Твори у 12 томах. Том 08 [Джек Лондон] (fb2) читать постранично, страница - 4

навіть зараз допомагаю: силкуюся вмовити вас, щоб ви не звели нанівець наміру посередницької комісії. То я напитав тоді для нього роботи в Гіло у Мейсона й Фітча. Разів шість я влаштовував його на роботу, і ви щоразу його проганяли. Гаразд, годі про це, тільки майте на увазі одне, — почути деякі одверті слова вам не зашкодить: це нечесно — чужу провину складати на Джо Гарленда. Ви й самі знаєте, що вам менш, як кому, личить це робити. Слухайте-но, чоловіче, адже це негарно й просто таки неподобно.

— Я не розумію вас, — озвався Персіваль Форд. — Ви висуваєте переді мною якусь заплутану теорію спадковості й особистої безвідповідальності. Тільки ж яка це теорія, коли Джо Гарленд геть звільняється од відповідальності за свої ганебні вчинки, а натомість за них мушу відповідати я — і то більше, ніж будь-хто, ба навіть ніж сам Джо Гарленд? Оцього я аж ніяк не збагну.

— Гадаю, що ви не розумієте мене через делікатність або упередженість, — відрубав доктор Кеннеді, — Про людське око можна мовчки нехтувати деякими обставинами, але треба й міру знати.

— Скажіть, будь ласка, чим саме я нехтую?

Доктор Кеннеді розгнівався. Його лице запалилось дужче, ніж од випитого віскі з содовою, і він відповів:

— Тим, хто народився від вашого батька.

— Що ви, власне, маєте на увазі?

— Отуди к бісу! Якого ж вам ще треба докладнішого пояснення. Що ж, гаразд, коли вже вам так хочеться: сином Айзека Форда… Джо Гарлендом… вашим братом.

Персіваль Форд ані поворухнувся, і тільки вид його виказував приголомшення й досаду водночас. Кеннеді пильно придивлявся до нього, але в міру того як звільна спливали хвилини, його стало охоплювати збентеження й навіть переляк.

— Мій боже! — врешті вигукнув він. — Невже ви цього не знали?

Ніби у відповідь на його слова щоки в Персіваля Форда посіріли.

— Це страшний жарт, — насилу видушив він. — Страшний жарт!

Лікар уже трохи опанував себе.

— Всі це знають, — мовив він. — Я думав, що й ви знаєте. Коли ж ні, то час уже вам довідатись, і я радий нагоді скинути полуду з ваших очей. Джо Гарленд і ви — брати, зведені брати.

— Брехня! — скрикнув Форд. — Щось ви таке кажете… Мати Джо Гарленда — Еліза Куніліо (доктор Кеннеді кивнув). Я її дуже добре пам'ятаю. Вона розводила качок і мала шматок землі, засадженої таро. Його батько — Джозеф Гарленд, тутешній заробітчанин (доктор Кеннеді похитав головою). Він помер років два-три тому.

Раз у раз напивався. Звідси й розпусність Джо. От і маєте приклад спадковості!

— То вам ніхто про це не казав? — перегодом озвався, все ще дивуючись, Кеннеді.

— Докторе Кеннеді, ви відкрили мені жахливу річ. Я не можу цього пустити повз вуха. Ви мусите довести або… або…

— Доведіть собі самі. Поверніться й гляньте на нього! Ви його бачите в профіль. Гляньте на його ніс. Ніс Айзека Форда. Ваш — то вже не така вдала копія. Так от. Роздивіться-но добре. Маєте всі до одної риси, хіба тільки трохи грубші.

Персіваль Форд придивлявся до напівканака, що грав під деревом гау, і — немовби його осяяло — йому здалося, ніби він дивиться на свою власну примару. Не могло бути жодного сумніву: схожість проступала риса за рисою. Тільки скорше він сам був примарою отого, другого — м'язистого, міцно збудованого чоловіка. І його власні риси, і риси того чоловіка кожна по-своєму нагадували Айзека Форда. І не сказав йому ніхто! Він знав кожну лінію обличчя Айзека Форда. Перед його внутрішнім поглядом пропливали батькові мініатюри, портрети й фотографії; і тут і там на обличчі, в яке вдивлявся, він зауважував то чітку, то ледь-ледь помітну схожість. Хіба тільки нечистий міг відтворити суворі риси Айзека Форда на цьому розпусному й любосному обличчі! Один раз той повернувся лицем, і Персівалеві Фордові на якусь мить привиділось, ніби то вже не Джо Гарленд стоїть перед очима, а покійний батько.

— Нема нічого дивного, — насилу розчув він голос Кеннеді. — За давніх часів тут усе було переплутане. Ви самі знаєте. Все життя, либонь, те помічали. Моряки одружувалися з королевами, й від того родилися на світ божий принцеси й таке інше. На островах то було звичайне явище.

— Так то так, але ж мій батько… — урвав його Персіваль Форд.

— Самі бачите… — знизав плечима Кеннеді. — Космічна притягальна сила та п'янкий життєвий чад. Старий Айзек Форд був суворий і таке інше, але я знаю, що цього ніхто не годен пояснити, а надто самому собі. Він це розумів не краще, ніж розумієте ви. П'янкий життєвий чад — і край. І запам'ятайте собі, Форде, одно: у старого Айзека Форда був згусток буйної крові, і Джо Гарленд успадкував її до останньої краплі — успадкував і той п'янкий чад життя, і космічну притягальну силу, тоді як ви забрали всю аскетичну кров старого Айзека. Отже, й не личить вам важким духом дихати на Джо Гзрленда тільки через те, що ви холодної вдачі, поміркований та дисциплінований. А коли Джо Гарленд часом і зводить унівець вашу працю, то нагадуйте собі, що ви і він — це тільки старий