Ойойкове гніздо [Віктор Семенович Близнець] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (15) »
Віктор Близнець Ойойкове гніздо
Жива «пошта»
— Мамо, — тихенько пискнуло шпаченя. — Що там надворі? Чуєш?.. Хтось грюкає… — А ти вже й злякалось? — спитала шпачиха. — То буря, синку. Вітер гілля старе ламає…* * *
Юрко причинив за собою хвіртку, привалив її камінцем. І раптом завмер на місці: щось пискнуло тоненьким голоском. Мабуть, миша. І як проникла вона, шилохвоста, у володіння кота Пірата! Не знайшовши нічого, Юрко подався у двір, де стояла пуста недобудована хата — майбутня майстерня художника. Круг неї — свіжі ями, кучі глини й піску. Без господаря, дяді Максима, все це здається покинутим, принишклим. Кілька днів тому дядя Максим покликав Юрка і сказав: — Я їду в місто, Юрасю. Тижнів, мабуть, на два. Призначаю тебе комендантом козинського хмарочосу. Хмарочосом художник називає свою майстерню. Можливо тому, що над голими стінами її стирчать високі дерев’яні палі. І хмари, виповзаючи на берег Дніпра, розчісують об них сиві розкуйовджені бороди. Ходить Юрко по подвір’ю, нудьгує. Ех, коли б швидше повертався дядя Максим! З ним завжди весело. Взагалі — дивний він чоловік. Навіть вигляд у нього кумедний. Велика лиса голова, руда борідка і окуляри на самому носі. І хода якась незвичайна. Зігнувшись, біжить кудись підтюпцем, пильно приглядається до всього, що зустріне на шляху. Юрко з Іллюшкою пізнають його ще здалеку. Тільки з’явиться він у Козині, з галасом летять назустріч. І відразу ж чіпляються за пузатий портфель. — Ану, покажіть, покажіть!.. Дядя Максим, низенький, кремезний, згребе хлоп’ят в оберемок і несе у своє подвір’я. Тут же, прямо на піску, всі троє сідають і схиляються над портфелем. Бородатий художник, як казковий чародій, починає примовляти: — Відкрийся, скринько, відкрийся, коштовна… Клацає застібка — і перед хлоп’ятами виростає ціла купа малюнків. Яких тільки звіряток тут немає! І пухнаті зайчата, і злющий вовк, і полохливі синички, і винахідливий їжачок. І це не просто малюнки. З пташками і звірами дяді Максима завжди трапляються веселі пригоди. Ну, ось хоча б на стадіоні. Болільник козел спіймав м’яча і давай його гризти. Думає, дивак, що то капуста! Лінько бегемот задрімав біля воріт, і йому вже десятий гол забили. Санітарка мавпа, розгубившись, перев’язала не руку потерпілого, а телеграфний стовп… Отаку чудасію показував художник! — Тепер гляньте на цих рибалок, — каже дядя Максим і задоволено посміхається крізь окуляри. Вп’ялися хлопці оченятами в малюнок. Бач, як вмостились на березі річки заєць з котом! В руках — справжні вудки, поряд — баночки з черв’яками. — Юрко! — регоче Іллюшка. — Глянь на зайця! Їй-богу, на тебе схожий. Дивись, такі ж вуха довгі, і шия тонка, і губи, як ти, копилить… — А кіт?! Це ж ти, Іллюшко! Біленький, товстенький і навіть ластовиння на щоках… — А цей товариш на кого схожий? — виймає дядя Максим ще один аркуш паперу. Під деревом сидить огрядний ведмідь. Руда борідка, окуляри на носі. Щось зосереджено малює… Глянули хлопці на Мишку-художника, на дядю Максима — і аж зайшлися від сміху. — От здорово! Як викапаний! Художник ховає картинки в портфель, і хлопці разом зітхають: жаль розлучатися з веселими звірятами! — Ви давно малюнки робите? — питає Юрко. — О, давненько вже… І дядя Максим, примруживши очі, розказує… Жив отут під Києвом, у Козині, сільський хлопчина. Цілими днями блукав у лісі, ночував на березі Дніпра. Прислухався до шуму сосен, до співу пташок, придивлявся до звіриних слідів. І знав, де гніздяться синички, де зимують кажани, де влаштовують ігри лисенята. А потім, куди не кидала його доля — по фронтових окопах, по дорогах Сибіру, по великих містах, — ніде і ніколи не розлучався з олівцем і блокнотом. Все, що оточувало його в дитинстві, спливало у пам’яті і просилося на папір… Іллюшка дивився на сусіда закоханими очима. — То ви теж, виходить, козинський… — Жив недалечко звідси. І на старості вирішив тут поселитись. Кращого місця ніде немає! Хлопці задирають голови. Десь за Дніпром народжуються легенькі хмарини; вони ростуть, темнішають і, немов казкові човни під вітрилами, гордо пливуть над лугами, а потім ховаються в широкій гавані, за гострими зубцями соснового бору. Дійсно, кращого місця ніде не знайти!* * *
По піску Юрко з’їхав у глибоку яму. Дядя Максим казав, що тут буде у нього басейн. Справжній басейн з живою рибою. І ще говорив художник: — Ось побачите, хлопці: тільки побудуюсь, злітатиметься до мене в гості все птаство, всі мешканці лісу ходитимуть. Вони давно дружать зі мною. Змірявши яму (води буде з головою йому), Юрко виліз нагору. І тут він побачив на огорожі шпака. О, уже перший гість прилетів до художника! Шпак підозріло глянув на хлопця, стріпнув крильцями і зник за тином. Цікаво, що він там знайшов? Юрко тихенько прокрався на вулицю. А де- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (15) »
Последние комментарии
15 часов 22 минут назад
19 часов 37 минут назад
21 часов 55 минут назад
23 часов 45 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад