КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 715452 томов
Объем библиотеки - 1418 Гб.
Всего авторов - 275274
Пользователей - 125232

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

iv4f3dorov про Максимов: Император Владимир (СИ) (Современная проза)

Афтырь мудак, креатив говно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Салтыков-Щедрин: Господа Головлевы (Классическая проза)

Прекраснейший текст! Не текст, а горький мёд. Лучшее, из того, что написал Михаил Евграфович. Литературный язык - чистое наслаждение. Жемчужина отечественной словесности. А прочесть эту книгу, нужно уже поживши. Будучи никак не моложе тридцати.
Школьникам эту книгу не "прожить". Не прочувствовать, как красива родная речь в этом романе.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Каркун про Кук: Огненная тень (Фэнтези: прочее)

Интереснейшая история в замечательном переводе. Можжевельник. Мрачный северный город, где всегда зябко и сыро. Маррон Шед, жалкий никудышный человек. Тварь дрожащая, что право имеет. Но... ему сочувствуешь и сопереживаешь его рефлексиям. Замечательный текст!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Кук: Десять поверженных. Первая Летопись Черной Гвардии: Пенталогия (Фэнтези: прочее)

Первые два романа "Чёрной гвардии" - это жемчужины тёмной фэнтези. И лучше Шведова никто историю Каркуна не перевёл. А последующий "Чёрный отряд" - третья книга и т. д., в других переводах - просто ремесловщина без грана таланта. Оригинальный текст автора реально изуродовали поденщики. Сюжет тащит, но читать не очень. Лишь первые две читаются замечательно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Вэнс: Планета риска (Космическая фантастика)

Безусловно лучший перевод, одного из лучших романов Вэнса (Не считая романов цикла "Умирающая земля"). Всегда перечитываю с наслаждением.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Лютий шаленів хуртовинами [Олександр Ігнатьєв] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Олександр Ігнатьєв, Лев Уланов ЛЮТИЙ ШАЛЕНІВ ХУРТОВИНАМИ


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література


Комсомольцям західних областей України,

товаришам по боротьбі з бандами українських буржуазних націоналістів,

присвячується.



I


Сталося це однієї лютневої зав’юженої ночі 1946 року. У придністровському селі Рудному було вбито голову нещодавно створеного тут колгоспу Степана Підлужного і молоду вчительку Наталю Винничук.

Капітан Ільїн, командир роти внутрішніх військ, з відділенням автоматників вранці прибув у село. На широкій засніженій вулиці біля школи юрмилися селяни. Вони мовчки розступилися, пропускаючи офіцера. Ільїн глянув на трупи і сказав:

— Чапчина робота. Одразу видно гітлерівську виучку.

Підлужного і Винничук вбили пострілами в потилицю.

На лобі в обох багровів вирізаний ножем кривавий тризубець — знак українських націоналістів — бандерівців, як їх називали по імені старого бандита, зрадника українського народу Степана Бандери.

— Він клятий, хто ж іще, — підтвердив голова сільради Тарас Кошовий і подав Ільїну зім’ятий, з плямами крові клаптик паперу. — Ось і цидулька його.

Капітан узяв записку і прочитав:

«Так буде з кожним, хто продає Україну москалям. Чапка».

— Наші комсомольці-винищувачі переслідують банду, — сказав капітанові Кошовий. — Орленко їх повів. Та, боюсь, нічого не вийде: хуртовина сліди замітає.

Ільїн знав, що в Рудному створено міцний комсомольський винищувальний загін для боротьби з бандитами. Очолив його рішучий і сміливий Орленко, який недавно демобілізувався з армії. Загін діяв активно, тому в Рудному завжди було спокійно. І раптом таке лихо…

— Не вберегли голову і вчительку?! — звернувся капітан до Кошового.

— Не вберегли, — винувато зітхнув той і рішуче додав — Але бандюгам не втекти від суду народного. Відповідатимуть вони за все!

Натовп загув, схвалюючи слова голови, але несподівано занімів, ніби до чогось прислухався. Тишу розірвав пронизливий хлопчачий крик:

— Впіймали-и-и!

— Що там таке? — спитав Ільїн у Кошового, який був вищий на зріст від інших, мабуть, на півметра.

— Орленко з своїми хлопцями повертається і, здаєтщ ся, когось веде.

Незабаром до школи підійшов оточений селянами загін Орленка — п’ятнадцять високих дужих хлопців з автоматами і карабінами. Всередині, групи важко ступав похмурий бородань. Руки він тримав за спиною і мерзлякувато щулився чи то від холоду, чи з переляку. Орленко, по-солдатськи підтягнутий, чітко відрапортував Ільїну:

— Товаришу капітан, загін повернувся з операції. Зловили одного бандита, двоє втекли. З нашого боку — без втрат!

Ільїн потиснув Орленкові руку.

— Давай його сюди, — і кивнув на бандита.

Затриманого підвели до капітана. Андрій кілька секунд розглядав заросле, брудне обличчя, намагаючись зустрітися з його очима, але той одвертався.

— Твоя робота? — різко спитав Ільїн, вказуючи на трупи.

Бандерівець мовчав.

Люди впритул підійшли до них, чути було їхнє важке дихання. Бандит обвів усіх мутними очима, ніби шукаючи підтримки, але зустрів тільки сповнені ненависті погляди.

— Ну, чого ж мовчиш? Я питаю: твоїх рук діло?

— Ні, — хрипко відповів бандит, — я не стріляв.

— Хто стрліяв?

— Не знаю.

— Та що з ним панькатися, товаришу капітан! — почувся чийсь гнівний голос. — Віддайте його нам, ми над ним свій суд вчинимо.

Натовп грізно наступав.

Бородань позадкував до солдатів. Ільїн підняв руку, втихомирюючи людей.

— Громадяни, спокійно! Я розумію вас, але чинити самосуд не можна. Злочинця буде суворо покарано, тільки це зробить суд.

Ільїн, Кошовий і Орленко трохи заспокоїли людей, але тут раптом бандит підвів голову, зірвав шапку, вдарив нею об землю й істерично закричав:

— Нате, бийте! Ми за вас голови кладемо, а ви кому підтакуєте? Москалям? Сліпаки ви…

Обурений гомін заглушив його вереск. Почулися вигуки:

— А хто вас просив за нас битись?

— Захисники знайшлися…

— А ви з народом радилися?

За наказом Ільїна бандерівця провели в школу. Під конвоєм винищувачів і солдатів, які ледве стримували селян, обурених нахабною поведінкою бандита, він піднявся на ганок. І тут Орленко, що весь час уважно придивлявся до затриманого, раптом зупинився, узяв його за плече своєю важкою рукою, різко повернув обличчям до народу.

— Дивіться, це ж наш давній знайомий. Не впізнаєте?

Селяни підступили ближче. На якусь мить стало тихо.

Потім хтось непевно сказав:

— Та наче ж Митько Безпалий.

Швидким рухом Орленко відкинув з його лоба густе пасмо волосся, і всі побачили широкий шрам, що навкіс перетинав його лоб.