Семеро підземних королів [Олександр Волков] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (52) »
Олександр Волков СЕМЕРО ПІДЗЕМНИХ КОРОЛІВ Повість
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської МИХАЙЛА ЗЯБЛЮКА Художник ОЛЕКСАНДР КОВАЛЬ Редактор А. О. Буцень Перекладено за виданням: Волков А. М. Семь подземных королей. Огненный бог Марранов. — К.: Веселка, 1991
ВСТУП
ЯК З'ЯВИЛАСЯ ЧАРІВНА КРАЇНА
старі часи, так давно, що ніхто не відає, ще коли це було, жив могутній чарівник Гуррікап Жив він у країні, яку значно пізніше назвали Америкою, і не було Гуррікапові у всьому світі рівних у вмінні творити чудеса Спочатку він цим пишався й охоче виконував прохання людей, які приходили до нього: одному дарував лук що вціляв без промаху, другого наділяв такою швидкістю, що той обганяв оленя, третьому прищеплював невразливість від кит в та іклів звірів. Так тривало багато літ, але згодом люди набридли Гуррікапу і він вирішив оселитися в такому місці, де можна пожити на самоті, щоб ніхто його не турбував.. Довго блукав чарівник уздовж материка, який ще не мав назви і нарешті знайшов відповідне місце. Це була дивовижно приваблива країна з дрімучими лісами, з прозорими річками, які зрошували великі галявини з чудовими фруктовими деревами. — Саме це мені й потрібно! — зрадів Гуррікап. — Тут у спокої і мине моя старість. Треба лише так влаштувати, щоб сюди не потрапляли люди. Такому могутньому чарівникові, як Гуррікап, це було не складно. Раз! — і країну оточило кільце неприступних гір. Два! — за горами пролягла піщана пустеля, котру не могла б перейти жодна людина. Гуррікап замислився: чого ж іще йому бракує? — Хай тут панує вічне літо! — наказав чарівник, і його бажання сповнилося. Хай ця країна буде Чарівною, і хай у ній усі звірі та птахи розмовляють людською мовою! — вигукнув Гуррікап. Тієї ж миті довкілля наповнилось безугавною балаканиною заговорили мавпи й ведмеді, леви й тигри, горобця й ворони, дятли й синички. Всі вони знудьгувалися за довгі роки мовчання й поспішали висловити один одному свої думки, почуття, бажання… — Тихше! — сердито розпорядився чарівник, і голоси принишкли, — Ось тепер ї почнеться моє спокійне життя без надокучливих людей, — сказав задоволений Гуррікап. — Ви помиляєтесь, могутній чарівниче! — пролунав голос поблизу Гуррікапового вуха, і жвава сорока вмостилась у нього на плече. Вибачте, будь ласка, але тут живуть люди, і їх чимало. — Невже! — скрикнув розгніваний чарівник. — Чому я їх не бачив? Ви дуже великий, а в нашій країні люди дуже маленькі! — сміючись, пояснила сорока й відлетіла. І справді: Гуррікап був настільки великий, що голова його сягала верхів'їв найвищих дерев. А зір його на старості ослаб, про окуляри ж у ті часи не знали навіть найвправніші чарівники. Гуррікап вибрав простору галявину, ліг на землю й спрямував свій погляд на лісові хащі. Там з великими труднощами він розгледів багато маленьких істот, котрі боязко ховалися за деревами. — Підійдіть-но сюди, чоловічки, — грізно наказав чарівник, і його голос пролунав, як відлуння грому. Маленькі люди вийшли на галявину і сполохано дивилися на велетня. Хто ви такі? суворо запитав чарівник. — Ми — мешканці цієї країни, і ми ні в чому не вині, — тремтячи зі страху, відповіли люди. — Я не звинувачую вас, — мовив Гуррікап. — Це мені слід було добре дивитись, вибираючи місце для житла. Але те, що начаклував, нехай так і залишається, переробляти вже не буду. Хай країна залишається Чарівною на віки вічні, а я оберу собі найзатишніший куточок. І Гуррікап попрямував до гір, в одну мить спорудив розкішний палац і оселився в ньому, суворо наказавши мешканцям Чарівної країни й близько не підступати до його житла. Цей наказ виконувався протягом століть, а потім чарівник помер, палац занепав і поступово зруйнувався, але навіть тоді кожен боявся наблизитись до того місця. Згодом усі забули про Гуррікапа. Люди, які жили у відрізаній від світу країні, почали думати, що вона була такою здавна, що її завжди оточували Кругосвітні гори, що в ній завжди було постійне літо, що тварини й птахи розмовляли там завжди людською мовою…
ПЕЧЕРА
ТИСЯЧУ ЛІТ ТОМУ
аселення Чарівної країни дедалі збільшувалось, і настав час, коли в ній
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (52) »
Последние комментарии
17 часов 20 минут назад
17 часов 55 минут назад
18 часов 48 минут назад
18 часов 53 минут назад
19 часов 4 минут назад
19 часов 17 минут назад