КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714671 томов
Объем библиотеки - 1414 Гб.
Всего авторов - 275123
Пользователей - 125174

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

iv4f3dorov про Дорнбург: Змеелов в СССР (Альтернативная история)

Очередное антисоветское гавно размазанное тонким слоем по всем страницам. Афтырь ты мудак.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
A.Stern про Штерн: Анархопокалипсис (СИ) (Фэнтези: прочее)

Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)

Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)

Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Три плачі над Степаном [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

аж деренчить. Труба в нього біла, подряпана


і —найбільша.


Та ось на ґанку став голова, молодий ще, стрижений під низеньку і


круглу селянську польку, і сказав утомлено:


—Значить так, хлопці-шофери, давай заходь, на винос тіла.


Люд заворушився. А лисий духовик повернувся до своїх, приклав


трубу до губів, і вся його капела теж приклала.


Тим часом у хаті загупали чобітьми, з відчинених вікон, од яких


пахло гарячими свічками, вихлюпнулося у двір прощальне голосіння,


лисий тупнув ногою, отак аж із присядом, і полилася жалоба над


селом, у поле, на молоді жита й пшениці, у сосну, зомлілу на сонці…


Затулилося жіноцтвобілими хусточками, похнюпилися чоловіки, а


порушені вінки запахли вразмолоденькою живицею. Суко шелестіли


паперові квіти, хлипали люди, а голова стояв на виході зворіт і казав


діловитою тихою скоромовкою:


— Пара за парою звінками виходьте, пара за парою, помаленьку і


в ногу старайтесь, тоді зовсім другий вид...


А музика, хоч трохи і врізноголос, надривала свою мідну душу,


глушила плачі, і домовина з Степаном німо пливла над людськими


головами, наче сама собі.


—Та хазяїне ж мій дорогий! —закричала Маня таким нелюдським


криком, що, мабуть би, не заглушили його всі музики світу, і забилася


в руках у жіноцтва, чорною хусткою шовковою обіпнута понад самі


брови.—Танавіщо ж переступаєш ти востаннє рідний поріжечок,


тобою струганий, тобою зладнаний, твоїми ніженьками


благословенний?.. Не кидай нас, таточку, не кидай самими на світі!


—Ой таточку Степаню! —кигикнула Маня-маленька, бліда та


охрипла, теж чорною непідрубленою (видно, з матерії одірвали)


хусточкою запнута, у чистому, хоч і непрасованому платтячку в


червоний горошок. Її підхопили на руки і стали втішати.


—Та й ніколи, та й нікому ж,—похлиналася Маня-дружина,—не


сказав ти ні слова лжі, ні слова лукавого,ані хитрощі... Та ніхто ж від


тебе й півділа поганого не попомнить, добра душе моя, хазяїне мій і


заступнику...


І люди прикивували головами та думали собі в смутку: «Що


шанувала, те й оплакує... Не мужа, бач, а хазяїна». І не було в тих


думках осуду.


А Степан плив угорі врочисто-байдужий і кучерявий. І був на


ньому найкращий, ніколи й разу не надіваний за щоденною роботою


та мовчазним сподіванням смерті, костюм і вишита синім —до очей


—сорочка, і брови чорняві на маленькому висохлому виду, гордо


заломлені, шовком полискували на сонці.


Коли домовина порівнялася з ворітьми, Маня закричала благально-несамовито:


—Ой, не виносьте ж бо, не виносьте його, людоньки, за ворота, бо


то ж навіки!..—І вмовкла, повисла на руках у тих, що її вели, як


підломлена віть.


—Ох, сину, сину,—тихо й охрипло, уже без сліз, тужила Степанова


мати, затуливши очі чорною проти сивини долонею,— прости мене,


моя дитино, що в такий короткий світ тебе вивела... Та коли б же я


знала, коли б відала твою недугу, то день і ніч собі в Бога її


вимолювала б... Та нехай же того ніхто не зазнає, як то воно тяжко


дитину ховати, а матері зоставатися... Ох, сину, сину... Та ти ж, було,


прийдеш одвідати та зпорога ще: може, вам, мамо, дрівець урубати,


може, водички свіженької витягти, може, торфу сухенького


прикупити... А сам, господи, як павутиночка світишся... Недаром же


ти мені, синку, щоночі видівся —ізмалечку й до останочку... Та все ж


тільки голівочка, тільки голівочка: то на леваді серед конопельок


малих, то на лузі, серед жовтих кульбабок граючись, то в саду серед


236


вишневих гілочок у білім цвіту, то схилена над рубаночком, то над


онучечкою в колисці, то над моєюстарою сивиною вмореною...


Недаром же ж, недаром виділося те, господи...


Івмовкла, як джерельце, що воду віддало. І мовчала вже.


Тоді озвався Манинбатько, маленький сутулуватий чоловічок у


старовинній сорочці до манишки й великих кирзових чоботях.


—Навіщо ж ти, синку Степане, отак мене підвів, га? —питався він


з лагідною докорою в немічному голосочкові жіночому.—Та ти ж як


просив у мене Маню, казав: «І