев’яносто дев’ять відсотків впевнений, що пляма була кров’ю. І вона хотіла, щоб він повірив, що ця пляма була спричинена порізом під час гоління? Будь-ласка. Він вже попросив, щоб техніки по доказам взяли заплямований килим. Джес напевно розлютиться, коли хлопець тонко зріже її килимок, але це будуть тоненькі смужки.

Йому було шкода, що він повинен був попередити її про факт, що він вважав пляму важливим доказом. Якщо вона мала стати підозрюваною, а було схоже, начебто вона могла б нею стати, він не хотів, щоб вона дізналась про це, перш ніж це не було абсолютно необхідно.

Жінка на іншому кінці телефонного дроту повернулась до розмови:

— Пане!

— Так?

— У нас немає жодного запису замовлення про те, що брали пасажира за цією адресою другого жовтня.

— А чи кожне замовлення документується?

— Так, пане. Незадокументовані замовлення є підставою для звільнення з Міського таксі.

— Гаразд, дякую… — Зім’ятий аркуш полетів у нього з сусіднього робочого стола. Кайл спритно зловив його лівою рукою й жбурнув назад в свого усміхненого партнера, разом з спопеляючим убивчим поглядом. — Дякую за Вашу допомогу. Бувайте.

— Бувайте, — Блейні Кук передражнив нудотним голосом. — Брансоне, ти мене смішиш.

— Так, я такий смішний, що буду розважати всіх безробітних у черзі за роботою після того, як нас обох звільнять за непросування по цій справі. Що у тебе є по Кевіну Ґілпатрику?

Блейні, хто у свої двадцять шість років був одним з наймолодших детективів в управлінні, негайно вгомонився. Він був зарозумілим дурнем, через те, що, мабуть, з усього ладен був сміятись, проте був скажено добрим слідчим, коли старався. І Кайл дуже сподівався, що хлопець коли-небудь перетвориться у першокласного детектива, напевно в розслідуванні вбивств, що було тим, що він, в решті-решт, хотів робити. Не пощастило тільки, що саме Кайл зіпсував жарт.

– Ґілпатрик — санітар у медичному центрі Блу Сприньгз* (Блу Сприньгз — місто в Джексон Каунті на схід від Рейтауну, місто-супутник Канзас-Сіті). У нього сила-силенна несплачених штрафів за порушення правил стоянки в минулому й один виклик до суду за пияцтво та хуліганство кілька років тому. Зрештою він чистий. Він живе в невеликому орендованому будинку в Рейтауні* (Рейтаун — місто в Джексон Канті, передмістя Канзас-Сіті). Його домівка виглядала як звичайна брудна домівка хлопця-холостяка, нічого особливого. Він показав мені кімнату, котру розраховував для Тері Родіна, щоб той в ній оселився.

— Вона мебльована?

— Ні. Ґілпатрик сказав, що Родін планував привезти деякі меблі з будинку подруги, й що найняв вантажівку, щоб їх везти. Ґілпатрик чекав тієї ночі, готовий допомогти своєму приятелю перенести речі в будинок, як тільки прибуде вантажівка. Але Родін так и не з’явився. Очевидно, вони домовились про орендну плату, і Ґілпатрик навіть встановив другий телефон, так, що це не було випадковою витівкою. Родін дуже серйозно ставився до поселення.

Кайл швидко написав нотатку для себе, щоб перевірити всі транспортні компанії і дізнатися, чи дійсно Родін замовляв вантажівку.

— Як тобі видався Ґілпатрик? — запитав Кайл.

Блейні почухав підборіддя, котре хизувалося миршавою борідкою.

— Серйозний, стривожений. Майже готовий співробітничати, лише забагато уклонів та розшаркувань. Розумієш, що я хочу сказати?

Кайл добре знав таких людей, про що вів Блейні — ввічливий та послужливий з начальством, який завжди каже «так пан, ні пан,» у відомій мірі викликає легку відразу. Така поведінка завжди змушувала Кайла замислюватися, що насправді у голові у цієї людини.

— Він називав тебе «пан»? — Кайл запитав Блейні, посміхаючись від цієї думки.

— Так, насправді. Агов, що такого смішного?

— Нічого. Тільки не звикай до цього.

Блейні був майже таким же авторитетним, як маленька сирітка Енні* (Енні — героїня відомого американського фільму «Енні», з трагічною долею).

— Отже, чи досить у нас підстав, щоб одержати ордер на обшук будинку кралечки? — запитав Блейні, явно насолоджуючись думкою про розкриття якогось злочину.

Кайл відкрив шухляду свого робочого столу, вийняв багато разів облаяні «Жовті сторінки», й сунув книгу Блейні.

— Довідайся, чи наймав Родін вантажівку, — наказав він. — Я збираюсь порозмовляти з сусідами пані Робінсон. І я хочу, щоб ти не називав її «кралечка».

Блейні знизав плечима, виглядаючи трохи спантеличеним.

— Це лише між нами. Я не назвав би її так в обличчя, й не написав би у рапорті або ще десь.

Кайл кивнув головою. Він поводив себе як ідіот. Принаймні, всі поліцейські були трохи цинічними. Підозрювані люди автоматично ставали «покидьками», і це було тоді, коли поліцейські почувалися поблажливими. Але не здавалось правильним звертатися до Джес Робінсон «кралечка». У неї було більше гідності для цього.

— Вона гарна собою? — запитав Блейні.

— Середня, — сказав Кайл. Він повернувся й вийшов з відділення перш, ніж зміг добренько подумати над тим, чому він щойно збрехав своєму партнеру.

— Агов, Джес, йди-но, подивись на це.

Лінн пильно дивилась з вікна спальні, а складена навпіл пара джинсів Тері висіла забута на її руці.

— Ну що зараз? — запитала Джес, з кожною хвилиною усе більше гніваючись на Лінн. Дівчина витратила набагато більше часу дивлячись в вікно, ніж виконуючи яке-небудь корисне завдання. — Ну, справді, ти гірше, ніж допитлива пані Танґлемайєр, що мешкає за два будинки нижче від нас. Той бродячий собака знову випорожнився на нашій галявині?

— Набагато цікавіше за це, — самовдоволено сказала Лінн, і її пильний погляд жодного разу не схибив. — Мачо-поліцейський повернувся.

Джес негайно була біля вікна, вдивляючись в пустий під’їзний майданчик.

— Де? Я нічого не бачу.

— На тому боці вулиці. Розмовляє з панію Стаббс.

— Цікаво, що він від неї хоче?

— О, Боже, Джес, хіба ти ніколи не дивишся телевізора? Він перевіряє твою розповідь! Що б ти не розповіла йому про Тері, він з’ясовує, чи зможе пані Стаббс це підтвердити.

— Він розмовляє з усіма сусідами, чи тільки з нею? — міркувала вголос Джес.

— Я поб’юся об заклад, що він розмовляє з кожним, щоб довідатись, чи зможе він здобути консенсус. Знаєш, як «Чи були вони щасливою парою? Ви коли-небудь бачили, що вони билися? Чи були у неї схильності до насильства?»

— Лінн! Це анітрохи не смішно.

Очевидно Кайл Брансон закінчив опитувати пані Стаббс. Він клав свого блокнота у кишеню, хоча жінка середнього віку усе ще говорила здебільше ні до чого. Він помахав їй на прощання рукою та попрямував вниз по тротуару, але не повернувся до свого авто. Натомість він пішов до наступного будинку.

— Та що ж, він врешті-решт, вивідує? — запитала Джес, з винуватим виглядом згадуючи інцидент між нею та Тері пару місяців тому. Тері замкнувся й не пускав її в дім, коли вона в одному лише купальному халаті вибігла з дому, щоб взяти газети, й вона волала, лаялась та стукала так гучно, що могла побудити всіх сусідів, але марно. Згодом він стверджував, що це була випадковість, і що не чув її стукоту у двері та дзвінка, що він приймав душа.

Але їй було знати краще.

Їй довелося розбудити домовласника в сусідньому будинку о шостій годині ранку, щоб запозичити запасного ключа. В той час, вона була впевнена, що весь квартал знав, що Тері замкнувся й не пускав її в дім, і що вона була лютіше за вовчицю, котра проґавила обід.

— Цей хлопець, Брансон, сумнівається в моїх словах? — міркувала вона.

— Добрий поліцейський сумнівається в словах кожного, — сказала Лінн своїм знов набутим голосом «експерта». — На заняттях по психології ми вивчали, як може помилятися пам’ять людини. Навіть якщо він буде вірити, що ти кажеш правду, як ти це розумієш, він повинен зважити на той факт, що ти, можливо, не точно пам’ятаєш перебіг подій.

— Це сталося точно так, як я йому розповіла.

Потім Джес повернулась думками назад. Під час своєї розмови з Брансоном, вона кілька разів себе поправляла, згадувала вона, й часто визнавала, що не була впевнена в фактах.

Хіба це не указало б йому й будь-кому на її невинність? Зрештою, якщо б вона щось приховувала, то хіба б вона не обміркувала свою розповідь й не вивчила б її всю заздалегідь перед тим, як розмовляти с поліцейським?

Можливо так. Газети були повні статей про злочинців, занадто дурних, щоб вірити, як той хлопець, що пограбував банк та виписав простий вексель на своєму власному бланку про внесок депозиту.

— Лінн… ти не гадаєш, що він дійсно вважає, що я мала деяке відношення до зникнення Тері, чи не так? — спитала Джес тихим голосом.

— Ти? — розсміялась Лінн, забувши про все.

— Навряд чи це смішно, — сказала Джес. — В решті-решт, одного разу я ж зробила… комусь боляче.

Лінн вгомонилась:

— Розслабся. Той хлопець Брансон лише перевіряє факти, ось і все. В цьому немає ризику.

Цього разу в словах Лінн був сенс, більше сенсу, ніж у Джес.

— Як на мене, ти маєш рацію.

— Ти гадаєш, що пан Дикінсон розповість йому про те, коли він побачив тебе як ти загоряла оголеною на присадибній ділянці?

Джес застогнала:

— Я була не оголеною. Я була у бежевому купальнику, а пану Дикінсону потрібні окуляри.

Якщо детектив Брансон розмовляв з групою її балакучих і маючих досить багату уяву сусідів, то він, мабуть, простежив всі сумнівні, невірні факти в її житті. Був час, коли одна з походеньок Тері вийшла з-під контролю, й з’явилась поліція. Вона була за містом.

– Єдине, що можна зробити, — зробила висновок Джес. — Я зустрінусь віч-на-віч прямо з цим хлопцем. Якщо він хоче довідатись про все в моєму приватному житті, то може запитати мене. Я нічого не утаю.

— Навіть те, що…

— Це я приховаю, — сказала швидко Джес. — І ти не згадуй про це також. Нікому не потрібно знати про судовий процес в Массачусетсі.

Джес облишила коробку, котру упаковувала, засукала рукави й попрямувала вниз. Вона зупинилась в передпокої, щоб пильно подивитись на коричневу пляму на килимі. Вона відчула сильне прагнення вичистити пляму, незважаючи на попередження Кайла Брансона.

Вона повинна булачекати, все ж таки, поки поліція не проведе свої тести, чи ще щось, що вони робили з припущеними плямами крові. Так чи інакше, у неї була інша мета саме зараз. Вона відчинила вхідні двері й сміливо ступила з дому в ранній жовтневий холод.

Джес наздогнала Брансона саме тоді, коли він виходив з будинку пана Дикінсона.

— Детективе!

Він пильно дивився на неї, спочатку недовірливо, потім виглядаючи трохи сконфуженим, як дитина, піймана за підгляданням під жіночу сукню.

— Пані Робінсон. Яка… несподіванка.

— Я могла б сказати те ж саме. Ми щойно вийшли на невеличку дружню прогулянку, чи не так?

— Це називається опитування сусідів. — Він продовжував йти до своєї наступної мети, до будинку на іншому боці вулиці, котрий був по сусідству з двоповерховим будинком Джес. — Я намагаюсь дізнатися, чи бачив хто-небудь щось підозріле — знаєте, дивні типи вештаються поблизу сусідів, якась особлива поведінка…

— Особлива з чийого боку? — спитала Джес. — Мого? Тері?

— З будь-якого. З обох. — Він зупинився на ґанку будинку сусіда, куди Джес пішла за ним. Коли вона зупинилась і не йшла, він загрозливо ступнув до неї. — Якщо Ви не заперечуєте, я б хотів проводити ці опитування конфіденційно.

— О. — Джес відступила від його жахаючих шести з зайвим футів, що підносилися над нею. Вона зрозуміла, що сперечаючись, вона виставляла себе у невтішному світлі. — Добре. Гм тоді я тільки піду додому і приготую каву. Можливо Ви завітаєте, коли закінчите. Я б хотіла довідатись, як у Вас ідуть справи.

— Я буду тримати Вас у курсі, — сказав Брансон так, що це викликало підозру у Джес, начебто він з неї глузує. — Насправді я вже запланував завітати ще раз до Вас сьогодні вдень. Можливо у мене буде ще кілька запитань до Вас.

Джес кивнула. Він хотів розпитати її більше про їх стосунки з Тері. Чудово. Їй не було чого приховувати. Ну, нічого стосовно Тері, у всякому разі.

Лінн збігала вниз, підстрибуючи по сходинкам, коли Джес ввійшла через вхідні двері.

— Весь мотлох Тері в підвалі за винятком його речей у ванній. Я почну перевозити свої речі прямо зараз, добре?

— Стоп, стоп, почекай. Я переселяюсь до спальні господарів. Ти можеш мати кімнату поменше.

Лінн зморщила носика:

— Як цей Тері міг завжди знаходити до тебе ключика, а я не можу?

— Тері — чоловік, — відповіла Джес просто, не думаючи.

— Ну й що з того?

— Чоловіки можуть бути досить страшними, навіть безвільні, як Тері. — Її думки відхилились на детектива Брансона. Він налякав її, але й заінтригував також. Яка досада.

Лінн здавалась замисленою:

— Так, я розумію. — Потім вона повернулась до справи. — Добре, тоді давай перенесемо твої речі до спальні господарів.

— Ти можеш починати в будь-який час, коли забажаєш, — тихо сказала Джес, коли прямувала до кухні, а Лінн йшла за нею по п’ятам. — Я зроблю каву. Детектив Брансон прийде сюди, щоб ще запитувати.

— От як! Можливо він буде допитувати тебе, збивати з пантелику, змушувати суперечити собі.

— Яка приємна думка.

Коли клала новий фільтр в кошик, Джес вагалась, чи робити каву без кофеїну або як звичайно, потім похитала головою на свою власну дурість. Чи насправді її непокоїло, чому віддасть перевагу Брансон? Це був точно не світський візит. Вона схопила банку з кавою без кофеїну, вважаючи, що це буде краще для її нервів. Вона поклала дві ложечки у фільтр, потім наповнила ємність водою з-під крану.

— Ти не складеш в коробку останні речі в ванній? — запропонувала Джес сестрі з надією.

— Я тобі казала, що не доторкнусь до жодної особистої речі, як зубна паста або та клята золота бритва, котрою, ти мені казала, він користується. О, й до речі, тобі буде потрібна нова штора для душу.

— Що? Що трапилось зі старою?

— Старої немає. Її там немає.

— Немає… Ти хочеш сказати, що вона зникла? Як могло це трапитись?

Лінн знизала плечима:

— Хоч вбий — не знаю.

Тепер Джес була по-справжньому збита з пантелику. Спочатку східний килимок, потім штора для душу. Єдиний логічний висновок, котрий вона змогла зробити, був той, що їх взяв Тері. Але навіщо? Килимок вона могла зрозуміти. Він міг би продати його не менш, ніж за пару тисяч доларів. Але навіщо ж красти штору для душу?

Мабуть він порвав її й викинув, потім забув попросити, щоб вона купила на заміну. Так, в цьому був сенс. Все можна пояснити, якщо лише попрацювати над цим, вона зробила висновок.

З винуватою посмішкою, вона простягнула руку під мийку й витягла пару гумових рукавичок.

— Ось, будь ласка, — сказала вона, вручаючи їх Лінн. — Тепер ти можеш скласти його предмети туалету, і його воші у тебе не заведуться.

Лінн підкотила очі, але взяла рукавички.

— Гаразд, але ти будеш мені винна.

— Ти мабуть, навіть знайдеш хвойний миючий засіб під мийкою. Я поб’юся об заклад, що місце потребує добру дезінфекцію.

— Без сумніву. Не відштовхуй свого щастя, найдорожча сестронько. Я обіцяла, що буду тримати свою спальню й ванну в чистоті, і я буду мити після себе все інше в будинку, але в це не входить миття після Жахливого Тері.

— Гаразд, гаразд.

Як тільки кава була готова, Джес налила собі чашку, розбавила її вершками й поклала цукор, потім пішла в вітальню, щоб сісти й чекати на свого слідчого.

— Ну так дивно про це думати, — промурмотіла вона про себе. Вона і Брансон були на одному і тому ж самому боці, чи не так? Він хотів від неї співробітництва, й вона з ним співробітничала. Він їй не сказав жодного злого слова, не надав жодного приводу вважати, що він хотів спіймати її на чомусь — лише тільки та піднята угору брова, котра вказувала на скептичний характер.

Вона присяглась не сприймати його скептицизм так близько.

Олівія Танґлемайєр була восьмою й останньою сусідкою, котру Кайл, мав намір опитати. Поки що він узнав деякі цікаві, якщо не приголомшливі факти про Джес Робінсон і Тері Родіна. Загоряє оголеною, ха? Навряд чи характерна риса вбивці, проте все ж цікаво.

Жоден сусід не бачив таксі, що під’їжджало й зупинялось на під’їзному майданчику Джес три ночі тому, хоча Максін Фіндлі стверджувала, що пам’ятає сигнал клаксону.

«Мабуть Родін був мстивим типом,» — думав Кайл, коли очікував, що хтось відкриє йому двері. — «Мабуть він зник навмисно лише, щоб налякати Джес, як вона зі сміхом припускала. Як відомо, траплялись й більш дивні речі.»

Вхідні двері прочинились, і біловолоса жінка пильно вдивлялась в нього одним сльозавим оком поверх дверного ланцюжка.

— Чого Ви хочете?

Кайл негайно показав свого значка й відрекомендувався, потім пояснив чому він хотів розмовляти з нею.

— Чого Ви від мене хочете? Як би я могла Вам допомогти?

— Може статися, що Ви бачили або чули щось, що могло б пролити світло на ситуацію, — сказав Кайл частину свого стандартного заговорювання зубів. — Могло б бути щось, що здається Вам зовсім незначним. Можна я ввійду?

Ланцюжок відпав.

— Я допоможу, якщо зможу, — сказала леді, а її поведінка різко змінилася від підозри до співробітництва. — Я — Олівія Танґлемайєр, між іншим, і Ви можете звати мене Ліві. А Вас звуть Кайл? Як приємно, у мене є онук з таким же самим ім’ям. Заходьте й сідайте. Я щойно вийняла кекс до кави з пічки. Хоча все ще не знаю, як я можу допомогти. Я не втручаюсь не в свої справи. Більшість людей в окрузі знають мене, але здебільшого я мовчу…

Пані Танґлемайєр вела далі свій монолог, в той час як Кайл послабив краватку. Очікувалось, що бесіда буде тривалою. Всупереч тому, що щойно сказала леді, вона втручалась в чужі справи й не мовчала — принаймні, щодо своїх сусідів. Коли вона пильно не вдивлялась з вікна в кожну людину, то була на телефоні й старалась здобути відомості й присмачувала їх своїми власними пікантними подробицями.

— А він був дуже милим парубком, так насправді, — говорила Ліві, коли клала перед Кайлом чималий кусень кексу. Вони влаштувались на кухні, котра несла той аромат затхлого жиру й природного газу, такий звичайний в старих будинках, що належать старим людям. — Він пару разів виносив моє сміття, хоча я гадаю, що це був задум Джес.

— Гм, — сказав Кайл. Кекс до кави Олівії Танґлемайєр був твердий як цеглина, а вона нічого не запропонувала Кайлові випити, й говорила без упину, але він не уходив. Вона виявилася невичерпним джерелом інформації.

— Він водив авто занадто швидко, — казала вона про Тері, — завжди з пронизливим вереском в’їжджав та від’їжджав з під’їзного майданчика, іноді в неналежний час. Отож, я гадаю, що багато молодих людей чинять так. І вечірки. О, Боже.

Здавалося, нібито стара леді провела більшу частину свого життя, пильно вдивляючись з вікон, сподіваючись знайти недоліки. Але щодо самої Джес, то в її адресу в Олівії були лише добрі слова.

— Вона дійсно гарна сусідка. Вона стежить й косить траву і взагалі живе тихо, за винятком отих кількох випадків, що я згадала. Мабуть, їй лише не щастить з чоловіками. Її молодша сестра, та, що зараз у неї, одного разу розповіла мені, що чоловік, з котрим Джес зустрілась в коледжі, переслідує її після того, як вона витурила його. Який жах.

Кайл записав про це, хоча він не був впевнений яке значення, якщо взагалі хоч будь яке, це мало.

— О, є ще одне… ні, нічого. Це, напевно, дрібниці. — Ліві почала нервово витирати кришку кухонного стола з Формайки*(Жаростійкий пластик) в рожеву цяточку.

— Що? Якщо це дрібниці, то нічого не скоїться, якщо розповісте мені.

Неохоче, але вона розповіла:

— Ну, в минулий уїк-енд — перш, ніж Тері поїхав, Ви розумієте — заходила Джес, щоб дізнатися, чи є у мене що-небудь, що виводить плями крові. — З того, як Ліві нервувала, було ясно, що їй було шкода, що зараз вела розмову на цю тему. — Я дала їй засіб для виведення плям.

— Вона сказала, навіщо він їй був потрібен?

— Ні, думаю, що ні. Але так легко урізатись: упустити склянку на кухні, або розрізаючи овочі…- Її сльозаві очі, здавалось, запитували щось у нього.

— Ви маєте рацію, це, напевно, дрібниці, — сказав Кайл, сподіваючись заспокоїти леді. І мабуть це не було істотним, особливо якщо трапилось задовго до зникнення Тері.

«Мабуть цього не було взагалі,» — думав він з надією. — «Адже могло б бути, що пані Танґлемайєр все вигадала. Вона здавалася цілком нормальною, але могла б бути придуркувата, як далматський дог.» Їй було, в решті-решт, вісімдесят два роки, про що вона нагадувала Кайлу не менш ніж шість разів.

Безперечно, якщо б Джес вбила свого коханця, то вона б скоїла це у стані афекту. Він відмовлявся вірити, що вона змогла б заздалегідь жорстоко спланувати вбивство, аж до усунення незручно небезпечних плям крові.

Минула майже година, коли він пішов з будинку Ліві з обіцянкою незабаром повернутися й покуштувати її фунтовий пиріг з маком. Він повертався до будинку Джес, й з нетерпінням очікував на бесіду з нею. Він вже знав, яка вона обережна, й кількома різкими запитаннями сподівався гарненько вивести її з рівноваги. Потім можливо він зміг би з’ясувати, чи розповідала вона йому всю правду.

Коли вона відчинила йому двері, її довге темне волосся було недбало укладено на маківці, скріплене єдиною шпилькою. Кілька вільних, хвилястих завитків обрамляли її обличчя. Вона з надією дивилась на нього, й він став тим, хто почувався раптово схвильованим.

— Гм, як я казав раніше, у мене є ще кілька запитань, якщо це зручний час.

— Не більш і не менш зручний, ніж будь-який інший, — сказала вона, і він помітив, що її обличчя й голос обачно нейтральні. Вона пропустила його в середину будинку. Цього разу, однак, вона сіла в глибоке крісло, відсилаючи його сидіти на дивані самому. Вона зробила це тому, що його близькість непокоїла її або тому, що хотіла сидіти вище ніж він? Можливо, вона думала, що отримає психологічну перевагу, чинячи так.

Ха. Він був майстром у допиті. Він відмовився сідати.

— Це я чую запах кави?

— Була кава, — сказала вона рівно. — Я випила її всю. Я працювала на комп’ютері, і я п’ю без упину, коли працюю.

— Тоді можна мені випити води? Я щойно з’їв два шматки кексу до кави пані Танґлемайєр. Ви мали таке задоволення?

Джес кивнула, встала й попрямувала до кухні.

— Досить сказано.

Кайл пішов за нею.

— Над чим Ви працюєте?

— Розшифровка стенограми судового розгляду по справі про вбивство Роджера Дрейна. Дуже цікавий матеріал.

— Ви часто розшифровуєте стенограми судових розглядів вбивств?

— Я зробила кілька, — сказала вона, і нотка обережності пролунала в її голосі знову, коли вона наповнювала склянку охолодженою водою з пляшки з холодильника. — Більшість моєї роботи є трохи більш мирською.

— Але Ви виконуєте чимало стенограм кримінальних слухань?

— Я не знаю, що означає «чимало», але я б сказала, що більшість моєї роботи торкається цивільних слухань, а не кримінальних.

«Все ж таки,» — міркував Кайл, — «вона, напевно, почерпнула досить багато знань щодо правил поліцейського діловодства, і як заплутувались вбивці й інші злочинці.»

Вона знову сіла на свій трон у вітальній кімнаті, а Кайл випив майже всю воду, перш ніж відновилася розмова.

— Чи брали Ви у пані Танґлемайєр на початку цього тижня засіб для виведення плям?

Джес спочатку здалась переляканою, потім настороженою.

— Так, брала. Тері врізався, коли голився й кров потрапила на його сорочку — я вже це Вам розповідала, чи не так?

Кайл кивнув.

— Пляма ніяк не виводилась у перший раз, коли я прала сорочку.

— У Вас було за звичай прати речі Тері? — запитав Кайл, намагаючись замаскувати скептицизм в своєму голосі.

Джес сіла пряміше.

— Тері навіть не знав, як працювати з пральною машиною, — сказала вона. — Він звичайно відсилав всі речі з дому, щоб випрати, але я запропонувала випрати оту сорочку так, щоб усунути пляму. Фактично… так, звичайно. — Торжествуюча посмішка освітила її обличчя. — Сорочка, напевно, усе ще в підвалі, де я тримаю пральну машину й сушарку. Засіб для виведення плям Ліві не дуже добре діяв, так що я залишила сорочку там, думаючи, що у мене буде ще одна спроба. Чи не бажали б Ви її побачити?

— Це могло б стати у пригоді. Так це була маленька пляма, Ви кажете?

Вона встала и повела за собою на кухню й у підвальні двері, впевнено погойдуючи стегнами.

— Гадаю, розміром з монету в 25 центів. Маленька, але дуже помітна. Він звичайно б не захотів носити сорочку знову, якщо пляма не зникне.

Підвал Джес був чистим, прибраним й добре освітленим. Вішалка для одягу, де висіли кілька сорочок — жіночих сорочок, з чого Кайл зміг би сказати — стояла біля пральних машин старої моделі. Джес швидко продивилась вішалки, потім взяла руки в боки й оглянула підвал. Приголомшена, вона відкрила пральну машинку й сушарку, котрі обидві були пусті.

— Ну, це дивно, — сказала вона. — Мені здається, що Тері взяв сорочку з собою.

— А я думав, що він з собою нічого не брав.

— Він не брав, але…

— Якщо б він збирався взяти лише одну сорочку, то чому він взяв би ту, що з плямою?

Джес знизала плечима:

— Я не знаю, де ця клята сорочка.

Тепер вона дійсно була засмучена. Це — те, в якому настрої Кайлу подобалось бачити своїх підозрюваних, він думав з невеликим задоволенням. Зараз не було жодного заперечення, що Джес була підозрюваною, принаймні, у нього.

— Це засіб для виведення плям Ліві? — спитав Кайл, підіймаючи пластмасову пляшку з сусідньої полиці. Вона була пустою.

— Я збиралась купити їй нову пляшку, — сказала Джес, схрещуючи руки на грудях.

Коли вони повернулись в вітальню кімнату, Кайл переключився на інший напрям опитування:

— Коли Тері поїхав в понеділок вночі, Ви бачили таксі?

— Так.

— Вам не вдалося запам’ятати, якої компанії воно було?

— Ні. Я хочу сказати, насправді я не бачила те авто ясно, але бачила, що вогні зупинились біля під’їзного майданчика, і водій посигналив.

— Це був довгий сигнал?

Джес заперечливо похитала головою.

— Ні, лише короткий сигнал клаксону, як роблять таксисти.

Кайл відчув явне полегшення, що, нарешті, хоч щось, що сказала Джес, підтверджувалось іншим свідком. Пані Стаббс описала клаксон, що вона почула в понеділок вночі так же само, як казала Джес — як короткий поодинокий сигнал. На жаль, це не означало, що він міг розслабитись на своїх запитаннях.

— Джес, опишіть, будь ласка, свої стосунки з Тері, коли він був спокійним.

Джес заплющила очі, й її порцелянове обличчя натягнулось від напруження. На якусь мить, Кайл пошкодував за свою ворожу роль по відношенню до неї. В його свідомості спалахнула уявна картина. Він побачив себе самого, як він розтирає плечі Джес, погладжує своїми руками по її шиї, підборіддю, щокам, знімаючи напруження. Уявна картина була явно еротичною, і Кайл швидко відвернувся, щоб дивитись в вікно, поки його думки не стали контрольованими.

— Часом ми з Тері сперечалися. Іноді він просто вибухав без жодної причини, і я не могла утриматись, щоб не відповісти. Але так було перш, ніж ми розійшлись. Згодом я прийняла рішення порвати з ним стосунки й попросила його піти, все заспокоїлось. Ми терпіли одне одного, ледь розмовляли. Це було полегшення, дійсно. — Вона розплющила очі й пильно подивилась на нього з викликом посперечатися з нею.

— Агов, Джес! — покликала Лінн згори.

Джес виглядала заспокоєною при втручанні в розмову.

— Ну що ще? — відгукнулась вона.

— Можна мені підібрати штору для душу, щоб замінити ту, що зникла? Мені не подобається ця морська зірка, одна в моїй ванній.

Свідомість Кайла продовжувала бути напоготові.

— У Вас зникла штора для душу?

— Гм-м-м, так, ще одна маленька таємниця.

— З котрої ванної?

— З Теріної. — Раптом її очі звузились. — Заради Бога, чому Ви запитуєте про штори для душу й засіб для виведення плям? Як могли такі речі подіяти на зникнення Тері?

Чи повинен він був докладно пояснювати це? Хіба вона не змогла зрозуміти, що до чого? Злочин, котрий він собі уявляв, був жорстоким и заздалегідь обміркованим, але досить простим. І якщо він скоївся, то Джес була, напевно, тою людиною, що його скоїла.

— Пані Робінсон, я б хотів увезти Вас в місто для опитування, — сказав він так байдуже, наскільки наважився. — І я думаю, що було б непогано, якщо б Ви викликали адвоката.

Глава 3

Приміщення для допитів було сірим і невиразним, якщо не зважати на непристойні написи, що якийсь попередній «свідок» видряпав на стіні. Джес сиділа, манірно склавши руки перед собою на столі, ось уже на протязі трьох годин, коли Кайл Брансон її опитував.

Опитував? Це занадто м’яке визначення того, чому той заплішений дурень її піддавав.

— Скільки ще разів Ви будете мені ставити ті ж самі запитання? — запитувала вона, і її голос уривався від напруження.

— Доти, поки я не буду задоволеним, — відповів Kайл, розглядаючи свої нігті. Він не підвищував голосу, не погрожував їй фізично, але настирливе постійне повторення тих самих запитань діяло на Джес так же само. І його явна фізична присутність досить залякувала.

— Мабуть настав час застосовувати тортури вогнем та гумові шланги, — сказала Джес здивована, що їй вдався навіть слабкий гумор.

Сувора жінка-поліцейський в формі, виставлена у дверей, майже посміхалась, й Брансон кинув на неї спопеляючий погляд.

Джес відмовилась від свого права на присутність адвоката — тепер це здавалось дурним. Боже, що вона думала? Вона була добре обізнана з судовою системою. Просити адвоката змусило б думати, що начебто у неї є що приховувати, й вона цього робити не стала. Наявність сидячого поруч з собою адвоката, перевела б її в розряд «підозрювана», ким вона нізащо не хотіла бути.

Вона ж передумала, коли Брансон був майже в дружньому настрої. Йому так чи інакше вдалося навести на думку, не вживаючи справжніх слів, що їй дійсно не потрібен адвокат всупереч його попередженню раніше, що це звичайне опитування. Так чи інакше, ті адвокати, що вона знала, були друзями Тері.

Вона збиралася змінити своє рішення. Допит, і це була єдина назва тому, що відбувалось зараз, ставав дедалі все більш агресивним. Брансон збентежував її запитаннями так сильно, що вона не могла не запинатися, поправляти себе, пояснювати й потім пояснювати протилежне так, що здавалася винною навіть собі.

Зараз не було жодного заперечення, що вона підозрювана у вбивстві.

— Я поставив Вам запитання, пані Робінсон, — сказав Кайл, дратуючи ввічливий. — Чи не бажали б Ви, щоб я його повторив?

— Ні, я Вас почула чудово з першого разу. Але я дуже ретельно підбираю слова, тому що у Вас, здається, є звичка перекручувати все, що я кажу. Тері спустився вниз по сходах минулої суботи з світло-блакитною теніскою в руці й тримаючи «Клінекс»* (Косметична серветка) на підборідді. Він сказав, що врізався голячись й забруднив сорочку, і тому, що це улюблена сорочка, й він не довіряв пральні, попросив чи не виведу я пляму для нього. Я сказала добре, жодної проблеми, тому що я тоді вранці прала, між іншим. Але у мене не було засобу для замочування, котрий я звичайно вживаю, таким чином я побігла до Ліві, щоб трохи запозичити. Вона спитала навіщо, і я їй сказала.

— Але пляма не виводилась?

— Так. Я подумала, що можу спробувати відбілити її пізніше. Я помістила її на вішалку й повісила на стійку.

— Відбілити? — повторив він. — Синю сорочку?

Вона зітхнула. Він знову робив так, змушуючи її відчувати себе безглуздо.

— Світло-блакитну. На ярлику не написано не відбілювати. Це могло б подіяти.

— Чи було Вам важливо вивести пляму?

— Це була спроба, так? Можливо мені подобається випробувати прання. Можливо мені подобається виводити плями. Хай йому біс, потім Ви скажете, що я хотіла відробити собі назад кохання Тері, перучи його сорочку! Але навіть це не задовольнило б Вас. Потім Ви б запитали, «Чи були Ви засмучені того дня? Занадто засмучені, щоб прати сорочку належним чином, тому що вигляд всієї тієї крові змусив Вас думати, правильно? Думати про вбивство свого колишнього хлопця!»

Брансон не сказав нічого. Він виглядав трохи здивованим її сплеском емоцій. Дотепер вона була цілком слухняна.

— Я маю рацію? — запитала вона, піднімаючись з стільця й нахиляючись через стіл до нього. — Хіба не це б Ви сказали?

Її слова лунали дзвінко в порожній кімнаті. Лише тоді вона відчула, як гучно говорила.

Детектив повільно підвівся з свого стільця й нахилився до неї. Вираз на його обличчі злякав її, й вона відсахнулась.

— Чи були Ви засмучені? — спитав він тихо. — Чи кров змусила Вас думати про вбивство свого колишнього хлопця?

Запитання від нього пролунали набагато загрозливішими. Вона пам’ятала іншого чоловіка, що вже так розмовляв з нею, тихо, без люті, але з такою великою силою. Секундами пізніше вона боролася не на життя, а на смерть.

Тепер, віч-на-віч з Брансоном, вона відчула, що крапельки поту з’явились на її чолі, дарма, що кімната була холодна. Її долоні стали вологими на гладкій дерев’яній поверхні стола. Волосся ззаду її шиї встали сторчма, і їй довелось опиратися спонуканню задихаючись жадібно хапати повітря.

— Відповідайте мені, будь-ласка! — сказав він.

У неї підкосились ноги й вона опустилась назад на стілець.

— Ні, — прошепотіла вона здригаючись, оскільки очікувала на його реакцію.

— Що? Я Вас не чую.

Її голос був не гучнішим, коли вона повторила. Вона відкашлялась.

— Я більше не відповідатиму на запитання без адвоката.

— Тепер Ви просите адвоката? Я щось сказав?

Вона хотіла відреагувати. Його сарказм змусив її забажати знайти якусь дотепну відповідь. Проте її горло стиснулось, очі затуманились, все обличчя гаряче запалало. Прокляття, їй захотілось плакати.

— Я… знаю… свої… права, — їй вдалося з себе видушити. Її очі переповнились сльозами й вона закрила обличчя руками, зовсім скривджена.

Вони обоє мовчали впродовж багатьох довгих секунд. Потім Брансон обійшов навколо стола й сів на стілець поруч з нею. Він нахилився, намагаючись побачити її обличчя.

— Послухайте, пані Робінсон… Джес… я знаю це Вам важко. Пробачте, що мені доводиться бути таким грубим з Вами. — Він кинув обережний погляд на жінку-поліцейського, начебто хвилювався, що вона його спіймає, що він поводиться добре. Але поліцейський в формі пильно дивилась в простір, знову виглядаючи байдужою.

— Я не насолоджуюсь від всіх цих запитань, — вів далі він, — повірте мені. Я лише виконую свою роботу.

Джес хотіла сказати Кайлу знайти іншу роботу, ну, ту, що дозволить йому бути людиною замість деяких ницих підвидів людини. Вона хотіла сказати йому, що анітрохи не обдурювалась його фальшивим співчуттям. Вона знала цю рутину, бачила її в численних розшифровках стенограм суду. Джес хотіла послати Кайла прямо під три чорти. Вона просила адвоката. Гра закінчилась, якщо він не хотів зазнати гострої критики за порушення її прав.

Проте вона не змогла вимовити слова.

— Ви хочете води? — запитав він, і всі сліди сарказму зникали.

— Я сказала Вам чого я хочу, — вона бурмотіла крізь пальці.

Він зітхнув.

— Гаразд, я знайду Вам адвоката. На це потрібен час…

Вона підняла голову й дивилась на нього, знаючи, що її обличчя було жалюгідно заплакане, косметика розмазана. Чому їй слід було цим перейматись, вона не розуміла.

— У мене буде свій власний адвокат, дякую. — Вона гучно шморгнула носом.

— Ну, гаразд, — сказав він, здаючись покірним. — У Вас є час до наступного ранку.

— Я можу йти?

— Ви не під арештом поки що.

За тоном його голосу вона могла сказати, що йому шкода, що вона ще на волі.

— Ви дійсно думаєте, що я заподіяла Тері щось жахливе?

Він якусь мить уважно розглядував її.

— Я не знаю.

Він, здавалось, збирався ще щось сказати, коли хтось постукав у двері. Брансон кивнув поліцейському в формі, й вона відчинила.

Чоловік віком років двадцяти п’яти ввійшов з поважним виглядом й вивернув на стіл купу маленьких поліетиленових пакетиків.

— Погляньте-но, що я здобув, — сказав він, кидаючи швидкий вичікувальний погляд на Джес. — Ланцюжок для ключів, з вигравіруваними ініціалами TR. Золотий ланцюжок, чотирнадцять карат. І чоловічий гаманець з кількома цікавими посвідченнями особи.

— Це Теріне, — сказала Джес, забуваючи на мить про своє власне страждання, коли до неї дійшов сенс цих виявлених речей. — О, мій Боже, Ви його знайшли? Він… він мертвий?

— Ні, ми його не знайшли, пані Робінсон, — сказав щойноприбулий. Його губи стиснулись, начебто він придушував посмішку.

— Тоді, де Ви здобули ці речі?

Парубок самовдоволено безглуздо усміхався.

— У нас був ордер на обшук Вашого дому й авто, пам’ятаєте?

Джес кивнула. Вона без пхикання поступилася своїм будинком й ключами від авто, вважаючи, що їх обшук ні до чого не приведе.

— Ті речі були в моєму домі? — спитала вона.

— Під Вашим матрасом.

— Сучий син, — прошепотів Кайл. Він ще раз звернувся до Джес. — Пані Робінсон, боюсь, що я сказав передчасно. Ви під арештом.

Монотонно Кайл зачитав Джес її права, незважаючи на те, що він вже витріщався на неї перед тим допитом. Він провів її через процес реєстрації — зняття відбитків пальців, фотографування. Вона виглядала кволою й блідою, начебто могла знепритомніти в будь-яку мить. Не раз він змушений був стримувати себе від контактування з нею, мимовільно пропонуючи їй руку підтримки або слово розради.

Боже правий, що він думав? Жінка була навмисною вбивцею, або це припускали докази. Під час допиту, він майже почав вірити, що вона каже правду, що вона не знає того, що трапилось з Тері Родіним. Вона не поводила себе як винна. Її відповіді на його запитання лишались нестерпно послідовними, незалежно від того як би він не виводив її з рівноваги.

Кляті інстинкти, так чи інакше! В цьому випадку саме вони були явно недоречні.

Коли охорона уводила Джес в камеру затримання, де вона буде ув’язнена до висування їй завтра обвинувачення, вона так благаюче востаннє подивилась на Кайла. Дідько, що вона сподівалась він зробить для неї? Він був поліцейським, заради Бога. Він не займався допомогою підозрюваним у вбивстві. Він зробив все для відштовхування її від себе з тої миті, коли вони зустрілись. Чи вона думала, що він нарешті прийде їй на порятунок?

Це було саме те, над чим він міркував, коли заносив справу у відділ вбивств. Він міг принаймні переконатися, що у неї був пристойний адвокат, що вона могла звільнитися під заставу.

Ах, дідько, він мав бути божевільним, щоб дозволити парі чарівних карих оченяток спокушати його. Хіба він досі не навчився не робити припущень щодо жінки, тільки тому, що вона була вродлива й витончена? Хіба Бак, його колишній партнер, не отримав цей жорстокий урок?

Кайл пообіцяв собі, що як тільки вбивство набуде правового регулювання цієї справи, він про все це забуде. У нього на робочому столі нагромаджувались інші справи.

Лейтенант Джон Ізлі, що відає вбивствами, передав справу Білу Клуїсу. Клуїс не був би першим, кого б вибрав Кайл. Людиною він був важкою, зовсім без співчуття й недбалий слідчий до того ж. Він завжди шукав легку відповідь, й ніколи не робив зайвого кроку.

До його позитивної риси, він з біса добре допитував. Якщо хтось і міг розколоти Джес Робінсон, то це був би Клуїс. Від цієї думки Кайла трохи нудило, та він не міг не відчувати жалість до Джес, винній або ні. Саме це на неї очікувало.

— Проблема в тому, — сказав Кайл Клуїсу, як тільки він з ним вивчив справу, — що я не певен, чи зможе бюро окружного прокурора висунути обвинувачення у вбивстві, коли немає ніякого трупу.

Він гойдав ногою з боку вбік з висоти свого сидіння на краю захаращеного робочого столу Клуїса, намагаючись зберегти байдужий вигляд.

— Це було скоєно раніше, — зазначив Клуїс, випинаючи груди і втягуючи живіт. — Так чи інакше, якщо є тіло, котре слід знайти, то я його знайду.

— Немає ніякого знаряддя вбивства, також, — сказав Кайл. — Група з обшуку перевірила її будинок з гори до низу. Вони зараз риються у дворі.

— Чи провадив ти експертизу на присутність слідів метала на її руках, щоб дізнатися, чи тримала вона нещодавно зброю?

Кайл заперечливо похитав головою.

— Занадто багато часу минуло.

Клуїс кивнув погоджуючись.

— Звичайно, ти маєш рацію. Ну, а які дані щодо крові?

Кайл внутрішньо здригнувся. Він розмовляв з групою обшуку, котра перевіряла будинок Джес. Вони використовували люмінол на плямі що на її килимі, хімікат, котрий виявляв найдрібніші сліди крові, навіть ті, що не могли бути помічені неозброєним оком.

– Є маленька пляма на її килимі, що нагорі, котра, як виявилось, була кров’ю. Не тільки це, але люмінол показав сліди всюди на мийці й ванні Родіна. Одного разу вони були залиті кров’ю, й до того ж великою її кількістю.

Клуїс неприємно посміхнувся.

— Можливо обвинувачення у вбивстві буде висунуте. Вона, можливо, напала на хлопця зненацька, мабуть коли він приймав ванну. Вона вбиває його великим кухонним ножем, потім обгортає тіло в штору для душу, потім в килимок. Вона тягне його до свого авто, їде до річки й викидає трупа. Ви перевіряли її авто?

— Там немає крові, — сказав Кайл. — Але у пральній машині було трохи.

Більше ніж та пляма, розміром з монету в 25 центів, котру вона описала, могла б це пояснити.

— Ви перевіряли її одяг? Все в її шафах і шухлядах?

— Не знайдено ніякого закривавленого одягу.

— Так можливо вона скоїла це брудне діяння голою, — сказав Клуїс з косим злим поглядом. — Або вона, напевно, позбулася того закривавленого одягу.

— Якщо вона була така обережна, тоді чому вона така дурна, щоб ховати гаманець та ключі Родіна під своїм матрасом?

— Вона, напевне, не припускала, що події будуть розгортатися так швидко, та ж мала намір згодом позбутися їх. Вона не могла ризикувати, залишаючи їх в його кімнаті. Кожен, хто б їх не побачив, зрозумів би, що Родін без них не пішов би. Та вона не хотіла б позбутися їх разом з тілом. Вона розраховувала на те, що тіло не швидко пізнають, якщо знайдуть.

— Так, я думаю це має сенс, — неохоче погодився Кайл.

Клуїс закусив нижню губу.

— Отже, ти вважаєш, що це скоїла вона?

Кайл думав довго й вперто перш ніж сказав, проте він все ще не зміг знайти конкретну відповідь.

– Іноді так, а іноді й ні. Якщо вона дійсно це скоїла, то вона — зухвала нахабна хуліганка й з біса набагато розумніша за твого середнього вбивцю.

— А якщо не скоїла, то які альтернативи?

Кайл зітхнув. Їх було небагато.

— Це скоїв ще хтось в її домі.

— Таким чином, хтось був з Родіном вночі, коли він зник, тому що він не з’явився в домі свого приятеля. Тоді, після того як кралечка заснула тієї ночі, цей невідомий злочинець затягнув Родіна назад в її будинок. Потім цей невідомий злочинець вбив Родіна, загорнув його в штору для душу й килимок, потім пішов з трупом — все без нашої маленької підозрюваної, що знає що до чого.

Версія була явно безглуздою, й Кайл образився на поблажливий тон Клуїса.

— Без тіла, ми не спроможні навіть визначити час смерті, — сказав Кайл. — Можливо вбивство скоїлося в той час, коли Джес не було вдома наступного дня. Вона пішла, щоб допомогти сестрі пакувати речі і була відсутня кілька годин.

Клуїс посміхнувся поблажливо й заперечливо похитав головою.

— В жодному разі. Саме тому я — детектив по вбивствам, а ти — по зниклим безвісти. Подивись правді в очі, Брансоне, та миловидна дівчинка вбила свого хлопця. І я це доведу.

— Ваша Честь, — сказав помічник окружного прокурора, — через особливо жорстокий й огидний характер цього злочину, я прошу, щоб сума застави була встановлена в один мільйон доларів.

Джес перелякалась на смерть. Боже милостивий, де вона знайде такі гроші, навіть під відсотки, щоб їй отримати позику під грошове зобов’язання? В Массачусетсі її застава була лише двадцять п’ять тисяч.

Марва Бабкок, адвокат Джес, негайно взяла слово:

— Ваша Честь, не було знайдено ані тіла, ані знаряддя вбивства, — зазначила вона. — Ми навіть не впевнені, чи був скоєний будь-який злочин. Докази обвинувачення головним чином побічні. Крім того, мій клієнт — шановна, законослухняна громадянка з професією й міцними родинними узами в регіоні. Вона, напевне, не втече. Я з пошаною прошу, щоб застава була встановлена в двадцять п’ять тисяч.

Суддя, схожий на дідуся чоловік, з холодними сталевими очима, насупився, потім оголосив:

— Застава таким чином встановлюється в сто тисяч доларів. — Він дивився прямо на Джес, коли говорив, й вона відчула, що він безсловесно попереджав, що їй краще не доводити утікаючи з міста, що він помилився.

Це спокушало, але вона, звичайно, не буде втікати. Вона завжди чинила за правилами, і навіть, якщо іноді правила діяли супроти неї; цього разу вона не буде змінювати свою поведінку. Одного разу система правосуддя була не в змозі її захистити, але в решті-решт цілком виправдала її від правопорушення. Звичайно, цього разу це буде саме так.

Вона поважно кивала судді, показуючи, що чула його голосно й чітко.

Її пильний погляд перемістився на Кайла Брансона, що сидів праворуч і трохи позаду неї. Вона помітила як він спостерігав за нею під час судового розгляду. Навіть коли вона дивилась прямо перед собою, то іноді відчувала на собі його пильний погляд. Дивно, але їй не було ніяково від його уваги. Насправді, незважаючи на те, як він поводився з нею в минулі два-три дні, вона вірила, що він був одним з небагатьох на цьому світі, котрі не вважали автоматично її винною.

Від нього вимагалося давати показання з свого боку в розслідуванні зникнення Тері. Після його агресивного допиту напередодні, вона була підготовлена, що він знищить її при висуненні звинувачення. Але його показання були суворо пов’язані з фактами, жодної емоції не виявлялось на його немов висіченому з каміння обличчі. Вона не могла сказати чесно, що він намагався виставити її в більш сприятливому світлі, але й не докладав жодних зусиль, щоб змусити її виглядати винною.

Нажаль, докази зробили це досить добре без чиєїсь допомоги.

Джес була так само здивована й приголомшена, як і кожен дізнавшись про те, що виявив той обшук її дома. Вона знала про пляму на килимі, звичайно, й була цілком впевнена як вона там з’явилась. Проте очевидність крові — й великої її кількості — в ванні та мийці, було потрясінням, і дещо важчим, щоб знайти розумне пояснення.

Вона також не знала, що не вистачало одного ножа в її гарнім Чиказьким комплекті кухонних ножів.

— Сто тисяч доларів, — Марва шепотіла їй на вухо. — Це добре.

Марва не була чиїмсь стереотипом спритного адвоката. Вона була важкою, віком за п’ятдесят й чорною. Лінн, з усіх, знайшла її через одного з своїх викладачів в UMKC. Джес майже упала духом, коли вперше побачила Марву, але незабаром вона мусила корити себе за те, що зробила поквапливі судження на підставі зовнішнього вигляду. Язик Марви був як жало з отрутою — гострий й вбивчо безжалісний.

Висування звинувачення було закінчено швидко. Насправді, минулі двадцять чотири години пройшли в тумані телефонних дзвінків, поспішних консультацій, їжі, що ледве куштувала, твердого ліжка, в якому ледве спалось. Вона заціпеніла в потрясінні, від того що тепер узнала. Хвала Богу, Лінн виявилось, мала голову на плечах, в решті решт. Вона про все подбала.

— Як швидко Ви зможете організувати позику під грошове зобов’язання? — запитала Джес Марву. Два охоронця стояли осторонь й чекали на те, щоб забрати її назад до ненависної камери в’язниці.

— Перед обідом — Ви лише чекайте й побачите, — сказала Марва, по-материнськи поплескуючи по плечу свого клієнта. — Чи є у Вас десять тисяч доларів, щоб внести за позику під грошове зобов’язання? Якщо ні…

— В мене є, — сказала Джес, думаючи про невеликі гроші на чорний день, які вона заощадила. Це зніме майже всі її заощадження з рахунку. Вона й гадки не мала, як сплатить Марві, проте адвокат здавалось не турбувалась. — Лінн, ти принесла мою чекову книжку банківського кредитного обігу?

— Одержала її прямо тут, — сказала Лінн. — Хоча, повір мені, було майже неможливо знайти будь-що після погрому тими поліцейськими, що допалися до нашого дому. Вони просто звалили все до купи на підлогу й там все покинули.

Джес було байдуже щодо безладу. Вона б з задоволенням провела наступний тиждень за прибиранням, якщо б тільки змогла бути вдома. Вона виписала чек на десять тисяч і вручила його Марві. Потім охоронці її увели.

Спалахували фотокамери, й мікрофони сували їй в обличчя, коли вона йшла з зала суду. Вона була підготовлена до дослідження з боку преси, вони вже з Марвою склали план її поводження. Замість стандартної фрази «з цього приводу жодних заяв робити не буду,» якою відгороджувались дуже багато підозрюваних у скоєнні злочину, вона зупинилась й розмовляла з репортерами.

— Мені б хотілось розмовляти з усіма вами, — казала вона приємним тоном. — Я б хотіла скористатися нагодою розповісти вам свою версію події. Але мій адвокат порадив мені цього не робити. Вибачте.

— Ви гадаєте, що виправдаєтесь? — запитав один голос з юрби.

— Це скоїли Ви? — ставив запитання інший, ще далі позаду.

— Я не можу відповідати на жодне запитання, — сказала вона знову, потім повернулась, щоб продовжувати йти своєю дорогою. Очевидно вони їй повірили, тому що не пішли за нею.

Коли вона завернула за ріг, то раптом зупинилась, щоб не наштовхнуться на чоловіка, що стояв на її шляху. Цей чоловік був Кайл Брансон.

— О, — сказала вона, й витріщилась на нього як дурепа.

— Як справи? — запитав він.

— А як Ви гадаєте? — парирувала вона. — Як би Ви почували себе на моєму місці?

— Я вважаю, безглузде запитання, — сказав він.

Вона заперечливо похитала головою.

— Ні, це я поводила себе як безглузда, отак огризаючись з Вами. Я дякую Вам за те, що Ви зробили там.

Він здавався збентеженим.

— Що я зробив?

— Коли Ви давали показання. Ви здавались… неупередженим.

Він стояв так близько, що вона почула запах його лосьйону після гоління. Цього разу це був інший, не той, що користувався Тері. Їй це подобалось.

— Я по суті не зробив Вам жодної послуги, — сказав він.

— Так, але ж Ви могли б поводитись зі мною набагато гірше, ніж Ви робили. Я вдячна за кожну дещицю в цій справі. Отже, Ви прийняли рішення? Ви гадаєте, що це скоїла я?

— Джес, — попередила Марва, але Джес підняла руку, щоб випередити заперечення свого адвоката. З деяких причин, було важливо дізнатися те, що думав Брансон. Він знав більше за всіх щодо цієї справи. Якщо він вірив, що був хоч найменший шанс, що вона невинна, то й присяжні могли б повірити також.

— Схоже воно погане для Вас, Джес, — сказав він.

— Тобто…?

Він знизав плечима.

— Не розумію, чому я все ще не впевнений, але ж не певен.

Вона зрозуміла його думку й прийняла її близько до серця. Це давало їй надію.

— Дякую, — сказала вона перш, ніж охоронці змусили її йти по коридору геть від детектива.

Вірна своєму слову, Марва змогла звільнити Джес з в’язниці щойно охорона принесла їй несмачний обід на таці. Вона з задоволенням відвернулась від їжі й легко вийшла з камери з образами Taко Белла* (Відомий ресторан мексиканської кухні) в своїй пам’яті. Заціпеніння відступало, а її почуття повертались. Після майже двадцяти чотирьох годин у в’язниці, вона була готова боротися за свою свободу.

Вона провела той день, відповідаючи на запитання Марви, котра зробила допит Брансона схожим на прогулянку в парку. Своїм майстерним опитуванням вона допомогла Джес пригадати подробиці, які вона випустила з пам’яті раніше — ніщо не виявлялось страшенно істотним наразі, проте могло б в решті-решт.

Того вечора вона провела пару годин, прибираючи безлад, котрий зробила група обшуку. Лінн не перебільшувала. Шухляди були перекинуті, підкладки були стягнуті з меблів, і зник великий шматок її килимового покриття залу. Очевидно ті люди відрізали ділянку з плямою крові для подальшого аналізу.

І вони ще не закінчили. Вони рили її двір, в той час, коли господар її будинку, пан Ґлоріозо, волав на них з того боку жовтої стрічки, що окреслювала місце скоєння злочину. Вона не могла гудити його. Якщо вони застосовували ту ж саму витончену манеру, що використовували з її домом, то потрібні роки, щоб призвести назад до ладу ландшафт.

Було майже темно, але вона все ще чула брязкіт лопат.

— Я більш не можу витримувати, — заявила Джес відразу після восьмої години. — Я лягаю спати.

Лінн подивилась з свого місця на кушетці, де вивчала одну з юридичних книг Тері. Інші книги були розкладені аби де навколо неї, наїжачені клаптиками паперу, де вона відзначила цікаві місця.

— Добре, — сказала вона, — але спочатку послухай це. «Позов штату Міссурі доЛанглі Боствіч,» 1936 рік. Очевидно цей хлопець перерізав горло своєї матері й сховав труп…

— Лінн, будь ласка! — вибухнула Джес. — Якщо я почую ще одне слово про різанини й сховані трупи, то буду верещати!

— Але той хлопець використав чудовий захист, і його виправдали.

— Розповіси мені вранці. Я лягаю спати. — При пригніченому виразі Лінн, Джес пом’якшила свою вказівку посмішкою.

«Забавно, наскільки могла бути міцною людина, коли диктували обставини,» — міркувала вона, коли підіймалась по сходах. Вона б ніколи не подумала, що Лінн виявиться таким справжнім стовпом сили й здорового глузду.

Хоча й дуже втомилась, Джес було важко заснути. Вона продовжувала простежувати й простежувати дні, що передували зникненню Тері, намагаючись згадати що-небудь — що-небудь взагалі — що, можливо, було непомічене. Вона не знайшла жодного корисного клаптика, однак, і незадовго до опівночі, їй вдалось заснути неспокійним сном.

Близько другої ночі задеренчав телефон й негайно розбудив її. Її перша думка була, що мабуть Тері знайшли живим та здоровим й збирались позбавити її неприємностей. Саме коли вона схопила слухавку, то зрозуміла, що поводилась безнадійно оптимістично.

— Алло! — відповіла вона обережно.

— Чому ти мене вбила? — Голос був хрипкий, приглушений шепіт, неначе хтось казав крізь шари марлі.

Тері? Розмовляє з нею з потойбічного світу? Вона потрусила головою, щоб звільнити її від останніх слідів сну. Духу нема чого користуватися телефоном.

— Хто це? — вона різко запитала. Телефонна витівка. Це мусило бути.

— Чому ти мене вбила? — повторив голос.

— Тері? — Він дійсно був схожий на Тері. Її серце шалено забилося.

— Я тебе кохав. Ми, можливо, все б вирішили…

— Стули пельку! — Вона знала, що їй слід було просто покласти слухавку. Але вона не могла не відповісти від люті. — Це не смішно.

— Так, вбивство не смішне. Зрештою, скажи їм, де ти сховала тіло, таким чином я зможу спочити в мирі.

Джес вибухнула найогиднішою образою, яку змогла придумати щодо того, хто дзвонив, потім кинула слухавку. Хто б грав такий порочний жарт?

Негайна відповідь спала на думку. Хто поставив двадцять піц в офіс свого попереднього наймача й записав це на рахунок кредитної картки цього наймача? Хто використав гербіцид, щоб написати непристойні слова на галявині сусіда, коли сперечався зі згаданим сусідом щодо волаючого кота? Хто приготував шоколадний пудинг з проносним й подав його давній подрузі, на яку гнівався?

Тері. Звичайно, Тері, закінчений майстер розіграшу. Цей сучий син спланував все це аби підставити її у своєму вбивстві.

Глава 4

У Кайла все стискалось всередині, коли він дивився крізь двобічне дзеркало, в той час, коли в приміщенні для допитів Біл Клуїс словесно мучив його підозрювану у вбивстві. Навряд чи Кайл не був так же само жорстким до неї, коли робив допит. Різниця була в тому, що Клуїс, здавалось, насолоджувався скрутним становищем своєї підозрюваної.

— Я й гадки не маю, що трапилось з моїм ножем, — казала Джес монотонним голосом зі скромно складеними перед собою руками на спотвореному подряпинами столі. Вона майже не хвилювалась під час цього тяжкого випробування. Насправді її адвокат Марва Бабкок виявила більше сваволі ніж Джес, часто заперечуючи супроти Клуїсового невпинного дошкулювання запитаннями, коли вони почали повторюватись.

– І коли Ви вперше помітили його зникнення? — запитав Клуїс.

— Я не помітила. Мені сказали, що група обшуку бере мій набір ножів і навіщо.

— Ви — дуже охайна й точна людина — це справедливе твердження?

Вона на мить замислилась:

— Так.

– І Ви заходите до кухні… скільки разів на день?

— Можливо п’ять — десять.

– І все ж таки Ви не помітили, що ніж зник?

— Так. Я не готувала багато за останні кілька днів.

— Коли, Ви пам’ятаєте, що востаннє бачили того ножа, пані Робінсон?

Вона зітхнула.

— Я не знаю. Я навіть точно не впевнена, якого ножа немає. Я готувала курча пару тижнів тому, і користувалась ножем для зрізання м’яса з кісток з того ж самого набору. Якщо б якийсь з ножів тоді зник, то я, певно, це б помітила.

— Крім зрізання м’яса з курча, для чого ще Ви використовуєте ті ножі?

Настала багатозначна пауза.

— Ріжу на шматочки своїх колишніх хлопців.

— Джес! — сварилась адвокат. — Не час для сарказму!

— Овочі, — сказала Джес поквапливо. — Я готую багато салатів. Даруйте, але що Ви хочете, щоб я сказала? Насправді, чи це має значення, для чого я використовую ніж, якщо я дійсно не використовувала його у той спосіб, як Ви вважаєте, я робила?

— Я вважаю, що нам слід покласти край цьому засіданню, — сказала Марва. — Мій клієнт близький до виснаження.

— Амінь цьому, — пробурмотав Кайл.

— Тільки ще кілька запитань, — сказав Клуїс. — Ще п’ятнадцять хвилин, добре?

— Гаразд, продовжимо, — сказала Джес, важко опускаючись назад на свій стілець.

«Звичайно, Клуїс хотів би продовжувати,» — думав Кайл. Коли підозрювана була виснажена, це — найкращий час, щоб її викрити в брехні.

Коли Клуїс взявся за старе, Кайл стисло записав в своєму блокноті: «Цікаво, що вона не вигадала версію щодо ножа, як: ‘я його загубила дуже давно,’ або ‘я випадково зігнула лезо і мусила його викинути.’»

— Що ти тут робиш, Брансоне?

Голос позаду змусив його підскочити. Він повернувся й побачив лейтенанта Джона Ізлі, начальника відділу по вбивствам, що стояв поруч з ним й жував понівечений кінець ручки фірми «Bic». Він кинув палити пару місяців тому і негайно збільшив на двадцять фунтів вагу, додаючи до свого уже значного обхвату. Окуляри в роговій оправі, коротка стрижка йоржиком та костюм з поліестеру, додавали трохи теплоти до іміджу Ізлі, проте не було більш кмітливого поліцейського в усьому відділі.

— Клуїс бажав, щоб я спостерігав за допитом, — відповів Кайл, повертаючи свій пильний погляд на психічно розстроєну жінку та її мучителя. — Він вважав, що я, можливо, зміг би виявити протиріччя в тому, коли я допитував її.

– І?

— Нічого. Вона чудово володіє собою сьогодні, спокійніша ніж тоді, коли я розмовляв з нею.

— Володіє собою? А що щодо цього моменту «ріжу на шматочки своїх колишніх хлопців?»

— Це було вперше за чотири години, що вона сказала щось незвичне. Або вона каже правду, або вона — зухвала хуліганка.

— За що ти голосуєш?

Кайл піджав губи.

— Не певен.

— Постривайте, — сказала Джес, коли Клуїс почав закривати свій блокнот. — Ще є дещо.

Вона обмінялась потайливим поглядом з Марвою, яка просто заплющила очі начебто молячись про терпіння.

Кайл подався уперед.

— Це б могло бути цікавим, — сказав Ізлі, повторюючи думки Кайла.

— Так, пані Робінсон? — сказав Клуїс зі своєю псевдо ввічливою посмішкою. — Вам щойно пощастило дещо згадати?

— Ні. Це дещо трапилось вчора вночі. Мій адвокат не хоче, щоб я розповідала про це, але я вважаю, що Вам слід знати. Мені телефонували вчора вночі. Якийсь блазень.

— Продовжуйте.

— Той чоловік сказав, що він Тері. Він говорив дивним голосом, й запитував мене, чому я його вбила, де я сховала тіло.

Клуїс навіть не робив нотаток, але Кайл записав.

– І що, — запитав Клуїс, — Ви відповіли?

— Я вважала, що це кепська витівка, і обізвала хлопця й поклала слухавку. Але згодом я почала думати — чи міг це бути насправді Тері?

Розпалюючись тепер від теми, Джес подалась уперед, її обличчя стало більш жвавим, ніж було відтоді, коли вона прийшла в приміщення. Її щоки порожевіли, і очі заіскрились.

І Кайл тривожно засовався на стільці.

— Знаєте, — вела далі вона, — Тері любитель щодо розіграшів, як я Вам уже розповідала. І я подумала, хіба це не буде найбільшим розіграшем? Симулювання своєї власної смерті, потім підставлення мене в цьому? Телефонування мені, щоб познущатися?

— Навіщо йому так робити? — запитав зовсім недовірливий Клуїс.

— Щоб помститися мені за розрив з ним, за вигнання його з мого дому. Хіба Ви не розумієте?

Клуїс відкинувся назад на своєму стільці, підперши підборіддя складеними докупи пальцями рук.

— Ви сподіваєтесь, що я повірю, що цей чоловік, цей мерзенний чоловік, залишив би всю свою матеріальну власність, поцупив Ваш ніж, Вашу штору для душа, Ваш килимок, підкинув кров у ванну та пральну машину — все, щоб підставити Вас у неіснуючому вбивстві?

— Я не сподіваюсь, що Ви повірите в що-небудь, — сказала холодно Джес. — Я надаю Вам можливість. І коли це здається неправдоподібним, то Ви не знаєте Тері так, як я. Розіграш такого штибу цілком відповідає його характеру.

— Я буду, гм, мати це на увазі, — сказав Клуїс з ледве прихованими веселощами. Він встав і потягнувся. — Ви можете піти зараз. Я дам про себе знати.

Він не поспішаючи вийшов з кімнати.

— Ви мали рацію, — сказала пригнічено Джес Марві. — Він не повірив мені. Це — саме те, на що розраховував Тері — що ніхто не повірить такій божевільній розповіді.

За двобічним дзеркалом у Кайла в горлі перехопило подих.

— Здається, що Джес каже правду про той телефонний дзвінок блазня, — промурмотів він.

— Не будь таким наївним, — сказав Ізлі, все ще ховаючись позаду нього. — Вона знає, що є двобічне дзеркало. Вона знає, що інші напевне спостерігають за нею.

Кайл не хотів цьому вірити. Її переживання здавались занадто щирими, щоб бути якимсь продуманим удаванням. З іншого боку, у нього було трохи досвіду з іншими злочинними намірами, ніж п’яниці, наркомани та дрібні злодії, з котрими він стикався, коли був патрульним поліцейським. Його вся слідча діяльність була в розшуку зниклих без вісти.

У Кайла були численні можливості перейти до іншого відділу — крадіжка авто, крадіжка зі зламом, вбивство — але він вважав за краще залишитися там, де був. Знаходити людей було йому цікавим і вартим. Це була єдина ділянка поліцейської роботи, котра у більшості випадків приводила до щасливого результату — повернення у свою родину підлітка-втікача; виявлення місцезнаходження старої людини, котра пішла з інтернату і заблукала. Йому подобалось розв’язувати проблеми.

До того ж, це вбивство було чимось особливим. Він не думав, що був створений, щоб ловити вбивць. Навряд чи для нього було проблемою думати, що незнайомець міг убити. Хіба він не досить підозрював Джес перш, ніж почав її знати? Але коли доходило до підозрівання когось, кого ви знали, когось, кого ви починали любити, хоч трохи…

Як Меліса, дружина його колишнього партнера. Вдова. Він знав, що у цієї жінці була проблема з наркотиками, але відмовився бачити те насильство, що ховалось під її поверхнею. Тому що він знав її. Любив її. Бажав вірити тому кращому, що в неї було. А потім стало занадто пізно.

На щастя він не буде змушений хвилюватися про будь-який такий внутрішній конфлікт з Джес Робінсон. Як тільки він доповів про свої спостереження від допиту Клуїсу, то став офіційно звільненим від справи, й повернувся до своєї зручної ролі в розшуку зниклих людей.

У Джес боліла спина й горло від такої довгої розмови. Вона навіть не хотіла підрахувати, скільки годин той велетень-людожер Клуїс протримав її на тому незручному стільці, залякуючи її, поки не стало ясно, що вона втратить витримку.

Як це не дивно, але цей допит не здавався таким же болісним, як той, що у неї був з детективом Брансоном. Їй було відомо з самого початку, що Клуїс намагався загнати її у глухий кут, що істина й правосуддя були менш важливі для нього ніж перемога, одержання переваги над нею.

Але коли вона вперше зустрілась з Кайлом, то відчула чоловіка, котрий шукав істину — жорсткого, коли мусив бути таким, але не мстивого. Так що, його брутальні запитання відчувались більш як зрада.

— Що зараз? — вона запитала Марву, як тільки вони стали на самоті в безпеці у ліфті.

— Ми відчайдушно намагаємось знайти того Вашого невдаху колишнього хлопця. Чи Ви насправді думаєте, що він живий?

— Цілком впевнена. На всій цій інтризі крізь відбитки пальців Тері.

— Чи є у Вас кошти найняти приватного детектива?

— Марва, у мене навіть немає грошей, щоб Вам заплатити, — сказала роздратована Джес.

— Не переймайтеся цим. Ми це вирішимо. Це — безпрецедентна справа, і якщо я Вас витягну, то від реклами мій телефон буде дзвонити безугавно. Це буде достатньою оплатою. Але приватний детектив бажає готівку авансом. А що стосовно родичів? Батьків?

— Боюсь, що я вже витратила їхні кошти своїм попереднім захистом в суді в Массачусетсі.

Марва похитала головою.

— Боже милий! Для маленької білявої дівчинки з передмістя, Ви напевно знаєте, як потрапляти в пригоду.

— Ви хочете сказати, що я знаю, як вибирати чоловіків, — сказала Джес. Ліфт відкрився на першому поверсі, і Джес почала виходити, але Марва її зупинила.

— Мм мм. Репортери, чекають неначе стерв’ятники.

Двері знов зачинилися.

— Я проведу Вас таємним запасним маршрутом.

Досить впевнено Марва повела Джес нагору до другого поверху, по кількох темних коридорах і вниз по тьмяно освітлених сходах. Вони пройшли в двері, відзначені тільки для службового персоналу, і закінчили свій шлях в запасному виході біля сміттєвого контейнера. У полі зору не було жодного репортера.

Джес подивилась на контури місцевості і виявила своє місцезнаходження, потім спробувала згадати, де припаркувалася.

— Дякую, Марва. Я подумаю, що можу зробити, щоб набрати грошей для приватного слідчого й зателефоную Вам. Агов, я б могла розпродати домашні пожитки вдома та всі речі Тері!

Очі Марви розширилися, і вона схопилася за груди, начебто мала коронаротромбоз.

— Подумайте, дівчинко. Відтепер, кожен крок, що Ви робите, обмірковуйте, як він буде виглядати для присяжних. Зрозуміло?

Серце Джес стиснулось.

— Добре, — сказала вона, зазнавши справедливої критики. — Я знайду гроші десь в іншому місці.

Вони розсталися, і Джес попрямувала по автостоянці, усіяній анонімного вигляду автомобілями військового зразку й авто поліцейського відділу Канзас-Сіті. Була третя година — перезміна. Двері відчинялися й брязкали, запускались двигуни.

Вона не була впевнена, що змусило її зупинитись й зосередитись на одному конкретному напрямку, на одному конкретному високому чоловікові з чорним, як воронове крило, волоссям, з певною виправкою, що потребувало уваги, коли він йшов до невідомого місця призначення на автостоянці.

Вона пішла за ним, не знаючи чому.

— Детективе Брансон!

Він обернувся, і його брови злетіли вгору, коли її побачив.

— Пані Робінсон.

— Джес. Думаю, що Ви можете називати мене Джес, раз Ви більше не розслідуєте мою справу. Це правильно, чи не так? Я хочу сказати, що Ви залишили мене по справі про вбивство.

— Це правильно. Що я можу зробити для Вас? — він злегка розслабився, хоча його темно-сині очі залишалися насторожені.

— Я вважаю, що я… ні, не насправді. — Що вона хотіла? Запитувала вона сама себе. Чому вона стояла тут, як якийсь повний покидьок, тільки витріщаючись на його вродливе обличчя?

— У Вас є запитання? Я не можу сказати Вам нічого стосовно розслідування, але якщо у Вас є які-небудь загальні запитання стосовно процесу…

— Чи Ви знаєте будь-яких приватних сищиків, що працюють у борг?

Несподіване запитання здавалося, здивувало його. Він поклав руку на підборіддя у жесті глибокого замислення, що здалося їй перебільшеним. Гаразд, так, мабуть, було безглуздим запитувати. Хто міг докоряти їй за спробу?

— Не по ходу справи. Що Ви бажаєте розслідувати?

— О, це займе дуже багато часу, щоб пояснити.

— Я маю час. Я — вільний. Ви пообідали?

Обід! Вона навіть не снідала. Її вранці позитивно нудило від думки, що її піддадуть ще допитуванню. Раптом її шлунок відчув, начебто він міг би провалитися сам в собі, якщо вона в нього хоч щось не вкине.

Вона ледве не прийняла пропозицію, коли подумала про жалюгідний стан свого гаманця. Вона поплескала по ньому.

— Мені, напевно, краще піти додому й з’їсти бутерброд з арахісовим маслом.

— Я пригощаю, — сказав він квапливо.

— Чому?

Він знизав плечима, потім відновив ходу, коли дочекався, щоб вона пішла слідом за ним.

— А чому ні? Це не може якось підірвати мою репутацію, коли мене побачать з вродливою жінкою.

Вона дійсно пішла за ним. Її тягнуло до нього, навіть коли вона боялася його.

— А як щодо того, що побачать з підозрюваною у вбивстві?

Він знизав плечима знову.

— Якщо хтось і буде дивитися на нас не один раз, то можливо буде думати, що я пробую витягти інформацію з Вас.

– І — це те, що Ви робите?

Він відчинив двері в салон червоного Мустанга.

— Я не при виконанні службових обов'язків. Якщо Ви зламаєтесь і зізнаєтесь, то я буду зобов’язаний передати інформацію до належного начальства. Не виносячи цього, я не маю наміру бігти й розповідати Клуїсу про кожне слово з ваших вуст, якщо це те, про що Ви хвилюєтесь. — Він посміхнувся до неї.

І її серце, врешті-решт, відтаяло, тільки небагато навколо самого краєчку. Якщо б вона побачила ту посмішку хоч раз, коли він її допитував, то б старалася більше догодити йому. Це був дуже привабливий вираз, особливо на такому жахаючому чоловіку.

— Вам слід посміхатися більше, коли розпитуєте підозрюваного, — сказала вона, забираючись до його авто без подальшого коливання. «Якщо взявся за гуж, не кажи, що недужий,» — думала вона. — Особливо підозрюваних жінок. Вам би вони самі розповідали всю правду.

Він здавався злегка збентеженим її висловлюванням, можливо навіть спантеличеним. Він виглядав тепер, неначе вживав додаткове зусилля щоб не посміхатися, коли зачиняв двері з її боку.

Насправді це вона була тим, кого слід було збентежити. Вона не хотіла здаватися кокетливою, але, напевно, саме так він це сприйняв. Вона зареклась поводитися решту цієї зустрічі строго по-діловому. А яке саме діло вона з ним мала?

Вона хотіла розповісти йому про телефонний дзвінок — це було ділом. Клуїс або не думав, що це було важливим, або відкрито не вірив їй. Вона хотіла отримати чесну, професійну думку від кого-небудь, хто не був зацікавлений у її провині або невинності — кого-небудь, хто міг слухати неупереджено.

— Вам подобаються жирні гамбургери? — запитав Кайл, регулюючи вентилятори на авто так, щоб частина теплого повітря від обігрівача дула в її напрямку. Його особистий поліцейський сканер пронизливо кричав і тріщав, і він зменшив гучність.

— Звичайно. — «Жебракам вибирати не доводиться,» — міркувала вона.

— Таун Топік не дуже далеко.

— Звучить чудово.

Протягом короткої їзди вона обмежила свою розмову зауваженнями щодо лінії горизонту Канзас-Сіті, що повсякчасно змінюється й зростаючої популярності району з міським театром. Тільки коли вони затишно влаштувались в кабіні, оздобленій штучною червоною шкірою в безлюдному ресторані-закусочній Таун Топік, вона знайшла в собі мужність висунути свою нову версію про навмисне зникнення Тері.

— Я одержала дзвінок по телефону вчора вночі, — почала вона прожовуючи сосиску з сиром приправлену соусом «чілі», що мала божественний смак. — О другій ночі. Думаю, що він був від Тері.

— Та ну?

Вона дослівно, як тільки могла, продовжувала описувати телефонний дзвінок:

— Голос був приглушений, неначе хтось поклав тканину на слухавку. Але це, мабуть був Тері. Він звучав як Тері — не так голос, можливо, як модуляція. Вимова. Підбір слів. Ви розумієте, про що я кажу?

— Звичайно, — сказав він. Він відкусив гамбургер й пильно дивився у вікно, начебто зачарований рухом, що відбувався повз них.

Потім її вразило те, що на протязі всього пояснення, він жодного разу не подивився на неї, око в око. І це не було його манерою. Він був своєрідним хлопцем з прямим пильним поглядом.

Вона пішла ва-банк.

— Ви вже знали про це, чи не так?

— Що змушує Вас це казати? — Але його обличчя злегка зашарілось, коли відповідав на її звинувачення.

— Ви спостерігали крізь двобічне дзеркало. — Вона витерла рот паперовою серветкою й кинула її на стіл. — Чому Ви дали мені волю робити це все довге пояснення? Чому Ви не зупинили мене? О, не має значення. Що я думала, вірячи, що у Вас, можливо є хоч крупиця розуміння? Ви, поліцейські, підтримуєте один одного.

Вона пустилася бігти прожогом з кабіни — невідомо куди — але він схопив її за зап’ястя.

— Почекайте. Будь-ласка. — Його захват був вільним, анітрошки не болісним. Проте, він викликав у неї потужну хвилю паніки.

Вона смикалась в усі боки.

— Відпустіть. Негайно відпустіть. Я знаю, що Ви сильніший за мене. Ви не повинні це доводити.

Замість того, щоб реагувати з гнівом, на що вона очікувала, він здавався просто збентеженим.

— Я не хотів заподіяти Вам боляче, а тільки зупинити Вас. Так, я спостерігав Вашу бесіду з Клуїсом. Я шукав протиріччя у Вашій версії, але не побачив жодного, і я так і сказав Клуїсу. Я на Вашому боці, леді, і я — майже єдиний хто на Вашому боці.

— Отже, Ви мені вірите? — Вона знала, що здавалась так прагнула слова підтримки, як щеня, щоб його погладили по голові.

— Тільки скажімо, що я дотримуюсь об’єктивності.

— А всі інші вже обвинуватили мене, — сказала вона сумно. Вона сіла знову скраю кабіни, готова до втечі, якщо буде потреба.

— Це — сенсаційна справа. Детективи та окружні прокурори роблять кар’єри на таких справах, за умови, що вони розкриваються. Зрештою, кожний хоче добратися до істини. Тільки, деякі з нас займаються цим трохи більш завзято, ніж інші.

Вираз відрази на обличчі Кайла указав точно, що він думав про методи Біла Клуїса.

Дивно, що маленьке невербальне спілкування змусило Джес відчути перший пробний зв’язок між нею самою та Кайлом Брансоном.

— Отже, якщо Ви спостерігали, то знаєте, що він не повірив мені про телефонний дзвінок. Він напевно забув про нього, як тільки вийшов з приміщення.

— Напевно.

— Ви вірите мені?

— Я не не вірю Вам. Але Ви маєте пробачити мені, якщо я не сприймаю на віру Вашу версію про його підставлення Вас у невбивстві. Це досить дивно.

— Як я розповідала детективові Клуїсу, якби Ви знали Тері, то зрозуміли б, що це — точно одна з його обурливих витівок, яку б він втнув. Але, так, я не очікую, що Ви сприймете на віру всю версію. Якщо б Ви тільки визнали, що в цьому є навіть незначна імовірність, я б почувалася краще.

Він кивнув.

— Я можу прийняти це в подальшому.

Її серце наповнилось надією.

— Отже, що мені слід зробити, щоб довести це? Я маю на увазі, що не можу собі дозволити приватного детектива, отже, я повинна з’ясувати, де заховався цей виродок. Що б Ви запропонували?

Він здавався трохи задумався над її запитанням.

— Складіть список всіх його друзів та знайомих, що Ви вважаєте, байдуже, який незначний той зв’язок. Отримайте їхні адреси. Проте, не телефонуйте їм. Вам буде потрібно з’являтися негласно.

— Ви маєте на увазі, просто їздити від будинку до будинку, сподіваючись випадково натрапити на нього?

— Якщо він живий, то мусить десь бути. Не бійтеся ставити запитання. Будьте брутальні, якщо Вам потрібно. Залякуйте. Постарайтеся зловити на слові того, хто поводиться уникливо або не буде витримувати Ваш пильний погляд — як Ви щойно зробили зі мною. З невеликими консультаціями та кількома довгими годинами Ви зможете стати своїм власним приватним детективом.

— Ви насправді думаєте, що я зможу? — Його поради її схвилювали. Він так швидко міркував. Чому вона не подумала про обхід будинків його друзів? В цьому було так багато сенсу.

— Якщо Ви вважатимете, що з’ясували, де він, не дійте самостійно. Він може бути небезпечним.

— Хто, Тері? — фиркнула Джес. — Я викличу поліцейських, потім сидітиму на ньому, доки вони туди не приїдуть.

— Він може бути небезпечним, — повторив Кайл, підкреслюючи кожне слово. — Ви самі казали, що він має потребу у втручанні психолога.

— Так, але…

— Якщо Ваша версія виявиться вірною, то він доклав багато зусиль, щоб завдати Вам шкоди, — нагадав їй Кайл, — і на мою думку він — дуже хвора людина. Він може бути небезпечним. Не недооцінюйте його. Не наближайтесь до нього самовільно. Викличте поліцейських. Пообіцяйте мені, що Ви зробите так.

Його глибокий пильний погляд пропікав її наскрізь і вона почувала себе немов шиш-кебаб на шампурі.

— Я буду почуватись дуже погано, якщо з Вами щось скоїться внаслідок дотримування всіх цих порад, що я надаю. Ви виступаєте проти того, хто потенційно небезпечний без будь-якого захисту, без будь-якої підтримки. Не ризикуйте.

— Гаразд, — погодилась вона, хоч як би вона не старалась, не могла уявити собі Тері як особу, схильну до насильства. Мстивий, мізерний, зарозумілий, але ніскільки не агресивний. Вона тремтіла більш внаслідок того, як Кайл дивився на неї ніж від будь-якого справжнього страху перед Тері.

— Біл, — сказав Кайл наступного дня, коли наблизився до робочого стола Клуїса.

Клуїс підняв очі.

— Що?

— У мене є цікава інформація по справі Тері Родіна.

Так, він обіцяв Джес, що не буде бігти знову до Клуїса з тим, що б їй не довелось йому сказати вчора за обідом. Але ж він не поширював плітки про якусь інкримінуючу помилку на слові, міркував він. Він розповідав провідному детективу по її справі дещо, що могло б допомогти виправдати її. І це була інша річ.

Клуїс слабко посміхнувся, так, як до шкодливого, але забавного собаки.

— Що?

— Я вважаю, що є гарна можливість довести, що Джес невинна.

Клуїс підкотив очі.

– І це — новина? Ти думав, що вона була невинна ще вчора.

— Так, ну, загалом, я ще більш переконаний тепер. Вона хотіла, щоб я порекомендував приватного сищика, допоміг їй знайти Тері — живого. Я не знаю, що Тері живий… — Кайл, безперестану думав про всю ту кров у ванні й мийці в будинку Джес, і гаманець та ключі під її матрацом — … але я думаю, що вона вірить в це. І я думаю, що дзвінок по телефону, про який вона тобі розповіла — справжній.

Якусь мить Клуїс виглядав збентеженим.

— Який дзвінок по телефону?

— Той дзвінок блазня! Хлопець, що сказав, що він Тері, й шукає своє тіло!

— А, це, — сказав Клуїс полегшено. — Чому вона не розповіла про це в першу чергу? Чому вона чекала до кінця опитування, коли її становище стало виглядати безнадійним? Це було останнє зусилля ввести сумніви у цю справу. Невдале зусилля, я б міг додати.

— Вона сказала, що її адвокат не хотіла, щоб вона розповідала про це, просто тому що це здавалося дійсно безглуздим.

Клуїс похитав головою.

— Не будь таким занадто наївним, Брансоне.

Це було вдруге за двадцять чотири години, що хтось обвинуватив його в тому, що він поводився наївно. Це не так, чорт забирай. Меліса Палладіа вилікувала його назавжди від синдрому рожевих окулярів. Він просто зважав на свідчення, враховував всі версії, всі можливості, дивився на справу з кожного боку. Це було те, що робив добрий слідчий.

— Отже, ти порекомендував приватного детектива? — запитав Клуїс, тільки зараз мало зацікавлений. Він схилився на стільці, перечитуючи якусь доповідь, а його живіт навис над паском. Господи, хіба будь-хто з цих хлопців з відділу вбивств не робить фізичних вправ?

— Виявляється, що у неї немає грошей, щоб заплатити приватному детективу, — сказав Кайл. — Отже, я розповів їй, як робити розслідування самою.

— Так? Я хотів би бути мухою на стіні, спостерігаючи за нею, як вона робить розслідування. Не змушуй мене сміятися.

— Але це — саме так, Біл. Комусь слід спостерігати за нею. Якщо вона доведе це до кінця — якщо вона насправді прикладе сумлінні зусилля, щоб знайти Родіна, хіба це не вкаже, що вона щира щодо цього?

Клуїс різко підняв голову, потім змахнув пасмо жирного каштанового волосся з чола.

— Ти що, пробуєш казати мені, як виконувати мою роботу?

Борони його, Боже, від зарозумілості детективів з відділу вбивств.

— Тільки дружня пропозиція. Якщо ти знайдеш хлопця живим, твоя справа розкриється.

– І я — посміховисько, — додав Клуїс. — Я не хочу знаходити його живим. Я хочу знайти його мертвим, і я хочу взяти його вбивцю. Ось моя робота!

Кайл відсахнувся від огиди. Це була позиція для співробітника поліції, щоб мати… побажання, щоб хтось вмер заради підтримки своєї власної репутації. Він думав зробити зауваження з приводу лицемірства всього цього, але прикусив язика. Біл Клуїс не був тим, на кого можна було б впливати. Після багаторічного перебування у цьому відділі, він не буде змінювати свого відношення до роботи.

Раптом Клуїс різко підвів голову.

— Ти хочеш стежити за нею?

— Ні. Тобто…

— Постривай хвилинку, ти навіяв на мене чудову ідею, — сказав Клуїс, усаджуючись рівніше і відсуваючи доповідь, що читав. Вираз абсолютного натхнення наповнив його обличчя. — Мені здається, ти вже перебуваєш в гарних стосунках з кралечкою. Так! Ти міг би постійно бувати у неї після роботи, підлизатися до неї, поспівчувати їй, можливо змусити її довіритись тобі… довідатись, де вона сховала того клятого трупа.

— Ні, — сказав Кайл категоричніше. — Це не те, що я мав на увазі.

Джон Ізлі захотів саме тоді пройти повз робочий стіл Клуїса.

— Агов, Джоне, йди-но сюди на хвилинку, — сказав Клуїс. — Брансон тут щойно запропонував допомогти з розслідуванням справи Родіна. Думаю, чи можеш ти звільнити його від розшуку зниклих людей на декілька днів, можливо на пару тижнів?

«О, чорт,» — думав нещасний Кайл. Тепер його доля була приречена. Він буде допомагати або відновляти добре ім’я Джес… або кидати її на осуд за скоєння вбивства.

Глава 5

— Ах, який чарівний витвір, — сказала Лінн. Вони сиділи на підлозі в вітальній кімнаті, детально вивчаючи коробки з речами Тері, що вони впакували тільки декількома днями раніше. — Вітальна листівка від когось на ім’я Браяна. З відбитками губ.

— Дай-но подивитись, — сказала Джес, простягаючи руку. Лінн дала їй листівку, потім очікувально спостерігала, як Джес її розглядала.

— Поштовий штемпель з минулого року, — сказала Джес, лютішаючи від образи. — Це було за шість місяців до того, як ми розійшлися!

— Тепер, ти дійсно не дивуєшся, чи не так?

Джес вибухнула гнівом:

— Просто не припиняю дивуватись, що могла бути такою дурною.

— Легше, Джесі. Ти занадто суворо ставишся до себе. Кожен пускається помилок.

— Ні, не таких, — сказала сумно Джес. — До себе у мене свій власний підхід.

Їй слід було б обстежити Rolodex Тері, коли мала нагоду, думала Джес, ретельно досліджуючи зворотну адресу на пожовтілому конверті. Натомість вона передала його поліції, і зараз, щоб виявляти його спільників, вона мусила покладатися на свою пам’ять й випадкові нотатки, зроблені на старих календарях Тері.

Пролунав дверний дзвінок. Нерви Джес напружились як тятива й спочатку вона підскочила, потім підкреслено знехтувала цим втручанням, повертаючись до своєї коробки з мотлохом.

— Хіба ти не збираєшся відчиняти двері? — запитала Лінн.

— Навіщо? Це напевно просто інший репортер.

Лінн підхопилась й змахнула порох з джинсів:

— Але можливо й ні.

— Б’юся з тобою об заклад на долар.

Джес насправді не хотіла знати, хто вдруге подзвонив у її двері. Навіть якщо це був тільки продавець газет, вона була не в гуморі, щоб бути чемною. Правдою було й те, що вона хотіла заповзти під скелю й зазимувати там, доки все це не скінчиться.

Яка спокуса. Вона могла б сісти в своє авто і їхати, тільки їхати якнайшвидше й якнайдалі, і сховатися доки Тері не втомиться від своєї гри й не виявить своє існування. Куди б вона поїхала? Куди-небудь, де тепло, можливо до Флориди. Вона уявляла себе на пляжі, покритою кремом для засмаги, потягуючи ананасовий коктейль…

— Ти винна мені долар, — сказала Лінн, грубо перериваючи приємну фантазію.

— Я… що? — Джес підняла очі, пристосовуючись до дійсності. І яка дійсність. Кайл Брансон стояв у її вітальній кімнаті, обдаровуючи її тим ледь здивованим виразом, що ставав звичайним, принаймні поруч з нею. З її зручного положення на підлозі він виглядав принаймні сім футів на зріст та суцільними м’язами під плащем.

— Йде дощ? — запитала вона.

Лінн фиркнула:

— Здоровенька була, Джес. Весь ранок йде дощ.

Вона стояла трохи позаду Кайла, спостерігаючи з явним інтересом. Джес розповіла їй про їхній несподіваний обід напередодні, і відтоді Лінн шалено розміркувала про інтерес Кайла у справі — і в самої Джес.

Джес стояла й струшувала з рук порох, щосили намагаючись придумати більш підходяще вітання для свого несподіваного гостя.

— Доброго ранку. У Вас є які-небудь новини? — запитала вона з надією.

— Ні, боюсь, що ні, — сказав Кайл. — Я приніс Вам подарунок.

Він поліз рукою у кишеню плаща й витяг звідти сіру коробку, якийсь електронний пристрій. Коли він вручав це їй, їхні пальці, доторкнулись. Вона відчула його безневинний дотик до нігтів на ногах.

— Що це?

— Визначник телефонних номерів. Я уже настроїв його з телефонною компанією. Він автоматично встановить номери Ваших вхідних дзвінків. Чи ще телефонував Ваш таємний абонент?

— Як не дивно, так, — сказала Джес, розглядаючи пристрій. — Принаймні, я гадаю, що це, можливо, був саме він. Телефон дзвонив кілька разів вчора вночі, але я не захотіла відповідати.

Кайл насупився.

— Сподіваюсь, що він не припинить тепер, коли ми маємо засіб, щоб зловити його.

— Отже, я повинна підійти до телефону, якщо він подзвонить знову?

— Визначник телефонних номерів встановлює номери більшості вхідних дзвінків, навіть якщо Ви не будете відповідати. Але Вам потрібно порозмовляти з хлопцем, якщо Ви хочете перевірити, що він — Ваш телефонний блазень.

Джес мимоволі здригнулась. Вона не хотіла чути той голос знову, що просив її сказати, де вона сховала трупа. У неї все затремтіло.

— Агов, все буде гаразд, — тихо сказав Кайл. — Голос по телефону не може Вас травмувати фізично. Він може тільки зловитися.

Джес позбулася незручного почуття.

— Ви маєте рацію, звичайно. Отже, як ця річ підключається?

— Це легко. Тільки підключіть визначника до телефонного гнізда, потім підключіть телефон до визначника. Дайте телефону подзвонити принаймні двічі перш, ніж Ви відповісте, бо визначник не буде мати часу, щоб простежити дзвінок. Хочете, щоб я підключив його для Вас?

— Звичайно, — сказала вона, незважаючи на те, що була впевнена, що здатна зробити це сама. Якщо вона могла підключати складний ряд свого комп’ютерного обладнання й магнітофонів без допомоги, ця невелика коробка не була б проблемою. Але вона негласно визнавала, що хотіла дати підставу вродливому детективові побути у неї трохи довше. — Телефон там, біля дивану.

— Хіба у Вас немає телефону у спальні?

— Ну, є, але…

— Я припускаю, що він буде там, де Ви, коли раптом зателефонує той абонент. Ви ж не хочете, щоб Вам довелось бігти вниз по сходах посеред ночі, щоб перевірити визначник.

— Ви маєте рацію. — Вона кивнула й попрямувала до сходів. Вона не знала, чому їй було так ніяково від думки про Кайла, що йде до її спальні. Зрештою, він був там раніше. «Але тоді це не була моя спальня,» — думала вона. — «Вона все ще була Теріна.»

— Стоп, — сказав Кайл, коли за нею увійшов в кімнату. — Я бачу, що Ви зробили деякі зміни.

Він оглянув кімнату, розглядаючи кожну дрібницю, стараючись зафіксувати їх натренованим оком поліцейського. Нажаль, він усвідомлював відчуття спальні Джес чоловічими інстинктами.

Місце виглядало повністю іншим, ніж було під час його першого відвідування двоповерхового будинку. В кімнаті не залишилось жодного сліду Тері Родіна, тепер прикрашеної бузковими та зеленими постілками і фіранками. Картини на стіні, чуттєвої пастельної акварелі, були інші, нагадуючи Кайлу лише про Джес. Навіть меблі були переставлені. Скринька з біжутерією Джес і таця для флаконів парфумів стояли на комоді з дзеркалом. Плетене крісло-гойдалка з вигадливими мереживними подушками зайняло кут, де стояв раніше велотренажер. Величезне ліжко було прикрашено більшою кількістю подушок. Навіть запах, що витав у повітрі, був Джес, своєрідний і на сто відсотків жіночий.

— Лінн зробила це, поки я була у в’язниці, — сказала Джес. — Вона прибрала безлад, вчинений людьми з групи обшуку, потім сюди перенесла всі мої речі. Решта будинку знаходилась все ще в аварійному стані, але вона хотіла, щоб у мене було це затишне місце, коли прийду додому. Вона не йме віри у все це…

У Джес перехопило голос.

Коли Кайл подивився на неї, вона відвернулась і почала безцільно переставляти речі на комоді.

Він не міг уявити собі те, через що вона пройшла. Він ніколи не був по той бік загородження раніше, спостерігаючи, як судова система впливала на людину. Він навіть не думав багато про це раніше. Якщо людина була винна в злочині, він вважав, що вона заслужила суворого поводження. Але якщо він або вона була невинна…

Так, він думав глузливо, скільки невинних людей було заарештовано? Багато хто з них вийшли, через погоджене визнання провини або за формально-юридичними підставами, або тому що бюро окружного прокурора просто не могло довести, що вони були винні. Але дев’яносто дев’ять відсотків обвинувачуваних були винні у скоєні злочину.

Проте, у цей час, він хотів від щирого серця вірити, що дивився на той один відсоток, що був невинний.

Він торкнув її за плече, бажаючи спробувати заспокоїти.

Вона підскочила й ухилилась від його дотику.

— Не треба.

Ці слова були не наказом, а проханням.

Він опустив руку.

— Я тільки хотів виявити співчуття. Я не хотів заподіяти Вам незручностей.

Вона уважно подивилась на нього.

— Ви — ворог, — раптом сказала вона. — Ви з поліцією, і поліція хоче довести, що я — вбивця. Чому мені слід приймати Ваше співчуття?

— Я звільнений від розслідування, пам’ятаєте? — Від брехні було гірко, але незалежно від його особистих переконань щодо Джес, він усе ще мав виконувати роботу. Він повинен був строго триматися коло неї, «підлизатися до неї», як називав це Клуїс. Якби він не вірив, що його тривале залучення зрештою приведе до істини, то ніколи б не погодився вчинити так. Він відчайдушно сподівався, що «істина» дорівнюється невинності Джес, і те, що він робив, так чи інакше це доведе. Це було єдиним можливим, що йому допомогло б витримати брехати.

Раніше він працював таємним агентом. Відділок боротьби з наркоманією наймав його пару разів, щоб виконувати деякі маленькі завдання. Він міг виконувати роль, брехати у разі потреби, бути добрим хлопцем або негідником як потребували обставини. Але це — удавання з себе бути кимсь, ким він не був у випадку з Джес — було важчою справою, з деяких причин.

— Отже, Ви приносите мені подарунки, — сказала вона, указуючи на сіру коробку, — від щирого серця?

— Так, насправді. — Це, принаймні, було правдою. Клуїс не схвалив би покупку визначника вхідних дзвінків, отже Кайл заплатив за це сам.

— Чому?

— Тому, що я не впевнений, що Ви отримуєте чесний шанс. Біл Клуїс не є одним з моїх улюбленців. Він захоплюється завоюванням, зароблянням досягнень. Він не буде навіть зважати на можливість, що Ви невинні. По суті я виконую ту роботу, що слід робити йому, яка має передбачати всі підстави.

— О, я розумію. — Джес взяла руки в боки. Поза всього її тіла кидала виклик Кайлу. — Якщо визначник не зловить того, хто мені дзвонить, то це означає, що я все це вигадала.

— А якщо зловить, ми могли б знайти Тері і Ви — позбутися неприємностей. Послухайте, чорт забирай, я намагаюсь Вам допомогти, а Ви заглядаєте дарованому коню в рота.

Вона важко сіла, переможена.

— Ви маєте рацію. На моєму боці небагато людей, отже, коли сюди хто-небудь випадково завітає, то мені не слід його проганяти. — Вона зробила паузу, глибоко зітхнула. — Пробачте. Я не досить правильно міркую.

— Вибачення прийнято, — сказав він. Цього разу, коли він доторкнувся до її руки, вона не заперечувала. Вона навіть несміливо йому посміхнулась. Простий жест майже поставив його на коліна від такого гострого бажання, що це вразило його в саме серце. Її запах, її теплота, слід довіри в її очах — все змовилося проти нього. Він відчував захисний інстинкт так само, як набагато примітивніше бажання завойовувати й вимагати.

Кайл швидко убрав свою руку. Ну, де той клятий телефон? Чим скоріше він виконає це завдання й забереться геть під три чорти з її спальні, тим краще.

Джес підвелася в ліжку, серце колотилось, адреналін тік, її інстинкт боротися-або-здаватися в повному розпалі. Потім вона зрозуміла, що це дзвонив телефон. Вона потягнулась рукою до нього, потім зупинила себе. Кайл сказав, щоб дати йому подзвонити двічі. Коли він задзвонив знову, то здалося так гучно, що розтрощить будинок. Вона дала йому подзвонити втретє перш ніж відповісти обачно:

— Алло!

— Джес. О, Джесіка, як я скучив за твоїм голосом. Чому ти не підходила до телефону вчора вночі? Чи ти спала з кимсь ще?

Тері. Без сумніву щодо цього. Від сонного туману в її розсудку не залишилось ані сліду.

— Будь ласка, хто дзвонить? — наполегливо запитувала вона, коли шарила в пошуках лампи на нічному столику. Де той клятий вимикач? Кайл проінструктував її поводитись перелякано та роздратовано, коли її блазень зателефонує знову. «Він домагається певної реакції,» — теоретизував Кайл — «жаху.» Якщо вона піднесе це йому, якщо обдурить його в думці, що він господар становища, а не вона, то він буде продовжувати телефонувати знову. І це — те, чого вони бажали. Саме так вони його зловлять.

Ні за яких умов Джес не повинна була натякати, що вона знає про його гру.

— Ти знаєш, хто я, — сказав голос. — Тут холодно, так холодно.

— Будь ласка не телефонуйте, — благала Джес. — Хто Ви? Що Ви зробили з Тері?

Придушене ридання, потім нічого. Він поклав слухавку.

Джес нарешті знайшла де вимикач лампи й крутнула його. Вона уважно вдивлялась в монітор на рідких кристалах на визначнику вхідних дзвінків. Тріумф, що переповнював її, змінився на розчарування. Телефонний номер блимав дражнячи її. Визначник спрацював! Але нижче номера були слова: «Телефон-автомат.»

Чорт забирай! Тері був недурний. Він думав на крок раніше за неї. Передбачаючи, що вона спробує простежити дзвінки, він її перехитрив. Проте, телефон міг напевно знаходитись за номером, і місцезнаходження Тері звужувалось.

Використовуючи блокнот та ручку, що тримала біля ліжка, вона швидко занотувала номер, потім завагалася, що робити далі. Кайл дав їй номер свого домашнього телефону. Він сказав, що, якщо той абонент зателефонує і вона отримає результати, подзвонити йому. Він вскочить в авто, помчить до джерела дзвінків й заарештує відповідальну сторонуза надокучливе переслідування. Навіть якщо це буде не Тері, то це б поклало край телефонуванню блазня.

Але Кайл нічого не зміг би вдіяти з цією інформацією, принаймні до ранку. Її блазень не буде вештатись весь час всю ніч навколо телефон-автомату.

Поривчасто вона все одно взяла телефон і набрала номер Кайла. Вона хотіла почути його заспокоюючий голос. Вона хотіла висловити свої безпорадні побоювання. Що було, вона розуміла, вкрай безглуздим. Маніяк-вбивця міг би вдертися в її спальню цієї миті, і голос Кайла її не захистить.

Проте, вона не поклала слухавку.

Він відповів на перший дзвінок, здається миттєво напоготові:

— Брансон.

Негайно Джес відчула себе безглуздо через те, що дзвонить. Це, напевно, могло б почекати. Вона ледь не поклала слухавку, коли він заговорив знову.

— Джес!

— Так. — Її голос пролунав безглуздо хрипко. Вона відкашлялась. — Як Ви впізнали, що це я?

— Я не дозволяю занадто багатьом людям телефонувати мені посеред ночі. Він телефонував?

— Так. І визначник вказує, що з телефон-автомату.

— Гм-м-м. Який комутатор?

— Три-п’ять-три.

— Рейтаун. Чи Ви знаєте кого-небудь, хто живе в Рейтауні?

Відповідь була легка:

— Кевін. Звичайно. Він вплутався в це з Тері. Тері напевно виставив його, щоб зареєструвати заяву про зниклого безвісти. — Вона вимкнула лампу й заховалась знову під ковдру. — Чи є який-небудь спосіб, щоб довести це?

— Гм-м-м, — було все, що сказав Кайл.

— Невже Ви не можете просто піти і постукати у двері Кевіна та зажадати, щоб він вивів Тері? У Кевіна не було б жодного сумніву щодо змови з Тері для його дурного розіграшу, але він, певна річ, не буде захищати Тері, якщо це означало б дістати неприємностей з законом.

— Я не можу просто ходити і стукати у двері посеред ночі без ордера або достатньої підстави.

— Але я можу, — сказала Джес, раптом знову охоплена гнівом. — Я піду туди і підійму його сідниці з ліжка. Він вважає, що такий розумний, що використовує телефон-автомат. У нього буде на думці телефон-автомат, коли я покінчу з ним.

Оскільки вона розробила план, то вже знову вмикала лампу, піднімаючись з ліжка, й підходячи до шухляди з одягом у комоді.

Одне слово від Кайла зупинило її.

— Почекайте.

Вона змерзла як винна дитина, що намагається вислизнути з церкви. У те єдине слово він помістив достатньо влади, щоб змусити зупинитись навіть розлюченого слона.

— Ви не можете незграбно йти туди посеред ночі, — сказав він. — Це небезпечно.

— Але Тері та Кевін не…

— Ми вже це обговорювали. Тері не в здоровому розумі. Ви ніяк не можете передбачити, що він може або не може вчинити. Тільки тому, що він ніколи не заподіював Вам фізичної шкоди раніше, не означає, що він на це не здатний.

Джес пережила несподівану сцену з минулого, і сила спогаду майже збила її з ніг. Вона повалилась в ліжко, коли голос поліцейського з давнього минулого виплив в її пам’яті:

— Ваш колишній хлопець коли-небудь фізично травмував Вас раніше?

— Ні.

— Тоді, чому Ви вважаєте, що він зробить це тепер?

Але поліцейський слідчий був з Барнстейбл Каунті, Массачусетс, не з Канзас-Сіті, і колишній хлопець був не Тері, а Філ Каттроун.

Той слідчий помилявся, не беручи до уваги її тривоги.

Якщо вона так хвилювалася щодо Філа, на підставі тільки неясних погроз — хвилювалась достатньо, щоб просити поліцію про захист — то чому вона не була більше стурбована щодо Тері, чия поведінка була схожа на фізичну погрозу?

— Джес!

— Добре, я не піду до будинку Кевіна. Що ще можна зробити?

— У мене є ідея… але Вам могла б вона не сподобатись.

— Я в розпачі. Я зроблю будь-що.

Кайл не відповів відразу ж, змушуючи Джес зацікавитися, саме про які можливості він міг би міркувати.

— Спостереження, — сказав він нарешті. — Знайдіть телефон-автомат, сховайте своє авто і спостерігайте в бінокль, щоб побачити, хто з’явиться о другій годині ночі.

— О, так, це — чудова ідея, — сказала Джес зі своєю негайною наснагою. — Але що мені слід робити, якщо він з’явиться? Здається Ви думаєте, що могло б бути небезпечним зустрітися віч-на-віч з Тері…

— Я з ним зустрінусь.

— Отже… я принесу з собою стільниковий телефон на це спостереження? І якщо Тері з’явиться, я Вам подзвоню? А що, якщо Ви не зможете дістатися туди вчасно?

— Ні, Джес, це зовсім не годиться. Я буду робити спостереження з Вами.

— Гаразд, отже, ти гадаєш, що вона дійсно отримує телефонні дзвінки посеред ночі, — сказав Клуїс, прожовуючи бутерброд з солониною. Він зробив паузу, щоб витерти пляму гірчиці з підборіддя. — Що це доводить? Це просто блазень.

Вони були в малюсінькому приміщенні офісу лейтенанта Ізлі. Запах солонини просякнув кожну молекулу повітря, і від нього не було куди подітися.

— Це ніщо інше, як надокучливе переслідування, — зазначив Кайл. — У неї занадто проблем і без втрати сну через якогось фанатика.

– І це вважається досить вагомою підставою, щоб робити спостереження? — сказав Клуїс. — З якого часу відділ дозволяє спостереження, щоб піймати телефонного блазня?

— Коли цей блазень пов’язаний з можливим вбивством, — сказав Кайл, підвищуючи голос на кожному слові. Триваюча заскнілість Клуїса діяла йому на нерви. Хлопець мав напрочуд вузький кругозір.

— Можливе вбивство? — парирував Клуїс, потім похитав головою на явну наївність Кайла. — У тебе або м'яко в голові або твердо в…

— Гаразд, — втрутився Ізлі. — Досить, Клуїсе. Брансоне, ти знаєш так само як будь-хто, що ця справа спостереження — великий ризик. Хто скаже, що абонент зателефонує знову?

— Він дзвонив три ночі поспіль.

— Хто скаже, що він скористається тим же самим телефоном?

— Злочинці виробляють звички. Крім того, до телефон-автомата можна дійти пішки від будинку Кевіна Ґілпатрика, і Джес вважає, що він міг би бути залученим. Вона каже, що вона й Кевін ніколи не були в добрих стосунках. — Кайл не заходив настільки далеко, щоб припускати, що Ґiлпатрик приховував Тері Родіна. Він не вважав, що Ізлі, або Клуїс захопиться версією змови.

Ізлі замислено гриз свою ручку. Річ була понівечена так жахливо, що Кайл сумнівався, що вона все ще функціонує.

— Гаразд, діло, — сказав Ізлі. — Я дозволю це спостереження на одну ніч, і тільки на одну ніч.

— Але… — Клуїс почав заперечувати, але Ізлі підняв руку, щоб попередити його.

— Почекай, Біл. Дозволь мені закінчити. Єдина причина того, що я погоджуюсь з твоєю думкою, Брансоне, є те, що так ти можеш законно проводити час з нашою підозрюваною, не збуджуючи її підозр. Якщо вона буде сидіти в тісному авто з тобою протягом багатьох годин поспіль, то можливо дозволить своїй обережності знизитись. Можливо вона пуститься помилки й відкриє щось.

— Або можливо вона вирветься з тортур, — вставив зауваження Клуїс. — Я, безумовно, не хотів би провести ніч в авто з тобою, Брансоне.

Кайл прикусив язика, щоб утриматися від відповіді.

— Якщо це затягнеться більш ніж на одну ніч, — сказав Ізлі, — То у тебе є твій вільний час.

Кайл кивнув.

— Згоден. — Це був компроміс, з яким він міг жити. «Можливо однієї ночі буде досить. Або, можливо, однієї ночі, проведеної з Джес Робінсон, ніколи не буде досить.» — Здивований грішною думкою, він пильно дивився в вікно, доки не зміг вигнати всі думки про його руки, заплутані у густому каштановому волоссі, і блідих стегнах, що охоплюють його.

Клуїс кинув кислий погляд на Кайла, перш ніж кинути залишки свого бутерброда в урну Ізлі й вийти з приміщення.

Кайл почав йти слідом, коли Ізлі його зупинив.

— Брансон. Тільки ще одне.

Кайл повернувся.

— Так?

— Ти — розумний хлопець, гарний слідчий. Я б не заперечував мати тебе у своєму відділі на постійній підставі. Але ти мусиш багато вчитися, коли виникають підозрювані. Деякі з них можуть зачарувати тебе відразу ж. Трохи сліз, переривчастий голос, трохи тривалі погляди, що зустрілись, і легко впасти.

Кайл вимушено кивнув. Не було ніякого сенсу у сперечанні з Ізлі. Але віра Кайла у невинність Джес пішла далеко за межі гарно виконуваної роботи. Він дивився на ці факти, також, на факти, які не зводилися до простого переконання.

– І ще одне, — сказав Ізлі, і цього разу він кинув долу свою жувальну паличку. — Я не виступаю за те, що ти спиш з тією жінкою. Це було б неетичним.

Він зупинився тут, залишаючи Кайла з враженням, що якщо з’явиться можливість, Ізлі подивився б інакше.

«Це вже щось для причини,» — Кайл спіймав себе міркуючим з півусмішкою, коли вийшов з приміщення. Негайно його переповнила провина.

Глава 6

— Він запізнюється, — сказала Лінн, підкреслено звіряючись з своїм годинником. Вона сиділа на підлозі в вітальній кімнаті, юридичні книги, які стали її постійними компаньйонами, були розкладені на журнальному столику. — Ти впевнена, що це така добра ідея?

— А чому б ні? — кинула назад Джес захищаючись. — Я хочу зловити телефонного блазня, і це, здається, єдиний спосіб.

— Але чому повинна йти ти? Чому Кайл не може зробити це сам?

— Йому, можливо, потрібна я, щоб пізнати того абонента, — пояснила вона. — Так чи інакше, це не та робота, за що йому платять. Він опікується цим у свій вільний час. Оскільки він це робить заради мене, буде тільки справедливо, що я піду й підтримаю йому компанію.

— Хм, — сказала Лінн.

— Також, він сказав, якщо наш абонент «зробить» його з жінкою, то він виглядатиме менш підозрілим.

— Зробить його? — Лінн підкотила очі.

— Знаєш, якщо він помітить Кайла поблизу.

— Я знаю що ти хочеш сказати. Мені тільки цікаво, коли це ти почала використовувати поліцейський жаргон. І коли це детектив Брансон перетворився на Кайла.

Джес відчула, як розігрівається її обличчя. Гаразд, отже, а що, якщо вона трохи й захопилася детективом? Він давав їй дещо цікаве, щоб зосередитися, крім її власного нещасного становища. Він давав їй надію.

— Так чи інакше, — вела далі Лінн, очевидно не чекаючи на пояснення від Джес, — якщо він буде добре виконувати те, що робить, то ніхто його не викриє.

— А як ти стала таким експертом по поліцейській роботі? — запитала Джес, сподіваючись відвернути від себе увагу.

— Читаючи всі ці книги! Гаразд, можливо я не багато знаюсь щодо правил поліцейського діловодства. Але від читання цих коротких зведень, я можу сказати тобі одне. Поліція не на твоєму боці. І я не впевнена, що це така добра ідея для тебе — бути на дружній нозі з поліцейським.

— Але він насправді є на моєму боці, — сказала тихо Джес. Або вона поводила себе як неймовірно наївна? Пригадуючи, як Кайл її допитував в той день, коли була заарештована, вона здригнулася. Він, безумовно, тоді не був на її боці. — Принаймні, він хоче довідатися істини. Той інший детектив хоче просто заарештувати мене, і до чорта істину.

— Нічого особливого, з того, що я можу сказати, — сказала Лінн. — Збірники прецедентів повні прикладів, де невинна людина переслідувалася у судовому порядку, тому що поліція робила поспішні висновки і займалася не тим хлопцем. Я роблю список для Марви.

— Ти начебто насолоджуєшся з цього, — зробила висновок Джес.

Лінн різко підняла очі.

— Насолоджуюсь з факту, що моя сестра була звинувачена у вбивстві? Навряд чи.

— Але тобі подобається розслідування. Коли-небудь думала про те, щоб піти на юридичний факультет?

Лінн знизала плечима:

— Марва сказала, якщо б я пішла, то могла б працювати секретарем у неї в будь-який час.

Джес не змогла утримати посмішки. Принаймні якась користь могла б вийти з усього цього безладдя. Мабуть її молодша сестричка знайшла професію — нарешті.

Дверний дзвінок, що лунав, прогнав посмішку. О, Боже, він тут. Була майже північ, і вона виходила з дому з чоловіком, що змусив її серце палати й танути. І вона ще брала з собою ковдру.

З деяким зусиллям, вона відновила посмішку й відчинила двері.

— Привіт, Кайл.

— Добрий вечір, леді, — сказав він, коли ввійшов.

Джес ніколи не бачила його в повсякденному одязі, і ефект був приголомшливим — поношені джинси, що обтягували й окреслювали кожен м’яз на його стегнах, вовняний сірий светр, що змусив її помріяти про те, щоб під ним погріти свої руки, відкрита овчинна куртка, що додавала приголомшливого розміру його торсу. Вона пробурмотіла якийсь жарт та ступнула крок назад, майже вдаряючись об журнальний столик.

— Надворі холоднішає, — сказав він, коли в його пильний погляд потрапили жінки, кімната, юридичні книги, начебто він щось шукав. Докази, можливо. Чоловік був насамперед поліцейським, і Джес не могла випустити з уваги цей факт. Він би міг взяти що б вона не сказала й перекрутити це на свою користь. Він уже довів, що це може.

Тоді, чому вона вважала, що так легко вірити в його шляхетні наміри тепер? Мабуть вона була настільки ж наївна, як її сестра звинувачувала її поведінку. Вона вже знала, що була нікчемним знавцем людської натури. Чому б це мало бути хоч якось по-іншому?

— На мені тепла спідня білизна, — сказала вона у відповідь на його зведення погоди.

Він підніс одну брову, можливо міркуючи що її обговорення жіночої білизни було недоцільним.

Вона швидко вела далі:

– І в мене є термос з кавою. І рукавички, і навіть ковдра. — Усвідомлюючи, як це пролунало, вона додала, — Можливо дві ковдри було б краще.

Лінн безглуздо усміхалась. Кайл дивився вгору на стелю, начебто знайшов її звукоізолюючі плитки чарівними. Джес зрозуміла, що зарилась ще глибше.

— Я візьму ще одну ковдру, — сказала вона твердо, прямуючи до сходів.

— Не турбуйтеся, — сказав Кайл голосом, насиченим веселістю. Її серце шалено забилось, поки він не сказав, — у мене є зайва в багажнику. Думаю, що нам буде доволі тепло.

Чому її було, так вкрай легко збентежити? Чоловіки це знали. Всі це знали, і здавалося, начебто всі вони насолоджувались з того, що їй було ніяково.

Прокляття, тепер на неї находила параноя.

— Нам слід йти, — сказав Кайл. — Лінн, Ви знаєте, що робити?

Вона кивнула:

— Я дам телефону подзвонити двічі, підійму слухавку і прикинусь що я Джес і, схвильована, вислухаю все.

— Так. І замкніть двері за нами. Ніколи не знаєш, хто може ховатися поблизу.

Не бажаючи тривожити Лінн, Джес дочекалась, доки вона з Кайлом не вийшли з дому перед висловленням ще одного з своїх сумнівів:

— Ви не думаєте, що Лінн могла б наразитися на якусь небезпеку, чи не так?

— Не більш, ніж звичайний громадянин.

— Мені здалося, що помітила, як хтось переслідував нас сьогодні, коли ми ходили до гастроному.

— Мені не дивно, але це, ймовірно, не був поганий хлопець.

Вона мусила на мить замислитись.

— О. Поліція стежить за мною?

Він забарився з відповіддю.

— Я не залучений до цього розслідування, таким чином я не знаю точно, що вони роблять, але стеження за Вами, було б потрібним.

Джес затремтіла:

— Не дивно, що Марва просила мене дотримуватися обережності.

Це не було вперше, коли Джес зазнавала обговорення. Коли вона жила у Массачусетсі, то була гарячою темою ЗМІ й улюбленою феміністською підставою для обговорення на декілька тижнів. Родина Філа Каттроуна найняла приватних детективів, щоб таємно стежити за кожним її кроком, стараючись накопати бруду, будь-якого бруду, який би підсилив версію державного звинувачення проти неї.

Хвала Богу, її життя було таким позитивним. Приватні детективи не змогли знайти жодної таємниці, що вона ретельно приховувала від сторонніх. Ні поверненню в минуле!

Кайл відчинив двері в салон білого Ле-Барона, і вона сіла в авто.

— Постривайте-но хвилинку, а де Ваш Мустанг? — Через якусь мить вона помітила складне радіо обладнання на приладовій дошці і пульті. — Це авто поліцейського.

— Так, — розтягував слова Кайл, коли протискувався за кермо. — Пожежна машина червоний Мустанг трохи помітна для спостереження.

— Але як Ви одержали його? Чи Вам дозволяють брати авто додому увечері на передодні?

— Ні. Я пішов і взяв його саме зараз.

— Ви маєте на увазі, що поліцейські знають про це спостереження? Детектив Клуїс, я маю на увазі, — вона внесла ясність, оскільки Кайл був також поліцейським.

— Звичайно. Я не почав би це самостійно, нікому не сказавши. Якщо ми насправді знайдемо Тері, то нам знадобиться підтримка.

— Розумію. — Так чи інакше, ця відвертість розчарувала її. Думка про те, що Кайл був на її боці, а не на Клуїса, втішила її. — Вам за це заплатять?

Інша довга пауза.

— Так. Це турбує Вас? Я переконав Клуїса та лейтенанта Ізлі, його начальника, надати можливість спробувати цей план.

— Тоді я припускаю, що мені не слід хвилюватись про це. — Але це турбувало.

— Навіть якби вони не схвалили плату за понаднормовий час, я був би тут, — додав він.

Вона хотіла щоб його відданість втішила її. Але в глибині душі вона чула, що б сказала Лінн на це: Відданість? Що змушує тебе думати, що він повинен бути якось відданим тобі? Візьми себе в руки, сестрице. У нього є свій інтерес.

Вона не хотіла вірити цьому. Невже він не міг бути просто добрим хлопцем, що хотів, щоб у неї було багато шансів на успіх? Невже ні?

Вони їхали, приблизно хвилин двадцять, в майже повній тиші до вірно середнього класу Рейтауну. Оскільки потужний обігрівач Ле-Барона нагрів всередині авто, Джес також трохи зігрілась.

Вона мусила сприймати Кайла на віру. В її характері не було властивим недовіряти доброті, добрим вчинкам, не зважаючи на своє минуле. Вона бачила найгірших людей щодня на своїй роботі, коли розшифровувала записи всіляких судових процесів — людей, що подають позов будь-кому і на будь-кого за всемогутній долар, злочинців, що нагло брешуть, шахраїв-віртуозів, що обкрадають старих пані. Проте вона ніколи не втрачала віри, що люди по суті добрі поки не доведено протилежне.

Їй була потрібна ця віра. Без цього, в чому ж сенс?

— Ось те місце, — сказав Кайл, коли повільно проїхав повз затемнений дисконтний універмаг. Два телефони спиралися на цегельну стіну біля головного входу, лише з маленьким щитом з плексигласу між ними для конфіденційності.

— Виглядає досить тихим, — сказала Джес.

— Занадто тихим. Нам ніде сховатись. — Він двічі проїхав навколо кварталу перш ніж влаштувати стоянку в провулку. У них був повний огляд автостоянки і телефонів з відстані в кілька сотень футів.

— Як ми впізнаємо Тері з цієї відстані? — запитала Джес.

— Я визнаю, що це не ідеальне місцеположення. Але ось, як я вважаю: кожен, хто зупиняється тут, щоб подзвонити по телефону сьогодні пізно вночі, є підозрілим. — Він витягнув бінокля з-під сидіння. — Ми зможемо побачити номерного знака, якщо він буде їхати, і Ви можливо зможете розгледіти його з цим.

— Дозвольте мені спробувати. — Вона підняла бінокля до обличчя й кілька секунд його настроювала. — Боже, я вважаю, що змогла б з ним розгледіти й комара. Добре, я переконана. Це годиться. А зараз, що?

— Ми чекаємо. І мерзнемо. Це в значній мірі описує спостереження. Чекання та замерзання. Або зажарювання, влітку. — Він вимкнув запалення. Без постійного дуття обігрівача, повітря в авто швидко охолонуло.

Джес пручалася бажанню дістати ковдру на задньому сидінні. Вона не хотіла бути слабкою з самого початку. Їй було щось потрібно, щоб звільнитися від думок про холод, напруженість, про почуття, що вона сама собі діє на нерви.

— Отже, що змусило Вас вирішити стати поліцейським?

— Мій тато був поліцейський, — відповів він. — Це в значній мірі визначило, що я піду по його стопах.

Його голос був буденний, але пильний погляд залишався прикутим до телефонів по той бік вулиці. Він, здавалося, ставився до своєї роботи дуже серйозно.

— Вам коли-небудь шкода, що не працюєте в іншому місті?

Він замислився перш ніж відповісти.

— Ні. Мені подобається ця робота.

— Хіба Ви не хвилюєтеся про небезпеку?

— Уже ні. Пошук зниклих безвісти зовсім не ризикована робота. Це не те, коли я було патрулював на східному боці.Так то було небезпечним.

— Вас коли-небудь травмували?

— Не важко.

Його відповідь змусила її захотіти узнати напевно, що пов’язувалось з «не важко», але вирішила, що це було дійсно не її справа. Або можливо вона не захотіла дізнаватися. Їй не подобалось думати про вродливе обличчя Кайла яке б воно було в синцях, або як його міцні кості були б зламані. Тепер, коли він був на її боці, вона не хотіла думати про нього ніяк, а тільки те, що він — непереможний.

І їй раптом захотілося несподівано для себе, доторкнутись до нього, щоб знов переконатись, що він був насправді, живою людиною.

— Хочете кави? — запитала вона занадто жваво.

— Звичайно.

Це було чимось, що було потрібно зробити, чимось, щоб зайняти її руки. Вона налила кожному по повній паперовій чашці.

— Я забула взяти з собою цукор або сметанник.

— Я п’ю її чорну без цукру. Дякую. — Він зробив довгий ковток, незважаючи на те, що кава мала бути все ще обпікаючою. — Добра.

Джес дула на свою. Їй так кортіло продовжувати бесіду — навряд чи у неї не було мільйону запитань, що бажала поставити йому, але вона не хотіла бути нудно допитливою. Таким чином вона залишалась мовчазною, обережно потягуючи каву, спостерігаючи за автостоянкою, нишком поглядаючи на міцний профіль Кайла і експериментуючи з фантазіями щодо того, чи були його губи тверді або м’які, чи заплющував він очі, коли цілувався, як це чорне густе волосся могло б відчуватися між її пальцями.

Коли вона збагнула, що робила, то ледь не захлинулась. Зважаючи на те, що вона була зачарована Кайлом Брансоном з тої миті, коли він прибув на її ґанок — зачарована, залякана, трохи перелякана. Коли ті почуття посилились до вульгарного бажання?

Цьому мало бути логічне пояснення. Лінн, самозваний експерт з психології, знала б. Це було, напевно, якесь заміщення: вдячність перетворилась на пристрасть, чи щось подібне до цього. Впевненість, що логічне пояснення могло бути знайдене, анітрохи не допомагала. Її уява продовжувала, забувши про все, блукати в небезпечній зоні.

Вона рішуче дивилась в вітрове скло. Саме тоді вона побачила чоловіка, що проходив неквапливим кроком через пусту автостоянку.

— Агов, дивіться…

— Я бачу, — сказав коротко Кайл. Він вручив їй бінокля. — Виглядає знайомим?

Вона щосили старалася навести різкість на відображення постаті чоловіка. ЇЇ стеження за рухомим суб’єктом не походило на зосередження на нерухомому телефоні.

— Ну?

Вона побачила стрункого чоловіка, одягненого у кепку, куртку з піднятим коміром, джинси.

— Важко сказати. Це міг би бути Тері. Але можливо й ні. — Вона не бачила колір його волосся, не могла бути впевнена в його зрості. Нерозпізнаний чоловік попрямував саме до телефонів. — Як нам бути?

— Ми почекаємо, доки він не облишить телефон. Не вийде нічого путнього з того, щоб зустрітись з ним, якщо він не закінчив телефонувати. Він міг би стверджувати, що збирався зателефонувати, щоб дізнатися котра година та температура. Дайте мені подивитись в бінокль.

— Стривайте, він… ні, нічого.

Чоловік жодного разу не повернувся обличчям до неї. Він притулився до цегляної стіни спиною до неї, готовий телефонувати. Джес поступилася біноклем, потім подивилася скоса з тривогою в вітрове скло. Автостоянка не була добре освітлена, і вона не могла багато побачити.

— Котра година? — запитав Кайл байдужим діловим тоном.

Джес довідалась з годинника на панелі приладів:

— Дванадцять тридцять п’ять. Трохи зарано.

— Жодний суд не скаже, що він потерпає на нав’язливі ідеї. Він з кимсь базікає. Не виглядає збудженим, за його позою. І… він кладе слухавку. — Кайл майже жбурнув бінокля у Джес. — Час, дізнатися, що він за один. Якщо я скажу «вниз», Ви опускайтеся. Я не бажаю бачити Вашу голову над панеллю приладів. Зрозуміло?

— Так. Але я не думаю, що він…

— Ми навіть не знаємо, хто він, тим паче, чи він небезпечний.

«Слушна думка,» — подумала Джес.

Кайл проїхав на авто через вулицю на автостоянку, не дуже швидко. Їхній пішохід, здавалося, не звертав на них увагу, доки вони не наблизились. Тоді він закрутив навкруги головою, пильно придивляючись з суворим від підозри обличчям.

— Це не Тері, — сказала Джес в ту мить, коли добре побачила хлопця. Розчарування пробігло по ній. Звичайно, це не буде легким.

Кайл опустив своє вікно.

— Даруйте, пан! Я з поліції Канзас-Сіті. Можна мені порозмовляти з…

При слові «поліція» хлопець повернувся й пустився тікати. Кайл натиснув на педаль газу й погнався за ним, волаючи з вікна між барвистою лайкою:

— Зупиніться! Поліція!

Навряд чи авто не могло обігнати пішу людину, але не було жодного способу покласти край панічній втечі хлопця, окрім як збити його.

Кайл різко натиснув на гальма, спрямував авто в Парк і відчинив двері.

— Залишайтеся на місці, — наказав він Джес перш, ніж вистрибнути за їх підозрюваним, котрий мав сто футову перевагу над ним. Кайл біг як спринтер.

Джес пильно дивилась, зачарована. Це було схоже на перегляд"Дикого Царства"* (Популярна телепередача NBC, яка виходила щонеділі з 1963 до 1971р., в наш час виходить на каналі "AnimalPlanet"), ягуар за газеллю, за винятком того, що здобич та хижак були людьми.

Підозрюваний досяг краю автостоянки, перетнув прохід і подерся через низьку цегляну стіну, що огороджувала від жилого кварталу. Кайл, роблячи успіхи, перестрибнув через стіну одним легким рухом тільки на деяку мить пізніше.

Секунди бігли, складаючись одна з іншою, щоб створити кілька нестерпних хвилин, протягом яких Джес нічого не бачила й не чула.

Поліцейське радіо, з зменшеною до шепоту гучністю, виглядало спокусливо. Вона могла б викликати допомогу. Якби ж вона могла хоч з’ясувати, як користуватися цією клятою штукою. Або вона могла б скористатися стільниковим телефоном і подзвонити 911. Або… вона могла б не коритися наказу Кайла, вийти з авто, і шукати його.

Чи потрібно було насправді їй хвилюватися? Вона міркувала. Звичайно, Кайл знав те, що робить. Але якби щось скоїлось з ним, в той час, коли він намагався допомогти в її справі, то вона почувалася б страшенно винною. Страшенно і край.

Після уявлення, як вона намагається пояснити цю ситуацію якомусь скептичному поліцейському або недолугому операторові зв’язку, вона вибрала третє. Вона підбіжить до стіни й тільки загляне через неї на інший бік, щоб побачити, чи був Кайл у біді.

Вона обгорнула шарфом навколо шиї й відчинила двері, залишаючи працюючий двигун. Все тихо навколо неї. Вона вийшла з авто, вертячи головою туди і сюди, коли прямувала по темній автостоянці, а серце колотилося від страху.

Стоянка здавалася такою ж широкою, як футбольне поле. Відстань, здолана тими двома чоловіками за прості секунди, здавалося, потребувала мільйон кроків для неї, щоб перетнути. І коли Джес досягла стіни, то дізналась, що вона понад п’ять добрих футів заввишки. Вона не могла навіть заглянути через неї, тим паче перелізти через неї, як зробили чоловіки.

Замість цього, вона пішла крадучись по проходу, пильно прислухаючись до кожного шуму, до кожного руху. Здавалося, що вона йшла безупинно, сильніше затягнувши шарфа навколо шиї, щоб захиститись від холоду. Вона забула рукавички, і суглоби пальців боліли.

Стіна різко закінчилась, коли досягла вулиці, що проходила за дисконтним універмагом. Джес зупинилась, намагаючись вирішити, саме як вийти звідси. Почуваючись подібно до шпигуна третього класу, вона почала нахилятися за стіну з перебільшеною обережністю. Але важке чоловіче тіло, що рухалось занадто швидко з-за рогу заблокувало її поле зору і ледве не збило з ніг.

Джес мимоволі скрикнула:

— О, Боже, Ви перелякали мене до… У Вас йде кров!

— Не дуже, — промурмотів Кайл, підіймаючи руку до рани на вилиці, жахливо близько до ока. Він продовжував йти не збавляючи ходи. Він дихав важко, його подих рухав повітря. І він був явно роздратованим. — Здається, я наказував Вам залишатися в авто.

— Я хвилювалась за Вас. — Вона задріботіла, щоб від нього не відставати. — Вас не було так довго, і… Що Ви маєте на увазі, не дуже? Ви спливаєте кров’ю і вона повсюди. Що трапилось? Де хлопець? Ви зловили його? Він зробив це Вам?

Коли Кайл не відповів, Джес збагнула, що закидала його відразу занадто багатьма запитаннями. І з усього було видно, що він не хотів відповідати на жодне з них. Він йшов у похмурій тиші назад до авто, заліз у відчинені двері з боку водія і бряцнув ними.

Вона наслідувала його прикладу з боку пасажира.

Кайл клацнув плафон й подивився в дзеркало заднього огляду на свою рану:

— Прокляття.

— "Прокляття" правильно. Ви не в формі, щоб вести авто. — Джес шукала в своєму гаманці пакетика з серветками. Вона знайшла один, відкрила його й витягла цілу пачку. — Будь ласка, дозвольте мені принаймні витерти її Вам так, щоб Ви могли сказати, на що дивитесь.

Вона потягнулась, щоб промокнути кров на його щоці.

Він поклав свою руку на її.

— Дайте її мені. Я це зроблю.

— Не будьте дитиною. — У той час як вони сперечалися, з рани витекла ще кров. Джес раптом почула себе зле. Вона віддала пачку Клінекса. — Гаразд, робіть Ви.

— Джес! — Його непривітність зникла, замінена занепокоєнням.

— Пробачте. Від крові мене іноді трохи нудить. — Це почалося з її невеликої бійки в Массачусетсі.

Це викликало в нього хихикання.

— Хіба Клуїс не отримав би задоволення з цього? Жінці, яка, він думає, била ножем на смерть свого хлопця, зробилося зле при вигляді крові? — Він витер обличчя.

Коли Джес набралася досить хоробрості, щоб подивитися на нього знову, Кайл все ще був схожим на втікача з бойовика.

— Ви повинні піти до лікарні.

— В жодному разі. Це здається гіршим, ніж є.

— У Вас буде шрам, якщо лікар не накладе шви.

— Шрам буде таким поганим? — Він притиснув серветку до свого обличчя, щоб зупинити кровотечу. — Могли б дати мені трошки характеру.

— Ви вже маєте характер. І так, шрам буде поганим, якщо Ви набудете його через мене. Жартую. В пункт швидкої допомоги, будь ласка!

— А як же спостереження? Ще рано.

— Я не сидітиму в авто з Вами всю ніч, в той час, як Ви спливаєте на смерть кров’ю.

Він зітхнув:

— Гаразд. Послухайте, чи можете Ви трохи відкрити того обігрівача.

Заспокоївшись, вона почала крутити засоби управління обігрівачем, коли Кайл переключив передачу й керував кермом однією рукою. Тільки тоді вона поцікавилась про події, що ведуть до його доповіді про рану:

— Отже, що скоїлось?

— То була перелякана дитина з сигаретою з марихуаною у кишені. Саме тому він втікав. Він дзвонив матері, щоб повідомити її, що йде додому. Очевидно він пропустив комендантську годину.

— Він ударив Вас?

— Ні. Я зробив великий, героїчний стрибок, й притиснув його до землі. Тільки між мною й землею, я програв. Я ударився об камінець або ще щось. Велика драма, ха?

— Ви знаєте напевно, що він дзвонив своїй матері? І чому Ви не заарештовували його, якщо він ніс наркотики?

Роздратування повернулося.

— Я привів його особисто до вхідних дверей і зустрів пані віч-на-віч. З усього було видно, що йому перепаде більше від неї, ніж він буде мати від судової системи. Чорт, так чи інакше, я не можу заарештовувати якогось неповнолітнього правопорушника з сигаретою з марихуаною сьогодні вночі.

— Пробачте. Я не хотіла наказувати Вам, як виконувати Вашу роботу.

— Тільки мені дуже прикро, що спостереженню край. Відділ схвалив його тільки на одну ніч.

— О. Ви мені це не казали. — Вона міркувала про свої варіанти. — Я можу зробити це сама завтра, тепер, коли я дізналася як.

Кайл насправді розсміявся:

— Я буду там з Вами.

— Я Вам заплачу, — сказала вона сподіваючись, заспокоєна, що він запропонував без того, щоб вона мала принизитися. Вона дуже переймалася стосовно цього абонента. Він був ключем до розкриття цієї справи, і поки був шанс щоб затримати його, вона не здавалась.

— Заплатите мені, яким чином? Ви вже казали мені, що не можете дозволити собі приватного детектива.

— Я буду винна за це Вам, тоді.

— Ні, дякую. Вважайте це за люб’язність між друзями.

Вона міркувала над цим кілька хвилин.

— Так, коли ми стали друзями? — вона нарешті запитала, коли він вів авто до місця стоянки. — Це — справжня зміна стосунків від того, коли ми розпочали наше знайомство.

Він засміявся знову. Вона не була впевнена, чи подобалось їй його смішити, особливо коли це не було тим, що вона хотіла. Хоча, замислюючись про це, їй дійсно подобалась сексуальна ямочка, що з’являлася з його посмішкою.

— Щодо мене, ми стали друзями, коли ти почала хвилюватись за мене.

Джес відчула себе залитою несподіваним жаром, що пік зсередини й виходив назовні, витісняючи заціпіняючий холод, що пройняв до самих кісток під час її походу по автостоянці.

— Я буду хвилюватись за кожного, хто ризикує своїм життям заради мене, — сказала вона, опустивши очі долу.

— О, Джес, ти завдаєш мені болю. Я думав, що я особливий.

Вона засміялась також, ну, тому що він намагався бути забавним. Але він знайшов приголомшливу правду. Він був особливим. У деякий момент під час цього випробування, він почав значити щось для неї — щось більше за символ її порятунку від осуду за вбивство — більш ніж просто сексуальний хлопець.

Не розумно, Джес. Кайл Брансон був саме типом того чоловіка, якого вона останні кілька років уникала — міцний, харизматичний, рішучий. Якби вона підпала під його чари, то була б повністю в його розпорядженні. Він міг би робити все, що хотів, і вона була б безпорадна, щоб запобігти цьому. Він міг би переслідувати її, ображати її, і хто повірив би її слову проти поліцейського?

З Кайлом, вона була б у ще більш уразливому становищі, ніж тоді, коли захопилась Філом Каттроуном. Вона затремтіла.

— Нумо, давай підемо усередину, де тепло і покладемо край всьому цьому, — сказав Кайл, очевидно невірно розуміючи причину її тремтіння. — Знаєш, я тільки роблю це, щоб врятувати тебе від необхідності дивитись на шрам. Тобі, мабуть, не подобається вигляд крові, але я насправді, насправді ненавиджу голки.

Глава 7

Кайл не жартував про голки. Він дійсно ненавидів їх. Бачення людини в білому, що наближалася з шприцом, змусило його захотіти поводитись як шестирічний хлопчик — кинутись у сховище, закотити істерику. І ця голка входила йому в обличчя.

— Заплющ очі, — прошепотіла Джес. Вона ввійшла з ним в маніпуляційний кабінет, тому що він попросив ординаційну сестру дозволити їй там бути. Він сказав, що не хотів залишатися наодинці. Те, що він хотів насправді, був хтось, щоб тримати його за руку.

І це було саме те, що вона робила. Він послухався її поради, заплющивши очі й зосереджуючись на відчуванні в своїй долоні її м’якої шкіри, тонких пальців, що охоплювали його пальці. Він пробував розчути її легкий квітковий аромат у запасі бетадіну. Він навіть пробував відчути теплоту її тіла, що було поруч з ним.

Його зосередження на жіночих аспектах Джес привело до передбачуваних результатів — напруження в паху, що загрожувало стати безсоромним. Він швидко подумав про голки знову, вирішивши цю проблему.

— Я ніколи б не вважав Вас за невсидючого пацієнта, детективе, — сказав спокійний молодий лікар. — Я роблю найгарніші шви в усьому місті, але Ви зруйнуєте мій витвір, якщо будете ворушитись.

— Пробачте. Чому це шви завжди болять більше, ніж первісна рана? — При його добродушній скарзі, Джес стиснула йому руку.

— Тому, що у Вас скінчився адреналін на той час, коли дісталися лікарні, — відповів лікар у всій серйозності, коли зв’язував інший шов. — Адреналін — чудовий анестезуючий засіб.

Він відрізав нитку.

— Ну, ось тільки чотири шви. Це була чиста рана, незважаючи на те, як Ви її заробили. Великого шраму не буде, якщо навіть і буде хоч якийсь.

— Дякую, лікарю.

З небажанням він відпустив руку Джес. Його невелике випробування скінчилось; тепер у неї немає жодної причини доторкатися до нього, якщо вона тільки не захоче сама.

Йому було цікаво, якщо вона доторкалась до нього, чи отримувала майже задоволення від почуття його руки, як він отримував від її… або якщо все це було зовсім невинно для неї.

Імовірно останнє. У сучасному становищі, вона, напевно, не дуже зосереджувала б увагу на ньому або на будь-якому чоловікові, як на сексуальному об’єкті. Хто б міг їй докоряти за це? Після того, як Тері Родін поводився з нею, вона мала право ненавидіти весь чоловічий рід на всю решту свого життя.

Він дав свою страхову картку касирові, і вони пішли під три чорти геть звідти, геть від запаху антисептика і занадто багатьох людей.

Була третя година ночі — занадто пізно, щоб відводити Попелюшку додому, йти додому самому, приймати душ і повертатися на роботу саме вчасно на свою денну зміну.

Вони ледь обмінялися словом під час поїздки назад до центра міста. Він зупинився перед її двоповерховим будинком, пильно шукаючи відхилення, чогось не на своєму місці. Освітлення ґанку горіло. Все було тихо.

— У той же самий час завтра? — запитав він у неї.

— Думаєш, що ти зможеш це зробити?

— Звичайно, жодної проблеми. — Він міг би переспати якийсь час після зміни сьогодні пізніше. Якщо він не повинен був би працювати понаднормовий час. Якщо його голова, що гуділа, дозволила б йому який-небудь сон.

— Гаразд, — сказала вона. — Мені зробили список друзів Тері, і я буду починати їх відвідувати, як ти запропонував.

З деяких причин, від цієї новини Кайлу незручно почувалося під ложечкою. Так, він запропонував Джес цю лінію нападу. Тепер він міркував, чи було безпечним для неї ходити нишпорячи навколо.

Ті телефонування турбували його. Вони вказували на реальну жорстокість, схильність до душевної хвороби.

— Чому б тобі не почекати…

— Я не можу чекати. Штат зайнятий, будуючи справу проти мене. Я мушу щось робити.

— Чи ти можеш взяти кого-небудь з собою?

— Лінн піде, якщо у неї не буде занять. Інакше, я піду сама. Дивно, як друзі уносять ноги, коли один з них стає підозрюваним у вбивстві.

Кайл не припускав, що може її переконати.

— Будь обережна, добре?

— Звичайно, буду. — Вона слабко посміхнулась. — Тепер подивимось, хто хвилюється.

— Я припускаю, що це, означає, мабуть, що ми — друзі.

Спонукання нахилитись й поцілувати її було сильним. Занадто сильним. Вона притягувала його так, як чорна діра засмоктує світло. Він рухався повільно, даючи їй шанс втекти, якщо б вона це вибрала. Замість цього вона витріщилась на нього як олень, що застиг на місці в світлі фар.

Він націлився у її щоку. В останню можливу мить вона повернула голову й запропонувала йому губи.

Це був короткий, але вибуховий поцілунок, найсправжнісіньке лагідне доторкання губ, що мало той же самий ефект, як жменя феєрверків. Кайлу раптово забракло кисню в легенях. Його вже очманіла голова відчула, неначе могла відкрутитеся прямо від тіла й полетіти до космосу.

Джес поклала руку на його плече, потім м’яко, але рішуче відсунула його.

— Більше не треба, добре? — Вона фактично задихалася.

Коли він не погодився відразу ж, замість цього витріщившись на її вологі рожеві губи й міркуючи, як найкраще використати їх знову, вона, раптом, схопила свій термос і втекла з авто.

Якусь мить Кайл недовірливо пильно дивився, як вона бігла по доріжці до свого ґанку. За секунди вона благополучно зачинилась за вхідними дверима. "Ну, чорт, це було приємно, Брансон." — Він, мабуть, втратив почуття реальності.

Він з небажанням ввімкнув передачу авто і попрямував додому, до свого цегляного фермерського будинку в Південному Kанзас-Сіті, поруч з парком Своупа* (Другий за розміром парк США, його площа дорівнюється 560 га). Район був строкатим, мав деякі злочинні проблеми, але його безпосереднє сусідство було гарним, з великою кількістю старомодних мешканців й дорослих дерев у кожнім подвір’ї. Він завжди з нетерпінням чекав, щоб прийти додому, щоб тинятися з своїми нескінченними проектами домашнього вдосконалення.

"Зараз для цього немає часу," він подумав з зітханням.

Кайл прочинив вікно, щоб під час їзди впустити свіжого, якщо не холодного, повітря. Тільки після того, як від’їхав на деяку відстань від Джес, він повністю зрозумів те, що трапилось, що могло б трапитись, і він люто вилаявся на себе.

Що він думав? Він не ходив до кіно з тою жінкою. Він був на спостереженні, намагаючись знайти доказ, щоб врятувати її від засудження за вбивство. Він міг би непоправно зіпсувати всю справу, якби був навіть натяк, що він захопився нею. Ізлі та Клуїс могли б вітати поглиблення його відносин з Джес, але тільки тому, що сподівалися, що вона розповість йому щось по секрету, що її викриває.

Це робило подвійно важливим те, що він не стане захоплюватись нею. Він не міг ризикувати, щоб бути скомпрометованим, яку б інформацію він дійсно не отримав, добру або погану.

* * *

Неминучі запитання посипались на Кайла в ту мить, коли він ввійшов в поліцейський відділок центра міста. І він мусив пояснювати, принаймні десять разів перед восьмою годиною, що упав на камінь, переслідуючи підозрюваного, котрий, як виявилось, не був підозрюваним, під час роботи по справі, яка насправді була не його.

До того ж, він ще отримав негайний виклик від Ізлі саме, коли почав висліджувати по гарячих слідах зниклу дівчинку-підлітка.

— Отже, як справи? — запитав лейтенант, підкреслено пильно дивлячись на зашиту рану на щоці Кайла. Він жував нову ручку цього ранку. На речі були тільки мінімальні сліди від зубів.

— Зовсім нічого. — Кайл розповів голі факти нещасливого спостереження.

— А що я тобі казав? — тріумфував Клуїс, стоячи у дверному отворі, й засовуючи обличчя у булку з джемом. — Але не зважай на це. Чи робиш які-небудь успіхи з тою кралечкою?

Кайл стиснув кулака, потім засунув руку в кишеню. Якщо він почує, що Джес назвуть "кралечкою" ще раз…

— Жодного. Вона точно не прихильна до мене.

Саме коли відверта брехня злетіла з його губ, Кайлу стало цікаво, чому він бреше. Це б ніяк не ушкодило його становищу, щоб розповісти їм, що Джес відверта, що він насправді цілував її. Ізлі міг би навіть дозволити другу ніч спостереження, якби думав, що задовольняється інша мета.

Клуїс хихикав.

— Так ось, чому це не дивує мене!

— Забирайся геть, Клуїсе, — сказав Ізлі, повторюючи думки Кайла. Відраза Кайла до детектива по вбивствам зростала в геометричній прогресії.

— У нас є інші подробиці для тебе, якщо тобі цікаво, — вів далі Ізлі.

Кайл знизав плечима.

— Звичайно. — Саме це й вивело Кайла з цього приміщення перш, ніж він когось прикрасив.

— У нас був хлопець, що спостерігає за Джес.

— Так, і вона виявила його, також. Вона згадала це вчора вночі.

— Сподіваюсь, що ти грав німого, — сказав Клуїс.

— Оскільки я нічого не знав про цей хвіст, що ще я міг робити?

— Так чи інакше, — сказав Ізлі, — нам потрібно, щоб той чоловік повернувся до іншої справи.

– І ти хочеш, щоб я стежив за Джес? — Кайл не був впевнений, що йому подобається ця ідея.

— Це — здебільшого спостереження, не стеження, — сказав Клуїс. — Вона нікуди не ходить, за винятком однієї поїздки в офіс свого адвоката. На її вулиці припарковано багато авто, отже не важко змішатись.

"Ха!" — Подумав Кайл. Він побився б об заклад, що допитлива пані Танґлемайєр виявила б незнайомий транспортний засіб за десять хвилин стоянки на її вулиці. Навряд чи, щоб це було б проблемою сьогодні. Йому пощастило дізнатися порядок денний Джес, і вона не планувала залишатися вдома. Він би стежив за нею по всьому місті.

— Гаразд, я це зроблю.

— З однією умовою, — сказав Ізлі. — Досить очевидно, що ти хочеш, щоб ця дівчина була невинною. Чи даси мені слово, що ти доповідатимеш мені про кожний окремий крок, що вона робить, навіть якщо то буде її викривати?

— Хай йому біс, лейтенанте, можливо я і наївний, але не безчесний.

— Гаразд, гаразд, — заспокоював Ізлі.

Але Кайл не закінчив.

— Я не думаю, що вона вбила свого хлопця, але якщо вона доводе, що я помилився, то я не буду втаювати інформацію. Вона не так сильно мені подобається. — Ще одна брехня.

Комір Кайла почав тиснути.

— Піди отримай авто, тоді. Ми пошлемо когось, щоб звільнити тебе для наступної зміни.

Кайл хутко зник перш, ніж Ізлі передумав. Сидячи в авто протягом шести або семи годин, спостерігаючи за Джес і не в змозі вступати з нею в контакт, невже це не було його забавною ідеєю? Але якби хтось збирався стежити за Джес Робінсон, то він би так само якнайшвидше став тим, щоб це виконувати.

— Мені дійсно шкода, що не можу допомогти тобі Джес. Я не бачив його більш ніж рік. — Дін Шейн, колишній приятель Тері по юридичному факультету, був у Джес третім за списком друзів та партнерів Тері, щоб їх перевіряти в той день. Першого не було вдома. Другий виїхав.

Вона пам’ятала, як зустрілась з Діном на вечірці пару років тому і як їй сподобався лисіючий худий чоловік. Він був здивований, щоб побачити її на своєму ґанку цим ранком — і хто міг докоряти йому? Було ніяково несподівано зустрітись віч-на-віч з підозрюваною у вбивстві. Але як тільки він здолав свій подив, то став душевним і дбайливим. Він запропонував каву Джес і тихе місце, щоб посидіти кілька хвилин.

— Якщо є щось, що я можу зробити, щоб допомогти… — сказав Дін.

— О, ти вже допоміг, — відповіла вона. Він назвав їй трохи своїх спільних з Тері знайомих, їхні адреси й телефонні номери. Більше людей, щоб відвідати. Вона б цим займалась днями.

— Якщо це означає що-небудь, то я не вірю всій тій нісенітниці, що надрукували в газеті, — сказав Дін. — Тері — людина, від якої можна очікувати що завгодно. Насправді, коли я вперше зустрів тобе, то, пам’ятаю, був здивований тим, що він причепився до когось такого гарного.

Джес дивилась вниз на носки своїх черевиків.

— Якщо Тері зник, то я набагато більше схильний гадати, що він зник навмисно, ніж хтось його вбив, особливо ти.

— Дякую, Дін. Це багато значить. — Вона випила свою чашку кави. — Я мушу йти. Ще багато відвідувань робити сьогодні. У тебе є мій номер, якщо почуєш щось, або щось прийде тобі на думку.

— Гаразд.

Джес попрямувала вниз по передніх сходах багатоквартирного будинку Діна. Холодний вітер забрався під її тісну спідницю в обтяжку, змушуючи шкодувати, що вона не одягла широкі штани. Коли вона дивилася в вікно цього ранку, яскраве сонце й синє небо навіяли їй помилкове почуття впевненості щодо температури.

Сидячи за кермом свого авто, вона викреслила ім’я Діна з списку, потім зітхнула, коли збагнула, хто був наступний кандидат. Браяна, з відбитками губ. Джес знайшла її адресу, недбало написану на зворотній стороні конверту. Ну, нема чого робити, окрім як перевірити її.

Браяна Трехорн жила у старому дерев’яному каркасному будинку біля університету. Судячи по трьом поштовим скринькам, вишикуваним в ряд біля вхідних дверей, будинок старосвітської дами був поділений на мебльовані кімнати, що підходили для студентського житла.

Джес подзвонила у дзвінок. Секундами пізніше вхідні двері на скрипучих навісах навстіж розчинились. Молода, дуже молода, білява жінка витріщилась на Джес з-за дротяної дверної сітки. Її посмішка застигла на обличчі.

— Ти.

— Даруйте?

— Подруга Тері. Боже, я ж йому казала, що він божевільний, що живе у тебе, і тепер ти довела, що я мала рацію. І в тебе ще вистачило нахабства, щоб прийти сюди. Що, ти приїхала сюди, щоб зловтішатися? Він загрожував кинути тебе, і ти його вбила? Якщо ти не змогла, щоб він був твій, то він не дістанеться нікому — так?

От ворожості молодички у Джес зовсім перехопило подих. Вона припускала, що повинна вже звикнути до цього. Але все ще її дивувало, коли хтось вибухав ненавистю до неї. Що вона хоч будь-коли вчинила, щоб надихнути ненависть?

— Даруйте, Ви Браянa… — почала вона, але інша жінка перебила її.

— Ти до біса добре знаєш, хто я. — Сльози виповнили її великі блакитні очі. — Тепер забирайся геть. Геть від мого ґанку, або я викличу поліцію, ти… ти вбивця. Злочинниця, ти злочинниця!

— Але я тільки хочу запитати…

— Бруно! — Браяна заволала через плече. Джес почула шум, що походив на носорога, що кинувся бігти. Перш, ніж вона змогла зважити на те, що коїлось, Браяна відчинила дротяну дверну сітку й маса чорного волосся та м’язів, вирвалась назовні: суцільне рикання та ікла.

Джес закричала і опинилась балансуючою на рейках ґанку.

— Я уже піду, — викрикнула вона, відчуваючи подих ротвейлера на своїх ногах, коли він гарчав та клацав щелепами й не вистачало тільки якихось дюймів до контакту. — Забери його.

Браяна і не поворухнулася. Коли Джес змогла відірвати свій пильний погляд від того величезного чорного собаки, то побачила, як Браяна стояла позаду дротяної дверної сітки, виглядаючи ледь не веселою.

— Заберіть його!

Обидві жінки, і навіть собака, повернули голови до командного чоловічого голосу, що пролунав позаду Джес. О, Боже. Вона знала цей голос.

— Kайл!

— Поліція, — сказав Кайл. — Заберіть його, або я його застрелю. Я не жартую.

— Ні! — закричала Браяна. — Бруно, до мене! Бруно, сидіти!

Оскільки собака не виконала жодної з цих команд, Браяна була змушена вийти на ґанок та утягнути тварюку геть за нашийник.

Кайл сховав зброю в куртку, коли збирався по сходах на ґанок.

— Пані, якщо Ви збираєтесь володіти собакою, це значить, що Вам необхідно його краще натренувати. Він може когось вбити.

— Я знаю, — сказала Браяна з-за дротяної дверної сітки. — Чому Ви думаєте, що я його маю тренувати?

— Якщо він когось травмує, то Ви можете дістати великих неприємностей. — Не глянувши на Джес жодного разу, він простяг їй руку, щоб допомогти зійти з рейок ґанку. — Судові процеси, кримінальні звинувачення…

— Я захищала свій дім, — заперечила Браяна. — Від вбивці.

— О, так, вона виглядає насправді загрозливою, як на мене. Але я не бачу ніякої вогнепальної зброї або ножа. Вам було б дуже важко виправдовувати самозахист. Тільки розумний збагне з півслова.

Джес, повернувши собі голос, надумала запитати:

— Чи не занадто гостро ти реагуєш, Браяно? Ти не приховуєш щось в тому будинку, чи не так? Або когось?

Браяна виглядала просто збентеженою:

— Що?

Кайл похитав головою.

— Не зважайте. Джес, я думаю, що нашому прийому тут прийшов край. — Він взяв її по-власницькому за руку і повів вниз по сходах ґанку до її авто.

— Одна з друзів Тері? — запитав він, коли вони були поза межею чутності Браяни.

— Коханка, як на мене.

— Гмм. Майже підліток, зв’язок з якою карається законом.

— Вона жахливий параноїк. Вона б могла переховувати його.

— М-мм, сумніваюсь. Коли ти запропонувала так багато, її збентеження здалось досить справжнім.

Вона зупинилася біля свого авто.

— Я хочу знати напевно. Невже ти не можеш отримати ордер на обшук або ще щось?

Кайл похитав головою.

— Судді не надають ордерів на обшук, на підставі якоїсь примхи. Агов, ти, здається, змерзла. Я куплю тобі чашку кави.

Джес ледве не погодилась, коли зрозуміла, що поява Кайла була просто навряд чи випадкова.

— Ти стежив за мною.

— Ну, так.

— Ти — паршивий хвіст. Я помітила тебе майже негайно. — Вона пробігла очами по вулиці. — Ти був в тому сріблястому Понтіаці Гранд Ем.

— Це був я.

Вона навіть не змогла висловити свого обурення. Учора вночі він був на її боці — або в такий спосіб він прикидався. Вона тримала його за руку, поки йому накладали шви. Він цілував її. Тепер він повернувся, щоб поводитись як дурний поліцейський.

— Хтось повинен це робити, — сказав він. — Сьогодні настала моя черга.

— Ти намагаєшся спіймати мене на тому, як я чиню щось, що мене викриває!

— Я тільки врятував тебе від собаки, який їсть жінок. Невже це нічого не значить?

Джес зітхнула. Вона припустила, що за це слід подякувати йому. Ще тридцять секунд і вона, напевно б стала гігантською Мілкбоун* (Печиво для собак ). Але він шпигував за нею. Кінець кінцем, вона вибрала компроміс.

— Дякую за те, що рятуєш мене. Але я сама собі куплю каву. І ти можеш забути про спостереження сьогодні вночі. Я знаю, на чиєму ти боці, і я не можу не думати що, чим більше часу я проводжу з тобою, тим більший ризик.

Всілякі ризики.

— Навіть якщо ти невинна?

— Так. Я вже побачила, як легко можуть перекручуватись невинні слова й дії. Чим менше я завдаю вам хлопці роботи, тим краще. — З цими словами, вона сіла в своє авто і бряцнула дверима. Вона не хотіла дивитися на нього, на його обличчя, його очі, що благали її змінити своє рішення щодо нього. Вона хотіла вірити, що він був на її боці, але докази протилежного були гнітючими.

Тим паче для її Поліанівського* (Поліана — героїня однойменної повісті Е.Портер, непоправний оптиміст, що дивиться на світ крізь рожеві окуляри) ставлення до життя. Вона повинна була поводитися жорстко, практично й тверезомисляче. Як Марва. Навіть Лінн. Вона помчала геть без оглядки, але на відстані трьох кварталів змушена була під’їхати до тротуару, щоб витерти очі.

Як він пояснить це Клуїсу та Ізлі? Кайл питав себе, коли їхав за Джес, навіть не потурбувавшись тримати відстань між двома авто. Вона знала, що він їхав за нею.

Він розкрився, тому що Джес ледве не зжер собака? Як правдоподібно, це здається? Навряд чи він мав таку велику потребу розкриватися. Вона вже впізнала його авто, як таке, що переслідує її.

Отже, чому він завдавав собі клопоту продовжувати стежити за нею? Він припускав, що хотів захистити її. Бог тільки знає, скільки було інших "Браян", що чекають на те, щоб вилити свій гнів щодо зникнення Тері на першого ліпшого цапа відбувайла.

Наступного разу може бути гірше за собаку.

Проте, він зареєструвався в штабі по своєму стільниковому телефону, вітаючи себе з удачею, що Клуїс пішов обідати, і йому тільки б довелося мати справу з Ізлі.

— Ну ж бо, дій, — сказав Ізлі. — Якщо вона знає, що ти стежиш, то, певна річ, не буде робити нічого, щоб викрити себе. Ми дамо твоєму змінникові ганятися за нею наступної зміни. Можливо він впорається краще залишаючись непоміченим.

— Він мав би. — Кайл спробував не ображатися на глузування. Пробував і не зміг. Він добре впорався з роботою вистежуючи Джес. Вона була тільки занадто розумна, щоб не помітити, коли за нею стежили. Вона помітила вчорашнього хвоста, також. Проте, нема жодного сенсу, щоб йому пробувати захищатись. Єдиним чином він міг відновити свою репутацію в цієї справі, це було довести, що Джес невинна, а Тері живий.

Коли це трапиться, то він перетворить: "Я ж вам казав" у художню форму.

Сидячи в темряві в старій коричневій Тойоті Лінн, яку Тері найімовірніше не пізнав би, Джес продовжувала тренувати очі на пустельній автостоянці. Вона вже була тут дві години, і відкрила одну дуже істотну річ: спостереження були насправді нудні. Вона вже трохи передрімала, і це було все, що вона змогла зробити, щоб не дати вікам зімкнутися, коли спостерігала за телефон-автоматами, використовуючи дешевий бінокль, що запозичила у пані Танґлемайєр.

"Про те, як цікаве спостереження за вирощуванням кукурудзи." Вона не могла забути, як робила саме це, виростаючи на батьківській фермі в Канзасі. Вона вважала, що це значило, що вона добре підходить для такого виду роботи.

О першій годині ночі вона випила останню чашку кави й закуталася в ковдру, що взяла з собою. Погода не була такою холодною, як вчора вночі, але все ще досить неприємна.

До половини на другу вона міркувала, скільки часу могла б витримувати нудьгу. Тільки три авто проїхали мимо за минулі півгодини.

До сорок п’ятої хвилини на другу вона поклялась собі, якщо він не з’явиться до другої години, то поїде звідти.

О п’ятдесятій хвилині на другу якесь авто під’їхало до автостоянки, і Джес повністю забула про теплі пухнасті домашні пантофлі та електричні ковдри. Це авто було Файєрберд’80, з таким побитим корпусом і на ньому було так багато різних фарб різних кольорів, що його не можна було класифікувати. Побачивши одного разу це авто не можна було швидко забути, а вона його бачила раніше.

Це було авто Кевіна Ґілпатрика. Тремтячими руками вона взяла свій мобільний телефон й набрала 911. Вона вже вирішила те, що скаже, щоб змусити поліцію вислати поліцейського.

— Так, — сказала вона, коли відповів оператор, — Я б хотіла повідомити про спробу крадіжки зі зломом в торговельному центрі Kей-март* (Кей-март — мережа універмагів, які торгують товарами за зниженими цінами в США, Пуерто-Ріко, Віргінських островах, Гуамі, Австралії та Новій Зеландії) на бульварі Істерн-Сприньгз. Я бачу з вікна спальні хлопця на протилежному боці вулиці. Схоже, що він намагається зламати двері.

— Добре, пані, будь ласка, побудьте на зв’язку хвилинку!

Джес негайно поклала слухавку. Якщо вона не надасть ніякої іншої інформації, то вони будуть змушені послати кого-небудь, для розслідування.

Чоловік вийшов з авто й повільно пішов до телефонів. Через дешевий бінокль, Джес не змогла про нього багато дізнатися. Як підліток минулої ночі, цей чоловік був стрункий, у джинсах, курточці та кепці. Напевно, це міг би бути Тері. Або півмільйона інших хлопців.

Вона не могла це витримати. Вона повинна була дізнатися. Вона почала заводити двигун. Жодної реакції на її дії. Вона відкотилася від бордюру з вимкненими вогнями і обережно ввімкнула передачу Тойоти. На жаль двигун Тойоти був зовсім не тихим. Коли вона під’їхала ближче, її підозрюваний не зміг її не почути.

Несподівано він обернувся, і вона впізнала це обличчя.

Кевін.

Він упустив слухавку і кинувся до свого авто. Перш, ніж він зміг зробити хоч якихось заходів, рев двигуна іншого авто зупинив його на місці. До них мчав по автостоянці яскраво-червоний Мустанг.

Джес тиснула на газ, кидаючись на переріз переслідуючи авто Кевіна, щоб завадити його втечі. Мустанг напав з іншого напрямку, оточуючи Файєрберд. Кевін тільки і зміг що здатись.

Кайл вистрибнув з Мустанга, зброя витягнута.

— Поліція. Руки на авто. Джес, залишайся на місці, — додав він, коли вона відчинила двері.

Кевін, здавалось, знав порядок. Покірний, він поклав руки на дах Файєрберда і розсунув ноги. Кайл швидко обшукав його, потім заховав зброю під куртку.

— Добре, Ви можете обернутися, пане Ґілпатрик.

— Я нічого не зробив, чоловіче, — почав він, але Кайл змусив його замовкнути поглядом, що, напевно, зміг би заморозити розплавлену лаву.

— Просто вийшов на прогулянку о другій ночі?

Через те, що не було ніякої небезпеки, Джес вийшла з авто. Здивований Кевін витріщився на неї.

— Кому Ви дзвонили? — Кайл спробував запитати ще раз.

— Не Ваша справа.

— Кевін, Кевін, Кевін. Записи телефонної компанії перевірять номер, що Ви набирали. Сестра Джес буде свідчити щодо того, що Ви сказали. Чи Ви знаєте яке покарання за надокучливе переслідування?

Обличчя Кевіна зморщилось.

— Я був тільки… — Він заридав. — Я тільки хотів, щоб вона розповіла, куди поділа тіло, оскільки він може мати пристойні похорони.

Кайл оглянувся на Джес.

— Ти хочеш заявити на нього, так?

— Так. Ні, постривай. — Вона підійшла до Кевіна, і наблизилась так, поки майже не ткнулась носом йому в підборіддя. — Я не буду заявляти, якщо ти повністю зізнаєшся, Кевін.

— Повністю зізнатися в чому? — запитав він зухвало.

— Де ти переховуєш Тері?

— Цим я і цікавлюсь.

— Послухай, — сказала Джес, — цей розіграш тривав досить довго. За це не варто бути заарештованим. Я знаю, що ти переховуєш його. І коли ми знайдемо його, то твоя дупа буде також в зашморгу. Змова. Шахрайство. Брехня поліції.

На мить пильний погляд Кевіна схибив. У ту частку секунди, Джес дізналася поза будь-яким сумнівом, що мала рацію.

Потім його обличчя зробилося твердим.

— Ти називаєш вбивство розіграшем? — Він плюнув у Джес, і вона відскочила саме вчасно, щоб уникнути бути вціленою.

Кайл схопив за руку Кевіна.

— Добре, досить, Ґілпатрику. Ще одна така дурня і я тебе заарештую, чи хоче того Джес, чи ні. — Він звернувся, до Джес. — Ну, що?

Вона замислилась на мить.

— Відпусти його, якщо він той, що вирішив тягатися з Тері. Знаєш, Кевіне, якщо ти сподіваєшся на прихильність від нього за допомогу одержати реванш наді мною, то будеш розчарований. Він ніколи не буде твоїм кращим другом. Він буде використовувати тебе так, як він чинить з кожним.

Знову вона побачила найкрихітний проблиск вагання в очах Кевіна перш, ніж той відвів погляд від неї.

"Ти мій," — думала вона самовдоволено. Рано або пізно Кевін зрозуміє, що вона мала рацію, і він здасть Тері. Звичайно, це не допомагало їй зараз.

— Джес, — сказав Кайл, — будь ласка убери своє авто так, щоб пан Ґілпатрик міг звідси уїхати.

Вона була більш ніж щаслива. Тепер, коли підйом збудження розсіювався, вона почувалася як вичавлений лимон. Усе, що вона хотіла, це дістатися дому та піти спати.

— Ставай прямо там, з іншого боку мого авто, — сказав Кайл тоном, що не виносив жодного заперечення. — Я ще з тобою не закінчив.

Глава 8

Джес дивилась на те, як з пронизливим вереском гуми по тротуару зникали вдалечині вогні задніх фар Кевіна Ґілпатрика. Прокляття. Щось було не так. Вона знала голос Кевіна, чула його в численних випадках по телефону, коли він телефонував Тері. Він не був тим, хто зробив ті перші два дзвінки блазня.

То був голос Тері, що вона тоді почула. Чи була ця сутичка з Кевіном, ретельно організована, щоб прискорити її загибель? Щоб виснажити її, надати їй надію і потім звести все нанівець?

Перериваючи її думки, Кайл сів без запрошення на місце пасажира в Тойоті. Він домінував в малюсінькому інтер’єрі авто. Джес почувалась, начебто могла майже зомліти від його просто однієї присутності, його тепла, навіть духу збудження та гніву, що виходив з його шкіри.

І, вона зовсім не помилялася, він був сердитий.

— Дякую за турботу про це для мене, — промурмотіла вона. — Де ти ховався з авто? Я жодного разу тебе не побачила, а я придивлялась навкруги досить ретельно.

— Не переймайся мною. Що ти думала, коли так робила саме зараз? Скільки разів я повинен нагадувати тобі, що ми маємо справу тут з небезпечними людьми?

— Мені було потрібно побачити, хто це був, — сказала Джес закриваючись складеними на грудях руками. Вони не захищали ані від холоду, ані від пронизливого пильного погляду Кайла. — Я знала, що авто було Кевіна. Я думала напевно, що за кермом був Тері. Я мусила дізнатись, навіть якби це означало сполохати його перш, ніж хтось інший його побачить. Я мусила дізнатись, чи був він живий.

— У тебе є ще сумніви? — Гнів Кайла зріс до іншого рівня. Чи могла вона докоряти йому? Він поставив себе під удар заради неї на підставі тієї її версії про Теріне підставляння її у вбивстві.

Вона довго не відповідала на його запитання. Нарешті, голосом, що ледве лунав, вона сказала:

– Іноді. Коли я лежу в ліжку пізно вночі, то хвилююсь, що помиляюсь. Я знаю, що це був Терін голос, що я чула по телефону. Але потім я починаю думати про ту кров. Поліція сказала, що одного разу було її багато в мийці, у пральній машині. Звідки вона з’явилась?

— Це те, що ми всі хотіли б знати. Запитання на шістдесят чотири тисячі доларів* (Дуже важке, каверзне питання).

Щось в інтонації голосу Кайла неприємно вразило її. За минулі кілька днів вона була зловмисно допитана, надокучливо переслідувана, зганьблена в газеті та зазнала нападу від собаки. Слабка надія, за котру вона чіплялась, що піймає Тері, коли той дзвонив, була зведена нанівець.

І тепер Кайл, хто очевидно постійно вагався між її захисником та обвинувачем, знову сумнівався в ній.

З неї було досить. Вона страшенно хотіла просто наказати йому вийти з її авто. Але вона зовсім не могла змусити себе вчинити так. Протистояння таким, як Кайл, вимагало більшої твердості, ніж вона могла набратися в той час.

— Я хочу зараз їхати додому, — сказала вона замість цього голосом, насиченим невиплаканими сльозами. Вона зневажала в собі слабкість, що змушувала її плакати, коли гнівалась.

— Що? Я навіть не отримаю слова подяки за те, що врятував твоє…

— Ні. Я не запрошувала тебе на цю прогулянку.

— Ти, напевно могла б бути травмована, — сказав він зі спокійною компетенцією.

— Я вже травмована. Мої друзі покинули мене, мій бізнес фактично мертвий, мій рахунок у банку порожній, кров’яний тиск мого батька вище даху від хвилювання за мене. Відверто, від цього не було б гірше. Фізична рана була б… кроком уперед, я вважаю. — Вона більше не могла стримуватися. Сльози полились з її очей і ридання вирвалися з горла.

— Ай, Джес, не треба. — Якось йому вдалося притягти її до себе в незручних межах авто. Вона не пручалася. Вона не мала сили ані бажання. Безглуздо, що їй слід було приймати заспокоєння від тієї людини, що змусила її спочатку плакати, але це здавалося легше за боротьбу з ним.

— Я хвилювався за тебе, — сказав він тихим, заспокійливим голосом. — Ось чому я приїхав сьогодні вночі. Не тому, що я міг би шпигувати за тобою або мучити тебе. Я не хотів гніватись.

Він гладив її волосся й змахував сльози з її щоки нескінченно лагідним великим пальцем.

— Невже ти не довіряєш мені? Я на твоєму боці.

— Ти — поліцейський. Ти на їх боці, — сказала вона, саме коли її рука повзла вгору, щоб зачепитеся за лацкан його шкіряної куртки. Вона також чіплялась за слабку надію, що помилялась щодо нього.

— Я не думаю, що ти вбила Тері Родіна, — сказав він спокійно. — Це ставить мене ближче до твого табору, ніж до Клуїсова.

Вона відчула, що вагається. О, Боже, вона хотіла вірити йому. Вона нагадала собі, що Кайл Брансон швидко мислив й приємно розмовляв, і він мав занадто більшу переконливу владу над її уразливою думкою. Як оком змигнути він міг цілком підкорити її собі.

Вона ретельно продумала своє наступне запитання.

— Якщо ти віриш, що я невинна, то чому натякнув саме зараз, що я брешу про кров у мийці?

— Я не натякав ні на що. — Він продовжував погладжувати її у спосіб, яким міг би пробувати заспокоювати примхливу кішку. — Ти неправильно витлумачуєш мене, люба. Я просто зневірений у запаморочливих доказах, з якими ми маємо справу. Хтось щось приховує. Це не те ж саме, що обвинувачення тебе у брехні.

Дивно, вона дійсно розслабилася. Вона повинна була змусити себе не бути занадто самовдоволеною.

— А що щодо того, коли ти стежив за мною?

— У мене є робота, щоб виконувати. Лейтенант Ізлі гадає, що ти винна. Саме зараз, він — мій начальник. Я виконую те, що він наказує мені робити. Сьогодні він наказав мені стежити за тобою. Я гадав, що тобі було б краще поїхати зі мною у тебе на хвості, ніж з кимсь ще.

— Отже ти повністю альтруїстичний у всьому цьому? — Вона спробувала ввести підозру й скептицизм у свій голос, але замість цього запитання пролунало, здалося, обнадійливо.

Він зітхнув:

— Мій головний пріоритет розкрити злочин. Як не дивно, але я вірю, що коли знайду істину, що Тері все ще живий, або викрию його вбивцю, то це виправдає тебе. Якщо це робить мене альтруїстичним, чудово. Я не якась співчуваюча сторона, що сприймає тебе як благодійну нагоду, якщо це те, що ти думаєш.

Він, певна річ, знав, як сказати всі правильні слова.

Раптом їй стало до болі відомо про незлічені фізичні відчуття, викликані її близькістю до нього — відчуття його гладкої бавовняної сорочки на своїй щоці, запах шкіри й слабкого лосьйону після гоління, звук биття його серця, дивно прискорений.

І його руки, пальці однієї погладжували її спину, іншої ретельно прочісували її волосся. Потребуючи ще ближчого контакту, вона простягла вгору свою ліву руку, щоб доторкнутися до його обличчя. Воно було теплим та шорстким від зростання бороди за цілий день. Вона доторкнулась до його зашитої рани одним легким, як пір’їнка, торканням пальця.

Він обгорнув її маленьку руку своєю і відтягнув від обличчя.

— Люба, саме зараз я збентежений і стомлений, стікаю кофеїном та адреналіном. Я відчайдушно пробую боротися з сильним фізичним тяжінням до тебе, і ти зовсім не допомагаєш. Я не такий міцний.

Атмосфера в автомобілі різко змінилася. Повітря наелектризувалось, поколюючи шкіру Джес від усвідомлення цього. Биття її серця подвоїлось в темпі, і в роті пересохло.

Вона знала те, що слід було казати, що слід було відчувати. Їй слід було відсунутися, звільнитися перш, ніж ситуація насправді вийде з-під контролю. Їй слід було ввічливо подякувати йому за те, що він піклується про неї, потім попросити, щоб він вийшов з її авто, таким чином вона змогла б повернутися додому.

Вона не зробила цього. Справа була в тому, що її тіло жадало простої втіхи від доторкання — Кайлового доторкання. Його руки вже заплутались в її волоссі. Вона могла так легко уявити собі те, що ті руки будуть відчувати пестячи її груди або погладжуючи голе тіло. Вона відчувала його готовність, і тонка нитка контролю загрожувала різко обірватись. Все, що вимагалось від неї, повернути своє обличчя до його…

Але це було б божевіллям. Якби стало відомо, що вона захопилась поліцейським, що розслідує її справу, то у бюро окружного прокурора був би польовий день. Отже, коли вона відчула спонукання зробити той наступний крок, то замість цього уявила собі несхвальний гнівний погляд Марви.

— Думаю, що було б найкраще, якби ми попрощались. — Вона намагалась тримати свій голос звичайним, начебто можливість статевих зносин її не дуже стосувалась. Але голос тремтів, що її дратувало. Принаймні вона припинила плакати.

— Джес. Ти не боїшся мене, чи не так?

— Невже мені не слід? Ти щойно визнав, що близько до втрати контролю. — Вона була б божевільна не боятись його. Він був настільки страшенно міцний, і в цей час вона відчула себе слабкою. Вона дуже не хотіла бути під владою своїх жахів та гормонів. Але її свобода волі, її інтелектуальні здібності ухвалення рішень, здавалося, вжили тривалу прогулянку до іншої планети. Деякі чоловіки, як Кайл, просто перетворювали її на кашу.

— Я можу жадати тебе, але я ніколи не штовхав себе на жінку, що мене не хотіла.

Чи слід було її заспокоювати? Частина її шкодувала, що це рішення не могло ухвалюватись без її згоди.

— Незалежно від того, хто жадає кого, було б божевільним для нас піддатися похоті, — сказала вона розсудливо, хоча відчувала себе як завгодно, тільки не розсудливою саме зараз. — А що, якщо довідається преса? Окружний прокурор?

— Якщо б ми були досить дурні спати разом, то ми обидва заслужили б неприємних наслідків. Я б не зайшов так далеко. Я знаю краще.

— О. — Їй слід було б переповнитись полегшенням. Вона не змогла.

— А як ти? Як далеко ти бажала б зайти? — Легкий відтінок веселощів в його голосі так чи інакше зламав напруженість.

— Я не наважуюсь відповісти на це запитання. — Вона ледь не засміялась, але не змогла, тоді, коли сміх міг би так легко перетворитись на істерію.

— А як щодо того, коли обвинувачення будуть відкинуті? — Він недбало кинув запитання. Воно зависло в повітрі між ними, привабливе, звабне.

Вона вхопилась за першу легку відповідь, що спала на думку:

— Я не можу думати так далеко наперед. — Потім вона змусила себе відсунутись від нього. Її сльози висохли. Вона більше не мала потребу в його заспокоєнні.

— Я сприйму це як можливе. — Він звільнив її неохоче, здалося. Він дотягся рукою до ручки дверей, потім зупинився. — Ти впевнена, що все гаразд? Не занадто тремтиш, щоб їхати додому?

— Так, мені добре. — ("Будь-ласка," — думала вона, — "не залишай мене саму.") Здивована грішною думкою, вона вчепилась в кермо, щоб завадити своїм рукам дотягнутися до нього. Вона з’їхала з глузду, божевільна, схиблена, щоб жадати чоловіка, якому не довіряла повністю. Чоловік, котрий, якщо б накинувся на неї, то міг би послати її до в’язниці кількома добре підготованими словами.

Вона доводила, ще раз, що мала жахливе судження, коли стосувалося чоловіків.

Хоча вона думала, що повинна б вже стати несприйнятливою до несподіванок, коли він нахилився, щоб поцілувати її в щоку, то підскочила. Це не походило на ту, іншу ніч, коли він просто ледве доторкнувся її губ своїми. Цього разу вона повернула голову, і він цілком оволодів її губами. Він не пробував утримувати її. Насправді, він навіть не доторкався до неї руками, даючи їй всі можливості відступити.

Вона не відступила. Вона нахилилася в поцілунку, розтуливши свої губи назустріч його, зустрічаючи його язик своїм.

Він різко поцілував.

— Дещо, щоб про це подумати пізніше, — сказав він зі злою посмішкою. Він пішов, і двері авто бряцнули за ним, перш, ніж вона змогла сформулювати слушну відповідь.

Кайл думав про той поцілунок протягом усієї їзди додому. І навіть при тому, що він відчайдушно хотів спати, уявні образи привітних губ Джес заважали йому заснути навіть пізніше.

Що він думав? Він був більш чи менш впевнений, що ніхто їх не бачив. Але що, якщо він помилявся? Вона мала рацію, що бюро окружного прокурора збожеволіє, якщо спіймають її, що спить з поліцейським. Якби її побачили навіть як вона цілується з поліцейським, то припустили б решту.

Вона опинилася б у в’язниці. І Ізлі напевно висловив би йому своє схвалення за організацію всього цього — після того, як він зазнає дисциплінарних покарань.

Він повинен був передбачити цей ланцюг подій за будь-яку ціну. І це означало ніяких поцілунків — ніяких доторкань, і крапка, і байдуже, як погано йому було це для неї. Байдуже, якою б вона не виявлялася сприйнятливою. Дозволяти цьому тривати далі, може серйозно пошкодити становищу Джес.

Знову після тільки кількох годин сну, він пошкутильгав на роботу, почуваючись наче зомбі. Перше, що він повинен був зробити, була доповідь результатів свого неофіційного спостереження. Хоча Джес не спіймала Тері на гарячому, факт того, що дійсно був блазень, що їй телефонував, і що він був тим, хто пов’язаний зі справою, було інформацією, яка інтригує.

Навряд чи Клуїс, неандерталець, зробить що-небудь з нею.

Клуїс, сидячи за своїм столом, всю увагу зосередив на сніданку з Севен-Ілевен* (Крамниця на автозаправці): бутерброді шинки з сиром, і, здавалось, ледве звертав увагу на доповідь Кайла. Зрештою, проте, він все ж таки підняв очі.

— Отже, кралечка не заявила на нього?

— Навіщо? Навіть якби його і визнали винним, то Ґілпатрик отримав би, якнайбільше, маленького штрафу з попередженням. Вона не хотіла цим бруднитися.

— Або, — сказав Клуїс замислено, — вона та Ґілпатрик у змові якимсь чином. Я не подумав про це. Ти знаєш, можливо між ними було щось на стороні, а Родін став на заваді?

Це був найбільш ідіотський висновок, який хтось робив, і про що Кайл будь-коли чув, але він не піддався спокусі це сказати.

— Заява Ґілпатрика занадто дискредитує Джес у справі. Якби він був у змові з нею, то б намагався відвернути від неї підозру.

Клуїс поміркував хвилинку:

— Так, я дуже не хочу це казати, але гадаю, що ти маєш рацію.

— З іншого боку, — сказав Кайл, використовуючи у своїх інтересах цю рідку неупередженість з боку Клуїса, — А що, якщо сказати, що Ґілпатрик сам власно не вбивав Родіна і намагається підставити Джес? Ми коли-небудь вважали його за справжнього підозрюваного? Він той, хто перший повідомив про зникнення свого друга, і ти знаєш статистику так само, як і я.

Клуїс жбурнув свого бутерброда.

— О, заради Бога, Брансоне, будь-ласка, припини думати своїми статевими органами! Джес Робінсон винна. Скільки ще доказів тобі потрібно?

— Тіло й знаряддя вбивства, для початку. — Кайл з усієї сили старався стриматись і йому це вдалося. — Я хочу ще перевірити Ґілпатрика.

— Вже перевірили. Він чистий, — сказав Клуїс, виявляючи відновлений інтерес до свого бутерброду. Він від нього відкусив ще і запив кавою. — Хіба, що ти не хочеш перелічити штрафи за порушення правил стоянки.

— Я хочу обстежити його будинок.

— В жодному разі. Йди під три чорти зі своїми спостереженнями.

— Я думаю, що він міг би там переховувати Тері Родіна.

У відповідь Клуїс тільки підкотив очі.

— Чорт забирай, Клуїсе, чи ти щось робиш по цій справі?

— Окружний прокурор поки що задоволений тим, що я передав. Її можуть судити і без тіла, ти знаєш. Це і зробив.

— Хіба ти пробував знайти тіло?

— Швидше за все, вона кинула його в контейнер для сміття, і воно вже на сміттєвому звалищі. Марно шукати тіло в тім безладі. Або вона викинула його в річку, і воно вже за сотні миль вниз за течією. Тіло не знайдуть, — сказав Клуїс з дратівливою самовпевненістю.

— Чи ти хоч раз телефонував, щоб з’ясувати, чи знайшли тіло? — запитав Кайл, міркуючи, як би він вів це розслідування, якби воно було його.

— Тіла весь час знаходять в річці, — сказав Клуїс нудно.

— Отже, можливо одно з них наш хлопець.

Клуїс обдарив злою усмішкою.

— Тоді, чому ти не зателефонуєш?

— Я думав, що сьогодні повинен був стежити за Джес.

— Я скасовую спостереження, — категорично оголосив Клуїс. — Вона знає, що ми там є, і не збирається робити жодної речі, що її викриває. Після кількох днів, коли вона буде переконана, що ми здалися, ми спробуємо ще раз. Тим часом, ти повертаєшся до справ людей, що зникли безвісти.

"Де твоє місце," — здавалося, додавав його ворожий пильний погляд.

— Чудово. — Кайл повернувся кругом на носках своїх черевиків, маючи намір піти якнайдалі від Клуїса, перш, ніж вдасться до насильства. Звук дзвінка телефону іншого детектива зупинив його на місці.

— Клуїс тут… так? Хто Ви? Послухайте, приятелю, я не приймаю жодної заяви без прізвища… так, ніякого обману? Вона тільки здається доброю?

При цьому, Кайл підійшов ближче, явно підслуховуючи. Клуїс повернувся на своєму стільці так, що його спина була обернена до Кайла, але він, очевидно, не умів розмовляти з підтекстом, тому що одностороння розмова тривала цілком ясно.

— Угу. Під сходинками ґанку. Так, ми перевіримо це, добре. Хоча, Ви знаєте, досить важко отримати ордер на обшук на підставі якоїсь анонімної інформації… — Клуїс вилаявся й кинув слухавку. — Покидьок.

Потім він позбувся свого миттєвого гніву, повернувся на своєму стільці знову, до Кайла обличчям і посміхнувся тою жахливою, злою усмішкою, що змусила Кайла відчути мурашки на шкірі.

— Ти хотів знаряддя вбивства? — сказав він Кайлу. — Ну, я думаю, що ми незабаром його отримаємо. Це, був чоловік, що стверджував, що був, о, як мені сказати це делікатно? В інтимних стосунках з Джес Робінсон. Вона розповіла йому, де сховала того клятого закривавленого ножа.

Якусь мить Кайл був приголомшений. Джес була нещодавно в інтимних стосунках з іншим чоловіком? Вона довірилась йому, поділилась своїми таємницями…

Потім розум взяв гору.

— Анонімна інформація, Клуїсе? І ти цьому віриш?

— Не повністю, але це варто перевірити. Мені, мабуть, навіть не потрібен ордер, якщо термін старого ще не сплив. Ти пам’ятаєш, в який день він був виданий?

В п’ятий.

— Не свіжий. Невже ти не гадаєш, що це, мабуть, надто зручно?

— Я вважатиму, що зручно, якщо це надасть мені знаряддя вбивства.

— Але під сходинками ґанку? По-перше, чому там? Це надто нерозумно, і ми обидва знаємо, що вона не така. По-друге, наші хлопці з обшуку оглядали зовнішню сторону будинку з мікроскопом. Вони б не пропустили ножа під сходинками перед вхідними дверима.

— Хлопці з обшуку пропускають все. Як знати. — Він зняв слухавку і почав готуватися до обшуку, перевіряючи, щоб все було чинним.

Кайл пішов. Він повернувся до своєї власної роботи по пошуку зниклих людей і набрав номер Джес.

Він поклав слухавку перш, ніж їх з’єднали. Заради Бога, він не міг попереджати Джес про обшук, що наближався. Він не міг дати її час, щоб забрати або позбутися доказу перш, ніж група обшуку дістанеться туди.

Навряд чи він вірив, хоч на одну хвилину, що вона знала про якийсь ніж під сходинками її ґанку. Але що, якщо доказ було заплановано? Якщо б він сказав їй, де шукати, вона могла б витягнути його, сховати, з чистого жаху. Якби хтось побачив, що вона це робила, то це було б більшим доказом проти неї.

І якби відділ довідався, що він їй телефонував (не важка справа, за допомогою того визначника вхідних дзвінків, котрий він установив на її телефоні), то він би потрапив під службове розслідування міністерства внутрішніх справ і незабаром його б зняли з роботи.

Отже, він не міг їй телефонувати. Але він неодмінно міг би там бути, коли прибуде група обшуку. Він побачить тих хлопців, упевниться, що обшук проводився належним чином й що нічого не було "виявлене", чого раніше там не було.

У двері наполегливо дзвонили. Джес не в найкращому стані від сумбурного списку, що тримала, була впевнена, що то ще один репортер. Вона різко відчинила двері.

— Що ви, люди, хочете від мене?

— Поліція, пані, — сказав парубок з кам’яним виразом на обличчі, що стояв на її ґанку. На ньому була знайома тепер чорно-біла куртка техніка групи обшуку. — У нас є ордер на обшук зовнішніх земельних ділянок вашого будинку на предмет доказів, пов’язаних зі зникненням…

— Так, я уже знаю порядок. Ви вже перекопали все моє подвір’я. Що б ще вам було потрібно? — Потім вона помітила ломи. Ще один чоловік та жінка несли ломи та молотки. За ними стояв детектив Клуїс з майже нудотною самовдоволеною робленою усмішкою. За ними стояла преса — дві міні камери та фотограф з "Стар". І за ними… Кайл. Його пильний погляд не міг відірватися від неї, і його темні очі майже просили пробачення.

— Сходинки ґанку, пані, — сказав головний поліцейський.

Вона хотіла забігти всередину й грюкнути дверима перед допитливими осудливими поглядами і яскравими вогнями. Але вона з Марвою домовилися, що не буде уникати преси, начебто вона була винна. Все що вона змогла придумати, щоб зробити, було знизування плечима.

— Робіть те, що повинні, — сказала вона.

— Пані Робінсон, скажіть нам, будь-ласка…

— Даруйте, — перебила вона, вичавлюючи з себе посмішку, — Вам, хлопці, вже відомо, що я не можу робити заяви пресі.

Вона знизала плечима знову:

— Розпорядження адвоката. — Її пильний погляд полинув на Кайла.

Він відвів погляд.

"Чи це була справа його рук?" — Їй було це цікаво. — "Чому він був тут, якщо він насправді не був видним членом слідчої групи?"

Техніки з групи обшуку вже очистили сходинки, і камери знайшли новий фокус своєї уваги на цьому питанні. Вона міркувала над тим, чи слід їй йти в дім, чи стояти тут і дивитись.

Вона буде дивитись, вирішила Джес: страшенно цікаво дізнатись, чому вони раптом націлились на її ґанок. Це не було доброю ознакою.

Вона побачила рух позаду людей в уніформі, що не підпускали особливо цікавих. Це був Кайл. Він просувався, і показував свій значок. Люди в синій уніформі розступилися, щоб пропустити його. Обережно обминаючи діяльність на її сходинках, він перескочив на ґанок.

Вона не зовсім знала, як його вітати.

— Я хотів попередити тебе про це, — сказав він, стоячи спиною до камер. — Але зробивши так, серйозно б порушив службову етику.

— Якого дідька вони… — вона почала відповідати, але він змусив її замовкнути ледь примітним жестом руки.

— Будь обережна що ти кажеш. Працюють камери. Можна переглянути стрічки і прочитати по губах.

Вона раптом відчула параною.

— Добре, — пробурмотіла вона. — Чому вони це роблять?

— Анонімна інформація. — Тріск розколеної деревини припинив його речення. — Чоловік сказав, що був в інтимних стосунках з тобою. Ти зізналась йому і розповіла, де сховала ножа. Мені не слід навіть казати тобі це.

У Джес все всередині захолонуло. Вона подивилась Кайлу в очі, побачила сумнів, написаний там і стало навіть ще холодніше. Він насправді думав, що це може бути правдою.

— У тебе є коханець? — запитав він, майже зухвало, викликаючи її відповісти "так".

Якби вона не піклувалась про засудження за вбивство, то, напевно, і відповіла б "так" тільки щоб подражнити його. Але тут не йшлося про інтелектуальні ігри, нагадала вона собі. З її боку. Вона мусила бути бездоганно чесною… щодо цього, у всякому разі.

— Жодного коханця, — сказала вона, пильно дивлячись собі на носки. — Я не припускаю, що цей дзвінок по телефону було записано.

Вона б побилась об заклад на свої штанці, що то був сам Тері.

— Ні.

— Він грає круто. Цікаво, коли він збирається зупинитись — коли я буду на шляху до електричного стільця? — Вона повернула голову в бік, так, щоб камери не змогли піймати її слова. — Кайл, ти не сприймаєш це серйозно, чи не так? Анонімну інформацію. Зручно розраховану, щоб нагнітати ситуацію, коли розслідування уповільнюється?

— Я думаю, що це — окозамилювання, — сказав Кайл. — Я також думаю, що Клуїс привів у готовність пресу, так щоб міг заноситися, коли буде знайдено знаряддя вбивства.

— Вони не знайдуть нічого, — сказала Джес рішуче. — Він буде схожий на дурня.

— Зваж на це, Джес. Зробив би Тері цей жест, не готуючись до нього?

Джес відчула нудоту. Звичайно. Тері уже підкинув туди того ножа. І коли техніки групи обшуку його не помітили, то Тері був змушений привернути на це їхню увагу.

— Схоже, що ми щось знайшли, — сказала жінка-технік. В юрбі настала тиша. Камери дзижчали й клацали. Репортери всіма засобами домагалися вигідного положення. Пінцетом вона вилучила ножа. Великого кухонного ножа, його лезо було іржаве або брудне або і те, і інше.

Джеснегайно його впізнала, навіть на відстані. Він належав до того набору ножів, що поліція, конфіскувала раніше. Це був її ніж, напевно укритий відбитками її пальців.

— Йди в дім — негайно! — просичав Кайл.

Це було само те, що вона хотіла зробити. Але її ноги не слухались. Все закружляло. Загальне зітхання пролунало над глядачами, коли вона почала падати долу. Кайл зловив її перш, ніж вона упала на землю.

"Який безцінний матеріал ця фігура вищого пілотажу зробить для вечірніх новин," — вона думала смутно. — "Марва розлютиться!"

Її остання думка була, перш ніж все почорніло: "Як гарно відчувати руки Кайла навколо себе."

Глава 9

Вона отямилася простягнута на дивані в своєму двоповерховому будинку, щоб побачити Кайла, що відмочував її обличчя мокрим рушником.

— Ось і все, — сказав він ласкавим голосом, коли вона розплющила очі. — З тобою все гаразд?

— Як сказати. — Вона відкашлялась, так щоб не походити на хворого горобця. — Де всі інші?

— Зупинились, наразі. Клуїс там посміхається до камер. Але він незабаром прийде за тобою.

— Я розраховую на це. Прокляття, не можу повірити, що знепритомніла. Зі мною ніколи цього не траплялось раніше. — Ну, можливо один раз, після того, як вона вдарила ножем Філа Каттроуна. Вона отямилась, щоб побачити, що лежала чомусь поруч з його бездіяльним тілом, вся в його крові. Вона здригнулась при цьому спогаді.

— Якщо тобі не до опитування, то я можу викликати фельдшерів, — сказав Кайл, весь сповнений співчуття, коли лагідно прибирав її волосся з вологого чола. — Ніч у лікарні відтягне тобі якийсь час.

— Я не маю потребу в часі, — сказала вона з обуренням, намагаючись підвестися. Але слабкість змусила її опуститися знову. — Запитання не мають тривати довго. Я нічого не знаю.

— Так, ну, Клуїсу знадобиться пару годин, щоб переконатись, що не може з тебе вивудити жодної відповіді. Ти вже знаєш, як це відбувається.

Вона нещасно кивнула головою.

— Мені слід звернутися до Марви. Вона здійме галас.

— Само це не твоя справа.

— Правда, я нічого не можу вдіяти щодо підкинутого доказу. Але мені слід принаймні залишатися в будинку, подалі від камер.

— Можливо так. Можливо й ні. Кажуть краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І вираз шоку на твоєму обличчі, коли витягли того ножа з-під твоїх сходів, був настільки щирим, що вони відчули оргазм.

— Ну, якщо ти так кажеш.

— Кожна камера там це відзняла. Ти могла б скористатися цим на суді.

— Будь ласка, давай не будемо розмовляти про суди. Звичайно, Тері не наражатиме мене на це.

— Хто б тебе не підставляв, мабуть не зупиниться ні перед чим. — Він зробив паузу, щоб до неї дійшов зміст того, що сказав. — Я запрошу Марву до тебе.

– Її номер поруч з телефоном на кухні.

У той час, як Кайл телефонував, Джес намагалась зібратися. Боже, це було божевіллям. Вона повинна була покласти цьому край. Вона повинна була знайти Тері. Коли вона лежала там на кушетці з запамороченням, з нудотою, то обмірковувала план.

Вона не могла розповісти нікому про це, навіть Лінн. Ні Марві. Особливо не Кайлу, що спробував би зупинити її. І якщо він не зможе, то піде за нею і, можливо, закінчить у неприємностях сам. Він може втратити роботу, якщо його затримали б за злам і проникнення до чужого житла.

Детектив Клуїс з’явився за кілька хвилин. Він постукав у двері. І коли Кайл його впустив, він зайшов з поважним виглядом і зневажливо витріщився на Джес, яка все ще лежала на спині на кушетці. Він ледве не верещав з радощів.

– Її адвокат вже їде, — сказав Кайл.

Клуїс підкотив очі і миттєво спантеличився.

— Я почекаю.

Жінка, технік з групи обшуку, яка зайшла слідком за Клуїсом усередину, сіла обережно на край стільця і виглядала знервованою. Вона тримала паперовий мішок.

Джес знала що було в тому мішку. Вони збиралися змусити її подивитись на це. Начебто їй було потрібно це бачити.

Марва з’явилася в рекордний час. Її перука збилась трохи набік, як і була помада на губах. Але, незважаючи на все, її присутність була домінуючою. Навіть Клуїс сів трохи рівніше, коли вона велично ввійшла в кімнату, і Джес була ще раз задоволена сестриним вибором адвоката.

— Ви зможете це витримати, люба? — вона запитала Джес в першу чергу. — Звичайно, якщо Ви не…

— Ні. Я хочу покласти цьому край.

— Тоді добре. — Вона перетягла стілець з їдальні й сіла на нього як королева, що вступила на престол. Вона кивнула Клуїсу. — Продовжуйте.

Звідти все пішло, як і очікувалось. Клуїс запитав Джес, що вона знає про той ніж. Вона відповіла, що знає не більше за будь-кого іншого. Так, вона визнала ножа за свій. Вона не знала, як він потрапив під ґанок. Щоразу, коли вона згадувала про можливість, що хтось її підставив, Клуїс не зважав на неї.

Вони почали розмовляти не по суті. Нудота працювала на користь Джес. Її шлунок болів так сильно, що у неї не вистачило ніякої енергії на емоції. Її відповіді на запитання Клуїса були врівноваженими, спокійними, сухими.

Він здався набагато швидше, ніж вона уявляла б за можливе.

Як тільки пішов Клуїс, Марва упереджено звернулась до Кайла:

— Знаєте, Ви можете також піти.

Джес прагнула захистити Кайла. Він був добрий до неї сьогодні вдень — попереджаючи про телевізійні камери, ловлячи, коли вона падала, захищаючи від стерв’ятників преси. Але Марва б жахнулася, якби дізналась точно, наскільки Джес зблизилась з Кайлом Брансоном. Найкраще, що Джес змогла зробити для Кайла, так це перепрошуючи знизати плечима.

— Я йду, — сказав Кайл, одягаючи куртку. — Телефонуйте, якщо у Вас буде якась потреба.

Коли він пішов, Марва кілька секунд пильно дивилася з підозрою на зачинені двері. Нарешті вона запитала:

— Що з ним коїться?

— Він був гарний до мене, якийсь час, так чи інакше, — відповіла Джес, вважаючи, що неможливо казати кривду Марві. — Він єдиний, хто вірить навіть на половину моїй версії, що Тері мене підставив.

Марва клокнула язиком й похитала головою:

— Дівчинко, чи Ви будь-коли чули про доброго поліцейського, поганого поліцейського? Ваш детектив, що прекрасно виглядає, тут грає доброго поліцейського. І не попадайтеся на цю вудку. Він щось шукає, і це не Ваш чудовий зад, хоча він імовірно взяв би його з посмішкою.

Джес засувалася тривожно на дивані. Марва тільки висловила ті ж самі сумніви, які Джес відчувала до Кайла час від часу. Вона сказала обережно:

— Я думаю, що він чесний.

Марва скористалась грізним поглядом, що приберігала, коли дійсно хотіла справити враження:

— Ви так гадаєте. В поліції нічого немає чесного. Ви нічого не розповіли тому чоловікові з того, що розповідали мені?

Джес без слів кивнула головою. Марва її не розуміла. Все одно, вона була зобов’язана діяти за порадою свого адвоката. Марва знала те, що було найкращим для справи Джес. Але чи хто знав, що було найкращим для душі Джес? З причин, що були поза її розумінням, вона починала мати потребу в Кайлі.

Кайл пробував дивитися телевізійні передачі, але на кожному каналі продовжували показувати останні новини. Кадри з ножем та блідим обличчям Джес з короткометражної плівки домінували на екрані, поряд з деякими не так розумними озвученими Клуїсом шматками. Кайл не міг від них здихатися. Отже, він вимкнув телевізора. Це було після опівночі, так чи інакше.

Він хотів спати, але знав, що сон вислизне від нього. Його права нога боліла, наслідки старої травми, яку він отримав, коли був вуличним поліцейським. Якийсь запаморочений наркотиками наркодилер збив Кайла своїм авто. Коли наставав біль, єдине, що допомагало йому заснути, так це досягти повного виснаження.

Він був близько до цього зараз. Він думав з тугою про прописане знеболююче, сховане в його домашній аптечці, потім похитав головою. Його старий довго вживав наркотики за рецептом. Наркотики управляли його життям. Кайл поклявся не пускатися тієї помилки. Флакончик з пігулками залишався недоторканим.

Він ліг на кушетці, що розсувається з торців, з підтриманою парою подушок ногою, і слухав рух зовні. У когось на вулиці була вечірка. Авто прибували й від’їжджали. Він майже заснув, коли задзвонив телефон.

Він кинувся до нього, сподіваючись, що могли б бути гарні новини для Джес. Або сама Джес.

— Брансон.

— Кайл!

Спочатку він подумав, що це була Джес, потім зрозумів, що голос був зовсім не її.

— Лінн?

— Так. Пробачте, що турбую Вас, але щось трапилось, і я не знаю, кому ще телефонувати. Джес зникла.

— Що? — Тривожні картини пронеслися в голові у Кайла.

– Її не викрадали або ще щось, — сказала Лінн квапливо. — Вона кудись пішла. Вона сказала, що лягає спати пару годин тому, але щойно у мене виникла підозра, і я пішла її перевірити. Її не було, її авта не було, її ліжко заправлене. Вона ушилася.

Ця новина була на небагато приємніша за викрадення. Він зітхнув і протер очі великим і вказівним пальцями.

— Чи є хоч якась думка, куди вона пішла?

Лінн завагалася, потім поринула у розмову.

— Думаю, що знаю. Раніше, вона все казала про те, як виявлення Тері було єдиним, за допомогою чого вона могла б виплутатися з цього лиха. Вона переконана, що Кевін переховує Тері. Отже…

— Зрозуміло. — ("О, Джес, як же ти могла так нерозумно вчинити?") — Ми повинні її зупинити.

— А що, якщо ми вже запізнилися? — заголосила Лінн.

Він навіть не хотів зважати на ці можливості.

— Я зроблю все, що можу. — Він уже засовував руки у рукави своєї шкіряної куртки. — Дякую за дзвінок, Лінн. Ви вчинили правильно.

Хоча Джес так не подумала б і після того, як він покінчив з нею. Якби він піймав її перш, ніж Кевін.

Джес замерзала. Це спостереження було набагато неприємніше за її останнє. Принаймні в останньому у неї було авто, щоб сховатися від вітру. Зараз, все, що захищало її, були миршаві чагарники, які Кевін насадив навколо своєї підставки під ящик для сміття в алеї.

Після розглядання будинку з усіх кутів, Джес вирішила, що вид ззаду був найкращим. Вона зняла один з ящиків для сміття з підставки, і сама стала на його місце. Ця позиція надавала їй гарний отвір від сучка у паркані з частоколу, щоб дивитися, і хоча їй було тісно, і місце смерділо тухлим м’ясом, було не дуже незручно.

Тільки холодно.

Вона подивилась на годинника. Було за опівніч. Вогні вимкнули вже більше як годину тому, і все було спокійно. Пора діяти.

Вона продумала свій план, і він був добрим, хоча й не без ризиків. Найгірший варіант був, якщо Кевін зловить її й викличе поліцейських. Її заарештують й звинуватять в зламі й проникненні до чужого житла. Поряд з обвинуваченням у вбивстві, чи завелика вага.

Найкращий варіант, якщо вона ввійде в будинок і знайде докази, що Тері там живе. Його бритву, насамперед. Коли Джес зібрала речі з його ванної, його золота бритва за індивідуальним дизайном була тією однією особистою річчю, що зникла. Джес вважала, що він просто не міг витримати й думки про користування бритвою з змінними лезами. Коли вона знайде те, що хотіла, то піде геть. І завтра, вона буде тим, хто анонімно зателефонує. Вона б видала з себе подружку Кевіна й описала б доказ, що побачила в його будинку. Поліція мусила б перевірити її розповідь.

Вона тихо відкрила сумку, що застібалась на зіпер, що принесла з собою й витягла інструменти грабіжника — лом і рушник. У неї був малюсінький ліхтарик у вигляді авторучки в одній кишені куртки, і стара дискова камера Кодак в іншій. Вона змогла непомітно просунути інструменти через дошку, що не прилягала. Вона сама, проте, мусила б перелізти через шести футовий дерев’яний паркан. Одним останнім поглядом вона озирнулась, щоб переконатися, що ніхто не спостерігає, та влізла нагору на ящик для сміття, схопилась за дві шпичасті дошки паркану й перестрибнула.

Вона гучно але неушкоджено приземлилася на великий ворох на тому боці. Вона схопила інструменти й кинулась до першого віконного прорізу, який побачила, що входив у підвал.

Поки непогано. Усе було тихо. Не з’явилося жодного вогню.

Вона мусила розбити скло. Вона обгорнула рушник навколо лома й, лежачи на животі, щоб досягти низького вікна, спробувала вдарити, потім сильніше. З третьою спроби, скло розбилося з дуже невеликим звуком.

Дрібниці. Вона натискала і стукала ще трохи, поки не відбила кусок скла досить великий для її руки. Вона простягнула руку всередину, відімкнула й відчинила вікно. Воно було вузьким, але вона зуміла протиснутися в нього уперед ногами. Її спортивне взуття з глухим стукотом вдарилося об бетоновану підлогу.

Миттєва паніка охопила її. Вона зайшла занадто. Вона скоювала злочин. Але вона переборола страх. Тепер не було жодної дороги назад. Вона включила мініатюрний ліхтарик і озирнулась.

Типовий підвал. Коробки в пилюзі, старе устаткування для фізичних вправ, граблі і садові шланги, каністри з фарбою, старі меблі. Купа залишків килима попалася їй на очі. Рухаючись ближче, вона помітила більш, ніж середній "залишок" туго згорнутий у рол й обгорнутий пластиком. Вона не могла легко розгорнути його, також — річ була запечатана клейкою плівкою. Але вона відзначила з хвилею задоволення, що килимок мав бахрому. Він був зі Сходу, приблизно такого ж розміру, що і її.

Піднесений настрій підбадьорив її. Вона зробила моментальний знімок килимка, прибрала камеру, потім попрямувала нагору по сходах, стискуючись від жаху при кожному скрипі. Вона сподівалась на те, що Кевін спить міцно.

Двері нагорі сходів виходили в кухню. Кухня брудна. Дві брудних тарілки стояли на столі. Дві. Гарна ознака. Але для неї це не був доволі незаперечний доказ, щоб ризикувати фотоспалахом.

Вона пройшла до їдальні. Стіл був так сильно завалений сміттям, що вона припустила, що насправді ніхто не їв на ньому декілька місяців. У вітальній, вона знайшла одяг, який валявся абиде, у тому числі і бавовняну трикотажну сорочку UMKC.Зараз це виглядало знайомим. Проте, вона боялася скористатися камерою. Якщо її виявлять, то вона планувала просто кинутися прожогом у вхідні двері. Вона була досить швидким бігуном.

Коридор вів до спалень. Чи вона насмілиться? А чому б ні? Вона думала нагло. Вона далеко зайшла. Вона могла б також одержати те, за чим сюди прийшла. Вона пішла навшпиньках по коридору.

Перші двері виходили у ванну. Джес засвітила ліхтарик. Тільки одна зубна щітка. Жодної золотої бритви. Вона навіть перевірила аптечку. Жодної речі вона не змогла пізнати як належну до власності Тері. Прокляття.

Її власний подих відбивався в її вухах. Зосереджуючись на спокійнім диханні, вона вийшла з ванни та пішла до іншої спальні — порожня. Немає навіть жодної меблі.

Останні двері мали бути Кевіна. Вони були зачинені. Вона притиснула вухо до дешевої дошки з деревної стружки. Вона почула хропіння. Незнайоме хропіння. Кевіна. Прокляття, прокляття!

З Кевіном тут більше нікого не було. Якщо Тері і був тут будь-коли, то не зараз.

З цим усвідомленням повернувся жах. Що, чорт забирай, вона тут робила? Вона мусила піти геть звідси перш, ніж хтось її схопить. Вона швидко й тихо пішла назад до кухні. Вона майже досягла дверей підвалу, що залишила відчиненими, коли протяг холодного повітря ринувся нагору сходів. Двері грюкнули з силою вибуху. Струснуло весь будинок.

— О, ні! — Вона відчинила двері й побігла прожогом вниз по сходах, потім вдарилась гомілкою об щось в темному підвалі. Стримуючи крик від болю, вона підскакуючи побігла до розбитого вікна. Воно було вище, ніж вона запам’ятала. Їй знадобилось кілька дорогоцінних секунд, щоб знайти зламаний стілець, щоб вилізти нагору, так, щоб змогла підтягнутись вгору та вилізти наполовину з вікна.

— Хто там? — заволав сердитий голос згори на сходах. — У мене зброя, і я застрелю будь-кого на моїй власності!

Чудово! Їй, мабуть, не слід хвилюватись щодо того клятого звинувачення у вбивстві. Вона буде мертвою.

Коли вона протискувалась у вікно, щоб ушитися, її волосся зачепилися за засувку. В паніці, нетерпляча, вона його висмикнула, хоча й залишила трохи там. Принаймні вона звільнилась.

Вона не турбувалася щодо лома або рушника. По жодному з них не можна б було вистежити її. Вона просто побігла до паркану. Адреналін штовхав її за межі можливостей. Вона видерлась на паркан як професіонал — і приземлилась прямо на пару міцних чоловічих рук.

Рефлексивно вона почала кричати. Рука затиснула їй рота.

— Це — я, чорт забирай, стули рота, — Кайл засичав їй у вухо.

— Хто там? — пролунав голос Кевіна з іншого боку паркану. — Краще не ворушись, або я відстрелю тобі дупу.

Кайл вибухнув короткою змістовною лайкою:

— Біжи. Моє авто в іншому кінці алеї. Я прямо за тобою.

Їй не потрібно було казати двічі. Вона негайно зірвалась. Вона чула за собою важкі підбадьорюючі кроки Кайла. Потім вона почула глухий звук, що не був таким підбадьорюючим. Вона з шумом зупинилась та обернулась.

Він упав.

— Кайл!

— Продовжуй бігти, — наказав він їй, настійно жестикулюючи рукою. — Зі мною все гаразд. Я можу відговоритись від цього, жодної проблеми.

Вона вагалася.

— Але…

— Біжи!

Діючи цілком інстинктивно, вона зробила те, що він їй наказав, побігши скажено швидко до просвіту наприкінці алеї. Сльози засліпили її на той час, коли вона досягла його авто, що було припарковано біля бордюру. Воно не було замкнено. Вона вскочила на сидіння пасажира, бряцнула дверима і зіщулилась там, ридаючи й чекаючи.

О, Боже, що вона наробила? Що, якщо він серйозно травмований? Що, якщо Кевін стрелив і поцілив у нього? Незважаючи на те, що вона не просила, щоб Кайл втручався в її авантюру. Він втрутився, і це була її провина, якщо щось з ним скоїлось. Вона ніколи б собі не пробачила.

Він лежав на алеї, стискаючи ногу. Кляте коліно. Воно вибрало найгірший час, щоб його мучити. Він почув, як зі скрипом відчинилась хвіртка Кевіна. Готуючись до сутички, Кайл витяг з кишені і підняв вгору свій значок поліцейського.

— Не стріляйте. Я поліцейський, — сказав він, підштовхуючи себе в сидяче положення.

Кевін Ґілпатрик пильно вдивлявся навкруги хвіртки. Він тримав дробовика, з стволом спрямованим вгору.

— Поліція? Вдирається в мій дім?

Кайл показав йому жестом підійти ближче, так щоб не мусив кричати. Собака сусіда вже гавкав.

— Я не вдирався. Я робив звичайне спостереження.

— За мною?

— За Вами, — підтвердив він. — Просто формальність. Ми стежимо за кожним, хто пов’язаний з Тері Родіним, сподіваючись отримати розв’язання справи. Ви не під підозрою, не хвилюйтесь, — брехав Кайл.

— Тоді, хто був у мене вдома? — запитав з підозрою Кевін.

— Боюся, що пересічній злодій. Я спостерігав за фасадом будинку, а він вдерся ззаду. Але я побачив його, як він перелазив через паркан щоб втекти. Я майже зловив його, також, але він вислизнув. Тоді це моє хворе коліно підвело. — Кайл зміг встати, хоча коліно дуже боліло.

— Чи ми можемо піти в дім? — запитав Кайл. — Мені потрібно заповнити протокол. Ми приведемо хлопців по доказам…

— О, я не думаю, що це необхідно, — сказав швидко Кевін. — Нічого не було взято.

— Ви впевнені? Можливо нам краще викликати групу по вивченню місця злочину…

— Ні. Злочинця зараз немає. Він не повернеться. Занадто клопітна річ заявляти.

— В цьому районі багато крадіжок, — імпровізував Кайл. — Наш злодій напевно залишив якісь докази, що могли б допомогти нам його зловити. Розумієте, найменша крихітка фізичного доказу…

— Я сказав ні. З мене досить вас, поліцейських з вашою плутаниною. Чому Ви марнуєте час, спостерігаючи за мною, коли справжня вбивця міцно спить в своєму власному ліжку? Вона — та людина, котрій Ви повинні не давати спокою.

— Повірте мені, їй не дають спокою. Чи хіба Ви не бачили новини сьогодні ввечері?

Зуби Кевіна блищали в блідому місячному світлі.

— О, так, я їх бачив. Гарна робота. Але звідки ви, хлопці, взяли твердження, що у Джес немає судимості? Ви перевіряли минуле в Массачусетсі, де вона ходила до школи?

— Бостонська поліція каже, що вона чиста.

— О, ну, не дивно. Ви не там перевіряли. Довідайтесь про неї в Барнстейбл Каунті. Це відкриє вам очі, запевняю Вас.

— Про що, чорт забирай, Ви кажете?

— Я не знаю подробиць. Можливо це тільки чутки. Так чи інакше, Вам слід перевірити з поліцією в Барнстейбл Каунті. — З цими словами, Кевін неквапно пішов геть й зник в хвіртці.

Кайл покульгав по алеї до свого авто. Барнстейбл Каунті, так? Цікаво. Мабуть він зазирне туди. Але спочатку він би зазирнув у минуле Кевіна Ґілпатрика. Цей чоловік щось приховував. Жах накочував на нього хвилями при згадці про групу обшуку, яка прочісує його будинок. Кайл це чуяв.

Як тільки Кайл з’явився на алеї і його стало видно з авто, Джес відчинила двері з боку пасажира. Вона побігла до нього й обійняла його за шию.

— З тобою все добре. Пробач, я так винувата, дійсно так. Я не думала, що у Кевіна буде зброя.

Рефлексивно руки Кайла обійняли Джес, і на мить він забув усе про своє розпухле коліно, і нещастя, якого він щойно уникнув. Він навіть забув, як гнівався на Джес. Все, про що він міг думати, було те, як гарно вона пахла, як м’яке її волосся, як тепле її тіло, що він відчував своїм в холодному пронизливому вітрі — і як він був спокійний, що вона у безпеці. Він майже проґавив її втечу.

Він гладив її волосся однією рукою, а іншою плавно линув під її курткою.

— Ш-ш, все гаразд, — заспокоював він. — Ми в безпеці. Він не знає, що це була ти, і я переконав його, що в мене поважна причина, щоб бути там.

І тепер він був винний у пособництві й підбурюванні до скоєння злочину.

— Тобі не слід було приїжджати, — сказала вона. — Я розумію, що те, що я вчинила, було божевільним. Я знала, що мене можуть зловити. Я не хотіла, щоб через мене ще когось спіткало лихо.

— Я не міг не приїхати, — пояснив він просто.

— Як ти дізнався, де я? — вона надумала запитати, і нотка підозри забриніла в її голосі. — Я починаю думати, що ти — екстрасенс, то, як ти завжди з’являєшся в слушний час.

— Не я. Лінн це збагнула. Ну ж бо, ми повинні забиратися геть звідси. — Неохоче він звільнив її й покульгав до місця водія авто.

Вона повернулась до місця пасажира, потираючи плечі.

— Тобі боляче, — вона закидала йому, як тільки він сів в авто.

— Дрібниці. Слабке коліно. Пара днів і все буде прекрасно. Трапляється весь час. — Він завів двигун. Обігрівач ввімкнувся і за секунди надув теплого повітря. Кайл зрозумів, що його не було в авто не довше ніж п’ять або шість хвилин. Тільки здавалось, що набагато довше.

Вони недовго постояли, щоб зателефонувати Лінн з авто і сповістити її, що Джес в безпеці. Потім Кайл запитав:

— Де твоє авто?

— Припарковано приблизно за милю звідси. Я не хотіла ризикувати, щоб якийсь сусід помітив його й пов’язав мене зі зломом, якщо до цього дійде. На мені були рукавички, і я скористалась старим ломом та рушником, по чому ніяк неможливо мене вистежити.

— Так ти дійсно продумала все до кінця. — Він відчув несподівану дивну повагу до неї, до її хитрості, навіть якщо вона і порушила закон. Забавно, до знайомства з Джес, він вважав себе справжньою добропорядною людиною. Тепер вона змусила його брехати своїм колегам та начальникам, захищати підозрюваних у вбивстві, нишпорити по темним алеям.

І це йому подобалось.

— Я не думав, що ти могла бути такою нещирою, — сказав він. — Чи є у тебе якась схильність до злочину, що ти від мене приховуєш?

Він мав на увазі запитання як дражніння, але коли вона зустріла це тишею, він подумав ще раз про Барнстейбл Каунті. Чи було можливим, що Ґiлпатрик мав рацію? Що у неї була якась судимість? Округи та муніципалітети не часто ділились архівами. Цілком можливо, що Бостонська поліція не була інформована про те, що коїться за межею округу.

— Я подумала про все, — сказала Джес, тепер зовсім спокійна. — І потім я все проґавила. Я залишила велике пасмо волосся, що зачепилося за засувку вікна. Я, напевно, також упустила свою візитну картку.

Вона мала рацію. При тестуванні на ДНК, волосся могло бути точно пов’язано з людиною, якій воно належало.

— Ти напевно не повинна про це хвилюватися. Навіть якщо Кевін зрозуміє, що це була ти, він не дуже прагне впускати поліцію. Він побілів, коли я згадав слова "група по вивченню місця злочину".

— Справді?

— Він щось приховує. До речі, що ти там у нього шукала?

— Мій килимок. Зрештою, у темряві він походив на мій килимок. Я зробила його знімок… — Джес полізла в кишеню куртки. Вона була порожня. — Прокляття! Я напевно упустила камеру, коли поверталась через паркан, — сказала вона пригнічена.

— Ти дійсно думаєш, що це був твій килимок?

Вона вагалася.

— Так. Було схоже, також, що його навмисно сховали. О, поверни тут праворуч. Мені здається. Принаймні, якщо Тері був там раніше, то тепер пішов. Я була так впевнена…

Вона здавалася такою нещасною, що Кайл сказав би щось, зробив би щось, щоб змусити її почуватися краще.

— Агов, вір тому, хто знає. Здогади не завжди виправдуються. Але я дотримуюсь їх, так чи інакше. Якщо ти маєш рацію, це зовсім інша справа — іноді це питання життя та смерті.

— Я сподіваюсь, що ти маєш рацію, тому що в мене все ще те почуття про Кевіна. Він десь переховує Тері. Мабуть у нього десь є інший будинок, що використовує Тері. Ось, саме так! Я, здається, пригадую, як вони обидва ходили ловити рибу кудись сюди, зупиняючись у якомусь будиночку.

— Ти пам’ятаєш на якому озері?

— Ні. О, поверни тут ліворуч. Мені здається. Це виглядає знайомим.

— Ти знаєш, де твоє авто чи ні?

— Ну, я думала, що так. Спробуймо на цій вулиці. Хм, вона темніша, ніж я пам’ятаю.

На вулиці було припарковано штук двадцять авто. Кайл рухався повільно, вдивляючись в кожне. Жодне, здавалося, не було анонімним седаном Джес.

— Тоді в іншому кварталі.

Знизавши плечима, він наслідував за її вказівками. Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин. Вона почала панікувати.

— А що, якщо я не знайду його? Я не можу повернутися додому без авто. Я не можу змусити тебе привести мене додому в цю годину. А що, якщо хтось спостерігає за будинком?

— Поліція ні, я досить впевнений.

— Але преса? Я їх боюся майже більше ніж поліцію.

Вона мала рацію. Це був малий ризик, але проте було подумати про дещо.

— Ми могли б знайти авто легше в денному світлі.

— Можливо, якщо я під’їду до кварталу з того ж самого напрямку, що і раніше…

– І в денному світлі, — додав Кайл. Він занадто втомився й занадто гнівався, щоб продовжувати блукати навмання по вулицях. — Мій будинок ближче за твій. Ми можемо переспати кілька годин і повернутися сюди на світанку.

Він не чекав на її згоду, але повернув на першу головну вулицю, якою приїхав, визначив своє місцезнаходження і попрямував додому. Він намагався не думати про те, що не планував казати Ізлі або Клуїсу про незаконне вторгнення до чужого житла. Він намагався не думати про те, що щойно запросив підозрювану у вбивстві провести те, що залишалось від ночі, у його будинку. Особливо він намагався не думати про жінку в чорному, яка сиділа на сидінні поруч з ним, або про те, що він хотів робити з нею, коли він приведе її додому.

Глава 10

За минулі кілька днів Джес іноді вже втрачала контроль над своїм життям. Вона підозрювала це раніше, але коли дозволила Кайлу Брансону привести її в його дім через двері гаража, вона дізналась напевно. Вона ніколи не приймала свідоме рішення провести цю ніч з ним, проте не сказала жодного слова незгоди, коли він запропонував, щоб вони спали тут.

Як і вона не хотіла зараз.

Кайл був і переслідувачем і рятівником, обвинувачем і захисником, темним і світлим. Її тягнуло до нього, навіть коли його боялась. Він виступав за караюче правосуддя, жорстоке й сліпе, проте він був також її надією, союзником, навіть другом.

Можливо незабаром йому бути її коханцем.

Вона плекала в голові цю ідею дуже давно, можливо навіть, того першого дня, коли він прийшов до неї в дім. Але насіння тільки тепер проростало в щось енергійне й зелене, зі змученими спрагою коріннями й листами, що тягнулись до тепла сонця.

Чи пустили ті ж самі фантастичні думки коріння в розумі Кайла, їй було невідомо. Він звичайно цілував її, начебто мав на увазі це. Але він був хлопцем, врешті-решт, і її досвід доводив до неї, що весь чоловічий рід був трохи слабким, коли доводилось протистояти сексу. Більшість чоловіків скористалося б сексом, якщо він пропонувався, навіть якщо б вони не розглядали таку можливість раніше.

Отже, спокійно погоджуючись спати в його домі, вона пропонувала секс? Чи він так це сприймав? Чи залишиться він вірним своєї статі та скористається цією пропозицією?

Саме коли ці думки роїлися в її голові, вона визнала, що не думала жодного разу досить ясно. Брак сну впродовж минулих кількох днів, поєднаний з витоком адреналіну та несподіваною зневірою, залишили її повністю виснаженою.

Її слабоумство підтвердилось кількома хвилинами пізніше, коли, після саджання її на стілець та приготування їй чашки гарячого шоколаду, щоб припинити тремтіння, Кайл почав розгортати бавовняний матрас у вітальній. Він послав на ньому простирадло, потім ковдру, потім зник приблизно на одну хвилину і повернувся з двома подушками в невідповідних наволочках.

— Досить зручно, — сказав він, порушуючи тишу. — Але якщо ти волієш мати моє ліжко, я можу спати тут.

"Я волію мати твоє ліжко з тобою в ньому." — Думка була настільки жива, що вона повірила на мить, що сказала це вголос. Коли він продовжував пильно дивитися на неї, чекаючи на її рішення, вона збагнула, що нічого не казала.

— Гм, бавовняний матрас буде чудово.

Утома змішала її розум та гормони, годі й казати вже про усвідомлення.

— О, ванна, — сказав він, начебто думав, що це було пояснення, на яке вона чекала. — Боюсь, що ми повинні будемо її ділити. Друга ванна піддається деяким саморобним реконструкціям — повільному виду. Основна ванна ось тут.

Вона пішла за ним як зомбі по темному коридору і зайшла в його спальню. Це була типова кімната хлопця, з ліжком, яке трохи грюкало, здавалось, начебто було зроблено наспіх, і над кутом дверей шафи нависали якісь сорочки.

Все ж таки це якось приваблювало, так чи інакше. Тепло. Наповнено його тонким запахом, його відбитком.

— Джес!

— О. Пробач. Я напівсонна.

Він посміхнувся.

— Не жартуй. Ти дуже втомилась. У мене немає зайвої зубної щітки…

— Я переживу.

Вона пішла до ванни, котра була чиста, але зручно захаращена чоловічими речами, в тому числі бритвою зі змінними лезами, яку вона відзначила посмішкою. В полі зору не було фірмового ароматизатора, тільки зубна паста "Крест", шампунь "V05" і лосьйон після гоління "Оулд Спайс". Мабуть він викинув ту гидоту, що тхнула як Тері. Вона сподівалась що так. Вона вимила обличчя, прополоскала в роті ополискувачем "Скоуп", скористалась ниткою для чищення зубів і назвала це гарним.

Коли виходила з ванної, то думала про бавовняний матрас, що зручно виглядав, не звертаючи ні на що уваги, і майже наткнулася на руки Кайла, коли вийшла з ванни — того дня втретє Джес опинилась в тому приємному становищі.

Замість того, щоб боротися, щоб встояти на ногах, вона здалася. У неї не було сили зробити інакше. Його руки обійняли її, утримуючи від падіння прямо на підлогу.

— Агов, з тобою все гаразд?

— Я більше не знаю. — Але їй було це потрібно. Вона це знала. Чи насмілиться вона йому сказати?

Кайл підняв Джес на руки і проніс кілька футів до свого ліжка, укладаючи так обережно, що вона ледве відчула дотик до матрасу. Вона лежала спокійно, коли він знімав з неї чорні кросівки Reeboks майже з медичною безпристрасністю. "О, чорт," — вона подумала в спалаху прояснення, — "це не про секс взагалі."

— Я хвилююсь за тебе, Джес, — сказав він, сидячи на краю ліжка. — Ти раніше непритомніла, і щойно знову це майже трапилось з тобою. Ти впевнена, що тобі не потрібен лікар?

— Мені потрібен відпочинок. Я не спала.

— Ти можеш спати тут. Я відключу телефон. — Він простяг руку до тумбочки й зробив те, що обіцяв.

— Залишись зі мною, будь-ласка!

Його брови злетіли вгору, і груди помітно підіймались та опускались.

— Я нічого не маю на увазі, — додала вона квапливо, — тільки те, що я буду почуватись безпечніше з кимсь… з тобою поруч.

Це, принаймні, було правдою.

Вираз на його обличчі було неможливо розібрати. Чи йому було огидно? Хіба вона щойно не довела, що була авантюристичною шльондрою, як її зобразили газети? Боже, допоможи їй, мабуть таки і була. "Але це було інше," — міркувала вона. — "Виняткові обставини." Вона не була такою, щоб падати в ліжко з кожним вродливим хлопцем, якого зустріне. Але чи буде він знати про це?

Чи мало це значення?

Вона засинала. Наступного разу вона довідалася, що спить, згорнувшись поруч з голими грудьми Кайла. Неймовірне почуття спокою та безпеки захлеснуло її, коли вона чула його повільний, ритмічний подих, вдихала його запах, відчувала те тепло, що виходило з нього. Вона повернулась до сну, падаючи в м’яку хмару позбавленого сновидінь спокою.

Наступного разу, коли вона прокинулась, то була в ліжку сама, і сонце сяяло з образливою життєрадісністю в вікно спальні Кайла. Скільки часу вона спала?

Джес вистрибнула з ліжка майже в паніці. Вона мусила йти за своїм авто. Де її взуття? Де Кайл?

Джес різко розчинила двері спальні і її негайно здолав запах кави та бекону, і безпомилковий звук шумів приготування страви… і свисту. Веселого бадьорого свисту.

"За яким чортом тут було веселитись?" — Думала вона роздратована, коли йшла по залу босоніж. Коли вона проходила по вітальній, то помітила речі, які пропустила вчора вночі — групу сімейних світлин, розставлених врозкид на полиці у вітальній, невідповідні меблі, що якимсь чином спромоглися виглядати зручно, величезну стерео систему та колекцію компакт-дисків в усю висоту приміщення. У неї було бажання подивитись на їх назви, але тоді вона згадала про терміновість свого становища і утрималась.

Вона знайшла Кайла на кухні, енергійно зайнятого пательнею з довгою ручкою повною бекону та іншою пательнею з омлетом. Він був без сорочки, босоніж, тільки в джинсах, і вигляд тих оголених грудей, що викликав побожний трепет, змусив її раптом згадати своє поводження вчора вночі.

Її обличчя розгорілось, і вона, здається, не змогла знайти слів, щоб порозумітися або вибачитись.

Він помітив її та посміхнувся.

— Привіт. Почуваєшся краще?

— Котра година? — запитала вона.

Байдужий до відсутності у Джес ввічливості, Кайл подивився на годинника:

— Майже десять.

— Що? О, Боже, а як же моє авто? Я повинна…

— Це зроблено. Я намагався розбудити тебе раніше, але ти була настільки ж чуйна, як ведмідь у зимовій сплячці. Отже я зателефонував Лінн, і ми з нею поїхали та забрали твоє авто.

— Як ви його знайшли?

— Я знав приблизно місце знаходження. У денному світлі його не було так важко побачити.

Вона відчула невимовне полегшення, що ця проблема вирішена.

— Я почуваю себе так по дурному…

— Ти була виснажена. — Кайл накладав омлет на дві тарілки. — Сподіваюсь, що ти зголодніла.

— Мені дійсно слід повертатися додому…

— Тільки коли ти поїси.

І їй несподівано захотілось їсти. Вона не попоїла добре, і гора яєць, бекону та грінок, що Кайл, склав на її тарілку була надто приваблива, щоб відмовитись.

— Гаразд, не відмовлюсь. Я поїм. Хіба ти не мусиш бути на роботі або як там?

— Сьогодні мій вихідний день.

— О. — Вона за цим не стежила. Вона й гадки не мала, який день тижня сьогодні. Вона слухняно сиділа за кухонним столом, і він поставив їжу перед нею, потім сів напроти неї з своєю власною тарілкою. Вона не знала куди звертати увагу, на їжу, що дуже смачно пахне під її носом, чи на того чарівного чоловіка, що трохи далі.

— Мені слід одягти сорочку, — сказав він, хоча й не поворухнувся, щоб це зробити. — Я завжди готую напівголим, тому що дуже не хочу забруднювати жиром одяг. Моя мати жахнулася б, якби побачила, як я сиджу в такому вигляді за столом.

— Ти мене не ображаєш, — сказала вона, намагаючись не витріщатися на ті широкі, м’язисті груди, коли вперше відкушувала яєчню. Це була найкраща яєчня, яку вона будь-коли куштувала. — Я хочу сказати, що ми спали в одному ліжку. Принаймні, я думаю, що ми спали. Моя пам’ять трохи нечітка.

Вона намагалась не сприймати поважно своє нужденне поводження вчора вночі. Зараз вона побачила те, що трапилось набагато ясніше, і їй стало огидно при спогаді про свою власну витівку. Її втома так чи інакше знесла звичайні межі обачливості, заборон.

"Кайл не посміхається. Звичайно ні," — думала вона, пильно вдивляючись у свою їжу. Він, імовірно, вважав її поводження вчора вночі головним джерелом роздратування. Він тільки хотів допомогти їй вийти з скрутного становища, не служити їй емоційною підтримкою.

— О, ми спали разом, гаразд, — сказав він, — кілька годин, у всякому разі. Я б таке не забув.

— Мені шкода, що я не прокинулась, щоб цим насолодитись, — вона уїдливо зауважила.

Нарешті вона домоглася від нього посмішки.

— Мені дуже шкода, що ти пропустила це, також. Це було здорово.

Вона трохи розслабилась й відкусила ще грінку. Збиралось бути все гаразд. Мабуть вона могла пережити приниження домагання любові від чоловіка, якому це просто було зовсім нецікаво, хоча й були еротичні поцілунки.

— Я дійсно була сама не своя вчора вночі.

Він знову посерйознішав.

— Я розумію.

— Правда? Сподіваюсь, що так. Я почуваюся так, начебто тебе ошукала. Ти пропонуєш допомогу, і я негайно цим зловжила.

— Ошукала? Люба, є дещо, що тобі слід узнати про чоловіків. Коли ти просиш, щоб вони спали з тобою, це не омана. Коли вони лягають з тобою в ліжко, а ти напівпритомна, це омана. Тобі нема за що просити пробачення, добре?

– І тобі також, — сказала вона швидко. Заради Бога, чи він думав, що він зробив щось не так? Вона подивилась йому в очі, отже, він не міг помилитись в її щирості. — Мені допомогла заснути твоя присутність, тому що я знала, що була в безпеці.

Кайл зробив довгий ковток кави.

— Ти не була в такій безпеці.

Ах. Отже вона ще раз неправильно зрозуміла ситуацію. І вона збагнула зараз, що вони були в дуже небезпечній перехідній зоні своїх стосунків. Вона не могла довіряти собі; він щойно сказав їй, що вона не могла повністю довіряти йому. Їм не слід проводити так багато часу разом. Якщо б вони продовжували, наслідки були б майже неминучі.

Вона зосередилась на своїй їжі, згрібаючи її з такою швидкістю, з якою сміла, не привертаючи уваги до факту, що вона прагнула, щоб сніданок скінчився.

— Отже, де моє авто?

— Знов у тебе вдома.

— Тоді ти повинен будеш відвезти мене додому.

— В решті-решт. Коли ти будеш готова зустрітись з суспільством знову. Мені слід попередити тебе, що репортери й фотографи вештались біля твого дому сьогодні рано вранці.

— Але я не можу тут залишатися! — виклала вона.

— Чому ні? Це — останнє місце, куди хтось додумається зазирнути.

— Я боюсь, що це приведе нас обох до біди. А що, якщо довідається твій начальник? Марва оскаженіє, коли дізнається.

Він бавився шматком бекону.

— Я не буду мати неприємностей. Офіційно я більше не в розслідуванні. Навіть, якщо хтось і довідався б, що ти тут, що не зробить ніхто, те, що я роблю в свій власний час — це моє діло.

Вона не була впевнена, що повірила його безпечному вчинку. Звичайно, поліцейських не заохочували вступати в стосунки з підозрюваними у злочині, чи були вони пов’язані з розслідуванням справи, чи ні.

— Проте, — сказала вона, — мені слід повертатися додому. Я думаю, будь ласка, не міг би ти мені позичити на проїзд в таксі?

— Я підвезу тебе.

Вона похитала головою.

— Хтось може тебе побачити. Я не параноїк щодо цього. Ти коли-небудь переслідувався пресою?

Він знизав плечима.

— Так будеш, якщо якийсь нахабний хитромудрий репортер не пов’яже тебе зі мною в якомусь випадку, крім професійного. Це б погіршило мою справу, і тобі також не принесло б ніякої користі.

Кайл подивився на Джес, і невпевненість промайнула на його обличчі, потім він зі стуком поставив свою кавову чашку.

— Гаразд, ти мене переконала. А як щодо того, що я висаджу тебе біля тієї бібліотеки, що близько до твого будинку, і ти можеш викликати звідти таксі?

Це був гарний план.

— Я можу з цим миритися. — Але, вона мусила визнати, що ідея жити тут з Кайлом була набагато привабливішою за думку про зіткнення у себе вдома з усіма тими дріб’язковими нагадуваннями про біду, в яку вона потрапила: підрізаний килим в залі, зниклі кухонні ножі та Лінн з своєю юридичною літературою.

— Ти можеш залишитися, якщо хочеш, — сказав він, читаючи її думку. — Це гаразд.

— Мабуть тільки на якийсь час.

Тут було так спокійно.

Вони мовчали кілька хвилин. Джес потягувала чорну каву і байдуже перегортала розважальні сторінки газети, ретельно уникаючи будь-якого розділу, що міг би містити новини про її справу. Марва, вона знала, стежила за повідомленнями кореспондентів, таким чином Джес не повинна буде мучити себе читанням та слуханням напівправди, припущень та інсинуацій.

— Я за графіком не буду працювати сьогодні, — сказав Кайл, — але я дійсно мушу піти в поліцейський відділок та надолужити роботу, яку не виконав: поновити звіти, відповісти на телефонні дзвінки. Це займе кілька годин. Ти можеш побути тут, подивитись телевізійну передачу, розслабитись. Я захоплю обіди по дорозі додому, ми можемо тут пообідати, потім я відвезу тебе до бібліотеки. Ну, як?

Бути тут на самоті не здавалося таким же гарним, як бути з ним.

— Звичайно, це буде чудово. Послухай, поки ти будеш працювати, можливо б міг зробити якусь перевірку минулого Кевіна Ґілпатрика.

— Вона була зроблена. За винятком декількох незначних сутичок з законом — жодної судимості, він чистий.

— Я думала, що ти міг би перевірити деякі інші речі, як те, чи він має яку-небудь власність десь в іншому місці, де-небудь, де міг би переховувати Тері.

— Ммм, — Кайл сказав уникливо. Він переглядав спортивний розділ.

— Я серйозно. Я знаю, Кевін залучений — я побачила це в його очах тієї ночі, коли ми затримали його, як він телефонував. Я поб’юся з тобою об заклад, що Тері жив у будинку Кевіна до того часу. Тоді вони напевно подумали, що події розгортаються занадто швидко, отже вони перевезли його до безпечнішого місця.

— Це — лише припущення, Джес.

— Невже ти ніколи не наслідував передчуттю?

Він визнав її думку кивком голови.

— Побачу, що можу зробити.

"Це було найкращим, що могла очікувати," — припустила вона. Його нестача ентузіазму служила натяком, що хоча Кайл бувзацікавлений і готовий допомагати, але все ж таки він був поліцейським. Він мав свої обов’язки, свої прихильності, свої власні переконання щодо її справи, що знаходились десь між Клуїсовими і її власними. Він не був повністю її союзником.

Кайл майже звільнив свій робочий стіл від справ і розмірковував над тим, як найкраще перевірити майно у власності Кевіна Ґілпатрика, коли Біл Клуїс наніс рідкий візит у відділ розшуку зниклих безвісти людей.

— Брансон. Я уявляв, що можу знайти тебе тут, всього в роботі. Розшукуєш сьогодні якихось підлітків-втікачів?

Він сказав це, начебто робота Кайла була незначною. Але це не турбувало Кайла. Йому подобалась його робота. Він був би по-справжньому щасливим повернутися до неї і залишити справи по вбивствам своїм більш цинічним колегам.

— Так, я дійсно розшукував одну втікачку. Її бив батько, і вона переховувалась в притулку для бездомних. Вона тепер у безпеці в сімейному центрі, а її тато заарештований. А як у тебе справи? Ти сьогодні зловив якихось вбивць?

— Ні, — відповів Клуїс із самовдоволеною усмішкою. — Фактично, я загубив одного. Твоє безневинне янголятко дало чосу.

Він це висловив недбало, як між іншим.

В той час, коли його серце почало битися в грудях в ритмі стаккато, Кайл ретельно привчав риси обличчя відображати тільки помірковане здивування.

— Джес Робінсон?

— А хто ж ще? Я телефонував їй сьогодні вранці, щоб вона була тут ще для деяких запитань. Я думав, що добрий сон вночі, можливо, поліпшив її пам’ять про той ніж. Але ти знаєш що? Її не було. Голос її молодшої сестри тремтів, коли вона розповіла мені, що Джес залишилась вдома у подруги. В якої подруги, я запитую. Вона каже, що не знає. Я нагадую сестрі, що Джес повинна бути завжди напоготові для допитування. Сестра каже не хвилюватися, Джес заїде. Розкажіть це своїй бабусі. Якщо вона не завітає до полудня, то я зателефоную судді, щоб скасувати її заставу, а потім накладу на неї арешт.

Кайл намагався щосили приховати свою наростаючу тривогу. Якщо б Джес повернулась до в’язниці, то це розчавить її, зруйнує ту невелику пружність за яку вона спромоглася триматися.

— Дванадцять тридцять. — Клуїс постукав по годиннику. — Жодного візиту. Ти, часом, не знаєш, де її шукати, чи не так?

Кайл глибоко зітхнув.

— Я знаю, де вона. Вона не давала чосу.

Брови Клуїса злетіли вгору.

– І де ж могла б бути?

— Вона у подруги, як і казала її сестра. Намагається якось звільнитися від преси. Вони її переслідують. О, до речі про переслідування, — сказав Кайл, спритно змінюючи тему, — я затримав телефонного блазня на місці злочину. Це був Кевін Ґілпатрик. Він в цьому по саме горло, і я думаю, що тобі слід викликати його на допит.

Якщо Джес мала рацію, що Кевін переховує Тері, то дружня невелика зустріч з Клуїсом повинна переконати його виплутатись з Теріного розіграшу.

— У мене є що робити краще, ніж з цим ганятися за своїм власним хвостом, — сказав Клуїс відмовляючись. — Отже, ти скажеш мені, де кралечка, чи що?

— Я привезу її до тебе, — сказав Кайл недбало, начебто це було якоюсь дрібницею. Він повернувся уважно вивчати свої документи, сподіваючись на те, що Клуїс піде.

Клуїс зрадів.

— Вона у тебе вдома! — він зробив висновок, хлопаючи в долоні, як недоумкувата дитина дошкільного віку. — Мені слід було знати, що ти її захищав. Отже, у тебе немає жодного прогресу з нею, а?

Кайл не знав, як на це відповісти. З одного боку, їх первісний план гарний поліцейський — поганий поліцейський, працював чудово. Джес відкривалась йому, довіряючи йому. Навіть стаючи в інтимних стосунках. Але думка про розповідь Клуїсу щось з цього викликала в нього нудоту. Джес повірила йому. Здавалося огидним порушити ту довіру.

Але перш за все, хіба не це було тим, що він мав намір робити?

Вона не сказала йому жодної крихти викриваючої інформації, він нагадав собі. Поки вона не сказала, Клуїс не мав ніякого права знати подробиці.

— Коли я затримав її телефонного блазня, вона була вдячна, — сказав Кайл. — Вона трохи відкрилась мені.

— Трохи? Вона провела ніч у тебе вдома! Почекай, поки я не скажу Ізлі…

— Ти все це неправильно зрозумів, Клуїсе. Вона пішла додому до подруги вчора ввечері. — Це була версія, про яку вони домовились.

— Ти що, намагаєшся сказати мені, що нічого не трапилось? У тебе та кралечка, що тобі відкривається, і нічого не трапилось? Брансоне, ти — жалюгідна пародія на чоловіка. Я мав би її разів з десять.

Кайл розправив папери на своєму столі, у той час, коли оволодівав собою. Коли він заговорив, його голос був тихий і жахливий.

— Нічого не трапилось, — сказав він, промовляючи кожне слово. — Це — різниця між мною і тобою, Клуїсе. Я умію володіти собою. У мене є етика. І я не сплю з жінкою тільки, тому що вона зі мною.

— А я сплю, — сказав Блейні Кук, партнер Кайла, що ввійшов у кімнату саме вчасно, щоб почути останнє речення суперечки.

Кайл кинув на нього спопеляючий погляд, що змусив молодшого чоловіка сховатися за своїм робочим столом, щоб загострити олівці. Саме зараз у Кайла не було настрою для специфічного почуття гумору Блейні.

Клуїс вирячився на нього, міряючи поглядом як боксер-професіонал, що збирається ввійти в ринг. У Кайла було скороминуче враження, що Клуїс завдав би йому удар, якби навколо в тісному приміщенні не було з десяток свідків. Потім несподівано Клуїс розслабився, і зовсім неприємна посмішка розтягнулась на його обличчі.

— Гаразд, ми пограємо в це по-твоєму, — сказав він. — Нічого не трапилось.

Клуїс повернувся і пішов неквапно з приміщення. Чи він повірив розповіді Кайла про Джес, що залишилась в будинку "подруги"?

— Про що, чорт забирай, було все це? — запитав Блейні тихіше за конфіденційний шепіт. В приміщенні настала тиша, начебто збирався говорити Е.Ф. Гаттон* (E. F. Hutton amp; Co.- американська біржева маклерська компанія, заснована у 1904р. Едвардом Френсісом Гаттоном, стала одною з найповажніших фінансових компаній США і на протязі кількох десятків років була другою з найбільших біржевих маклерських компаній в державі, набула найширшої популярності завдяки рекламній фразі: "Коли Е.Ф. Гаттон говорить, люди слухають," що асоціюється про щось важливе, поважне, що варто слухати уважно).

— Просто Клуїс поводив себе наче віслюк, як звичайно, — сказав Кайл, намагаючись звільнити свої думки від розмови. Але факт, що Клуїс відступив так несподівано, турбував його.

Блейні біг прожогом через свій стілець ближче до стола Кайла.

— Агов, є дещо, що тобі слід знати, — сказав він тихим голосом. — По відділу ходять непідтверджені чутки. Чисте припущення, слухай уважно…

— Чому ж тоді, мені потрібно це слухати? — Кайл різко перебив. Він поводив себе з своїм привітним партнером більш нестримано, ніж звичайно, але Клуїс розтрощив ту малу доброзичливість, з якої він розпочав той ранок.

— Тому, що це безпосередньо стосується тебе, і це могло означати твоєї кар’єри, приятелю.

Це захопило увагу Кайла.

— Гаразд, ти зацікавив мене. Що за чутки?

— Ну, я вважаю, що всім відомо, що ти тимчасово задіяний у розслідуванні справи по вбивству Джес Робінсон. Офіційна причина для продовження — ти почав первісне розслідування зниклих безвісти людей, ти проводив час з кралечкою…

– Її звуть Джес, — сказав Кайл крізь стиснуті зуби.

— О, так, я забув, — промурмотів Блейні. — Так чи інакше, все це здається легітимним на поверхні. Ти у неї своя людина, отже твоє призначення підлизатися до неї і узнати, що ти можеш зібрати, що допомогло б розслідуванню. Тільки поки…

— Я не досяг нічого, — сказав Кайл покірно. — Що я можу сказати? Вона добровільно не зізналась, куди поділа тіло. Я не можу звітувати про доказ, що не знайшов.

— Так, але ти робиш саме супротивне до того, що Ізлі, спочатку хотів. Усе, що ти збираєш, вказує на її невинність.

— Чи коли-небудь спало на думку комусь з цих бовдурів, що вона могла б бути невинна?

Блейні подивився на нього допитливо.

— Ти насправді в це віриш.

— Так. Не дивись так на мене. Я не якийсь наївний мужлай, введений в оману вродливим обличчям. Вона не вбивала Тері Родіна. Хтось її підставив. Я нічого не придумую. Я звітую про докази, коли на них натрапляю. Я не можу зарадити цьому, якщо все це вказує на невинність Джес. — Він здригнувся всередині, коли подумав про дещо, про що не звітував. Як про те, що вона вдерлась в будинок Кевіна. І про натяк, що Кевін зробив йому — щоб перевірити з поліцією в Барнстейбл Каунті, Массачусетс. Він наразі не вирішив, що з цим робити.

— Незважаючи на це, ти все ще не робиш те, що Ізлі хотів, щоб ти робив. Що приводить нас до припущення. Деякі люди думають, що тебе підготували для падіння.

— Як так? — запитав Кайл сповнений скептицизму. Відділ Поліції Канзас-Сіті мав свої проблеми, але захищав сам себе.

— Вони хочуть, щоб ти переспав з нею. Коли преса довідається, це буде повсюди на перших смугах. Це зруйнує довіру до неї, коли всі довідаються, що вона спить з поліцейським. Ти будеш без роботи, тому що Ізлі буде заперечувати будь-які відомості про твої дії.

— Він санкціонував це все, — сказав Кайл. — Він фактично наказав мені в дуже багатьох словах спати з нею. Навряд чи я планую…

— Але вона у тебе вдома зараз?

— Так, — Кайл зізнався.

— Чорт, чоловіче, Клуїс імовірно телефонує в газети прямо зараз. Ти бачив, як він використовував пресу, коли знайшов знаряддя вбивства. На твоєму місці, я вивів би ту жінку геть з мого дому і не пускав би її.

Кайл нарешті зрозумів це, і подумки бив себе ногою під зад за те, що поводив себе так по-дурному. Ізлі та Клуїс не вагатимуться пожертвувати ним заради додаткового палива для багаття, що збиралося спалити Джес на ешафоті. Засудження звеличило б їх обох. Виявлення Тері Родіна живим зробило б з цілого відділу посміховисько. У жодному разі вони не могли ризикувати останньою можливістю, яка фактично трапляється.

Кайл схопився за телефон, промовляючи, коли набирав номер:

— Дякую, Блейні. Пробач, що я кричав на тебе. Я твій боржник.

— Все гаразд, друже. Ти б вчинив те ж саме для мене.

Кайл почув свій власний голос на плівці автовідповідача, потім звуковий сигнал.

— Джес, ти вдома? — сказав він. — Це я, Кайл. Мені потрібно, щоб ти підняла слухавку. Це терміново.

Вона не підняла слухавку.

Кайл вибухнув короткою змістовною лайкою і поклав слухавку. Без жодного слова пояснення до будь-кого з присутніх, він залишив офіс, сподіваючись попри все, що ще встигне. Якщо його нерозсудлива поведінка буде коштувати Джес волі, він ніколи це собі не пробачить.

І якби, якимсь дивом, Кайл приїхав би додому перш, ніж репортери дістануться туди, то він усе ще мусив би знайти якийсь спосіб, щоб вивести Джес геть з свого дому і потім її відпустити. Цього разу назавжди. Він не міг більше бути корисним для неї.

Глава 11

Джес сиділа зіщулившись від жаху у ванній з вимкненим світлом. Вони були зовні — репортери, фотографи, навіть фургон телевізійних новин. Той чоловік, хто прибув першим, нахабно дзвонив у двері. І коли вона не відчинила, почав заглядати у вікна, безперечно намагаючись побіжно її побачити і в такий спосіб, щоб з повною компетенцією міг доповісти, що вона була в інтимних стосунках з слідчим, що веде її справу.

Вона сподівалась, що віддалилася вчасно, щоб уникнути виявлення. Тепер усе, що вона могла зробити, це було чекати на те, поки Кайл, боягуз, не повернеться і не визволить її з цієї біди. Він присягався, що жодна людина не буде знати, що вона тут, і вона повірила йому. Тоді звідки з’явились ці стерв'ятники?

Вона боялась знайти відповідь на це запитання. Якщо ніхто не стежив тут за ними, то преса, могла б виявити її місцезнаходження тільки з двох джерел — від Лінн, або Кайла. Розумний репортер міг би витягти інформацію з Лінн, так чи інакше — удаючи з себе поліцейського або ще когось, залякуючи її. Це — слушна версія.

Джес намагалась не розглядати іншу альтернативу. Вона наказала собі, що не буде пускатися поспішних висновків. Вона буде очікувати на пояснення.

Їй не довелося чекати довго. Вона почула, як відчинились ворота гаража, і авто Кайла загуркотіло всередині, потім, як ворота знову зачинилися. Незабаром вона почула Кайлів голос, що стиха кликав:

— Джес! Ти тут?

Вона чекала, поки не почула, що Кайл увійшов до спальні. Тоді вона прочинила двері ванної.

— Я тут.

Він повернувся навкруг, виглядаючи здивованим, потім стурбованим.

— Джес! З тобою все гаразд?

— Як сказати. Чи шлях вільний?

— Якщо ти маєш на увазі чи репортери усе ще зовні, то ні, шлях не вільний. Але їх немає у спальні.

— Вони заглядали у вікна раніше, — пояснила Джес, з’являючись зі своєї схованки наче кролик з нори. Вона почувалась ніяково. — Що вони тут роблять? Як вони дізналися?

— Боюсь, що це моя провина.

У неї серце впало. Але коли вона послухала Кайлове пояснення про те, як Клуїс загнав його в кут і зробив передчасний але, на жаль, правильний висновок, то Джес відчула майже жалість до нього.

— Не дуже весело бути у скрутному становищі з цим покидьком, що намагається вивудити з тебе інформацію, — сказала вона з кривою посмішкою. — Я можу за це ручатися.

Хоча вони все ще були в халепі, вона почувалась легше, що Кайл надав слушне пояснення того, як репортери знайшли її. Тепер їй було соромно визнавати, що боялася через своє коливання щодо того, що білий лицар зрадив її.

— Ти розмовляв з ними? — запитала вона, тримаючи голос майже до шепоту через страх, що боягузливі мерзотники ззовні могли б впізнати її за допомогою якогось надчутливого мікрофона.

— Так. Я опустив вікно авто і запитав якого дідька вони тут роблять, ставши табором на моїй галявині перед домом. Вони запитали мене, чи ти тут, і я просто прикинувся здивованим.

— А ти гарний актор? — запитала вона.

— Не маю ніякої уяви. — Він підійшов до вікна і заглянув за фіранку. — Вони нікуди не йдуть.

— Що ми робимо зараз?

— Ми чекаємо, вважаю. Я приніс додому піцу.

Джес все ще була сита від сніданку.

— Я не можу залишатися тут. Мені потрібно бути вдома.

— Я згоден. Напевно краще, якщо ми розстанемось перш, ніж реально нашкодимо один одному.

Вона відчула якусь смутну зневіру, що він погодився з нею так охоче, хоча знала, що це по-дурному. Чи вона сподівалась на те, що він виявить свою нищівну відданість до неї, що в нього був намір захищати та укривати її навіть ціною своєї роботи? Яка дурниця.

— Ми могли б непомітно тебе вивезти, — запропонував Кайл.

— Яким чином? — Вона уявила себе переодягненою. Капелюх та окуляри від Граучо Маркса* (Відомий американський актор (02.01.1890 — 19.08.1977), один з братів Маркс, відомих американських артистів естради та кіно, пропрацював на сцені більше 75 років, був одним з найкумедніших артистів США, виконував ролі сардонічного пройдисвіта, безжальну болячку в організмі благочинного суспільства. Фільми з його участю: "Злодії та мисливці", "Кінські пір’я", "Качиний суп", "Ніч в опері", "День на верхогонах", "Ніч в Касабланці", "Щасливе кохання" ("Білявки та діаманти") не введуть в оману те стадо ззовні, але принаймні на світлинах її не буде легко розпізнати.

— У моєму авто, — відповів Кайл. — В багажнику.

— Ні, ні, ні, ні, ні, — була негайна відповідь Джес. — У мене клаустрофобія.

— Це триватиме зовсім недовго, — умовляв Кайл. — Просто стільки, щоб я зміг виїхати й упевнитися, що ніхто не переслідує. Потім я звільню тебе і висаджу біля бібліотеки, як ми планували спочатку.

"Його план мав сенс," — визнала вона. Проте, від простої думки, про те, як вона буде закрита у темному багажнику авто, нездатна звільнитися, її долоні зробилися холодними та вологими і їй стало зле. Це змусило її думати про труни, і начебто бути похованою живцем. Вона похитала головою:

— Я просто не думаю…

— Тоді нам доведеться їх перечекати, — сказав він легко, начебто для нього не мало великого значення, який вибір вона зробила. Безперечно, йому було байдуже, звісно. Він не був справжнім підсудним. Він міг прийти й піти, як йому заманеться. Іне він мусив розмірковувати, як бути складеним в багажнику авто, неначе чиясь брудна білизна…

"О, припини це," — вичитувала вона сама себе. Вона знову поводилась мелодраматично та відчуваючи жалість до самої себе. План Кайла щодо того, щоб її непомітно вивезти з цієї біди мав прекрасний сенс.

— Будь-ласка, дай мені з собою в багажник ліхтарик!

Він посміхнувся.

— Звичайно. Ти будеш там всередині п’ять хвилин, не більше. Обіцяю.

Вона несподівано для себе відповіла посмішкою на посмішку. Вона вірила йому. Потім вона відчула ще щось, ту підступну, невтримну тугу за його близькістю, що захопила її тіло впродовж якихось хвилин забуття. Його пильний погляд піймав і витримав її погляд, і вона відчула на мить, що його думки мусили озиватися луною в її думках, що він зробить крок вперед і дістане її, буде тримати її в спокої своїх рук… і більше.

Тоді, без попередження, він відвернувся від неї і попрямував з спальні.

Вона мусила боротися з противним здоровому глузду спонуканням розридатися з цілковитого безсилля, розладу та зневіри. А що стосовно цього чоловіка? Чи було це тільки тим, що обставини втягнули їх у своєрідні інтимні стосунки, або вона насправді відчувала щось до нього?

— Піца тут, — сказав він, ведучи за собою до кухні. — Я не знаю, як ти, але я вмираю з голоду.

Так — вмирала, жадаючи його. Вона відчувала щось до нього, звичайно, чисте, гаряче і бездоганне. Вона також знала, що настроїлась на зневіру в Кайлі. Чи відчував він те ж саме до неї було суперечливим питанням до тепер. Він був закритою темою. Після сьогоднішнього дня, вони не бачитимуть один одного. Він так сказав. Вона погодилася, що так було найкраще.

Та думка не завадила кому, що з’явився в горлі, роблячи нормальне дихання майже неможливим.

Вона могла тільки длубатися виделкою в піці. Кайл продовжував кидати на неї погляди з протилежного боку кухонного столу, здаючись стурбованим, і нарешті, запитав її:

— Чи з тобою все гаразд? Ти здається нездужаєш.

— Просто нерви, — сказала вона. — Стосовно багажника.

— Я не дозволю, щоб щось скоїлось з тобою. Я обіцяю.

— Я знаю. Я вірю тобі, Кайле. Мені пощастило, що ти просто не передаєш мене тим вовкам. Те, що я тут, здавалося б гіршим для мене, ніж для тебе.

— Я ніколи це не вчиню. Зрештою, те, що ти спала тут, було моєю ідеєю.

— А я — та ідіотка, що загубила своє авто.

— Думаю, що багато провини на нас обох, щоб почувати себе винними і дурними, — сказав він з усмішкою. Він схопив її за руку. — Нумо рушаймо вже, добре?

Вона кивнула, рішуче ковтаючи ком в горлі. Якщо б тільки вона могла піти, і забути, що минулі дев’ять днів колись трапились. Якщо б тільки вона зустріла Кайла за інших обставин.

Вона швидко випустила його руку й встала перш, ніж він побачив вологу, що зібралась в її очах.

— Нумо, влаштуємо це шоу на дорозі.

Кайл урочисто кивнув. Потім він вивів її до гаража, де на них чекав червоний Мустанг. Він знайшов ліхтарика в шафі, перевірив його і вручив Джес.

— Я вставив нові батарейки тільки в минулому місяці. Повинен працювати добре.

Джес перевірила пристрій, переконуючись, що він працював.

Багажник був крихітним, набагато меншим, ніж вона собі уявляла, і її хоробрість миттю зменшилась.

Напевно відчуваючи її страх, Кайл підбадьорюючи обійняв її.

— Все буде гаразд.

— Я не задихнуся?

— Тут повітря досить, щоб перебувати впродовж багатьох годин. Думай про нього, як про затишний маленький кокон.

Вона з сумнівом глянула на нього.

— Ну, якщо ти так кажеш.

Вона почала залазити всередину, але він різко притяг її до себе. Вона була так здивована, що опинилась притиснутою до його грудей, а її голова затишно примостилася під його підборіддям, що протягом кількох секунд все, що могла робити, так це жадібно хапати ротом повітря.

— Джес, пробач мені за все це. Я ніколи не думав, що це так скінчиться. Я тільки намагався допомогти.

— Я це знаю, — вона промурмотіла, витримуючи нестерпні тортури його близькості з безневинною стриманістю. Вона звільнила руку, що була притиснута між ними й сковзнула нею навколо його талії. Дуже безневинно, майже як сестра.

Він цим не задовольнився. Він поклав руку їй на підборіддя і нахилив її обличчя до свого.

— Якщо я не зроблю це зараз, то у мене не буде іншої нагоди. — Він захопив її податливі губи в свої і міцно поцілував Джес, начебто це було питанням життя та смерті.

Вона нетерпляче відповіла. Її тіло запалало й затремтіло, коли вона притиснулась ближче до нього, жадаючи більшого, ніж цей єдиний поцілунок, що розривав душу. Вона продовжувала наскільки могла обійми, поки їм обом не забракло дихання. Тоді вони рвучко розлучили губи, жадібно хапаючи ротом повітря. Він притис її щоку до своєї шиї, і вона насправді почула биття його пульсу, що в своєму ритмі співпадав з її.

— Життя дійсно не справедливе, — сказала вона слабким голосом. — Але я вважаю, що вже знала це.

— У нього є свої миттєвості. — Потім, начебто не було тих кілька хвилин, що минули, він додав, — Нумо, залазь.

Як водолаз, що збирається зникнути під водою, Джес глибоко вдихнула і залізла в багажник. Там була згорнута ковдра подушкою для її голови, і якщо б вона влаштувала ноги навколо запасної шини тільки праворуч, то було б майже зручно.

— Добре? — запитав він.

— Добре.

Він дав їй знак вище голову. Вона клацнула вимикачем на ліхтарику, і він грюкнув кришкою багажника.

"Не так вже і погано," — сказала вона собі. Вона прекрасно могла дихати, і було багато світла. Вона подивилася на годинника. Без п’яти два. О другій годині Кайл звільнить її. Вона буде лічити секунди.

Двигун Мустанга загуркотів оживаючи. Двері гаража відчинилися, і авто заднім ходом виїхало на під’їзний майданчик. Там воно зупинилось. Вона чула приглушені голоси, але не могла зрозуміти слів.

Після кількох секунд, авто було знову в русі. Воно набирало швидкість, і хоча Джес не могла виглянути, вона знала, що вони їхали швидко. Кайл завернув за ріг, і вона зісковзнула по покритому килимами багажнику, обпікаючи лікоть. Не було зовсім за що триматися! Тепер вони їхали по якійсь пересіченій місцевості, і вона підстрибувала в усі боки наче кулька для гри у склянці. Чи це був бордюр, на який він щойно наїхав? Вона підстрибнула й ударилась головою об кришку багажника.

Так що, чорт забирай, він думав, що робить?

Авто під’їхало і різко зупинилось. Двері відчинилися. Джес чекала. Її дихання лунало так, начебто вона була в аеродинамічній трубі. Кришка багажника з тріском відчинилась, і Кайл стояв і посміхався до неї. Вони були в безлюдному провулку, що занадто заріс каркасними деревами та чагарниками форситії.

— Три з половиною хвилини, — сказав він тріумфально. — Знаєш, я не тримав тебе там довго.

— Справді? Ну, ти не казав мені також, що будеш їхати по полю з валунами зі швидкістю в сімдесят миль на годину.

Його посмішка негайно зникла.

— З тобою все добре? Ти не травмована, так?

Вона знехтувала його запропонованою рукою і незграбно вилізла з багажника сама.

— Я вдарилась головою, — вона гнівалась, хоча тепер, коли побачила світло дня й вдихнула свіжого повітря, ця пригода починала здаватися забавною. — І у мене є опік від килима на руці.

Вона показала йому слабку рожеву пляму на лікті.

— Послухай, я можу це поліпшити. — Він схопив її за руку й, перш, ніж вона змогла розгадати його наміри, притиснув свої губи до рани. Від доторкання трохи пекло, але це було нічим у порівнянні з енергією, що пройшла по решті її тіла.

– І де ти вдарила голову?

Краще б він не цілував її ні там, ні тут серед білого дня, ні тоді, коли його найменший дотик змушував її танути в його руках.

— З нею все чудово, — сказала вона різко, ухиляючись від нього. Вона бряцнула багажником. — Ми вільні?

— Так, я загубив хлопця, що переслідував нас, за кілька миль звідси. Ми зараз в безпеці.

— Тоді нам краще дістатися бібліотеки. — Вона побігла легко і швидко навколо авто до дверей з боку пасажира, відчинила їх і сіла в авто.

Секундами пізніше Кайл сковзнув за кермо.

— Даруй, — промурмотів він, коли вмикав передачу авто. — Здається, я не можу припинити цілувати тебе.

— Я почуваюся так же само, — сказала вона, потім додала з виразом практицизму, — мабуть все це адреналін. Я люблю обвинувачувати у всьому адреналін, погіршення сну та погану їжу.

— Не забувай гормони. Вони винні, так чи інакше.

— Звичайно. Єдине, чого бракує цієї комбінації — здорового глузду.

— Амінь йому. Я думаю, що ми знайшли спільну мову.

Кайл знав, що, якщо б він повернувся додому, то ризикував втратити витримку і прикрасити одного з тих репортерів. Отже замість цього він повернувся до офісу. Було дещо, що він хотів перевірити, і йому потрібно було справитись зі своїми нотатками по Джес і узнати прізвище і номер телефону з Бостона, щоб це зробити.

Краще йому зателефонувати зараз перш, ніж Кевін Ґілпатрик вставить цього арапа про Барнстейбл Каунті ще у чиєсь вухо. Кайл думав, що виявить, що у Джес була якась незначна сутичка з законом — повідомлення про штрафи за порушення правил дорожнього руху, марихуана, вживання алкоголю в віці, коли це заборонено законом. Потім він міг би звітувати про це Клуїсу та Ізлі. Вони побачать, що він працює на совість. Він міг би бути хтивим до Джес Робінсон, але це не означало, що він раптом перетворився в паршивого поліцейського.

Просто страшенна ганьба, що він не зустрінеться з нею знову. Але вона мала рацію, що їм бракувало здорового глузду, особливо у нього. Зараз їх життя було у всіх на очах. Один неправильний крок і наслідки могли вплинути на всю решту їх життя.

Пам’ять про її поцілунки, її доторкання, її запах, не буде давати йому спокою, він знав, особливо усвідомлюючи, що вони могли б зайнятися любов’ю, а не зробили цього. Учора вночі вона бажала, і він спокусився. Але вона також була напівбожевільна від виснаження. Отже він задовольнився спати зігнувши своє тіло навколо її, в збудженні міцно притиснувшись до її заду. Навіть те, як вона дихала, збуджувало його.

Проте він не знав, як йому взагалі пощастило хоч якось заснути за тих обставин.

Він завітав до кімнати для перерви, щоб випити кави перед тим, як братися за завдання. Кайл щойно наповнив свій кухоль, коли скрипливий дратівливий голос Клуїса долинув до нього, разом зі звуком ляпання черевиків на гумовій підошві по лінолеуму, що наближався.

Кайл схопив свій кухоль так міцно, що не був певен, що не розтрощить його. Зосередившись на думках про Джес, він забув на кілька хвилин, що їхні нещастя того ранку були з вини Клуїса. Тепер Кайл мусив застосувати всю свою силу волі, щоб не обернутися і не вдарити кулаком свого товариша-детектива прямо в пузате черево.

Він очікував на слушний момент, поки Клуїс не став близько позаду нього, очевидно чекаючи на доступ до кавоварки. Кайл різко повернувся, врізався прямо в Клуїса і вилив більшість своєї гарячої кави на манишку сорочки цього чоловіка.

Клуїс заверещав і відскочив назад, відсмикуючи свою намоклу манишку:

— Ти, незграбний ідіот! — Потім він підняв очі і побачив, хто напав на нього. Вигляд жаху застиг на його обличчі.

Кайл чемно посміхнувся й знизав плечима:

— Пробач. Не знав, що ти тут.

— Ти, сучий син! Ти зробив це навмисно.

Кайл залишався спокійним до цілком виправданого обвинувачення. Він схопив пачку паперових серветок з кухонного столу і вручив її Клуїсу.

— Слухай Біл, чому ти так думаєш? Чи є якась причина того, що ти гадаєш, що мені слід гніватись на тебе?

Клуїс вихопив серветки у Кайла і почав вимокати ними коричневий бруд, що заплямував його білу сорочку. Кайлу здалося дивним, що Клуїс був так вбраний.

— Гарний костюм, Біл. Я не пригадую, щоб ти носив його раніше. У тебе були наміри на щось… важливе? Зустріч з пресою, можливо?

— Чи в хлопця має бути причина одягати костюм?

— В будень день тут, так.

— До речі, що ти знову тут робиш? Я чув, що ти вилетів звідси пару годин тому наче кажан з пекла. — Клуїс кинув промоклі серветки в ящик для сміття, промахнувся і не потрудився підібрати невірно спрямований мотлох.

— Було… занадто тихо вдома, — відповів Кайл. — Самотньо. Нікого навкруги.

Клуїс витріщився на нього, занадто тупо, щоб збагнути сарказм Кайла.

— В чому справа, Біл? Ти спантеличений фактом, що я навіть зараз, не пробую пояснювати пресі, чому даю притулок підозрюваній у вбивстві у себе вдома? Ну, я ж дійсно порозмовляв з одним або двома репортерами. Здається, що вони одержали погану анонімну інформацію, якийсь надзвичайно повний покидьок, що стверджував, що я сплю з Джес Робінсон. Я не можу собі уявити, хто сказав би їм таке.

Кайл фактично насолоджувався грою емоцій на обличчі Клуїса. Хід думок цього чоловіка був настільки ясний, начебто він записав їх на папері. Він міркував: "Як я помилився?" — і ще він бажав зіткнутися з Кайлом, звинуватити його в навмисному наданні облудної інформації. Але вчинити так визнавало б, що він був тим, хто викликав газету й телебачення.

— Ну, у мене є робота, — сказав Кайл. — Ще раз пробач за каву.

Без попередження, Клуїс завдав нишком удар Кайлу в живіт. Кайл нахилився, стискаючи живіт, страшенно здивований.

— Не дражни мене, Брансоне, — сказав Клуїс. — Просто невеличке дружнє попередження.

Кайл, знову на самоті в кімнаті для перерви, опустився на стілець і сидів там, нерухомо, поки не зміг дихати знову. Він не міг повірити, що Клуїс щойно напав на нього. Дурня могли звільнити через таке поводження. З іншого боку, він мусив знати, що Кайл не буде бігти до начальства щодо цього. Навіть якби він побіг, то Клуїс заперечив би це. Не було жодного свідка. Це було б слово Клуїса проти Кайлового.

Кайл нічого не міг зробити, вирішив він, окрім як з нетерпінням чекати на той день, коли Клуїс підсмажить свій власний зад, роблячи ще якусь дурню — і попадеться. Це було лише справою часу. Тим часом, Кайл буде добре думати щодо того, як спіймати цього чоловіка. Він був небезпечний.

Знову за своїм робочим столом він знайшов телефонний номер детектива Джо Шанка з Поліцейського відділу Бостона, що для нього раніше з’ясовував минуле Джес. Йому пощастило — Джо був на своєму місці.

— Що я можу зробити для Вас? — запитав він привітно.

— Коли Ви перевіряли реєстрацію арештів Джес Робінсон, чи включали які-небудь найближчі райони, або лише власне Бостон?

— Колего, я перевіряв Саффолк, Норфолк, Плімут, Брістоль, Мідлессекс, Ессекс…

— А що щодо Барнстейбл Каунті* (округ в штаті Массачусетс, який складається з півострову Кейп-Код та суміжних з ним островів)?

— Мм, фактично ні. Це Мартас Він’ярд* (острів у 6 км від мису Кейп-Кодна південному сході штату Массачусетс), Нантакет* (острів у 48,3 км на південь від мису Кейп-Код) та Кейп-Код* (півострів у східній частині штату Массачусетс). Незвичайне місце зустрічей для студентки коледжу. Вона була студенткою коледжу в той час, правильно?

— Так. Але в мене є причина думати, що вона одного разу напевно жила в Барнстейбл Каунті. Будь ласка, перевірте це.

— Звичайно, я знаю хлопця там. Хоча, напевно, мусите почекати кілька днів.

— Гаразд. Насправді я не очікую нічого найважливішого. Просто хочу попрацювати на совість.

— Звичайна річ. У мене є Ваш номер телефону прямо тут. І якщо Вас не буде на місці, мені слід розмовляти з Білом Клуїсом, правильно?

— Ні, — відповів Кайл необачно. — З деяких причин мені краще не говорити, і я волів би, якщо б Ви передали те, що знайдете мені і тільки мені.

— Все, що знайду.

Кайл скінчив розмову, впевнений в розумінні, що він не ігнорував інформацією, яка була потенційно шкідлива для справи Джес. Якби Шанк насправді знайшов щось, що викриває, тоді Кайл мусив би боротися з своєю совістю. Шанси на ту можливість, він вважав, були досить невеликі.

Кайл провів наступну пару годин в архівах, перечитуючи реєстрацію народжень і податкові відомості. Він встановив доволі швидко, що Тері Родін не був зареєстрований у Канзас-Сіті. Не було свідоцтва про народження, податкових звітів, або посвідчення водія. Хоча це не було великою несподіванкою. Були загальновідомі факти, що Родін від народження не був в цій місцевості, хоча жоден не міг сказати точно, звідки він приїхав.

З Кевіном Ґілпатриком була інша справа. Він був місцевим хлопцем, народженим у лютеранській лікарні Трініті* (Трійця). Його батьки жили в Блу-Спрингзі, досить заможному передмісті, де вони прожили принаймні двадцять років. Кайл записав адресу. Навряд чи він сподівався, що старші Ґілпатрики переховують Тері — то була витівка пари хлопчиків-переростків з коледжу, а не заможної пари середніх літ. Проте, не зашкодило б перевірити.

Ще старанний пошук фактів приніс дещо багатообіцяюче. Родина Ґілпатриків володіла будинком в Вітербай лейк* (місто, що знаходиться у штаті Міссурі і знаходиться на відстані 14миль від Канзас-Сіті), в невеликому багатому муніципалітеті на мальовничому озері, що на півночі міста. Район був тихий, відокремлений — просто місце, щоб переховувати втікача. Пан та пані Ґілпатрики певно не відвідують свій будинок біля озера в цю пору року. Тері міг жити там у відносному комфорті, в той час, коли його розіграш розгортав свої шкідливі щупальця.

Спочатку Кайл пішов до Клуїса, незважаючи на те, що знав, якою буде відповідь. Він переконався, що навколо були свідки, коли запитав так мило, начебто інцидент у кімнаті для перерви ніколи не траплявся:

— Біл, я бажаю отримати ордер на обшук будинку біля озера у Вітербай. У мене є підстава думати, що Тері Родін міг би там переховуватись.

Клуїс подивився на нього, неначе він був божевільним — і, мабуть, так і було:

— Бавишся з транспортом, га? Брансоне? Як я пригадую, ти не головний слідчий по цієї справі. Тебе покликали, щоб допомогти з кількома конкретними обставинами, і ти закінчив з ними зараз. Я не хочу і не потребую твоєї допомоги.

Кайл знизав плечима, підтверджуючи погляд німого співчуття від іншого детектива по вбивствам за робочим столом поруч з Клуїсом.

— Гаразд, чудово. — Він очікував на стільки, але не хотів, щоб хтось стверджував, що він принаймні не пробував спочатку відповідні засоби. — Ти вже дізнався про Джес Робінсон?

— Так, оскільки це якось тебе стосується. Вона отримала повідомлення від своєї сестри кілька хвилин тому, і вже їде сюди.

— Де вона сказала була? — запитав Кайл, начебто тільки з безневинної цікавості.

— Вдома у подружки. Якась краля з її рідного міста. Я вже перевірив це. Та краля підтвердила цю версію.

"Добра робота, Джес," — думав Кайл. Йому було цікаво, чи встигне вона придумати алібі впродовж минулих кількох годин. Очевидно вона могла брехати, коли мусила. Це не обрадувало його, але він припускав, що її обман був не гірше за його. Вони ж обидва і брехали, щоб вийти з біди, і в них вийшло.

Кайл пішов від Клуїса без подальшої розмови.

Його наступною метою був Джон Ізлі. Лейтенант не був на службі сьогодні, отже Кайл зателефонував до нього додому.

Ізлі глибоко зітхнув:

— Що, Брансоне?

Він повторив своє прохання і обґрунтування за ним.

Ізлі знову зітхнув:

— Знаєш, Брансоне, ти починаєш бути справжнім болем в дупі.

— Я розумію це, пан. Іноді поводити себе, як справжній біль у дупі — є єдиним способом уміти робити свою справу. Це те, в що я вірю. Назвемо це відчуванням нутром, інтуїцією…

— Пристрастю? — вставив Ізлі.

Кайл обережно відповів:

— Звичайно, я відчуваю пристрасть. А хто ні? Але я не настільки божевільний, щоб поставити під удар свою професійну репутацію через кілька гормонів. — (Або він поставив?) — Я знаю, що моя репутація під ударом. Якщо тіло Родіна знайдеться з відбитками її пальців скрізь на ньому, то я можу забути про одержання будь-якого просування по службі на наступні двадцять років.

Витверезна думка.

— Ти зрозумів це правильно, — сказав Ізлі. — Слухай, мені не подобається, що ти перестрибуєш через голову Клуїса. Він головний слідчий…

— Він ідіот, він ненавидить моє чуття, і неприємні думки, що Тері Родін знайдеться живим і змусить його бути схожим на дурня, довели його до хвороби. Він би не подарував мені зухвалості щодо цього, навіть якби на моєму боці був сам мер, стверджуючий, що бачив Родіна живим. Ти це знаєш, Джон.

Ізлі мовчав, начебто засвоюючи те, що сказав Кайл. Кайл чекав. Ізлі був справедливою людиною. Він впізнав би правду в словах Кайла, і якби схвалив отримання ордера на обшук, то пізніше не заперечував би це, щоб уникнути виглядати погано.

Нарешті він відповів, хоча обережно:

— Гаразд. Якщо ти можеш змусити суддю видати ордер на обшук на підставі твого чуття, йди прямо вперед з моїм благословенням. Але я не думаю, що у тебе є шанс.

"Можливо Ізлі має рацію," — думав Кайл, коли поклав слухавку. Але це не стало йому на заваді, щоб спробувати. Він пішов у будинок суду і розшукав Венді Пакстон, молоду суддю, що в минулому кілька разів проявляла до нього доброзичливість.

Вона розсміялась йому в обличчя:

— У тебе немає навіть найслабкішого доказу, щоб підтримати можливу причину на здійснення обшуку, детективе.

— Це внутрішнє відчуття, — сказав він. — Ти знаєш, що я часто маю рацію щодо таких речей.

І так було. Пакстон не раз видавала йому ордери всупереч своєму кращому рішенню, і вони окупалися. Але навіть його представницький послужний список не вплинув би на суддю цього разу.

— Пробач, Кайл, але преса пристрасно захопилася цією справою, і я не можу собі дозволити походити на ослицю. Твоє прохання відхилене.

Кайл пригнічений пішов з будинку суду. До кого ще йому було звертатися за допомогою тепер? Він почувався безпорадним, безсилим. Джес піде на суд з купою брудних доказів проти себе, включаючи клятий ніж з відбитками її пальців скрізь на ньому. Якщо Кайл не зможе розкрити щось корисне за наступні кілька тижнів, вона спечеться. Клуїс не ворухне і пальцем, щоб простежити будь-яку інформацію, яка б не вказувала безпосередньо на те, що Джес винна.

Під час пішого повернення до відділка, він прийняв рішення. У нього починалась відпустка. Він візьме її й використає час, щоб самостійно простежити за тим будинком біля озера. Можливо був великий ризик, але то було все, що він поки повинен був робити.

Коли він повернувся до відділку, то попрямував прямо до приміщень для допитів. Він виявив, що Джес була вже там, і Клуїс дошкуляв її своїми запитаннями. Кайл ввійшов в кімнату для спостереження. Помічник окружного прокурора був там, той, кого Кайл ледве знав. Він уважно спостерігав, і ледве відповів на привітання щойноприбулого.

"Джес трималася твердо," — думав Кайл, коли сідав на стілець. Це вже ставало давно відомим для неї. Вона була стримана, спокійна. Вона не дозволяла Клуїсу дістати її. Марва сиділа поруч з нею, виглядаючи похмурою. А хто міг докоряти їй в цьому? Жахливий спосіб провести суботній день.

Після кількох хвилин помічник окружного прокурора подивився навкруги, потім придивився краще.

— О, це Ви. Чи Ви насправді переспали з нею? — Він кивнув головою на двобічне дзеркало.

— Це Клуїсове сприйняття бажаного за дійсне, — сказав Кайл, ледве стримуючись. — У мене немає статевих зносин з Джес Робінсон. І якщо Клуїс, незважаючи ні на що, настирно продовжуватиме поширювати чутки про мене, то буде розмовляти з моїм адвокатом.

Інший чоловік кашлянув, намагаючись приховати сміх, припустив Кайл.

На цьому зауваженні Кайл встав і залишив кімнату. Джес поводилась чудово. Він не хвилювався за неї. Вона завжди могла протистояти смердячому мішку схожому на Клуїса. Коли дійде до суду, він сподівався, що Марва дозволить їй свідчити від свого власного імені. Присяжним буде важко, обвинувачувати її, як тільки вони познайомляться з нею, незалежно від того що скажуть докази.

Він мусив вірити цьому. Інакше, він спокусився б викрасти її й увезти кудись далеко, далеко звідси, де вона була б в безпеці. З ним.

Глава 12

Опитування не тривало довго. Клуїс здався від безсилля перш, ніж стомилась Джес. Її відповіді на його запитання були нудно послідовні і не на йоту корисні для справи. Він з силою закрив свій блокнот і встав.

— Наразі все, пані Робінсон. — Він продовжував витріщатися на неї, начебто пробуючи розв’язати велику загадку. — Ви знаєте, якщо б Ви навіть трохи пішли нам на поступки, окружний прокурор міг би полегшити Вашу долю.

— Навіть якщо б я повірила цьому, то не знаю, як можна ще більше йти на поступки, — сказала щиро Джес. — Я не можу надати Вам інформацію, якої у мене немає, і я не можу зізнатися в злочині, що не скоювала.

Обличчя Клуїса почервоніло. Він різко повернувся. Жінка-поліцейський у дверях відчинила їх, і Клуїс вилетів наче ураган.

Марва і Джес пішли за ним. Марва підбадьорюючи гладила Джес по плечах.

— Ви поводитесь прекрасно. Я не знаю, за кого себе видає той чоловік, говорячи від імені бюро окружного прокурора.

Клуїс не потрудився супроводити їх з поліцейського відділка. Це не мало значення. Вони вже знали вихід. Вони йшли до нього через малолюдне приміщення для інструктажу. Коли Джес відчиняла двері, інша рука штовхала з іншого боку. Раптом вона опинилась віч-на-віч з Кайлом.

На частку секунди її охопила паніка, особливо коли вона побачила його очі й ту близькість, що вони обіцяли. Він швидко привчив своє обличчя до приємної посмішки. Дивно, вона спромоглася зробити те ж саме.

— О, привіт, детективе Брансон. — Вони потисли руки як два незнайомці на вулиці. — Гадаю, що Ви знайомі з моїм адвокатом.

— Так. Приємно бачити Вас знову, пані Бабкок.

— Дуже рада, — сказала Марва, навіть не посміхнувшись, коли недбало стисла йому руку.

— Я хочу ще раз подякувати Вам за допомогу мені зловити того телефонного блазня, — сказала Джес. Вона помітила, що інші люди в кімнаті, включно з Клуїсом, уважно слухали.

Кайл знизав плечима.

— Просто частина роботи. Я думаю, що він не телефонує знову.

— Я про це не знаю, — відповіла Джес. — Мене не було вдома вчора вночі, але сестра сказала, що телефон не дзвонив всю ніч.

— Добре.

— Я не буду затримувати Вас, — сказала Джес, щосили намагаючись підтримувати приємний, але нейтральний вираз. Вона хотіла доторкнутися до нього! Це було тортурами — удавати, що між ними нічого не було окрім кількох ввічливих слів. — Я впевнена, що у Вас є робота. До побачення.

Вона ледве почула його відповідь.

— Бувайте. — Вона вже була за дверима.

— Ну, це, — сказала Марва, як тільки вони були в ліфті, — була майстерна вистава.Жоден окрім найбільш натренованого спостерігача, яким є я, не помітив би, як нерівно дихав детектив Брансон, коли він дивився на Вас. Ну, так Ви будете розповідати мені, що насправді скоїлося вчора ввечері?

Джес думала, що може обійтися без присвячення Марви щодо її диких авантюр.

— Ми уклали угоду, пам’ятаєте? — Марва нагадала їй спокійно. — Ви щиро розповісте мені правду, про все це, якщо хочете, щоб я вела Вашу справу.

— Коли ми будемо в авто, — сказала Джес, належним чином вичитуючи себе. Вона мусила б знати, що не могла нічого приховати від спостережливого адвоката.

Як тільки вони благополучно затишно влаштувались в білому Каділлаці Марви далеко від цікавих очей і вух, Джес це розповіла. Вона зізналася про проникнення до будинку Кевіна, виявлення килимка, що міг або не міг би бути її, свій порятунок від картечі на всі сідниці, лише завдяки щасливому випадку, втрату свого авто, ночівлю вдома у Кайла і втечу у багажнику Кайлового авто. Єдине, що вона пропустила, було те, що вона з Кайлом спали, недовго, в його ліжку. Вона думала, що жодна людина, навіть Марва, не повірить, що нічого не скоїлось між ними окрім кількох чарівних поцілунків.

Кілька разів під час її зізнання Марва хапалась за груди, начебто серцевий напад був неминучим, і мурмотіла:

— О, дитинко.

Коли Джес закінчила, Марва мовчала довгий час, оскільки її мозок обробляв цю нову інформацію. Нарешті вона сказала:

— Той чоловік міг би Вас погубити.

— Але він не погубить, — сказала Джес швидко. — Він щиро вірить, що я невинна. Окрім того, якщо він розповість те, що насправді трапилось, то втратить своє становище в суспільстві через мене. Зрештою, він скоїв пособництво і підбурювання злодія, вступив в дружні стосунки з підозрюваною у вбивстві, брехав своєму начальству.

— Ви не гадаєте, що у нього є щось на думці?

— Я думала спочатку. Але зараз вірю, що він щиро хоче допомогти. Він хоче довідатися правди.

Марва клокнула язиком.

— Ви занадто довіряєте. Він міг би підбурювати Вас на щось більше.

— Я так не думаю.

— Все одно, я хочу, щоб Ви уникали його. Жодного сенсу в тім, щоб брати на себе зайві ризики.

— Але я думаю, що він може…

— Ніяких але. Якщо він хоче розслідувати і знаходити докази, що допоможуть Вам, прекрасно. Але він не буде йти в жодне порівняння з Вами, в той час як робитиме це. Я ясно висловлюю свою думку?

— Так, пані, — Джес не могла не сказати ці слова. Марва нагадувала її вчительку в третьому класі.

— Отже, ми розуміємо один одного. А зараз, як щодо барбекю у Литл Ред? Ви можете розповісти мені про інформацію, що Ви вистежили, а я можу розповісти Вам про свою.

Джес кивнула, хоча не була ані трохи голодною, а якщо б була, то не хотіла б їсти те жирне м’ясо з салом у Ред. Але Марві воно подобалось, і вона хотіла, щоб її адвокат була задоволена.

За десять хвилин вони зупинились на вкритій гравієм автостоянці Литл Ред, місце, що могло бути класифіковане тільки як смітник. Густий чорний дим валив з димаря, що виходив з коптильні. Запах був облудно приємний.

Литл Ред була наріжним каменем традиції Канзас-Сіті, притягуючи туристів з усього світу під час годин пік, отже, Джес насправді не була не в своїй тарілці. Окрім того, вона була з Марвою, яку, здавалося, знав кожний, котра ледь могла пробитися до прилавка через всі ці махання, підморгування та рукостискання, які отримувала.

Джес обмежила себе чаєм з льодом; Марва замовила тарілку ребер і дієтичну Кока-колу. Вони знайшли стіл у куточку.

— Тепер, — сказала Марва, — розкажіть мені, що Ви знайшли з перевірки друзів Тері.

— Абсолютно нічого, я боюся, за винятком того, що більшість з них до смерті ненавидять мене, тому що думають, що я вбила Тері. Я — ні нащо не здатна як приватний детектив.

— Ви не настільки погані, — сказала Марва. Вона відкусила м’яса з ребер, смакувала його, в той час, коли жувала, потім делікатно витерла руки об серветку. — Так Ви дійсно заглянули всередину будинку Кевіна Ґілпатрика. Тепер розкажіть мені більше про цей килимок.

— Він був дійсно туго згорнутий, закритий пластиком і схований під купою залишків килима. І в мене був тільки крихітний ліхтарик. Але це був явно східний килимок, того розміру. Якщо б ми могли отримати ордер на обшук…

— По-перше, адвокати не можуть просити ордери на обшук. Тільки люди з правоохоронних органів це роблять. По-друге, судді не видають їх на підставі такого непереконливого доказу. До речі, Ви готові піти до судді і розповісти йому, як прийшли, щоб побачити той килимок?

— Ні. Але як щодо анонімного телефонування до поліції? Детектив Клуїс довів, що буде слухати будь-що.

— Будь-що, що викриває Вас, з того, що я розумію. Він не буде звертати увагу на людину, що намагається виправдати Вас.

— Ви певно маєте рацію. — Джес зітхнула і зробила ковток чаю.

— Не будьте такою похмурою, дитинко. Думаю, що є багато шансів, що цей Кевін Ґілпатрик приховує щось — або когось. Я піду до архівів у понеділок і дізнаюсь, яку власність він має, будь-яке інше місце, де він міг би переховувати Тері.

— Кайл сказав, що він зробить це, також, — сказала Джес.

— Ми не можемо залежати від нього, навіть якщо його наміри шляхетні. Він певно має інші пріоритети.

"Безперечно," — думала Джес. Після сьогоднішнього майже нещастя, Кайл буде вдвічі обережним щодо надання її будь-яких спеціальних послуг.

— Отже, яку інформацію вистежили Ви? — вона запитала Марву, блискуче змінюючи тему.

Марва продовжила читати Джес дисертацію по юридичним критеріям речових доказів по крові в залі суду й зведення від справи до справи судового прецеденту. Вона робила все це по пам’яті. Джес була вражена гостротою розуму свого адвоката і переконалась, що, як тільки вони будуть в залі суду, Марва задасть тим окружним прокурорам гонку за їхні ж гроші. Але перспектива майбутніх розумних юридичних маневрів не підбадьорювала Джес. Вона бажала доказу, що її виправдає. Вона взагалі не хотіла йти до суду. Коли Джес була відповідачем в одній кримінальній справі, це залишило її рішуче байдужою до перспективи повторення досвіду — особливо, коли результат міг для неї означати втрату волі назавжди.

Кайл під’їхав до величезного будинку у Вітербай лейк і тихо присвиснув. Знайти будинок, що здається в оренду, навіть цієї пори року, було складною справою. Знайти такий з гарною видимістю будинку Ґілпатриків було навіть ще складніше. Знайти такий, котрий не коштував зарплати за місяць, було неможливо, тому що найкоротший строк оренди, що дозволялась, був два тижні.

Таким чином, тут він був сам, проводячи свою відпустку з чотирма спальнями, трьома ваннами будинку біля озера. З ним були тільки бінокль та відео камера. Прощавай туристична поїздка до Колорадо, що він планував на це літо.

Погода була мерзенна, занадто — тридцять шість градусів* (за Фаренгейтом) і злива. Він, безумовно, сподівався, що в цьому будинку є добрий опалювальний казан і велика кількість ковдр.

Агент по оренді житла дав йому ключа та автоматичного відкривача гаражних воріт. Відкривач не працював, отже він був змушений пробігти під зливою до ґанку. Ключ, принаймні, дійсно працював. За п’ятнадцять хвилин всі його речі були всередині, разом з трьома сумками продовольчих продуктів та стеком дров* (108куб. футів, одиниця об’єму дров, вугілля), які він вніс з входу в гараж. Він запустив казан, що випускав затхлий запах природного газу, але зрештою, здавався, що функціонував.

Під час чекання на нагрівання будинку, він оглянув кімнати. Він зняв будинок, який раніше не оглядав, заплативши наперед, таким чином це був його перший ретельний огляд свого нового житла.

Він навіть був приголомшений.

Ультрасучасний проект, вітальня кімната відзначалась величезним, двобічним каміном, що домінував над всім іншим. Закритий камін здіймався принаймні на тридцять футів вгору до арочної стелі. Шикарні килими були білосніжні, величезні шкіряні кушетки — гагатово-чорні. Білі стіни були негусто прикрашені абстрактними картинами, написаними олійними фарбами та портьєрами з текстилю. Кухня була досить велика, щоб розмістити кілька професійних кухарів і все їхнє устаткування; жалюгідні телевізійні обіди Кайла, заморожені піци та кукурудзяні баранці з мікрохвильовки здавалися пародією при такому устаткуванням.

Перший поверх був досить дивний, але на верхньому поверсі він знайшов piece de resistance* ("родзинка", щось занадто шикарне; річ, яку важко зрозуміти) — спальню з ліжком, що мала бути більше ніж дуже велика, виготовлену на замовлення, можливо для оргії. І ванна, така, яку він очікував би знайти в якомусь хибному особняку Голівуду — з криваво-червоною плиткою й три — зважте на це, три — душових розпилювачі, що виходять в щось на зразок римської ванни.

І ні з ким це поділити.

Кайл не міг не подумати про Джес. Йому б хотілося прислуговувати їй тут: потерти спину, помити голову, натирати її тіло ароматичними лосьйонами. І потім він поніс би її до того ліжка з футбольне поле і зайнявся б з нею любов’ю, повільно, начебто весь час на цьому світі був їхнім…

Але час був саме тою річчю, що у жодного з них не було, думав він, зганяючи з себе чудову фантазію. Бюро окружного прокурора натискало, щоб встановити дату для суду. Ходили чутки, що не будуть вимагати страти — що, принаймні, було полегшенням. Але ув’язнення Джес на всю решту її життя в якомусь відсіку без вікон могло б бути рівноцінно її вбивству.

"Тері просто мусив знайтись до того часу," — міркував Кайл. — "Жодного сумніву, хлопець був хворим молокососом, але чи він насправді зникне назавжди і залишить Джес чахнути у в’язниці? А він би це міг," — визнав Кайл. Вичерпні перевірки минулого життя нічого не виявили про минуле Тері за чотири роки перед тим, коли він з’явився в Канзас-Сіті. Кайл підозрював, що цей чоловік уже переховувався за якийсь інший злочин, коли познайомився з Джес. Якщо він зміг колись так легко вигадати нове життя, то зміг би зробити це знову.

Таким чином, напруження знову повернулось до Кайла. Він мусив надати Родіна або втратити Джес назавжди. Чорт, навіть якби знайшли Родіна і виправдали Джес, чи хотіла б вона мати щось спільне з ним? Напевно їй було досить поліцейських.

Те, що Джес сиділа у малолітражному авто, відморожуючи сідниці, дивлячись у вікно на будинок на іншому боці озера, що, здавалось, був зовсім ніким незайнятим, було свідченням тільки того, в якому розпачі вона перебувала, Джес похмуро міркувала, коли зробила останній ковток кави. Вона вже давно допила гарячий шоколад. У Джес було багато їжі у вигляді коробок з соком, горіхів, яблук та батончиків ґраноли* (Підсолоджена вівсянка з додаванням горіхів та родзинок), але не було нічого, що могло б її зігріти.

Це наразі було її найгірше спостереження. Вона була тут вже чотири години з картонним щитком від сонця на вітровому склі, з одягом, що завішував вікна авто на сторонах, обернених на шлях, і з коробками, що були складені ззаду, так, щоб стороння людина мусила дуже постаратися, щоб побачити що всередині. У неї було маленьке вічко в вікні з боку пасажира, в яке вона спостерігала за будинком Ґілпатриків біля озера.

Навряд чи вона насправді сподівалась щось побачити. Будинок, здавалось, був замкнений наглухо — на під’їзному майданчику жодного авто, фіранки на вікні запнуті, з димаря не виходить ніякого диму. Але оскільки Марву спіткали неприємності, щодо вивідування вчора існування цього будинку та його адреси, Джес почувалася змушеною робити щось з цією інформацією.

Що ще вона мусила робити? Її зовсім вигнали з роботи, і хоча сидіння в малюсінької Тойоті Лінн було менш ніж зручним, це все ж таки було кращим за читання про себе в газеті, або ретельне вивчення юридичних книг, що Лінн весь час вручала їй.

Вона спостерігала, доки її зуби не почали клацати від холоду, а очі пекти. Якщо Тері випадково переховується в тім будинку, то він не буде рекламувати цей факт. Але рано чи пізно він мусив би вийти, або хтось мусив би завітати, щоб поповнити продовольчі продукти або ще для чогось. Вона не могла уявити собі Тері, що животіє на сухофруктах та рисі. Йому була б потрібна піца, фетучині* Альфредо (Короткі товсто розкатані стрічкові макаронні вироби з додаванням сиру Пармезан та вершкового масла, в США подається разом з броколі, петрушкою, вершками, часником, креветками та курчам), енчілади* (Млинці з гострою м’ясною начинкою) з артишоком та шпинатом, не кажучи вже про марочне пиво.

Самітність гнітила б Тері.

Самітність безперечно гнітила Джес. Вона мала занадто багато часу, щоб думати, і, на жаль, їй від думок не було приємно. Вони коливалися між жахом того, щоб бути ув’язненою на решту свого життя… і тим фактом, що вона сумувала за Кайлом.

Життя Джес стало нещастям, здавалось дурним навіть подумати про чоловіка, особливо з огляду на те, яке лихо спричиняли їй різні чоловіки в її житті та через що її змусили пройти. Але Джес не могла нічим цьому зарадити. Знову й знову вона несподівано для себе зосереджувалась на спогадах про їх короткі, але визначні часи, коли вони були разом, те, як вона відчувала, як безпечно було спати на Кайлі, його подих, як колискову. І те, як вона відчувала його поцілунки — захоплюючі, небезпечні.

Джес вибрала занадто важкий час, щоб втрачати голову та приголомшуючого чоловіка, щоб закохатися в нього. "О, навряд чи це кохання," — вона квапливо нагадала собі, — "навіть якщо це відчувалось схожим на нього." Джес була просто в уразливому періоді свого життя, і з’явився Кайл, пропонуючи захист, безпеку, надію. Як могла жінка в її становищі пручатися?

Але в дійсності, Кайл не був тим чоловіком, що личив Джес. Він був занадто сильний і владний — диктатор, навіть. Безперечно, коли Кайл на боці Джес, то був мрією, що здійснилась, Святим Джорджем, що вбиває всіх її драконів. Але що, коли він вирішить виступити проти неї? З дрібним тремтінням Джес дуже виразно пригадала ті перші кілька днів їхнього знайомства, коли Кайл дошкуляв своїми запитаннями, що збивали з пантелику, гнівно дивився на неї, поки не захотілось гірко розплакатись, заарештовував, звинувачував в брехні.

Він був дуже важким супротивником, і Джес просто не йшла з ним в ніяке порівняння. Якщо вона мусила мати чоловіка взагалі, то краще знайти покірного, поблажливого, гнучкого, якому не подобається сперечатись, лагідного… як Тері? Їй-Богу, яка жахлива думка. Вона вірила, що Тері мав всі ці якості, що вона шукала, і яким виродком він виявився.

Гаразд, отже Джес не знала, чого хотіла або потребувала в чоловіку. Її судження було жахливим. Краще для Джес обійтись без чоловіка зовсім.

Звичайно краще їй зовсім змінитися, ніж щоразу стикатися з обвинуваченнями в скоєні злочину.

З цим ухваленим рішенням, вона присяглась відмовитись від всіх думок про детектива Кайла Брансона. Якщо будь-коли, він несподівано з’явиться в голові Джес, то вона буде замість цього думати про… качок. Маленькі жовті, пухнасті каченятка, щось безпечне та заспокійливе.

За годину, коли Джес подумала про свого сто дев’ятнадцятого каченя, то вирішила, що зневажає цих тварин. Вона буде думати про ліхтарі з гарбуза* (Розвага на Хеловін) замість цього. Зрештою, було тільки пара тижнів до Хеловіна* (Передодень свята усіх святих, 31 жовтня). О, Боже, вона сходила з розуму. Чи це було тим, через що проходили в’язні в одиночному ув’язненні? Чи її посадять в одиночну камеру?

Стукіт у вікно водія майже підкинув її до даху. "Не панікуй," — Джес застерегла себе. — "Двері замкнені, ключі в запаленні." Якщо примара була зовні, то все, що Джес мусила зробити, так це сісти на сидіння водія, завести двигун — о, Боже, а що, якщо він не заведеться? У Лінн були неприємності з батареєю останнім часом.

Стукіт пролунав знову, більш настійно, і Джес ризикнула подивитись. Кайл дивився на неї в вікно крізь рукав блузи, що вона там повісила. Полегшення переповнило її, потім змінилось люттю. Вона сіла за кермо, кинула блузу на заднє сидіння та опустила вікно.

— Я не можу повірити. Ти знову стежив за мною!

— Ні, ні, — він швидко заперечив. — Я був тут першим, сьогодні з самого ранку. Відчини двері, а? Тут зовні холодно.

У нього руки були в кишенях шкіряної куртки, і він тупотів ногами від холоду.

Зітхнувши, вона відчинила двері.

— Тут всередині не набагато краще, — вона пробурмотіла. — Поквапся, сядь перш, ніж хтось тебе побачить. Я намагаюсь тут не привертати уваги.

— Ха! Це авто так же само не привертає до себе увагу, як і ручна граната в шухляді кухонного столу.

— Чому ти так кажеш? Воно коричневе. Воно не кидається в очі.

— На ньому також картонний щиток від сонця на вітровому склі о тій порі року, коли ніхто б не подумав про його застосування.

— О. — Вона зосередилась на крапельках вологи, що скочувались скрізь по чорній шкірі його куртки. Кайл добре пахнув шкірою та димом від дерева. Його присутність заповнила маленьке авто, набагато сильніше, ніж вона собі уявляла. Вона не могла думати про качки або ліхтарі з гарбуза саме зараз… лише про нього. Хвала Богу, вона заплуталась в своїй ковдрі, отже не могла висунути руку, щоб до нього доторкнутись.

— Як ти дізналась про будинок Ґілпатриків? — запитав Кайл, здається сердитий.

— Марва знайшла його адресу для мене. Я знаю, що це великий ризик, але… — (Можливо ні, якщо Кайл тут був.) — А як ти дізнався про нього?

— Я здогадуюсь, що знайшов у той же самий спосіб, що і Марва. Я казав тобі, що це перевірю.

— Я знаю, але боялась, що ти поставив себе у безвихідне становище там, де це стосувалось мене. Виручення мене майже ввело тебе у великі неприємності.

— Ти не повинна мені нагадувати, — сказав він, роблячи гримасу.

— У тебе немає неприємностей, чи не так?

— Я все ще маю роботу. Це найкраще, що я можу сказати.

— Але спостереження схвалили? — запитала вона з надією.

Він похитав головою.

— Я намагався одержати ордера на обшук. Суддя розсміялась мені в обличчя. Не міг також переконати жодного, хто б схвалив спостереження. Я дію самостійно.

Джес була так схвильована, що не знала, що сказати. Він насправді прикладав усі зусилля для неї. Вона стримала ридання не бажаючи, щоб він дізнався, як багато для неї значила його турбота. То був обов’язок і нічого більше особистого, що керувало ним. Проте, голос зрадив її тремтінням, коли Джес запитала:

— Скільки часу ти тут будеш? Я маю на увазі, можливо нам не слід дублювати зусилля. Я можу спостерігати за будинком, коли ти будеш на роботі…

— Я не мушу ходити на роботу. Я у відпустці.

— Справді? Я… Дякую тобі, Кайле.

— Знаєш, я роблю це не тільки заради тебе, — сказав він грубо. — Тепер, коли я пішов і зробив велику проблему з факту, що вважаю тебе невинною, я повинен довести це, або ніколи не виправлю своєї репутації. Або Клуїс, або я буду мішенню для великої кількості жартів, і я вважав би за краще, щоб це був Клуїс.

Точно, як вона щойно з’ясовувала для себе. Тоді, чому вона почувалась такою розчарованою? Чи вона очікувала в своїх мріях на те, що він скаже щось на зразок: "Я не можу витримати думку про те, що з тобою щось скоїться? Я не можу витримати думку про те, що тебе ув’язнять від мене назавжди?".

Вона змусила себе бути практичною, повертаючи свою увагу до виду будинку на іншому боці озера в свій польовий бінокль.

— Гаразд, ти експерт спостереження. Ми марнуємо час?

— Я ще не знаю.

— Як я можу бути менш помітною, заскочити в шпарину, так би мовити?

Пройшли довгі секунди напруженої тиші перш, ніж він відповів на її запитання:

— Ти не зможеш. Це припарковане на вулиці старе авто, незважаючи на те, що ти в ньому робиш, виглядає недоречним у такому висококласному районі як цей.

– І я припускаю, що червона пожежна машина Мустанг менш помітна? Облиш, якщо мешканці і звернуть увагу на якісь дивні авто поблизу, то помітять спочатку твоє.

— Ні, якщо моє в гаражі.

Знадобилось кілька секунд для того, щоб це усвідомити.

— У тебе тут є гараж? У тебе тут є будинок? — Вона сходила на заздрощі. У нього була кухня, щоб підігріти… ні, у нього насправді жарко. І ванна, те, про що вона і не мріяла донедавна.

Він кивнув у напрямку саме перед ними.

— Той третій будинок на шляху, з чорним дахом і високими вікнами. Двері внутрішнього дворика надають зовсім вільний вид на будинок Ґілпатриків.

І вона подивилась скоса крізь гілки дерев. Ну, цьому нічим не можна було зарадити. Вона буде працювати в тих умовах, що мала.

— З огляду на те, що в мене немає гаража, як я можу виконати цю роботу успішніше?

— Так, ти не можеш, — сказав він категорично. — Фактично, твоя проста присутність тут ставить операцію під ризик. Якщо Тері перебуває там в тому будинку, і побачить підозрілий транспортний засіб, то може розхвилюватися. Він може сам піти непомітно з того будинку так же легко, як я тебе непомітно вивіз з мого того дня. Ми ніколи не зможемо об’їхати на інший бік озера перш, ніж він уже піде геть звідти, і у нас нічого не буде.

— Отже, ти пропонуєш…

— Те, що ти їдеш додому. Я стежу за всім.

— О? І я припускаю, що тобі неможна буде спати? Хто буде спостерігати тоді? Якщо Тері буде пересуватися, то напевно зробить це вночі.

— Мені не потрібно багато спати. До речі, якщо Клуїс не зможе тебе застати, то зобов’язаний викликати Національну гвардію.

— Я подумала про це. Я дала Клуїсу номер мого стільникового телефону, отже більше не буде необачності зі зв’язком.

Кайл здійняв руки вгору.

— Чудово. Тепер він припустить, що ти зі мною.

— Чому це? Він думає, що помилявся щодо свого попереднього припущення.

Коли Кайл просто подивився на неї, начебто вона була безнадійно наївна, вона зітхнула. Гаразд, він не збирався дозволяти їй брати участь. Чи було це чоловічим его або бажанням убезпечити її або якимсь інстинктом самозбереження, що керував ним — вона не знала. Все, що вона знала, було те, що його рішення не допускати її до цього доводило до люті.

І було боляче.

— Якщо у тебе немає ніякої поради для мене, — сказала вона холодно, — тоді я просто залишусь тут.

— Ти замерзнеш на смерть. І не заводь двигун тільки, щоб ввімкнути обігрівача. Ти задихнешся.

— Я не божевільна. Крім того, я тепло одягнена…

— Я знаю. У теплу спідню білизну.

Боже. Він пам’ятав повністю той бентежливий момент з їх першого спостереження. А вона побилась би об заклад, що він не звернув на це увагу.

— Якщо я не можу наказати тобі йти додому, де тепло і безпечно, тоді я залишу тебе, — сказав Кайл. — У мене є робота. Але ти повинна пообіцяти мені дещо, Джес.

— Що? — вона запитала з підозрою.

— Якщо ти побачиш щось — будь-що взагалі — то не зробиш жодного кроку, спочатку не порадившись зі мною.

О! З усього типово самозакоханого чоловічого недоумкуватого шовіністичного…

— Я маю на увазі це, Джес. Пообіцяй мені, присягни, або я тебе заарештую за перешкоджання поліцейському розслідуванню.

— Не зможеш. Окрім того, це навіть не справжнє поліцейське розслідування.

— Я дозволю улагодити це в відділку.

Прокляття, він не блефував.

— Гаразд, я обіцяю, — вона видавила з себе.

Він не обтяжував себе тріумфуючою посмішкою. Він очевидно занадто поспішав, щоб позбутися її присутності.

— Ти можеш зателефонувати мені, якщо тобі буде потрібно. У мене є стільниковий телефон, також. — Він швидко записав номер на зворотному боці обгортки гамбургера і залишив на щитку приладів.

— Постривай, Кайле! — сказала вона, коли він відчинив двері.

Він зупинився.

— Що?

— Що звичайно роблять поліцейські на спостереженні, коли вони мають…, ти знаєш, скористатися засобами зручності?

Він засміявся вголос:

— Ми використовуємо… не зважай. У твоєму випадку я б пробіг до найближчої бензоколонки. Є така на дорозі, біля виїзду з траси. А на твоєму місці, я просто поїхав би. — З цими словами він вийшов з авто і бряцнув дверима.

Глава 13

Кайл з полегшенням побачив в кухонне вікно, як за кілька хвилин поїхала коричнева Тойота. Його задоволення було недовгим. За п’ятнадцять хвилин Джес повернулась і припаркувалась на тому ж самому місці. Те її кляте авто, немов, мало на собі також гучномовця, що оголошував: "Ось я, підозріла особа." Кожен, хто бачив її, подумає, що вона бездомна, яка животіє в своєму авто. Їй пощастить, якщо хтось з сусідів не викличе до неї поліцейських.

Кайл би зробив так сам, аби позбутися Джес, якби це не означало, що її могли заарештовувати за байдикування або вторгнення на чужу територію, потім притягнути до якогось поліцейського відділку. Він не міг вчинити так з нею знову.

Він провів наступні дві години, пильно дивлячись в бінокль на будинок Ґілпатриків. Відео камера дзижчала поруч з ним, постійно роблячи запис про всякий випадок. Кайл вивчив кожну цеглину, кожне ретельно запнене вікно, кожний кущ, що переріс. Він побачив електричного лічильника, але не досить ясно, щоб дізнатися, як швидко він рухався. Могло б бути цікавим довідатися.

Коли він подивився в кухонне вікно знову, Тойота все ще була на місці. Вікна були повністю запітнілі, що затуляло Джес від стороннього погляду. Але ці запітнілі вікна викривали її з головою, доводячи, що в авто була людина, яка дихала.

Температура стійко знижувалася. Згідно з прогнозом, очікувались ранні заморозки сьогодні вночі, з коефіцієнтами різкості погоди до двадцяти. Дощ також був можливим. Кайл міг тільки сподіватися на те, що погода, що погіршується, загонить Джес в укриття, і що це змусить її не вчиняти щось дурне, на кшталт ввірватися в будинок Ґілпатриків. Вона була просто в розпачі й досить безрозсудною, щоб пробувати вчинити щось таке.

Приблизно о сьомій Кайл зробив коротку перерву на обід, залишаючи своє пильнування біля дверей внутрішнього дворика саме настільки, щоб приготувати самому якийсь суп-напівфабрикат у мікрохвильовій пічці. Він дуже не хотів опускати свого бінокля навіть на цей короткий проміжок часу. Злочинці робили помилки, і він був впевнений, що Тері зробить свої. Але це могло б трапитись настільки швидко, як оком змигнути.

Кайл перевірив кухонне вікно, оскільки почало темніти. Вітер божевільно хльостав голі гілки дерев, коли сухе листя танцювало в міні торнадо й вирах по вулиці. А Тойота була все ще там.

Тоді Кайл вирішив. Які б не були наслідки, він не може дозволити Джес отримати обмороження. Він запхнув руки у рукави своєї куртки, засунув відкривача гаражних воріт з новими батареями у кишеню й кинувся геть з будинку, чоловік на завданні.

Кайл не потрудився стукати цього разу. Він просто різко відчинив двері водія. Джес навіть не замкнула їх.

Джес крикнула від несподіванки перш ніж прийти до тями і витріщитися на нього.

— Що з-з-зараз?

Боже, вона була фактично синьою. Ключі були в запаленні, він помітив. Це було вже легше. Він сів за кермо, відрегулював сидіння і завів двигун.

— Що т-т-ти д-д-думаєш…

— Облиш. Я повезу тебе туди, де тепло. Ти можеш сидіти перед каміном, я зроблю нам трохи кави, і потім ми почнемо позмінно спостерігати за будинком Ґілпатриків.

Вона зосередилася тільки на одному слові, що він сказав.

— Камін?

— Дрова складені на ґратах і чекають на сірник.

Знадобилось приблизно двадцять секунд їзди, щоб дістатися його орендованого будинку. Він нажав кнопку в кишені, щоб відчинити гаражні ворота.

— Постривай хвилинку, — заперечила Джес. — Ми не можемо… я хочу сказати, я не можу бути у твоєму домі. Ми будемо в такому ж самому скрутному становищі, як ми були в останній раз, коли ти запропонував мені свою… гостинність.

— Це не зовсім те ж саме, як в останній раз, — сказав він розсудливо, використовуючи ті ж самі аргументи, що звик, коли сам собі логічно обґрунтовував свої рішення. — З одного боку, я не сказав жодній душі, де буду. Я зняв будинок по оголошенню в газеті. Отже, якщо за жодним з нас не стежили…, за тобою ні, чи не так?

— Я н-не думаю що.

Кайл знав, що за ним не стежили. Він блукав по досить багатьом провулкам, щоб переконатися.

— Тоді з нами все гаразд. Ми в безпеці.

Джес не виглядала, начебто вірить Кайлу. Чи міг він докоряти їй? Кайл востаннє робив подібні запевнення, коли відвозив Джес до себе додому, і подивиться, що трапилось.

Джес мусила здолати своє ув’язнення ковдрами, щоб вийти з авто. Нарешті вона звільнилась і незграбно вилізла, все ще помітно тремтячи. Вона пішла слідом за ним в будинок.

— О, Боже, здається, тут добре. Де той камін, що ти казав… — Вона зупинилась на півслові, оглядаючись в трепеті. — Цей дім, так дім! Ти міг би поставити літак у ньому.

— Він трохи завеликий, але в мене не було багато вибору. Проходь. — Він обійняв її за тремтячі плечі і повів з кухні до вітальної кімнати. Він допоміг їй зняти рукавички, курточку та шарф, потім підштовхнув її в пухке крісло біля каміна. — Сідай.

Від доторкання сірника до сухих трісок — і з невеликою допомогою струменя природного газу — у них миттєво зайнялось багаття.

І атмосфера, також. Більше всього у світі Кайл бажав затишно влаштуватись з нею в тім великім кріслі й дивитися в танцююче полум’я, потягуючи вино й говорячи тихо ні про що істотніше, ніж про літні відпустки та кінофільми, які вони бачили. Він хотів відчувати її тіло поруч з своїм, тепле й розслаблене від вина. І коли вони небезпечно розслабляться, то він би міг віднести її нагору до того гріховно величезного ліжка та…

— Ти щось казав про каву? — запитала Джес з надією, порушуючи його фантазії.

— Буде саме зараз. — Точно також, він думав, коли відміряв каву в паперовий фільтр. Навіть якщо б Джес і бажала, у нього не було часу, щоб розважатися з нею в ліжку. Кожна хвилина, що він проводив не біля того вікна, була напевно загубленою можливістю виявити Тері Родіна і покласти край цьому кошмару для Джес.

В той час як варилась кава, Кайл зробив їм по бутерброду з шинки й сиру. Джес вдячно посміхнулась, коли він дав їй в руки кухоль з кавою та поставив їй на коліна тарілку з бутербродом та картопляними чіпсами.

— Ще кілька хвилин там, — сказав Кайл, коли знову сів на своє місце біля дверей до внутрішнього дворика, — і у тебе б з вух виросли бурульки.

— Я знаю. Напевно мені не слід зізнаватись тобі в цьому, але я думала про припинення спостереження, коли з’явився ти.

Кайл думав про це, коли пильно дивився з вікна в темряву, що густішала. Якби він був хоч трохи жорсткішим, то б звільнився від своєї проблеми. Джес уїхала б додому, і він не мусив би займатися нею зараз. Тільки йому було важко думати про неї, як про проблему, саме в цю мить. Небажане відволікання уваги, мабуть.

— Ти зігріваєшся? — запитав він. — Пальці на руках та ногах не обморожені?

— Зі мною все гаразд.

— О, так. Тепла нижня білизна. Я забув.

Джес засміялася низьким грудним голосом, що Кайл чув дуже рідко, відтоді як з нею познайомився.

— Я припускаю, що ти ніколи не даси мені це забути. — Вона зробила паузу, і коли потім заговорила, то вже була офіційно серйозною. — Що ти бачиш там?

— Ну, темніє, і поки що я не бачу ніяких вогнів.

— Трясця його матері, в будинку, напевно, нікого немає. Ти не думаєш, що ми женемось за недосяжним?

Кайл мав намір сказати Джес неправду. Якби вона думала, що це пильнування було марним, то мабуть пішла б додому, і він би не думав постійно про її присутність. Але Джес здавалася такою приреченою, що Кайл не міг би витримати, щоб розчаровувати її в подальшому.

— Насправді ні. Я вірю, що хтось міг би займати цей будинок.

— Справді? — Джес вискочила з крісла й негайно була поруч з Кайлом, вдивляючись в ніч. Навіть пом’ята та виснажена, вона була чарівною, принаймні щодо його власної стомленої свідомості. Її тіло все ще зберігало натяк на якийсь аромат, що вона використовувала того ранку — мило або шампунь, не парфуми, припустив він.

— На перший погляд будинок здається безлюдним, — сказав Кайл, намагаючись зосередити свою увагу на справі. — Але глянь на листя на ґанку, навколо дверей.

Він дав їй в руки бінокль.

Їй знадобилось кілька секунд, щоб визначити місцезнаходження будинку та відрегулювати лінзи до своїх очей.

— Я не бачу ніякого листя.

— Точно. Листя надуло по коліно вздовж фасаду будинку, але немає жодного листочка саме навколо вхідних дверей, це значить, що хтось відкинув їх з дороги, щоб входити або виходити з дверей.

— Отже, хтось принаймні входив в будинок за минулі кілька днів.

— Я вірю, що це має місце.

— Цікаво. О, — сказала вона з подивом.

— Що таке?

— Щойно ввімкнувся прожектор зовнішнього освітлення, — сказала вона схвильовано.

Саме цього він і боявся. Він помітив прожектор біля під’їзного майданчика нагорі високого стовпа.

— Тільки тому, що це сталось, не означає, що хтось його ввімкнув, — сказав Кайл, коли брав назад свій бінокль. — Напевно він на таймері.

— О.

Він подивився в бінокль. Прожектор заливав світлом будинок, фактично так само, як денне світло раніше. Зараз йому було б важче виявити світло всередині.

— Кайле!

— Ну?

— Чому ми не можемо просто підійти до будинку, подзвонити у двері та побачити, хто там є?

— Тому що, якщо це Тері, то він не відчинить двері і дізнається, що ми його розкусили. Він буде особливо обережним, можливо навіть знайде спосіб утекти з будинку так, щоб ми не побачили. Я не хочу, щоб він був обережний. Я розраховую на те, що він буде необережним, принаймні хоч раз.

Джес кивала головою, що розуміє. Кайл роздивлявся її, коли Джес пильно дивилася в темряву. Вона очевидно дуже замислилась про щось, судячи з маленьких морщинок стурбованості на її чолі. Нарешті вона сказала:

— Вважаю, що мені слід йти. Здається, що у тебе тут все під контролем.

І Кайл вважав, що йому слід відпустити Джес. До свого жаху, слова, що злетіли з його губ, були:

— Ні, залишися.

Вона виглядала такою ж здивованою, як і він почувався.

— Я зрозумів, що однієї пари очей не достатньо, — вів далі Кайл. — Ти звернула на це увагу раніше. Я ж дійсно мушу спати та їсти. Ми вдвох можемо тримати під спостереженням той будинок щосекунди. Ми могли б чергувати по чотири години. Хоча рішення за тобою, — додав він квапливо. — Якщо ти відчуваєш, що для тебе дуже ризиковано залишитися тут зі мною…

— Я залишуся, — сказала Джес категорично.

Він почувався в захваті, навіть коли визнав, що його почуття виходили далеко за межі логіки. Це він робив заради Джес, і робив це погано.

— Гаразд. Я заступлю на чергування першим.

Вона подивилась на годинника.

— Тоді я спробую якось поспати, — сказала вона дуже діловим тоном. — Спальні нагорі?

— Дві нагорі, дві внизу. Вибирай. Я розбуджу тебе, коли буде твоя черга.

— Гаразд. — Вона озирнулась навкруги, потім важко пішла нагору по сходах. Так чи інакше, він знав, яку спальню вона вибере.

Джес могла тільки дивитись, приголомшена з розкритим від подиву ротом, на величезне кругле ліжко з додатково підігнаною червоною атласною стьобаною ковдрою та відповідними простирадлами. Це було тим, що вона очікувала б знайти в Поконосі* (Відомий курорт в Пенсільванії), не в центрі консервативного Середнього Заходу.

Така спокуса. Як можна встояти? Джес скинула весь свій одяг до пресловутої теплої спідньої білизни, акуратно все складаючи та кладучи в стопку на комоді. Раптом вона помітила, що шухляда комоду прочинена. Вона відкрила її повністю та знайшла чоловічі шкарпетки й нижню білизну.

Кайлові.

Звичайно, він вибрав собі спальню господарів. Це було просто логічно. І їй слід мерщій йти залом в якусь іншу кімнату. Але кругле ліжко звало її. Ах, чорт, Кайл ніколи не дізнається, що вона була тут. Джес відігнула край стьобаної ковдри і занурилась між хибно спокусливими простирадлами, поклала щоку на фарбовану наволочку подушки і зітхнула від задоволення. Вона заснула за секунди.

За якийсь час Джес була розбуджена ударом грому, гучним, як постріл з гвинтівки. Мерехтлива блискавка висвітлювала дивну спальню, і їй знадобилось кілька секунд, щоб зорієнтуватись. Дощ лив вниз по даху так, що походило на водоспад.

Вона вислизнула з ліжка і пішла до вікна. Злива була така сильна, що видимість була нульова.

Джес подивилась на годинника. Кайл дав їй проспати годину зайвого часу. "Це добре з його боку," — припустила Джес, — "але навряд чи справедливо". Вона натягла джинси і пішла вниз.

Вітальня кімната була темна та страхаюче тиха, залита слабким помаранчевим відблиском від згасаючих тліючих вугликів їхнього багаття.

— Кайл! — Джес змогла роздивитися його фігуру, вивернуту на стільці біля дверей. Він їй не відповів.

Коли Джес підійшла ближче, слабкі звуки хропіння долинули до неї. Він спав! Яке це було огидне спостереження, до речі! Вона штовхнула його в плече тильною стороною руки.

— Агов, Спляче красуне.

Його очі розплющилися, і він негайно прокинувся. Кайл подивився на годинника, потім за двері, де злива тривала.

Джес потяглась рукою до лампи, але Кайл її зупинив.

— Не треба. Вночі я хочу наскільки можливо уникати тут світла. Не хочу, щоб хтось з сусідів побачив нас з біноклем і неправильно зрозумів.

— Слушна думка. — Вона бачила добре від згасаючого багаття. — Ти спав на роботі, — сказала Джес, хоча в її словах не було ніякого гніву.

— Просто сон уривками під час дощу. У мене є здатність прокидатись кожні кілька хвилин, щоб перевіряти. І поки йшов дощ, і жоден з нас не міг нічого побачити, то я не бачив жодного сенсу, щоб тебе будити.

Миттєво заспокоєна, Джес сказала:

— Я приготую свіжої кави.

— Тільки не мені, дякую. Я піду нагору. — Він піднявся з стільця, помахав недбало рукою і зробив як сказав.

Пройшла ціла хвилина, коли Джес збагнула, що не прибрала ліжка, не взяла з собою своїх туфель та светра, коли бігла вниз. Кайл дізнається, що вона була в його кімнаті. Джес летіла нагору по сходах з смутною уявою, що могла б стерти сліди свого зловживання, в той час як Кайл був у ванній — або, якщо ні, принаймні попросити пробачення за свою безцеремонність.

Двері в спальню господарів були широко відкриті. Кайл сидів на ліжку, знімаючи тенісні туфлі. Він підняв голову:

— Я щось забув?

— Ні, це я. Я боюсь, що спала у твоєму ліжку, і забула усунути докази.

Він недобре посміхнувся:

— Здається, це твоя звичка спати у моєму ліжку.

— Напевно могло б бути звичкою. — Слова злетіли з її губ перш, ніж вона збагнула, що володіло нею.

Він витріщився на неї, виглядаючи спочатку досить враженим, і потім повернулась його усмішка — навіть ще більш зліша, якщо це було б можливо.

— Ну і як? Ліжко, я маю на увазі.

— Ч-чудове, — сказала вона майже пошепки.

— Не дуже жорстке, м’яке?

— Дуже велике, — сказала вона, вражена своєю бравадою. Але раптом здалось повним божевіллям, що вони обидва мають бути в цій спальні і не скористаються нею. Саме тому вона пішла слідом за ним нагору. Не забирати свої речі. Не просити пробачення. Але скористатися ситуацією. — Дуже велике для однієї людини.

Кайл простягнув руку.

— Йди сюди, Джес.

Неспроможна відмовити йому, вона наблизилась кроками дитини. Він піймав її за зап’ястя і потягнув до себе на коліна.

— Ти пропонуєш те, що я думаю, що ти пропонуєш?

Вона знизала плечима:

— Ну, оскільки йде дощ…

Кайл тихо засміявся, і звук цього сміху послав приємне тремтіння по спині Джес, коли він обхопив її руками за талію. Його руки були теплі там, де владно лежали — на верхній частині живота Джес.

— Це страшенно поважна причина, щоб зайнятися любов’ю. — Кайл посерйознішав. — Я хочу зайнятися любов’ю з тобою, Джес. Я жадав тебе з першого дня, як зустрів. Але я повинен бути чесним. Любовні стосунки це дійсно не моє.

Вона знайшла його визнання дивно забавним:

— Я припускаю, що ти спробував це хоч одного разу.

— Я серйозно призначав побачення двом жінкам. Але я завжди знаходжу причини, щоб від них втекти.

— Як?

Саме коли Джес думала, що змогла здобути якісь серйозні розуміння щодо цього чоловіка, Кайл припинив розмовляти з нею на цю тему.

— Це не важливо, — він промурмотів їй в волосся. — Але я побачив досить, щоб узнати, що мати жінку поруч з собою, могло б серйозно зіпсувати моє життя.

— А я знаю, з особистого досвіду, що мати чоловіка поруч з собою, може покласти край руйнуванню життя, як я це розумію. Проте, як ідіотка, я продовжую тяжіти до них — до неправильних. Неймовірно, якими міцними можуть бути наші біологічні спонукання.

— Неймовірно, — повторив Кайл, притискаючись до вуха Джес, начебто щоб довести її думку. — Чи я неправильний?

— Чи мало б це значення?

Він припинив пестощі на досить довгий час, міркуючи, щоб відповісти серйозно.

— Мені цікаво дізнатись, кого ти вважаєш правильним.

Джес зітхнула.

— Того, хто добрий, лагідний, безкорисний, не надто егоїстичний. Поступливий. Не крутої вдачі, — додала вона багатозначно.

— Сексуально сумісний? — Кайл відновив свої дослідження чутливої шкіри нижче її вушка.

— Ах, гм, це б не було на заваді. Але інші речі важливіші… — Її слова стихли, оскільки вона занурилася у хтиве марево. Як він міг, як міг будь-який чоловік, робити це з нею з таким маленьким зусиллям? Звичайно, Тері не міг.

Тері. Забавно, коли Джес зустріла його, то думала, що у нього були всі ті якості в її списку. Але їй знадобилось небагато часу, щоб зрозуміти, що Тері Родін був хамелеоном, здатним до показу всього, чого б не заманулося побачити людям. Він був всього лише досвідченим актором, шахраєм.

Кайл, звичайно, не відповідав багатьом з її ідеалів. О, він виявляв спалахи доброти, коли це відповідало його намірам. І лагідність, як зараз. Але він був весь зв’язаний у своєму професійному его. Кайл визнав це: доводження, що він мав рацію щодо невинності Джес, було його головною метою прямо зараз. І він, звичайно, не був поступливим або не крутої вдачі.

Принаймні в Кайлі Джес бачила чесного, точно такого чоловіка, яким він є. Якби Джес мала вибір, якого, до речі у неї не було, щодо того, щоб серйозно захопитися ним, то знала б, на що йде.

— Чоловік, якого ти описуєш, став би тобі нецікавим протягом тижня, — сказав Кайл, коли тяг за край верхню частину її теплої спідньої білизни, щоб звільнити з джинсів і плавно засовував свої руки під неї. — Ти домінувала б над ним, як над побитим псом. Ти занадто сильна для таких чоловіків.

— Я сильна? Ах… — Вона стиха зітхнула з повною насолодою, коли його міцні руки м’яли її плоть, застиглу від всіх тих годин в авто.

— Так, ти, сильна, — шепотів він, відновлюючи напад на її шию. Між легкими, як метелики поцілунками, він додав, — ти — предмет для розмови відділу, те, як ти трималась на допиті.

— Я плакала як дитина — о, саме там,трохи вище — того першого дня.

— Але ти поліпшилась, чи не так? Мінливість долі робить тебе сильнішою.

— Тоді мені вже слід бути Кінг Конгом. — Нездатна зупинити свої руки, щоб не блукати ними, вона зробила маленьке своє власне дослідження, пестячи тверді канати м’язів його шиї й плечей, м’яку пружність його волосся. Воно було набагато м’якішим, ніж виглядало. — Отже, кажеш, що я сильна. Це означає, що мені потрібен тверезий владний чоловік, що буде командувати мною і очікувати на те, що я підкорю йому всі свої потреби? Ні, дякую. Це вже було й робилось.

— Ну, тобі не потрібен пан Роджерс* (Ведучий популярної дитячої телевізійної програми в США).

— Тоді, хто?

Якийсь чоловік уяви. Хтось, хто не існував.

Її запитання залишилось без відповіді, оскільки Кайл підняв край верхньої частини її спідньої білизни і стягнув через голову. Це ставало серйозним. Якщо Джес не покладе край цьому зараз, то все це не припиниться.

Вона зрозуміла, що у неї не було ані найменшого спонукання класти край. Кайл, звичайно, не був чоловіком уяви.

Але уяви, вона вирішила, були для наївних дівчаток, які вірили в рівне партнерство та взаємне кохання, повагу, щастя на все життя. Значно краще ввійти в будь-які любовні стосунки з широко розплющеними очима ніж скінчити життя зрадженою, емоційно озвірілою, нажаханою.

Це само те, що чоловіки робили з Джес, і тому, що вона дозволяла це, так чи інакше, вважала вона. Обидва рази, коли її стосунки погіршувались і Джес зміцнювала свою волю й намагалась взяти під контроль ситуацію, то натомість закінчувала ставши жертвою.

Ну, більше ні. Вона знову ніколи добровільно не поставить себе в становище, що дасть владу чоловіку над нею. Це не було тим, що відбувалось тут, їй-Богу. Судячи з задишки Кайла і тому, як його руки дрижали, коли розстібали гачки її бюстгальтера, вона була тим, хто тримає в своїх руках владу. І це личило їй просто чудово.

— Я не хочу бути безцеремонним щодо цього… — сказав Кайл.

— Тоді я не буду це так сприймати.

— Так, ти дійсно щось для мене значиш. Це не просто випадковість. Я думаю, що ми були приречені на цю мить або зараз, або пізніше.

Джес знала те, що, напевно, коштувало Кайлу, щоб визнати, що вона хвилює його, хоч трохи. Вона прийняла його запевнення, дозволила їм тепло облаштуватись в своєму серці. Вона відповіла йому, поміщаючи свої губи цілком навмисно навпроти його губ.

І потім не було більше слів.

Джес не була впевнена, що вона очікувала, але марка Кайлових любовних пестощів з’явилась як повне і приємне здивування. Спочатку він, здавалося, боровся за контроль, його язик вів двобій з її, його руки міцно обхопили її, підкоряючи її в підпорядкування. Кайл обвив своїм тілом, і Джес опинилась на грішній червоній стьобаній ковдрі, з ним зверху на собі.

Саме в той час, коли Кайлова всепереможна пристрасть почала і бентежити, і лякати Джес, він відступив, повертаючись до дражливих поцілунків та сексуального масажу, з чого починав. Він ніжно зняв решту її одягу, пестячи її органи оксамитовими доторканнями, які всмоктувались в її тіло, як гаряча ванна, повністю до мозку кісток.

Джес почувалася приголомшеною — не Кайлом, а її власними реакціями. Вона тонула в бажанні, майже безглуздому, а він ледь почав. Її більш земні почуття до нього, що склалися за минулі кілька тижнів, виштовхувались, щоб звільнитись, як штормові потоки на дамбу, що послабшала. Джес хотіла звільнитись, але страх перед невідомим тримав її в тривозі, щоб боротися за контроль, саме коли її тіло вигнулось дугою від його руки, як спина розпусної кішки.

Кайл зняв свій власний одяг із гнучкою витонченістю і повною безтурботністю до себе. Фактично його пильний погляд ніколи не залишав Джес. Його самовпевненість вселяла в неї жах, і вона тремтіла.

Очевидно Кайл подумав, що Джес змерзла, тому що відкинув ковдру і без слів змусив її сковзнути в атласний червоний кокон, що вона охоче зробила. Джес не звикла до того, щоб так ретельно роздивлялась її оголена фігура, і хоча це збуджувало, але також і нервувало.

Скорий поспіх — людям посміх. Джес завжди була консервативна, коли доходило до сексу; вона не могла раптом стати безсоромною.

Або могла? Після того, як Кайл прослизнув між прохолодними простирадлами поруч з нею, його проста близькість опитувала Джес про все, що вона гадала, що знала про саму себе, своє тіло, свою сексуальність. Він погладжував її не так, начебто шукав задоволення власних бажань, але як чоловік, що вирішив вивчити і зрозуміти все про неї. Ефект і вселяв трепет, і пробуджував спогади і почуття. Тіло Джес вигиналось від руки Кайла скрізь, де б вона не доторкалась, і дівчина не могла утриматись від звуків, які виходили з її горла, тихі мурликаючи звуки, які були наполовину задоволенням, наполовину божевільним очікуванням.

Він супроводжував свої пестощі губами, залишаючи ніжні тривалі поцілунки в місця, які Джес раніше ніколи не уявляла собі, що будуть цілуватись. Його борода м’яко терлась об її шкіру, додаючи до бомбардування відчуттів, які загрожували перевантажити її мозок, доки вона не могла витримати.

Нарешті Кайл повернувся до її губ, поєднуючись з Джес знову в поцілунку, що викрав не тільки її подих, але і душу також. Протягом тих кількох хвилин, принаймні, він володів нею. Джес знала це і підозрювала, що Кайл знав, також. Це був чоловік, що завжди все робив до кінця.

Кайл накрив тіло Джес своїм, але, здавалося, не поспішав закінчити дію. Він дав їй можливість звикнути до його ваги, його всюдисущої теплоти, до відчуття на її шкірі волосся, що на його тілі. Весь час Кайл продовжував цілувати Джес не відриваючись, крім одного або двох разів, щоб вони могли обидва вдихнути побільше повітря, тільки щоб відновити їхнє шалене з’єднання.

Джес бажала цього чоловіка в собі так, як ніколи не хотіла нічого в своєму житті. В його обіймах все інше зникло. На якийсь час вона забула про свій суд, що має відбутися, обвинувачення проти себе, жахливу можливість позбавлення волі. Впродовж цього короткого часу вона була вільна і шалено щаслива.

Коли він нарешті ввійшов у неї одним оксамитовим плавним рухом, Джес підняла свої стегна, щоб зустріти його, радісно сміючись в той же самий час.

Потім Кайл посміхнувся з виразом чистого блаженства, що змусило серце Джес пурхати, начебто воно намагалось втекти з грудної клітки. Коли вона вперше зустрілася з ним, то не вважала, що Кайл був особливо вродливий. Зараз вона думала, що він був найвродливішим чоловіком у світі.

Він рухався у неї всередині з безмежною повільністю, терпінням. Звичайно, Кайл нічого не зробить наспіх. Джес повністю відчувала його присутність у собі всередині, його довжину, неймовірну глибину, яку він досягав, і відчувала кожний дюйм доторкання до своєї найглибшої активної зони. Джес могла відчувати його в кінчиках своїх пальців і коренях волосся… і в своєму серці, яке боліло від надлишку почуттів, що було новим для неї.

Саме коли Джес думала, що Кайл був чоловіком, який не втратить контроль, він його втратив. Його рухи стали швидшими, більш шаленими, і вона рухалася з ним, немов якась шалена танцюристка фламенко, яка намагається не відставати від все наростаючого темпу.

Все це було занадто багато для неї. Джес повністю дала волю почуттям, здаючись на милість долі, Бога та того, що там ще було, що керувало нею. Відчуття перекатувались через неї зараз, наче вітер на вершині гори. Джес чула свій голос і його, але не могла розібрати того, що кожний з них казав.

Джес узнала точну мить, що він досяг свого звільнення від виру, що вони розділили, і так чи інакше вона стала одним цілим з його екстазом, доки не здалося, що вони стали частиною того ж самого оргазму.

Який був явно смішним, думала Джес, коли поступово відчула свою спину на атласних простирадлах, своє волосся, розкинуте по обличчю, нерівне дихання чоловіка, що тримав її, і все ще був у неї. Вона боялася повірити цьому випадку, що її розум казав їй, що він насправді був. Звичайні люди не мали такої космічної подорожі тільки при наявності сексу…, чи не так?"

Джес ледь не заплакала, коли він нарешті вийшов з неї, сигналізуючи про офіційне закінчення здійснених відносин. Ніколи не буде ще одного першого разу для них. Не могло б бути взагалі ще одного разу для них, і край.

Джес підготувалась до незграбних мурмотінь, що відбуваються після злягання, двох людей, які розділили граничну близькість, але не мали ніякого майбутнього. Не буде жодних фальшивих пояснень почуттів, тільки різкий перехід назад до реального миру.

Але похмуре красномовство Кайла здивувало Джес.

— Ти чарівна жінка, Джес. І десь тут є славний чоловік для тебе. Я не можу уявити, чому він ще не знайшов тебе. А він, напевно, шукає. Я впевнений, що ти зустрінеш його незабаром.

"Але я вже зустріла його," — раптом повідомив їй внутрішній голос. І оскільки маса почуттів кипіла у неї всередині, то Джес зрозуміла, що зробила це знову: вона закохалася в чоловіка, що зовсім був не для неї. Тільки цього разу це було по-іншому. Її почуття до Філа та Тері були тільки незрілими безрозсудними захопленнями школярки, які рухнули після близького уважного розглядання. Це ж було справжнє.

І воно було приречене.

Можливо Джес була щаслива, що Кайл не відповідав взаємністю на її почуття, що він не мав ніякого наміру залишитися з нею, щойно це спостереження буде успішним або припиненим. Джес весь час зізнавалась собі, що Кайл був занадто великим чоловіком для неї. Її б повністю проковтнули, якби вони спробували досягти успіху в стосунках.

Вона не повинна розповідати йому, як почувається, вирішила Джес. Вона не дасть Кайлу навіть натяку, тому що, якщо він довідається, то буде почуватися нещасним та незграбним, і решта їхнього короткого часу разом, буде зруйнованою.

— Я не вважаю, що для мене існує чоловік, — сказала Джес абсолютно чесно.

— Він має бути. Кажуть, що у кожного є милий друг. Але я скажу тобі одну річ. Жодний лагідний "баба" не для тебе. Ти б перетворила його на золу з першого разу, коли він тебе поцілує. Тобі потрібен сильний чоловік, Джес, що відповідає твоїй силі. Будь-що менше, і тобі буде нудно до сліз.

— Сильний чоловік, а? Як ти, мабуть? Це ти пропонуєш? — Джес говорила так, щоб Кайл напевно зрозумів, що це було дражніння. Проте вона затамувала подих, коли чекала на його відповідь.

Кайл піднявся в ліжку.

— Слухай. Дощ вщух. Час повертатися до роботи. — Він відкинув покривала, але Джес зупинила його перш, ніж він зміг встати з ліжка.

— Моя черга, пам’ятаєш? Я розбуджу тебе за чотири години.

Саме так вони з палких коханців стали холодними діловими партнерами. Джес змогла витримати якусь подобу гідності, доки не натягла свій одяг і не попрямувала з дверей. Але коли сіла в глибоке крісло, що стояло біля дверей внутрішнього дворика і пильно дивилась в бінокль на залитий світлом прожектора будинок на іншому боці озера, то тихо плакала.

Чому вона вчинила це? Чому вона дозволила собі скуштувати раю, коли знала, що він ніколи не міг бути її?

Глава 14

Кайл не міг заснути. Він дорікав собі за те, що щойно трапилось між ним та Джес. Вона була тою, хто ввійшов в його спальню, і тільки сильний чоловік напевно знехтував би її тимчасовим запрошенням. Він був сильним чоловіком, чи не так?

Кайл чесно попередив Джес, що не збирається закохуватися в неї, що це не буде прелюдією до чогось довічного між ними. Але чорт, він міг дуже багато часу логічно обґрунтовувати це собі, і все ще йому було вкрай огидно через це.

Чарівно задоволений, але явно сам собі огидний. Начебто він ошукав Джес.

"Це безглуздо. Джес доросла, досвідчена жінка. Вона знала те, що робила. Але вона здавалася такою наївно довірливою," — сперечалась Кайлова совість. В наш з вами час, що поганого в стосунках двох дорослих людей, що погодились цілком невимушено і відкрито поділитися трохи екстазом? В той час все це повністю відчувалось добрим. Насправді прекрасним. Тоді, чому зараз відчуття провини?

Для початку, а як щодо факту, що ви щойно зайнялись любов’ю з підозрюваною в убивстві людиною? Поки Кайл не перетинав межі дозволеного, то міг енергійно захищати, принаймні у своїй власній думці, свої виправдання щоб мати особливий інтерес у справі Джес. Він шукав правду, правосуддя та всю ту нісенітницю.

Зараз Кайл починав міркувати: чи він дійсно відданий правосуддю? Або його гормони ввели в оману? Чи він хапався за соломинки, що Джес давала йому в руки, сподіваючись поєднати їх разом у її невинності? Або Кайл був не розумнішим за свого колишнього партнера Бака, що дозволив своєму коханню до дружини засліпити себе щодо факту, що вона була небезпечним першокласним наркоманом?

Саме до цього все це і зводилось. Таким же розумним був Кайл, що і тоді вони обидва, разом з Баком, вважали себе, і були обдурені Мелісою, її менталітетом жертви і її проханнями щодо розуміння та поблажливості. Між собою вони думали, що знають більше за державу, що можуть допомогти Мелісі виправитись без залучення офіційної влади.

Боже, як вони помилялись. Бак, тому що, кохав свою дружину, ту жінку, якою вона була, так чи інакше. І Кайл, тому що любив свого партнера і не хотів зраджувати своїй вірі.

Наскільки відрізнялось його сучасне становище? Так, Кайл відчував щось до Джес, щось сильне. Чи це робило її доброю, невинною людиною? Чи це виправдовувало дії, що загрожують його кар’єрі, які він вчинив за минулі кілька днів?

Кайл хотів би думати, що ніяк не міг покохати вбивцю. Але це ж саме думав Бак.

Все, що Кайл знав, було те, що йому краще діяти обережно. Йому було потрібно залишатися напоготові і думати ясно, і це означало триматись на відстані від Джес Робінсон.

Кайл наказав собі заснути. Відпочинок був необхідним. Дивно, це спрацювало. Наступного разу, коли Кайл прокинувся, мав побачити Джес, яка лагідно трясла його за плече.

— Mмм, котра година? — запитав він.

— Майже п’ять, — сказала вона. — Я прочергувала пару зайвих годин. Мені не спалось, і я подумала, що ти можеш поспати більше.

Кайл підвівся і потягнувся, раптом пізнаючи жінку, що стояла так близько до нього в темряві. Він відчув наймізерніший запах її парфумів, мускусний та жіночий й все ще, так чи інакше, свіжий як весняний день. Це змусило Кайла захотіти дотягнутись до неї рукою.

Джес стояла дуже спокійно, можливо відчуваючи його спонукання, очікуючи на нього, мабуть навіть бажаючи цього.

Він пручався. Кайл мусив міцно пам’ятати причину свого перебування тут, і ця причина не полягала в тому, щоб валити Джес у ліжко щоразу, коли вона підходила занадто близько до нього. Окрім всіх інших дуже розсудливих причин, що Кайл придумав, щоб тримати свою відстань, він також розумів, що було неправильно використовувати у своїх інтересах її емоційну вразливість. Джес боялась за свою долю, і з деяких причин збагнула, що бути близько до нього передбачало їй почуття безпеки, незалежно від того, як недовго.

Кайл вводив Джес в оману, дозволяючи їй насолоджуватись тою безпекою. Він не був її мережею безпеки, або захисником.

Саме це Кайл продовжував говорити собі так чи інакше.

— Чи є який-небудь рух? — він запитав Джес.

— Нічого. Ну, можливо щось. Я думала, що побачила, що в будинку було світло. Потім я його більше не бачила, і переконала себе, що це була оптична ілюзія від вітру, туману й дерев, що рухаються навколо, викликаючи чудернацькі тіні.

— Могло б бути дуже добре, — сказав Кайл обережно, хоча його надії зміцнились в можливості. Він все більше і більше переконувався, що хтось, можливо Тері, переховувався в тому будинку, вживаючи надзвичайних заходів, щоб не бути виявленим. Це було більше за здогад.

Чи ні?

— Я піду спати в іншу кімнату. Чотири години і мені буде добре, щоб знову йти на спостереження.

Потім Кайл подивився на Джес. Хоча вона була ледь видима в навколишнім світлі, що проникало в вікно, він побачив зморшки виснаження на її обличчі.

— Я почуваюсь чудово, — збрехав Кайл. — Спи скільки хочеш. У мене відчуття, що це буде ще більш стомлюючим, перш ніж скінчиться.

Джес кивнула і ледь не спіткнулася виходячи з кімнати. За кілька секунд Кайл почув, що в залі зачинились двері. Як це не було безглуздо, але він насолоджувався думкою, що Джес спала в цьому ліжку, навіть без нього.

Кайл відновив спостереження. Світало, прожектор вимкнувся, і все виглядало в значній мірі, як було в попередній день — холодний, сірий, вітряний і жодної діяльності в будинку Ґілпатриків.

Джес не з’являлась знову майже до полудня, коли вона сором’язливо прокралася вниз по сходах з вологим волоссям, несучи з собою чудовий аромат квіткового мила. На ній був свіжий одяг — чорні джинси та великий светр джгутового в’язання. Її ноги були босі, і з якоїсь причини ця крихітка уразливості змусила його захотіти знову укутати її біля каміну так, як він це зробив вчора вночі.

— Я прийняла душ, — зізналась вона. — Тобі слід було розбудити мене раніше.

— Чому? Мені чудово. Я добре поспав вчора вночі. — Досить, щоб йому рухатись, так чи інакше. Але попередній стан Джес нагадав Кайлу про те, яким потворним він був. — Якщо ти готова прийняти вахту, то я прийму й сам душ і потім приготую нам якийсь сніданок.

Кайлу було цікаво, як він міг здаватися таким нормальним, неначе нічого найважливішого не трапилося між ними вчора вночі.

Джес, здавалося, вітала цей звичайний стан, тому що посміхнулася, хоча трохи невпевнено. Вона підійшла ближче.

— Я готова. Щось відбувається?

— Тільки якісь білки, що ганяються одна за одною. Сусіди з обох боків від Ґілпатриків сіли в свої авто й кудись поїхали.

— Отже, сусіди є навколо. Можливо нам слід піти порозмовляти з ними.

— Я думав про це. — Кайл встав з глибокого крісла й дав Джес в руки бінокль. — Але я дійсно хвилююсь щодо полохання звіра, що ми йдемо на нього перш, ніж зможемо затягнути зашморг на його шиї. Він знову може втекти.

Джес кивнула і плюхнулась в глибоке крісло. Незабаром її очі звикли до дверей внутрішнього дворика, і здавалося, що вона не зацікавлена в продовженні базікання.

Кайл прийняв душ, поголився, уважно подивився на себе в дзеркало й суворо відчитав самого себе щодо професійної неупередженості. Він пішов вниз, зробив на швидку руку трохи кави та вівсянки швидкого приготування і приніс це Джес. Вона чемно йому подякувала, і він сказав з подібним ступенем холодної люб’язності:

— Будь-ласка.

І Кайлові дуже захотілося кричати. Чому, він не був впевнений. Хіба він не так хотів це? Джес не чіплялась за нього з вимогами, виявляючи якісь незручні сподівання. Їхнє заняття любов’ю очевидно було не чим іншим, як звільненням від напруження для неї. Вона ніколи не стверджувала, що це було щось інше.

Отже, чому він несподівано для себе відчув, що жалкує, що вона не відчуває себе по-іншому? "Чоловіче его — порочна річ," — вирішив він.

Вони провели решту дня в товариській рутині, міняючись місцями кожну пару годин. В той час, коли один пильно дивився в бінокль, інший буде читати або дивитись телевізійну передачу або спати уривками. Це було б зовсім приємно, думав Кайл, якби не напруженість між ними. Секс не розігнав її на дуже тривалий час.

Кайл приніс велику кількість продуктів, і на обід Джес вирішила готувати — дійсно готувати.

— Спагеті! Броколі! Морква! Маслинова олія! — вона вигукувала йому, коли перевіряла кухонні шафи та холодильник. — Ти, напевно бажаєш якусь справжню їжу на додаток до телевізійних обідів.

— Насправді ні. Я хотів вилити соус у пляшках на спагеті та накришити овочів на салат. Маслинова олія навіть не моя. Якийсь попередній орендар напевно залишив її.

— Це добре. Я добре її використаю.

Протягом наступних кількох хвилин, звуки затишного домашнього життя лунали з кухні. Джес щось наспівувала, коли працювала, і Кайлу подобався звук її голосу. Він був радий, що вона змогла зануритись в приготування їжі та відволіктись від думок, принаймні на якийсь час.

Після кількох хвилин, він встав, щоб взяти собі пиво з холодильника. Ще б пак. Він навіть не доторкався до блоку з шести пляшок, що приніс з собою. Коли Кайл увійшов до кухні, то побачив, що Джес володіє великим блискучим ножем з такою майстерністю й точністю, що на мить був загіпнотизований тим, як відбивалось світло від нержавіючої сталі, коли її рука ритмічно рухалась, шинкуючи велику морквину на безліч тонких, як папір, шматочків.

Джес підняла голову:

— Що? Що трапилось?

— А… нічого. — Кайл намагався виправитися. — Нічого, — він повторив непереконливо.

Тоді вона глянула на той ніж в руці, і все зрозуміла:

— О, Кайл!

— Я просто не уявляв собі, що ти такий майстерний…

— Зарізяка?

— Я хотів сказати ‘кухар.’ — Він дотягнувся рукою до дверей холодильника, збираючись взяти пиво та піти звідти. Гаразд, отже картина Джес, що тримає великого кухонного ножа, захопила його зненацька. Він так багато разів намагався це уявити собі в думках, намагався і не міг. Зараз тут вона була, у плоті, доводячи поза будь-яким сумнівом, що знала, як майстерно володіти добрим гострим ножем.

Вона жбурнула ніж на кухонну дошку:

— Мабуть ти хотів би пошинкувати овочі?

— Звичайно ж ні, Джес.

— Тоді припини витріщатися на мене, неначе я — Джек Зарізяка. Від тебе ніяк не очікувала. — Сльози забриніли в її голосі. — Я думала, що ти віриш в мене. Я думала, що ти довіряєш мені.

— Я вірю. Хіба б я привів тебе до себе в дім, або в цей будинок, якби не вірив? Хіба я принаймні не сховав би ті кухонні ножі? — Він йшов до неї, коли говорив, витримуючи її пильний погляд. Коли він підійшов до неї, то підняв того ножа і затиснув ручку в її правій руці. Він мусив з силою обгорнути пальці Джес навколо ручки перш, ніж вона буде його тримати сама. Потім він підняв вгору їх стислі руки між собою і нею, поки лезо не притулилось до його шиї.

Він відпустив її руку.

— Ось як я тобі довіряю.

Вона витріщилась на нього, і на одну жахаючу мить він подумав, що вона, мабуть, дуже на нього гнівається, щоб скористатися цим ножем. Потім миттєво повернувся здоровий глузд. Не скористається. Звичайно ж ні. Вона — Джес, жінка, що займалася любов’ю з ним учора вночі з такою ніжністю, з такою пристрастю.

Ось коли він дізнався, як це було з ним серйозно. Ніж загримів по підлозі, і вона опинилась в його обіймах, їхні губи замкнулись у любострасному двобої. Кайл простягнув руку, щоб вимкнути піч, потім втягнув Джес в свої обійми.

— Спостереження… — вона почала слабко заперечувати.

Він перебив її іншим поцілунком.

— Воно буде, — прогарчав Кайл. Він сходив з розуму, і це знав, але йому було байдуже. Ніщо не мало значення, окрім закріплення його прав на цю жінку, переконання, що вона знала, що те, що вони були разом не було якоюсь випадковістю, якимсь питанням взаємної зручності, або придатності, або потреби в підтримці. Це призначалося, щоб бути, і не тільки на годину, або день, або тиждень.

Усвідомлення того, що він думав категорією майбутнього, мусило б тривожити, але не тривожило — не тоді, коли знав, що хотів Джес, як частину того майбутнього.

Кайл відчував її тваринну потребу, що відповідала його. Джес зітхнула, коли він грубо одним рухом зсунув вниз по ногах її джинси та трусики, і вона, вчепившись однією рукою за кухонний стіл, у такий спосіб змогла переступити через них.

Замість того, щоб стоячи підтримати Джес, Кайл притиснувся своїм обличчям до її живота та провів своїми руками вгору по задній частині її стегон, в кінці хапаючись за її міцні сідниці. Він не бачив її, насправді не побачив її, вчора вночі, і був вражений досконалістю її фігури. Він тремтів від усвідомлення, що був пересичений до неможливості відчуттями, щоб зловжити тою досконалістю, щоб зануритись глибоко всередину у Джес у відчайдушному пошуку, щоб задовольнити бажання, яке неможливо визначити.

Така краса не заслуговувала на це. Він цілував її, ховаючи своє обличчя в м’яких чорних завитках, що охороняли її жіночність, шукаючи язиком предмет своїх бажань.

Але замість того, щоб лагідно приймати його упадання, Джес стиснулась, і всі вони відразу опинились на підлозі в плутанині рук та ніг. Вони несамовито поцілувалися ще раз, майже начебто намагалися пожерти один одного.

— Заради Бога, Кайл, — сказала Джес, задихаючись між кожним словом, — скільки ж часу тобі потрібно, щоб роздягнутися? — Вона смикала за ґудзики його сорочки.

Невідкладність її намірів запалювала його бажання так, як не могла жодна інша річ. Кайл збуджувався з кожним дотиком, коли Джес працювала з ґудзиками та зіперами, смикаючи їх в усі боки. В своїй квапливості вона більше заважала собі, ніж допомагала, але він не зупиняв її, таким великим було його задоволення цими діями.

Тільки коли Кайл залишився цілком голим, то зрозумів, як жахливо холодною була підлога.

— Якщо б ліжко, то було б зручніше… -

— Безперечно так, — сказала Джес. Потім вона обійняла його і потягла вниз на себе зверху, очевидно без намірів міняти місце.

Нехай буде так. Але він перевернувся так, щоб його спина, а не її, була на безкомпромісній поверхні кам’яної плитки.

Кайл мав невеликий контроль над тим, що трапилось після цього. Він був у безвихідному становищі з миті, коли доторкнувся до Джес. Вона гойдалась над ним. Він відчув миттєве занепокоєння, що це коїлось занадто швидко, вона не буде готова, він спричинить їй боляче, і цю думку він не міг винести. Але коли Джес вклала його в себе, то стало очевидно, що вона була більш ніж готова.

Оповитий її теплом, з її руханням на собі зверху, Кайл зміг зробити не більше, ніж обхопити Джес навколо талії та приєднатися до її рухів.

Як минулої ночі, це скінчилося швидко. "Цього разу було занадто швидко, щоб затриматись," — збагнув Кайл своїм смутним розумом, коли втратив той невеликий контроль, що мав.

З кількома високими стогонами поспіль, Джес також знайшла те, що шукала. Вони рухалися разом в заключному еротичному танцю в закінчення акту, і потім Джес рухнула зверху на Кайла, і її волосся утворили пишну завісу м’яких коричневих завитків на всьому його обличчі та плечах.

Він здув один завиток з своїх губ.

— Джес.

— Не розмовляй, — сказала вона.

— Чому ні?

— Я не впевнена, що можу витримати навіть підтвердження, що щойно скоїлось. Я ніколи…, я маю на увазі… о, не зважай! — вона вчепилась в нього, сховавши обличчя на його плечі.

Він зрозумів тоді, що вона була збентежена.

— Все гаразд, Джес.

— На кухонній підлозі, заради Бога!

Кайл засміявся, тихо й недобре.

— Не у тебе ж відбитки плитки на дупі.

Вона підняла голову й подивилася на нього блискучими від сліз очима.

— О, Кайл, я…

Він перебив її вибачення швидким, міцним поцілунком.

— Не смій просити пробачення. Ти чарівна, найпристрасніша жінка, що я будь-коли знав. Я обіцяю, що ніколи не забуду це, якщо проживу до тисячі років. До речі, я — той, хто мусить просити пробачення.

Джес відсунулась від Кайла й сіла. Він негайно відчув холод, і піднявся також, знаходячи свою сорочку, щоб сісти на неї. Він потяг її собі на коліна. Вона трохи пручалася.

— Вся ця дурня про небажання стосунків, — вів далі Кайл. — У нас є стосунки, чи хочу я цього, чи ні. Тепер це тільки питання того, що робити з ними.

Негайно після промовляння цих слів, він відчув полегшення своєї провини. Насправді, дійсно почувалось добре, зізнання Джес, що він не хотів вижбурювати у вікно те, що вони мали, як тільки закінчаться її тяжкі випробування.

Вона фиркнула.

— Я впевнена, що ти хотів би мати подругу в камері смертників.

— Це не трапиться. Ми наближаємось до Тері. Я це відчуваю. Трапиться диво, якщо я не вб’ю цього сучого сина, коли ми його знайдемо.

— Я б відвідувала тебе у в’язниці, — уїдливо зауважила Джес. Але її звичайні слова не маскували дуже реальний жах в її голосі. — Серйозно, Кайл. Я не можу навіть думати про… Я маю на увазі, це не справедливо до тебе, щоб навіть говорити про… нас…, поки я не виправдана, або не відкинуті обвинувачення. Я хочу жити саме зараз.

Він обійняв і стиснув її сильно, поки не змусив розслабитись.

— Байдуже, що ми плануємо, Джес, байдуже, що ми думаємо, що ми повинні робити — це між нами залишиться. Навіть якщо ми будемо мати справу з найгіршим варіантом, борони Боже, я з тобою.

Він ледве міг повірити словам, які почув, що сказав сам. Але це було правдою, це все. Він не втік би від Джес.

— Навіть якщо… — вона почала казати, потім затихла.

— Що?

— О, нічого. — Вона нервово засміялась. — Просто жахаюсь найгірших варіантів. Нерозумно, дійсно. Тобі потрібно повернутися до спостереження.

Джес мала рацію. Кайл звільнив її від своїх обіймів і підвівся на ноги, потім допоміг встати їй. Він поцілував її один останній раз, перш ніж схопити свій одяг. Ніщо між ними не могло бути вирішене, поки вони не знайдуть Тері.

* * *

Джес тремтіла, коли одягалась, але у неї всередині було тепло. Божевільна. Вона мала бути божевільною, щоб закохатися в когось такого, як Кайл Брансон. Він був таким же міцним чоловіком, яким вона будь-коли захоплювалась — не тільки фізично сильним, але й міцним у категорії свого становища. Він міг сказати будь-що про неї, і хто б повірив їй, якби вона суперечила йому? Він міг стверджувати, що вона зізналась у вбивстві Тері. Він міг сфабрикувати докази.

Навряд чи Джес могла уявити собі Кайла, що чинить щось в такому роді. Все ж таки вона ніколи не припускала, що любий, ніжний Філ буде вистежувати її і врешті-решт спробує зґвалтувати та убити. Або, що той нечестолюбний Тері підготує їй таку хитру помсту. А все це тому, що зіпсувались стосунки.

Залучення самої Джес в інші любовні стосунки за сучасних обставин було просто дурістю. Але, як зазначив Кайл, у жодного з них, здається, було мало вибору щодо цього. Між ними утворився зв’язок, незважаючи на їхні кращі зусилля його уникнути.

— Ну, якщо я з цим не можу нічого вдіяти, то може б хоч отримати задоволення від цього, — мурмотіла Джес, коли намагалася пригадати, де зупинилась в приготуванні своїх весняних спагеті.

— Ти щось сказала? — Кайл гукнув до неї з глибокого крісла, де ніс вахту.

— Нічого важливого, — відгукнулась вона.

Джес посміхалася, коли різала решту овочів. Блюдо готувалось швидко, і вона подала обід на приставний столик, що підтягла близько до глибокого крісла, так, щоб вони з Кайлом змогли їсти разом. Це був затишний приємний обід, і Джес несподівано для себе посміхалася без жодної на це причини.

Тієї ночі у них знову були чотиригодинні зміни по спостереженню в двері внутрішнього дворика, отже, вони могли спати по черзі, але Джес перенесла назад свої речі в спальню господаря. Щоразу, коли вони змінювались, то кілька хвилин лежали в ліжку разом, смакуючи ті короткі миті близькості перш, ніж розлучитися знову. І коли це був час для її зміни, Джес пильно дивилася в бінокль і мріяла про Кайла, про те, які взаємини вони могли б побудувати після того, як знайдуть Тері.

Виявлення Тері прийняло нову невідкладність, і Джес відновила свою пильність, ніколи не відводячи очей від будинку на іншому боці озера. Якщо він незабаром не з’явиться, то вони мусять виманити його. Сльозогінним газом, якщо буде потреба. Джес було байдуже, скільки законів вона мала порушити, щоб дістатися до нього.

— Скільки нам ще стежити? — нетерпляче запитала Джес наступного ранку, коли вони з Кайлом розділили сніданок з підсмажених рогаликів.

— Скільки потрібно. Зрештою, хтось звідти повинен вийти.

— Справді?

Кайл зітхнув.

— Ще пару днів. Якщо нічого не трапиться на той час, нам доведеться удатися до чогось більш провокаційного. Але не до злому і проникнення до чужого житла, — він поквапився додати. — Ти майже спричинила мені зупинку серця в останній раз, коли це скоїла.

Джес зараз могла сміятися з своєї невдалої кар’єри грабіжника, що вона і робила.

— Не кажучи вже про те, що майже не поставила тебе на милиці. Як твоє коліно, між іншим?

— Чудово загоїлось. Я маю на увазі, якщо повзання по тій крижаній підлозі не потурбувало його, то вважаю, що добре. — Кайл потягнувся рукою та засунув за вухо Джес пасмо волосся. Кілька секунд його доторкання затримувалось на її обличчі, і погляд, яким Кайл подивився на Джес, був досить гарячим, щоб розтопити її почуття.

"О, хоча б пару тижнів ледачої відпустки з цим чоловіком!" — за цих обставин Джес була вдячна за ті кілька хвилин, які вони змогли провести разом. Але це спостереження ледве сприяло тому неквапливому вільному дослідженню, що вона жадала.

Звук телефонного дзвінка змусив їх здригнутися, і вони подивилися вбік столика з лампою біля каміну, де були ввімкнені обидва їхні стільникові телефони.

— Це твій чи мій? — запитала Джес.

— Зрозумілно мій, — відповів Кайл, виштовхуючись з глибокого крісла. — Прокляття. Цікаво, що вони хочуть? Я ж сказав їм не чіпати мене, якщо це неважливо.

Джес була спочатку спокійна, що це дзвонить не її телефон. Вона не хотіла одержувати звістку від зовнішнього світу, не хотіла, щоб щось втручалось в цей інтимний світ, що вони з Кайлом створили в тихому Вітербай лейк. Коли вона побачила стурбований вираз на обличчі Кайла, її побоювання повернулось.

Мабуть це були новини про її справу — гарні новини, для розмаїтості, Джес думала з надією. Мабуть дослідили кров на так званому знарядді вбивства і виявили, що це була кров курчати, що було тим, на що вона сподівалась.

— О, агов, Блейні, — сказав Кайл в слухавку. — Що відбувається?

Джес впізнала ім’я того партнера Кайла по справах зниклих безвісти. Він згадував це ім’я раз або двічі. Він понизив голос.

— Угу… угу. Гаразд, я зателефоную йому. — Кайл порився в кишенях.

Джес зрозуміла, що він шукає ручку. Вона підскочила і принесла йому ручку з свого гаманця, разом з клаптиком паперу, щоб писати. Він кивнув в знак подяки. Його обличчя, так приємно розслаблене кілька хвилин тому, тепер було перекошене від напруження.

— Який той міжміський код, скажи знову? — запитав Кайл. — Шість-один-сім. Це є.

"Шість-один-сім? Це — Бостон. Хто б телефонував Кайлу з Бостона?" — Джес відчула як холод пробіг по її спині.

"Гаразд," — вичитувала вона себе, — "жодної причини робити поквапливі висновки."

Той телефонний дзвінок міг бути про що завгодно. Кайл працював по великій кількості справ, не тільки по її. Можливо це була інформація про зниклу безвісти людину.

Тоді, чому на ньому той жахливий похмурий погляд, коли він подивився в її бік?

— Джес, сядь, будь-ласка, біля вікна на кілька хвилин! Я маю зателефонувати.

— Звичайно, жодної проблеми.

"І чому він вимкнув стільниковий телефон з зарядного пристрою та взяв його нагору?" — Джес сиділа в глибокому кріслі й пильно дивилась в бінокль, але якщо б будинок Ґілпатриків знесли атомною бомбою, то вона напевно це не помітила б. Її думки були нагорі з Кайлом. З ким він розмовляв? А ще важливіше, про що він дізнавався?

Джес слід було б розповісти Кайлу. Вона хотіла розповісти йому і, насправді, вже кілька разів мало не вчинила так, востаннє учора ввечері після їхнього побачення на кухні. Але було так важко знайти ті слова. Як би вона розповіла чоловікові, що так багато заплатив за її невинність, що вона насправді завдала майже смертельного удару ножем людині?

Незалежно від того, як Джес поясняла це, той факт, що вона була здатна до насильства, виглядав погано.

Потяглися хвилини. Трохи згодом, Джес припинила дивитися у вікно. Її очі взагалі нічого не бачили від сліз. Це був кінець. Одного разу бюро окружного прокурора розглядало справу про звинувачення в замаху на життя, і було зроблено запис судочинства. Не буде мати значення те, що вона була визнана невинною, тому що завдала удар ножем Філу при самозахисті. Буде мати значення те, що з самого початку вона повністю не зізналась про суд в Массачусетсі.

Марва мабуть могла б приховати докази, але вона сумнівалась в цьому. Факт, що різанина мала місце, був безперечним. Суд над Джес був матеріалом судового протоколу. Але не це було основною причиною в її справі, від чого у Джес все стискалось всередині. То був Кайл, і те, що він подумає про неї. Їй слід було б довірити йому цю інформацію.

Джес почула, що сходи зарипіли й дізналась, що Кайл повернувся. Вона майже не могла обернутись та подивитись на нього, тому що знала, що побачить — біль зради. Вона ж таки обернулась, тому що мусила відповідати за це. І від того, що побачила, у неї перехопило подих прямо в горлі. Кайл не був просто зневірений в Джес через приховування правди від нього. Він був сердитий, розлючений до нестями, вивергаючий сам гнів. І вперше відтоді, коли Джес зустріла Кайла, вона була по-справжньому перелякана ним.

— Якого дідька ти не розповіла мені, що відповідала перед судом по справі про замах на життя? — він витиснув з себе, з трудом стримуючи свій гнів.

Джес встала з глибокого крісла й стояла, щоб дивитися йому в обличчя, намагаючись не здригнутися.

— Тому, що я боялася. Тому, що я знала, як це буде виглядати. Тому, що я сподівалася, що ніхто про це не довідається. — Раптом вона відчула проблиск свого власного гніву: "Чому те джерело в Бостоні зателефонувало Кайлу, а не Клуїсу?"

— Ти діяла так викриваюче безневинно, так викриваюче збентежено, що кожен подумав би, що ти могла скоїти тяжкий злочин. Коли весь час ти приховувала…

— Я нічого не приховувала, — різко відповіла Джес. — Я ніколи не брехала про це. Я тільки по-своєму повідомляла поліцію. Я тільки наслідувала порадам Марви. Вона наказала мені не обговорювати це, якщо мене не змусять до цього.

— Не намагайся звалити провину на свого адвоката. Я не веду розмову про якийсь незначний інцидент, що міг би погано вплинути на тебе. Я веду розмову про те, як ти завдала удар ножем людині. Великим кухонним ножем з твоєї кухні. Всунула його прямо між ребра і зачепила його серце. Він, можливо, був на грані життя.

— Це був самозахист! — закричала вона. — Як я могла припустити щоб знати, що минуть роки і я буду обвинувачуватись в іншому злочині, і факт, що я колись наосліп завдала удар ножем комусь, щоб захиститись, змусить мене виглядати винною зараз?

— Тобі б слід було мені розповісти, — сказав він, знижуючи голос. — Я зрозумів би, якщо б ти пояснила це мені…

— О, звичайно. І невже б ти не побіг знову до Клуїса та Ізлі з новиною, що ‘Ну-мо, здогадайтесь! Наша головна підозрювана завдала удар ножем іншому хлопцеві!’

Він здавався приголомшеним тим, що вона зробить таке обвинувачення.

— Після того, що було між нами, після того, що ми пройшли разом, ти дійсно думаєш, що це — те, що я зробив би?

— Ти — насамперед поліцейський, — сказала Джес. — Байдуже, які твої власні почуття до мене, ти б не приховав доказ, що має відношення до справи. Я знаю так багато про тебе.

Він відкрив рота, начебто заперечити, потім зупинився, просто витріщившись на неї, жадібно хапаючи повітря.

— Не можеш заперечити це, чи не так? Ти і твоє фарисейство, шаблон тобі-слід-було-б-мені-довіряти. Чи мені все ще належить думати, що ти строго пробував допомогти мені? Я припускаю, що людина, що телефонувала з Бостона, була тільки другом, і часом, тобі не трапилося, почати говорити про старі справи?

По тому, як він здригнувся, Джес побачила, що перемогла. І їй слід було б тут зупинитися. Але вона цього не зробила.

— Зараз все ясно. Ти ретельно обстежував мене, у той час коли рився в моєму минулому. "Гарний поліцейський, поганий поліцейський," — ось, як Марва назвала це. Прикинувшись, що примкнув до мене проти Клуїса, увесь час сподіваючись, що я знижу обережність і надам тобі якусь соковиту пікантну новину, що ти міг би використати, щоб вішати мене. Безкоштовний секс був додатковою премією.

Рот Кайла став напруженою білою рискою на його почервонілому від гніву обличчі. Він засовував антену на стільниковому телефоні з такою силою, що вона поламалась в його руці. Він жбурнув зіпсовану річ на стілець. Вона відстрибнула на килим.

Без жодного слова, Кайл різко повернувся та пройшов до кухні і зрештою в гараж.

— Куди ти їдеш? — запитала Джес.

— Геть. Перш, ніж я стану тим, хто повинен бути притягнутий до суду в звинуваченнях в убивстві.

Глава 15

Джес була заціпеніла перші декілька хвилин після того, як Кайл поїхав. Вона опустилась на підлогу там, де стояла, міцно притискуючи коліна до грудей. Поступово, однак, заціпеніння відступило, і його місце зайняв майже безмежний біль.

Кайл зрадив її. Кайл, чоловік, в якого вона закохалася. Вона безумовно знала, як вибирати чоловіків.

Гаразд, можливо вона прийняла невірне рішення не надавати інформацію про Філа Каттроуна. Але то був обміркований ризик, що вчинила Джес, і він привів до несподіваних неприємних наслідків. Вона перенесе ці наслідки.

Дивно, але те, що бюро окружного прокурора, що тепер мало значне пікантне знаряддя проти неї, майже не турбувало Джес так, як роль Кайла у наданні цього знаряддя. Він вистежував її весь час, навіть коли вдавав, що хотів їй допомогти. Він очевидно брехав, коли сказав, що був звільнений від справи. Про що він ще брехав?

Чи було все це брехнею? Чи відчував він хоч щось до неї взагалі, або все це було дійством, призначеним, щоб запевнити її в довірі до себе? Чи вірив він будь-коли в її невинність?

Міркування про це спричинило їй головний біль.

"Він повернеться?" — їй кортіло знати. — "Або він навіть тепер прямував до відділка, щоб запропонувати Клуїсу свою piece de resistance? Як він сприйме вітання? Він прийме їх неохоче, або буде насолоджуватись похвалою?"

Вона все зробила в десять разів гірше, накинувшись так на нього. Якщо у нього була хоч краплина співчуття до неї, то Джес її знищила своїми звинуваченнями. Навряд чи Джес насправді вірила, що Кайл захищатиме її аж до приховування важливого доказу. Але якщо і був навіть слабкий шанс, то вона ліквідувала його.

Хіба Джес ще не вивчила свій урок щодо чоловіків? У них були всі переваги. Вони були більшими, сильнішими, і щоразу, коли вона зіткалася віч-на-віч з одним з них, то закінчувала своєю поразкою — її переслідували, підставляли, зраджували.

З неї було досить всієї тієї клятої статі.

З відновленою рішучістю Джес підскочила з підлоги й знову сіла в глибоке крісло. Все тепер залежало від неї самої. Ніякий білий лицар не збирався рятувати її від лихої долі. Якщо хтось і буде розшукувати Тері, то цією людиною буде вона. Принаймні Кайл залишив свого доброго бінокля.

Джес не простежила й п’яти хвилин, коли щось побачила. То була дрібниця настільки незначна, що вона майже змогла подумати, що це уявила собі. Майже. Але жалюзі на вікні ворухнулись, начебто хтось розсовував планки, щобподивитися на зовні.

Тері був у тім будинку. Джес майже відчувала носом його присутність. І вона стомилася від чекання на нього, щоб помилятися.

Джес прийняла рішення з дивовижною легкістю. Можливо відмова Кайла зробила її необачною — хто знав? Джес вирішила припинити очікувати на те, щоб інші люди вирішили її долю. Вона брала справу в свої власні руки. Джес збиралася зіткнутись з Тері віч-на-віч, і доводами, залякуваннями або грубою силою, вона збиралася змусити його виявитись і покласти край цьому кошмару раз і назавжди.

Джес встала з глибокого крісла й з спокійною обачністю одягла стьобану теплу куртку та взула черевики. Вона знайшла свого гаманця, ключі та попрямувала до свого авто. У Джес заболів живіт від поганого передчуття, але вона безжалісно проігнорувала захисний механізм свого власного тіла. Отже, мабуть вона йшла назустріч загибелі. Наскільки гірше це могло б бути? В своїх стражданнях їй було байдуже.

Ворота гаража відкрилася з підбадьорливим гуркотом, коли Джес натиснула кнопку біля них. На жаль, коли вона сіла в авто і повернула ключа, то двигун не наслідував прикладу гаражних воріт. Фактично нічого не відбулось.

— О, Боже! — Зараз Джес билася над слабкою батареєю в сестриному авто.

"Який поганий час для того, щоб врешті-решт здатися. Мабуть це знак з небес," — вона песимістично думала. Мабуть Бог не хотів, щоб Джес пускалася в цю мстиву авантюру.

Ні, це було безглуздо. Вона б знайшла шлях до того будинку на іншому боці озера, навіть, якщо б їй довелося йти пішки. Або плисти. Або… звичайно! Була шлюпка з тролінговим мотором, прив’язана до причалу. Користування човном входило в орендну плату за будинок, згадував Кайл, і Джес пам’ятала, що бачила десь того ключа.

Повернувшись в будинок вона знайшла ключ з акуратною позначкою в шухляді кухонного столу.

— Ха, — сказала вона, коли брала його в руки. Це навчить долю пробувати заважати їй. Вона відштовхнула глибоке крісло від дверей внутрішнього дворика і вийшла з будинку, спускаючись по короткому сходовому маршу до причалу.

Було дуже холодно біля води, і Джес з запізненням пожалкувала, що не мала капелюха, шарфа, рукавичок. Вона могла б їх взяти, міркувала Джес, але вирішила не брати. Джес хотіла, щоб жодна річ не сповільнила її завдання. Вона також не хотіла надавати собі жодної можливості щоб відступитися. Поїздка на інший бік озера займе тільки кілька хвилин. Вона не замерзне на смерть за той час.

Джес рішуче струсила накопичену дощову воду з непромокального синього синтетичного брезентового чохла, стягнула його з шлюпки, згорнула абияк і запхнула в контейнер для зберігання на причалі. Вона обережно влізла у хиткий човен.

Човни дійсно були не для Джес, і коли настав час, щоб вставити ключа в двигун, вона майже злякалась. Але все, що вона повинна була зробити, так це подумати про Тері й те пекло, через яке він змусив її пройти, і Джес продовжила свій шлях до зустрічі з ним. Усвідомлення, що це так чи інакше скінчиться, за кілька хвилин підбадьорило й прискорило її рухи.

Тоді Кайл повинен буде вибачатися за свою нестачу довіри до неї. Його інформація з Бостона, так ретельно вивідана, стане безглуздою — точно так само, як їхня інтимна близькість, що відбулась.

Гаразд, отже вона бреше, думала Джес, коли відв’язувала ніс і корму човна і втягувала кранці. Незалежно від того, що це означало для Кайла, займатися любов’ю з ним для Джес означало все. Прямо зараз вона мабуть ненавидить цього чоловіка навіть ще більше, ніж в той день, коли він її допитував. Але вона все ще його кохала.

Вона була нещасна. Щось з нею було не так.

Тролінговий мотор задзижчав обнадійливо до роботи. Звук був тихим, як муркотіння кота, не так, як працювали підвісні забортні мотори, які пам’ятала Джес. Після пари невдалих спроб, під час яких ледве не викинула човна на берег, вона зрозуміла, як міняти напрям ходу шлюпки. Ще трохи маневрування і вона була в ділі, непохитно прямуючи до будинку Ґілпатриків.

Джес і гадки не мала, що скаже, як тільки зустрінеться з Тері, але розраховувала на те, що імпульс гніву допоможе їй. Гнів робив її сильною. Вона не могла схибити.

Джес зупинилась біля причалу Ґілпатриків. Без відриву дивлячись на будинок, вона вимкнула двигун і швидко закріпила човен. Все спокійно. Добре.

Ну, і як підійти до будинку? Зухвалий набіг прямо на вхідні двері спокушав, але цілком можливо, що Тері просто їх не відчинить і не впустить її. Джес дасть йому час, щоб спланувати стратегію порятунку. Зараз їй була шкода, що не подумала взяти деякі інструменти з собою.

Підвальне вікно? Її фах. Тоді Джес могла б прокрастися нагору і зустрітися з Тері, завдаючи йому потрясіння на все життя. А якщо хтось з сусідів побачить, як вона вдирається в будинок і викличе поліцію? Чудово. Це добрий план.

Джес знайшла камінь розміром з кулак в занедбаному саду за будинком з простої сірої цегли, потім навмання вибрала підвальне вікно. Коли вона присіла долу, готова розбити шибку, то намагалась не думати про те, що трапиться, якщо помилиться — якщо мешканцем будинку буде не Тері, а, натомість, якась самотня бабуся Ґілпатрик. Джес, напевно, спричинить бідоласі серцевий напад і зрештою опиниться у в’язниці за злом і проникнення до чужого житла на додачу.

Але вона не збиралася відмовлятися від свого плану зараз. Джес заплющила очі, розмахнулась, зібралася з силами…

Потім хтось схопив її за зап’ястя.

Джес скрикнула та упустила камінь, що приземлився на її власну ногу з болючим глухим стукотом. Вона розплющила очі. Джес сподівалась побачити, що над нею стояв Кайл — Кайл, що змінив гнів на ласку і повернувся, виявив, що Джес зникла, вичислив її план та пішов за нею, щоб перешкодити їй вчинити щось безнадійно безглузде.

Але то був не Кайл, що стояв і міцно тримав її за зап’ястя. Це був Тері. Його волосся було коротко підстрижено та пофарбовано в коричневий колір, і ще він відростив зачатки вусів, але Джес досить легко його впізнала. Хвиля абсолютного полегшення боролась з більш зловісними емоціями, коли вона підняла голову та подивилась на його самовдоволено усміхнене обличчя.

— Ну, ну, що у нас тут? — сказав Тері, смикнувши Джес, підіймаючи її на ноги. Він відпустив її руку, і це було помилкою, тому що, без попередження Джес розмахнулась і вдарила його в щелепу так сильно, що його голова відсахнулася назад.

— Ти, сучий сину, — Джес почула себе, як казала, — де зараз твоя дурна усмішка?

Він потер обличчя:

— Це тобі не минеться, Джес.

Його голос був тихим і загрозливим, таким, що вона раніше ніколи не чула:

— Ну-мо, ходімо в дім. — Тері схопив Джес за волосся і смикнув, змушуючи йти з собою, коли вона зарепетувала заперечуючи. Попередження Кайла блискавкою промайнуло в її голові: "Він може бути небезпечним. Не недооцінюй його. Не наближайся до нього самостійно. Виклич поліцейських. Ти зробиш так." Джес зрозуміла з запізненням, що якби лементувала на порятунок ззовні, то у неї був би шанс. Тепер, коли вона була у нього всередині будинку… Вона затремтіла. Звичайно, надії немає.

Тері не відпускав Джес, поки вони не опинились на кухні. Там він штовхнув її на стілець із фирканням відрази:

— Я недооцінив тебе, Джес, — сказав Тері. — Як ти вичислила, що я тут?

— Я не єдина, хто це зрозумів, — сказала вона. — Поліція також підозрює, що ти тут. Я співпрацюю з поліцейським, який знаходився не при виконанні службових обов’язків. Ми стежимо за цим будинком впродовж двох днів. Нам заорендували будинок на іншому боці озера, і ми день і ніч спостерігаємо за цим будинком.

— Звичайно, Джес, — сказав Тері з повною байдужістю, наливаючи собі чашку кави. — Якщо це правда, де зараз твій друг-поліцейський?

— Він повинен був поїхати. В той час, як він пішов, я побачила тебе в вікні, і вирішила діяти. Він не забариться за мною. Коли він повернеться і побачить, що мене немає…

— Облиш, Джес. Ти ніколи не була добрим брехуном. Хочеш кави?

— Ні, я не хочу кави! — вона вибухнула. — Я хочу твою голову на блюді!

Тері клокнув язиком:

— Так багато жорстокості під спокійною, безтурботною зовнішністю. Тобі б краще не виходити з себе так в залі суду під час розгляду твоєї справи. Це зовсім не буде виглядати добре.

— Суду не буде, Тері. Невже ти не розумієш цього? Гра закінчена. Я перемогла. Все, що я мушу зробити, підійти до того телефону, що на стіні і набрати номер 911.

Він насправді посміхався на її пропозицію:

— Почувайся як вдома, — сказав Тері, жестикулюючи у напрямі телефону.

— Гаразд, буду. — Джес схопилася на ноги і захопила телефон. Чому він дозволив їй? Вона запитувала себе, саме коли набирала номер. Що у нього на думці?

— Я оператор 911. Що надзвичайного трапилось з Вами? — запитав надприродно спокійний голос.

— Я Джес Робінсон. Я та, хто звинувачується у вбивстві свого колишнього хлопця. Але я знайшла його живим, і мені потрібно, щоб Ви…

— Скажіть знову Ваше ім’я.

— Джесіка Робінсон. Мені потрібно, щоб поліція прибула…

– І що надзвичайного трапилось з Вами?

Джес підвела очі на Тері. Він посміхався, анітрошки не хвилювався. І потім вона зрозуміла, яка була гра Тері. Так просто.

— Просто пошліть поліцію за цією адресою: Медоуларк Роуд, 18, — кричала Джес від відчаю, що наростав. — Тут буде вчинено насильство.

Вона кинула слухавку, потім звернулася до Тері:

— Ти плануєш піти перш, ніж вони сюди дістануться.

Він кивнув:

— Знадобиться приблизно п’ять хвилин, щоб поліцейські дісталися сюди. Мене тут давно не буде, і ти нагадуватимеш повну ідіотку, доведену до розпачу, психічно хвору, що вдалася до вдирання до будинка незнайомих людей, щоб живити свою патетичну маячню, що я живий.

— Чому? — було все, що Джес змогла придумати, щоб запитати. — Чому ти це мені робиш?

Та посмішка знову:

— Тому, що я можу. Тому, що мені не сподобалось, як ти вижбурнула мене з нашого дому…

— З мого дому.

— …ані граму жалю до того, що ти вижбурювала геть…

— Що? У нас нічого не було! Ні, дозволь мені виправитись. У мене нічого не було. Ти все мав задарма. Будь-яка нормальна людина викинула б тебе за вухо набагато раніше, ніж я.

— …так спокійно, без жодної емоції. Я б’юся об заклад, що тепер ти відчуваєш емоції, а, Джес?

І тоді Джес зрозуміла, що він не почув жодного слова, що вона сказала. Тері все ще був захоплений помстою свого уявлення. Доводи і не збирались переважати. Проте, вона продовжувала пробувати:

— Відбитки твоїх пальців скрізь у цьому будинку. Вони узнають, що ти був тут, що я не брехала.

Він засміявся:

— О, Джес, хіба ти нічому не навчилася вештаючись з поліцією? Вони можуть збирати мої відбитки тут від тепер і аж до Судного Дня, але якщо в поліції немає відбитків в досьє для порівняння, то вони даремні.

– І в досьє твоїх немає, — вона нещасно зробила висновок.

— Не під ім’ям Тері Родіна, у всякому разі. Гаразд, досить базікати. Не думаю, що ти можеш мене тут зупинити, доки поліцейські сюди не дістануться. Я не такий дурний. — Він попрямував до воріт гаража з пустими руками. Без сумніву він не залишив, нічого після себе, що б могло його ідентифікувати.

— Стривай, Тері, ти не можеш так чинити…

— Звичайно, можу. І ти не можеш зупинити мене. Це — краса, чи не так? — З недбалим прощавальним вітанням він повернувся й відновив свою ходу.

Ось коли розпач охопив Джес. Вона побачила підставку з ножами на кухонному столі, і за долю секунди блискучий великий кухонний ніж був у неї в руці. Вона щосили побігла до Тері, врізаючись в нього з силою вантажного потяга. Зіткнення вдарило Тері об стіну, і з несподіваним хрюканням з нього просвистіло повітря.

Джес тримала ножа біля його горла:

— Опустись на підлогу, ти, сучий сину, або я занурю цей ніж у твоє горло швидше, ніж ти зможеш блимнути. Якщо мене збираються стратити за вбивство тебе, то я, мабуть, також отримую насолоду від справжньої дії.

Рука Тері смикнулась, і Джес зрозуміла, які думки промайнули в його голові. Він обчислював свої можливості, розмірковуючи, чи дійсно вона насмілиться.

— Я ледве не вбила Філа Каттроуна, пам’ятаєш? — сказала задихаючись Джес. — Я дуже легко вдарю ножем будь-кого, коли в розпачі. На підлогу! Негайно!

— Боже мій, Джес, ти втратила розум. — Тері заблимав, і в його очах був жах. Добре. Вона не думала, що насправді може ударити його ножем у цьому становищі. Її життя не було в небезпеці. Це точно не був самозахист, як удар ножем Філа. Але Тері не знав цього. Його пильний погляд залишався в полоні її очей, коли його коліна зігнулись і Тері повільно опустився на підлогу.

— Сядь собі на руки.

Він сів.

— Не рухайся. Навіть не блимай. — Де ті кляті поліцейські? А що, якщо операторша 911 подумала, що Джес блазень і проігнорувала її виклик? Джес знала, що поліція повинна була ставитися до кожного виклику серйозно, навіть якщо він здавався фальшивим, але завжди є можливість помилки.

— Ти божевільна, чи ти знаєш це? — сказав Тері. — Тебе слід посадити під замок і викинути від нього ключа.

— Я божевільна? — Джес запитала з недовірою. — Ти чиниш розіграш наді мною і всім Поліцейським відділом Канзас-Сіті, який напевно потребував кілька місяців, щоб його спланувати, і ти гадаєш, що я божевільна? Не розмовляй, — додала вона, коли Тері відкрив рота, щоб заперечити. — Не кажи жодного слова. Те, що поліція зробить з тобою, буде зовсім не дуже поганим, а я все ще у великій спокусі…, — Вона, для виразності, притиснула ножа до його горла, і молилася про звук поліцейських сирен.

Кайл і гадки не мав, куди їхав або як довго це буде тривати. Але він відчував, що дуже поспішає, щоб туди дістатися. Стрілка спідометра рухалась на сімдесят, потім сімдесят п’ять, потім вісімдесят миль на годину. Його поліцейський сканер щось базікав на фоні.

Джес, його люба Джес, ударила ножем парубка. Колишнього її хлопця. Вона була заарештована і засуджена за цей злочин, і її виправдали тільки посиланням на самозахист. Він уже чув про таке раніше. Про суд над обвинувачуваним, у якого не залишалось нічого іншого, щоб застосувати.

Люди не змінювалися. Було дуже ймовірно, що якщо вона вчинила так колись, то могла б вчинити так знову. І можливо піде на один крок далі.

Він кипів від гніву. Їй слід було б повністю зізнатися йому. Якщо б тільки вона була щира спочатку, він би… що? Він пішов би прямо до Клуїса, як вона вірила? Або він тримав би інформацію для себе, перетинаючи ту межу службової етики, що повсякчас змінюється?

Коли авто проїхало ще кілька миль, розум переважив. Джес добре звернула увагу: чому б це їй слід було довіряти йому? Звичайно, вони займались любов’ю. Це не змінювало факт, що Кайл обдурював Джес, видаючи себе за незалежну людину, коли насправді працював на Клуїса. Якщо вона приховала істину, то це, напевно, тому що її інстинкти були на правильному путі.

Йому все ще боляче.

Коли Кайл побачив що стрілка спідометра, рухалась на позначку вісімдесят п’ять миль на годину, то зняв ногу з газу. Немає жодного сенсу в заподіянні собі або ще комусь вбивства тільки тому, що у нього приступ істеричної роздратованості. Він з’їхав з траси, повернув під нею й повернувся в русі в протилежному напрямі, усе ще невпевнений щодо свого пункту призначення.

Навіть тепер, Кайл відчував спонукання забути, що колись дізнався про суд в Барнстейбл Каунті. Але про це й мови не було. Новий доказ ушкодив би захисту Джес і ушкодив би йому жахливо. Зрештою, якщо це поколивало його, її найвірнішого прихильника, уявить, що будуть думати неупереджені присяжні.

А він насправді тепер думав, що Джес була винна?

Кайл деякий час міркував над питанням, і нарешті зробив висновок, що, ні, він все ще не вірить, що Джес вбила Тері Родіна. Він був таким сердитим на неї, що майже хотів повірити в це, але не зміг. Чи було наївним думати, що він не міг закохатися в убивцю? Якщо Кайл помилявся щодо Джес, тоді його поліцейські здібності не існували, і йому слід звільнитися з поліцейської роботи назавжди.

Йому вистачило якоїсь миті, щоб повністю усвідомити те, що він щойно надумав. Так чи інакше, незважаючи на його найкращі наміри, Кайл закохався в Джес Робінсон. Кохання було сліпим, і, мабуть, він був сліпим, як Бак, що продовжував вірити в невинність Меліси незважаючи на вирішальний доказ. Тепер Кайл зрозумів, чому Бак не слухав його, коли він до самого кінця благав свого партнера передати владі свою дружину. Коли хтось тобі подобався, то ти мусив вірити, що вони були зрештою гарні люди. У противному разі, як це характеризувало тебе?

Отже, ось він який був, з нав’язаною довірою до Джес. З нав’язаним коханням до Джес, чи хотів він цього, чи ні. Відданий щоб захищати її, чи заслужила вона цього чи ні. Він мусить сказати Клуїсу про суд в Массачусетсі, вирішив Кайл. У нього б не вистачило совісті спокійно жити, якби він це приховав. Але Кайл подвоїть зусилля, щоб знайти інший доказ, що буде просто нездоланним — доказ, що доведе невинність Джес. Якщо Кайл марно вірить, що його знайде, то йому дуже непощастило.

Він мусить повернутися до орендованого будинку й обговорити все з Джес. Кайл надасть їй шанс пояснити, внести ясність. І хоча він все ще і гнівається на Джес, він буде з нею працювати, придумуючи якісь нові ідеї для того, щоб зловити Тері… або реального вбивцю Тері. Можливо вони зможуть закласти якусь іншу пастку, підкинути щось в ЗМІ, що його виманить. Що-небудь.

Поліцейський сканер пронизливо заверещав, і Кайл потягнувся рукою до нього, бажаючи убавити гучність набридливого приладу, коли диспетчер сказав дещо, що змусило його звернути всю свою увагу.

— Відгукніться, будь-яка патрульна одиниця в районі порушення спокою на Медоуларк Роуд, 18.

Кайл знав цю адресу напам’ять — будинок Ґілпатриків. В його жилах кров закрижаніла. Що заради Бога вчинила Джес? До чого він її довів?

Він почув відгук на запит поліцейського з дорожньої служби. Кайл визначив місцезнаходження поліцейського. Не дуже близько. Йому б знадобилось кілька дорогоцінних хвилин, щоб прибути до Вітербай лейк. Кайл міг би бути там за дві хвилини точно, якщо пришвидшить рух.

І він пришвидшив. У Кайла не було ніякої зброї, тому що він залишив її в орендованому будинку. Але в нього під сидінням дійсно був кийок поліцейського. Це повинно було зробити. Джес була в біді.

Коли він гнав як навіжений до озера, то чув по сканеру безупинні розмови, що накладалися одна на другу. Виявилося, що диспетчерша 911 не змогла уточнити характер виклику, що отримала. Вона сказала тільки, що до поліції було прохання допомоги.

"Це прохання було від Джес?" — Міркував Кайл. — "Або Джес вдерлася до безневинних людей, і вони були тими, хто кликав на допомогу, приймаючи її за грабіжника?"

Він не зважав на обережність, коли наблизився до будинку Ґілпатриків. Зараз все було поставлено на карту. Він промчав на під’їзний майданчик, очевидно перший поліцейський, що прибув. Не дуже думаючи про свою власну безпеку, Кайл стрімко вибіг з авто, стискаючи кийок поліцейського, і кинувся до вхідних дверей. Ззовні все здавалося спокійним.

Кайл забарабанив кулаком у двері, потім ступив вбік:

— Поліція. Відчиніть двері! — Тихо. Він повторив своє оголошення. Знову тихо. Потім йому здалося, що він щось почув, жіночий голос, тонкий і слабкий:

— Кайл!

Цього було і потрібно. Він зламав двері двома ударами карате й добре підготованим плечем. "В вікно, напевно, було б легше," — міркував Кайл, коли його плече вибухнуло від болю, але в нього не було часу міркувати над цим заздалегідь.

— Джес! — він вигукнув, коли вдерся в розколоту деревину.

— Тут, всередині — відповіла вона звідти, що він припустив, було кухнею. — Будь ласка, допоможи…

Кайл був занадто переляканий за Джес, щоб звертати багато уваги на поліцейські правила. Замість того, щоб входити з обережністю або чекати на підтримку, він увірвався до кухні як караючий лицар, з кийком поліцейського піднятим над головою. Він би вступив у двобій з ведмедем гризлі з автоматом, якщо б мусив.

Коли він дістався кухні, то усе, що міг робити в першу мить, так це оцепініло дивитися в потрясінні. Джес, здавалося, не була тою, хто потребував допомоги. Вона сиділа зверху на хлопці, якого Кайл, ніколи раніше не бачив, з ножем біля його горла.

— Джес!

— Я зловила його! — вона сказала переможно.

— Зловила…, кого? — сказав у відповідь Кайл, коли повільно опускав кийок поліцейського, зберігаючи свій голос спокійним і рівним.

— Кого ти думаєш? — сказала нетерпляче, майже істерично Джес. — Тері!

Кайл підступив повільно ближче, вдивляючись у того чоловіка на підлозі.

— Ви — Тері Родін?

— Мене звуть Говард Ґетті, — сказав чоловік, очевидно переляканий мало не на смерть. — Ви з поліції? Будь ласка, приберіть від мене цю божевільну жінку.

— О, заради Бога! — волала Джес. — Це — Тері. Він пофарбував волосся й відростив вуси, але я кажу тобі, що це — він.

Вона підняла очі на Кайла, благаючи повірити їй.

Кайл не знав, чому він повинен вірити. Якщо незнайомець, якого вона тримала бранцем, дійсно був Тері, то у нього гарно виходило видавати себе за когось іншого. Але, дивно, Кайл дійсно повірив Джес. Вона могла б приховати дещо з свого минулого, але не буде нагло брехати йому. Він мусив вірити.

— Поклади ніж, Джес, — сказав Кайл, все ще спокійно, — і звільни його. Ти, — сказав він, показуючи пальцем на чоловіка, — не рухайся, поки я тобі не скажу.

— Агов, я не зробив нічого поганого… — чоловік почав заперечувати, але Кайл змусив його замовчати нищівним поглядом.

— Не хвилюйся, ми все з’ясуємо, — сказав Кайл.

Джес здавалася просто дуже щасливою, щоб кинути ніж на підлогу і відійти геть. Вона повільно підійшла до кухонного стільця й усілась на нього. Вона шалено тремтіла, виглядаючи більше переляканою ніж її жертва. Її обличчя було бліде як полотно. Позаду себе Кайл почув поліцейську сирену.

— У мене є посвідчення водія, — сказав чоловік, — це доводить, що я — Говард Ґетті…

– І, напевно, кілька інших підроблених документів, також, — втрутилась у розмову Джес, з наростаючим тоном. — Не дивно, що поліції було так важко розглянути твоє минуле. Тері Родін не існував, поки ти не вигадав його чотири роки тому.

Кайл звернув увагу на Джес, маючи намір попросити її залишити допит поліції. Але за долю секунди, коли він відвів очі від чоловіка, той чоловік зробив спробу втекти. Він вибіг у чорний хід рівно за половину секунди.

— О, чорт, я занадто старий для цього, — бурмотів Кайл, коли побіг за Родіним, і це мав бути Родін, зрозумів він, або навіщо б йому втікати?

Тері був на кілька років молодшим тілом за Кайла, і судячи по тому, як він біг, у нього коліно не боліло, щоб бути цим задоволеним. Але Кайл спромігся залишатися тільки на кілька кроків позаду. Тері побіг по під’їзному майданчику сусідського будинка і майнув через паркан.

Безстрашний Кайл біг слідом, морщачись від болю, оскільки його хворе коліно не давало змоги безболісно приземлитися з іншого боку, але воно не підводило. Він переслідував Родіна побігши по подвір’ю, навколо будки — Кайл міг тільки сподіватися на те, що там собаки не було — і через паркан на протилежний бік. Саме там лихо спіткало Тері. Низ його джинсів зачепився за шип ланцюгового паркану, підкинувши Тері догори ногами. Чим більше він борсався, тим надійніше застрягав.

Кайл переліз через паркан легким стрибком м’яко приземляючись з іншого боку. Його здобич висіла догори ногами на паркані наче кролик, зловлений в лабети.

Кайл схопив його за горло.

— Ти раптом відчув потребу в свіжому повітрі, Родін? Або, можливо, в фізичних вправах? Звичайно ж, ти не втікав від поліції.

— Опустіть мене долу, — проскрипів Тері. Його обличчя почервоніло.

— Скажи чарівне слово, — сказав Кайл.

— Будь ласка?

— Я думав більше як, ‘я дійсно Тері Родін, і я підставив Джес Робінсон по своєму власному вбивству.’

— Так, так! Тільки опустіть мене долу перш, ніж моя голова вибухне.

Гаразд, оскільки визнання, хоч і потерпало від нестачі дечого, крім факту, що було отримано під примусом, і буде повністю марним в суді, Кайл більше про це не хвилювався. Якщо Джес казала, що цей юнак був її колишнім хлопцем, чоловік, якого вона впізнала як Тері Родіна, то це саме тим він і був, і правда стане відомою. Джес була звільнена від підозр. Вона нікого не вбивала.

Навряд чи Кайл будь-коли щиро вірив в те, що Джес скоїла злочин, і не після того, як він її узнав. Але в нього були скороминущі миті сумніву. Оскільки це було б можливим. Сліпа віра може бути прекрасна в теорії, але на практиці може вас вбити. Вона вбила Бака. Чи погодилась би Джес з Кайлом, була інша справа, як би то не було.

Двоє дорожніх поліцейських мчали з-за рогу в Кейстоун Коп фешн.

— Що тут в чорта коїться? — запитав один з них, погладжуючи рукою зброю, хоча він тримав її в кобурі.

"Розслабся, Клінт Іствуд," — думав Кайл, хоча на щастя він не сказав це вголос.

— Я — Кайл Брансон, Поліцейський відділ Канзас-Сіті, вільний від чергування. Цей джентльмен з червоним обличчям — Тері Родін, що зник без вісти на декілька тижнів…

— Родін? Я думав, що він мертвий, — сказав один з поліцейських.

— Він напевно не схожий на світлину в газеті, — інший скептично зауважив.

— Будь ласка, ми обговоримо мою ідентичність пізніше! — благав Родін. — Тільки зніміть мене з цього паркану!

— Хто б він не був, — сказав Кайл, — він втікав з місця злочину, коли я, е-е, затримав його. Віддайте його на допит. Не відпускайте його. Коли ви звільните його, йдіть за мною.

Кайл залишив іншим двом поліцейським звільняти з паркану Родіна, що гнівався. Зрештою вони всі опинилися на кухні будинку Ґілпатриків. Джес, виглядаючи виснаженою, але не такою блідою, була дуже щаслива розповісти свою історію враженим дорожнім поліцейським. Родін, прикутий наручниками до кухонної шафи, не надав нічого крім посвідчення водія, строк дії якого минув більше ніж рік тому, що дійсно ідентифікувало його, як Говарда Ґетті. Але на світлині він був білявим без волосся на обличчі, і досить очевидно тим же самим чоловіком, що видавав себе за Тері Родіна протягом минулих декількох років.

Кайл отримав велике задоволення повідомляючи Поліцейський відділ Канзас-Сіті, що він заарештував Тері Родіна. Він розмовляв з Клуїсом особисто, який неохоче погодився вислати поліцейське авто, щоб відвезти "сумнівну" жертву, перетворену на підсудного. Жоден не був впевненим, що саме в чому Тері будуть звинувачувати, але Кайл вирішив твердо, що цей чоловік не буде жити на волі.

Клуїс, з його звичайною нестачею професійної етики, зажадав присутності тих двох дорожніх поліцейських, також. Вони пішли охоче. Це була така дивна справа, що вони зацікавились, і також спокусились перспективою побачити свої імена в газеті.

І нарешті, Клуїс хотів бачити Кайла і Джес в відділку без затримки. Він хотів їх там бачити так сильно, що фактично наполіг, щоб вони їхали в тому ж патрульному авто, що прибуло везти Тері.

Уявляючи собі кровопролиття, що мало б місце, якби або він або Джес змушені були їхати в тому ж самому авто з Родіним, Кайл так само непохитно наполіг, що він сам відвезе Джес до відділку.

Якщо Джес навіть і сіла в авто з Кайлом, то судячи з поглядів, що так часто час від часу кидала на нього, вона, напевно, зволіла б їхати з Тері.

Глава 16

— Що ж ти думала? — були перші слова, що вимовив Кайл, як тільки він з Джес залишились насамоті в його авто. Він мав намір починати набагато примирливішим тоном, але як тільки його адреналін відступив, і він дізнався, що Джес була в безпеці, гнів зайняв його місце.

— Я думала, що хочу врятувати свою шкуру, — з обуренням відповіла Джес. — Яка невинна людина в моєму становищі добровільно запропонувала б інформацію про попередню різанину?

— Не про це я запитував, — сказав Кайл спокійно, коли зрозумів, що вони розмовляють про різні речі. — Я це розумію. Я хочу знати, чому ти зробила якусь таку дурість, щоб самостійно зустрітися з Тері Родіним віч-на-віч.

— Я робила діло, чи не так? — огризнулась Джес. Потім її голос змінився. — Ти розумієш?

— Я визнаю, що страшенно розлютився спочатку, що ти це приховала. Я припускаю, що думав, що, якщо ти піклувалася якось про мене, якщо ти довіряла мені, то тобі слід було б розповісти мені все. Але… я не був на сто відсотків чесним з тобою, також. Вважай, що я використовував подвійний стандарт.

— Не нестача довіри перешкоджала мені розповісти тобі, повір мені. О, це авто колись нагріється? — Навіть в стьобаній теплій куртці Джес тремтіла.

Кайл ввімкнув обігрівача.

— Я вірила тобі, Кайл Брансон, чи заслужив ти цього чи ні. Я думала, що ти надійна людина.

— Справді? Яка?

— Віддана і моральна. Якби я розповіла тобі про мої неприємності в минулому у Массачусетсі, то твоє почуття обов’язку диктувало б, щоб ти передав ту інформацію Клуїсу. Навіть, якщо ти і не хотів робити мені боляче.

– І твоя думка щодо мене змінилася?

Вона завагалася:

— Ні. Очевидно твій обов’язок співробітника поліції важливіший за будь-що інше.

Його обов’язок? Де їй здалось, що він якийсь зразок моральності? Десь в усіх відносинах його почуття до Джес стали поважніші за обов’язки. Кайл чесно не був упевнений, що б вчинив, якби Джес розповіла йому про Філа Каттроуна. Він думав, що надав би інформацію Клуїсу, але все ще не був певен.

— Отже, ти зберігала свої таємниці заради мене? — запитав він. — Щоб врятувати мене від необхідності приймати болюче рішення?

— О, гаразд. Оскільки я повністю чесна тут, я боялася на смерть, щоб промовити хоча б слово тієї історії будь-кому. Інформація була занадто руйнівна, навіть якщо б я по своєї волі запропонувала її. Але, — вела далі Джес, — я хотіла розповісти тобі. Кілька разів я ледве не зробила так. Як тоді, коли ти вперше сказав, що знав, що я не була здатна до насильства. Я хотіла зауважити, що кожен, за певних обставин може бути жорстоким. Мати, що захищає своїх дітей, жінка, що захищає свою… ну, що завгодно.

Вона опустила голову і дивилась на коліна.

— Боже мій, Джес, це що, трапилось? Той чоловік намагався зґвалтувати тебе? — Думка викликала нудоту у Кайла. Його джерело в Бостоні не згадувало про насильство.

— Тижнями він вистежував мене, — сказала Джес, піднімаючи голову, щоб дивитися прямо на Кайла. — Він ніколи не загрожував насильством, тільки весь час обіцяв цей хворий вид вічної любові й невизначених речей як, ‘Я буду впевненим, що жоден інший чоловік ніколи не буде кохати тебе так, як я.’ Поліція не вдіяла б нічого. Вона не ставилась до цього серйозно.

– І так він увійшов у твій дім?

— Він вдерся в дім в той час, як я заносила якісь продукти. Жбурнув мене на кухонний стіл. Не було жодного сумніву, що він мав намір зґвалтувати мене. Він робив це досить ясно. І я, можливо, витримала б це. Я, можливо, пережила б це. Але я не була цілком впевнена, що він дозволить мені жити після цього. Отже, я схопила першу зброю, що могла заволодіти, ніж у сушарці для посуду. — Її голос затремтів, але вона вела далі. — Я не загрожувала йому і не намагалась налякати його, тому що знала Філа, і я знала, що це не подіє. Отже, я вдарила ножем. Зловмисно, з метою поранити його.

— Знаєш, ти не повинна розповідати мені це, — сказав Кайл.

— Звичайно повинна. Я думаю, що завинила тобі це пояснення. Мені тільки шкода, що я не змогла його надати тобі перш, ніж ти вискочив геть з будинку.

— Я зрозумів. — Він стиснув кермо так, поки його пальці не побіліли. — Пробач мені. Моя нестриманність іноді бере гору наді мною. Я думаю, що ти зауважила це нещодавно. На щастя, я охолоджуюсь досить швидко.

— Це означає, що ти більше не гніваєшся?

— Чорт, я не знаю. У твоєму становищі я, напевно, вчинив би так же само. Просто був такий шок, довідатись що ти…

— Що я когось вдарила ножем. Навіть при самозахисті. Я знаю. Людям важко повірити, що пані середнього класу з Середнього Заходу, яка одержала аристократичне виховання, може вчинити щось таке криваве і безславне.

— Навряд чи, Джес, — сказав він несподівано жваво. — У мене немає жодної проблеми, вірити, що ‘гарна’ жінка може вчинити насильство. Я бачив це.

Не попереджаючи він з’їхав з траси.

— Куди ти їдеш?

— Ми зупинемось випити кави. Я повинен розповісти тобі щось.

— Але Клуїс…

— Клуїс може зачекати. Він повинен буде багато попрацювати якийсь час з Тері та хлопцями з дорожньої патрульної служби, і я міг би скористатися кофеїном.

Кайл не сказав більше нічого, поки вони не зупинились в стандартному, що нічим не відрізняється мережевому кафе і не замовили каву. Але Джес відчувала, що було щось важке у нього на душі. Він стукотів ложкою по товстому керамічному кухлю, очікуючи на слушний момент, можливо підбираючи слова так само, як вона їх підбирала.

— Кілька років тому у мене був партнер на ім’я Бак Палладіа, — почав Кайл. І коли Джес слухала трагічну безславну розповідь про поступове падіння Меліси Палладіа в наркотичну залежність, то почала розуміти багато чого про Кайла Брансона — про те, чому він спочатку так з підозрою ставився до неї. І чому, коли він хотів вірити в її невинність, то з цим боровся.

Він не хотів бути наївним, як Бак, що скінчив з кулею в голові, коли його дружина врешті-решт перейшла межу.

Не дивно що Кайл реагував так сильно, коли виявив нещирість Джес. Він несподівано побачив ситуацію Бака і бачив її знову й знову — хлопця, введеного в оману вродливим обличчям, заколисаного в помилкове відчуття безпеки сексом та урочистими заявами невинності.

Коли розповідь Кайла закінчилася і він затих, Джес похитала головою.

— Це диво, що ти не покинув мене, — сказала вона, і слід здивування наклав відбиток на це ствердження. — Чи ти повернувся до Вітербай лейк тільки тому, що почув запит оператора 911 по сканеру?

— Ні, я все одно повертався. Після міркування над всім, я зрозумів, що незалежно від того чому, але я все ще вірив, що ти не вбивала Тері.

– І що ти подумав, коли ввійшов в будинок Ґілпатриків і побачив, що я сиділа на незнайомому чоловікові з ножем біля його горла? — Джес спромоглася на посмішку. Яка напевно то була картина.

— Я подумав, що ти була найвродливішим караючим ангелом, якого я будь-коли бачив.

— Брехун. Ти побілів.

— Гаразд, сцена дійсно розхвилювала мене. — Він потягнувся рукою через стіл і взяв її руку. — Але тільки на мить. Тому що я зрозумів ще щось, коли я їхав. Я зрозумів, що кохаю тебе.

Серце Джес забилось вдвічі швидше, потім зупинилось зовсім на мить. Чи правильно вона його почула?

— Ти хочеш сказати, подобаюсь…

— Я хочу сказати, що я кохаю тебе. Як ще я можу сказати це? І байдеже, як виглядало все погано, я повинен був надати тобі презумпцію невинності. Я одного разу вже все зіпсував, не роблячи так.

Дивно. Як вона не гнівалась на нього, як не лаялась…, а нічого жахливого не трапилось. Він не повернувся проти неї. Він кохав її. В її серці виросли крила й воно загрожувало вилетіти. Потім щось ще прийшло їй на думку. Насправді дрібниця, але вона повинна була її згадати.

— Коли я сказала тобі, що хлопець на підлозі був Тері, ти не повірив мені спочатку. — Джес пом’якшила застереження, потираючи пальцями по тильній частини його долоні.

— Він не був схожий на Тері. Це сприймалося б напевно сліпою вірою, щоб без сумнівів вірити тобі. Я не знаю, чи буде у мене колись така віра знову, Джес. Навіть з тобою.

Принаймні він був чесним.

— До речі, я не впевнена, що сліпа віра — така вже гарна річ, — сказала Джес покірно. — Вона, звичайно, спричиняла мені неприємності кілька разів. Я вважаю, що трохи здорового скептицизму добре, за умови, що він поєднан з гарним сильним передчуттям, що людина, яку ти кохаєш, пристойна і чесна… Цього досить, чи не так?

Куточок його губ піднявся.

— Це працює на мене. — Кайл пильно дивився на Джес поверх края свого кухля, коли робив довгий ковток кави. — Отже, я щойно сказав, що кохаю тебе. Що ти будеш з цим робити?

Вона завагалася.

— Кохати тебе взаємно?

— Ай, Джес. Ти не повинна казати так, якщо це неправда. Жоден з нас не розраховував на це… — Він безпорадно знизав плечима.

– Ідіот. Можливо я не завжди була повністю чесна з тобою, але ти ж не думаєш, що я брехала б про щось, схоже на це, чи не так?

Кайл відповів Джес, нахиляючись над столом і захоплюючи її губи своїми. Пара від їхньої кави змішалась з їх власною самоствореною парою, і тільки несхвальне покашлювання офіціантки, що проходила поруч, змусило їх зупинитися.

— Я міг би звикнути до цього, — сказав Кайл хрипким голосом.

— Я також.

Різко його поводження змінилося. Він проковтнув решту своєї кави кількома ковтками, потім витер рот серветкою.

— Допивай-но. Мені не терпиться повернутися до відділка і змусити Клуїса проковтнути велику порцію образи.

Джес томно вивернулася у ліжку Кайла. Це вдруге вона прокинулася тут. На відміну від першого разу, вона з Кайлом не провели ніч у невинному сні. Вона була надзвичайно збуджена в місцях, де собі не уявляла.

Джес зрозуміла, що Кайла не було з нею у ліжку. "Він був, напевно, одним з тих дратівних людей, хто рано прокидається," — вирішила Джес. Вона б мусила порушити ті його звички, принаймні в його вихідні дні.

Дзвінкий удар по її заду розбудив Джес повністю. Кайл стояв біля ліжка, тримаючи дві чашки паруючої кавиі згорнутугазету "Канзас-Сіті Стар", виглядаючи таким напрочуд зім’ятим, що їй захотілося його обійняти. Гаразд, можливо це не так вже і погано, що він прокидається раніше за неї.

— Ти щойно вдарив мене газетою? — запитала вона підозріло.

— Mмм-хм. Я думав, що ти не будеш заперечувати, тому що на першій смузі стаття про тебе.

— Справді? — Джес сіла й протерла очі, потім жадібно ковтнула з чашки кави, що Кайл дав їй в руки.

— Не барись. Ми прочитаємо її разом. Я думаю, що вона могла б відповісти на деякі запитання, які були в тебе. ‘Внутрішнє джерело’ надало газеті деякі подробиці, про які ми не знали.

— Ти вже прочитав цю статтю, — Джес зробила висновок, коли посунулась під покривалами, даючи йому місце поруч з собою.

— Поки готувалася кава. Не міг встояти. Тобі вона сподобається.

Навіть з порадою Кайла, Джес все ще недовіряла щодо читання про себе на першій смузі. Але незабаром переконалася, що він мав рацію. Преса, що суворо критикувала її в кожній статті за минулу пару тижнів, тепер вважала, що вона була майже свята.

"‘Жертва’ вбивства знайдена жива і здорова," — повідомляв передовий газетний заголовок. А під ним: "Відмовлено від усіх обвинувачень проти Джес Робінсон." Поки це їй подобалось.

Стаття продовжувала викладати в подробицях божевільний план Тері покарати Джес за свою відмову. Очевидно без найменшої краплини сорому, він хвастався перед поліцією своїм розумом.

— Хто надав всю цю інформацію пресі? — міркувала вголос Джес. — Це напевно був не Клуїс. Це все робить його схожим на діамантового тупака вагою в чотирнадцять каратів.

— Так, не Клуїс, — погодився Кайл. — Можливо Ізлі. Він вже вибачався переді мною десять або дванадцять разів, і я думаю, що він бажає, що все, що стало відоме всім, щоб все це могло бути якнайшвидше осмислене й забуте.

Джес продовжувала захоплено читати. Тері почав свою змову проти Джес, усуваючи штору для душа і зберігаючи килимок у підвалі Кевіна. Потім він симулював поріз під час гоління та підкинув кров — пляму на своїй сорочці та випадкове припущення, що у пані Танґлемайєр міг би бути якийсь добрий засіб для виведення плям. Чимало крові було покроплено на килимку. І величезна кількість її, дві пінти* (1пінта = 0,47л) людської крові, поцупленої з лікарні, де працював Кевін, було розлито по всій ванні, мийці та пральній машині. Тері ретельно натренував Кевіна, який спочатку вважав "розіграш" за ніщо інше, як безневинний жарт, щодо того, що казати поліції.

Він найняв вантажівку транспортної компанії, потім не взяв її.

Він вкрав ножа у Джес за кілька днів до свого зникнення, але насправді не підкидав його під сходами ґанку, поки не мав потребу в більшій кількості доказів проти Джес. Телефонування блазня були призначені, щоб порушити сон Джес і змусити її сумніватися в самій собі.

Він навіть придумав усунути ту сорочку з плямою крові, так, щоб жодний доказ не підтверджував її версію. Зрештою, він сховав свої власні речі: ключі, гаманець, під матрац Джес. Оскільки він мав намір прийняти нові документи, то не мав потребу в тих речах.

Тері був звинувачений у шахрайстві — це було найкращим рішенням, що бюро окружного прокурора змогло виробити. Але результативне розслідування виявило деякі цікаві факти про Тері Родіна, відомого також, як Говард Ґетті, відомого також під іменами півдюжини інших людей. Його розшукували за підлог та підробку документів в трьох інших штатах.

— Я знала, що з ним було не все гаразд, — сказала Джес, хитаючи головою. — Але я й гадки не мала…

— Не дуже переймайся, Джес, — сказав Кайл, обіймаючи її за плечі. — Він обдурив занадто багато людей. Добра новина, що він буде незабаром ув’язнений судовою системою на певний час.

Стаття продовжувала описувати несанкціоноване спостереження Кайла і Джес і сміливий порив Джес, щоб самостійно взяти Тері. Тексту вдалося змусити здаватися Джес хороброю замість розпачливої та безрозсудної.

Коли Джес закінчила читати, то поклала газету.

— Ну, було досить досконало, — сказала вона. — Але завжди пильні члени преси дійсно умудрилися пропустити одну дуже пікантну подробицю.

— Пропустили, чи не так? — Кайл сказав з вдоволеною посмішкою. — Мабуть нам слід розповісти їм.

— В жодному разі, — сказала рішуче Джес. Оскільки їй сподобалось дізнатись, що репортери відмовлялись від кожного огидного слова, що надрукували про неї, то Джес більше не хотіла, щоб особисті подробиці її життя друкувались на цих сторінках для того, щоб всі читали.

— Вважаю, що вони повинні будуть довідатися про наш шлюб, коли ми надішлемо їм весільне оголошення, — сказав Кайл, притискуючись до її шиї.

— Ммм, було б забавно — зберігати наші особисті справи в таємниці. Але я не розумію, як вони пропустили той факт, що ми подали заяву на вступ до шлюбу не більше ніж за годину після того, як звинувачення проти мене були офіційно відхилені.

— Я не знаю, також…, але мені насправді байдуже. — Кайл взяв чашку кави з її руки та поставив на тумбочку, потім відсунув геть газету, щоб не заважала і зосередився на ретельному цілуванні її вушка.

Ані кава, ані газетний папір не дуже цікавили Джес в цю мить.

* * * * *

Нерівний Володимир Миколайович

Тел.: 096 649 74 02

вул. Туполєва, 29 кв. 2

сел.Свєрдлова

Червоногвардійський район

м. Макіївка-13

Донецька обл.

86113

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

17.12.2010

Оглавление

Глава 1

Глава 2

Глава 3

Глава 4

Глава 5

Глава 6

Глава 7

Глава 8

Глава 9

Глава 10

Глава 11

Глава 12

Глава 13

Глава 14

Глава 15

Глава 16