КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712468 томов
Объем библиотеки - 1400 Гб.
Всего авторов - 274471
Пользователей - 125055

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Сендвіч із шинкою [Чарльз Буковскі] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Чарльз Буковскі Сендвіч із шинкою

Присвячується всім батькам[1]


















1


Перше, що я пам’ятаю, це як я сидів під чимось. Це був стіл, я бачив його ніжку, бачив ноги людей і частину звисаючої скатертини. Там було темно і мені це подобалось. Здається, це було в Німеччині. Мені було десь від одного до двох років. Це був 1922 рік. Я почувався добре під столом. Здавалось, ніхто й не помічав мене там. На килимі й ногах людей грало сонячне проміння. Мені подобалось проміння. А ноги людей мене не цікавили так, як звисаюча скатертина, ніжка стола, чи сонячне проміння.

Потім темрява… потім ялинка. Свічки. Ялинкові прикраси: пташечки з гілочками в дзьобиках. Зірка. Двоє дорослих б’ються, кричать. Люди їдять, вони завжди їдять. Я також їв. Моя ложка була вигнута, тож коли я їв, доводилось брати її в праву руку. А якщо я брав її лівою, вона відхилялася від рота. Я хотів брати ложку лівою рукою.

Двоє людей: один з них більший, кучерявий, з великим носом, великим ротом, густими бровами; більший виглядає завжди сердитим; менша завжди тиха, з круглим блідим обличчям і великими очима. Я боявся їх обох. Інколи з’являлася ще й третя, вона була товстою й носила сукні, що закривалися під шиєю. Вона носила велику брошку, а на обличчі в неї було багато бородавок, з яких росло волосся. «Емілі,» так вони її називали. Ці люди не виглядали щасливими разом. Емілі була бабусею, мамою мого батька. Батька звали «Генрі». Матір звали «Кетрін». Я ніколи не називав їх по іменам. Я був «Генрі молодшим». Ці люди більшість часу розмовляли німецькою, як і я на перших порах.

Першими словами, які я пам’ятаю від моєї бабусі, були «Я вас всіх поховаю!» Вперше вона сказала це, коли ми сіли за обід, потім вона часто повторювала це перед обідом. Їсти було важливо. Ми їли картопляне пюре з підливою, особливо в неділю. Також ми їли ростбіф, сардельки з квашеною капустою, зелений горошок, ревінь, моркву, шпинат, боби, курку, спагеті з тефтелями, інколи з додаванням равіолі; також була варена цибуля, спаржа, а кожної неділі був ще полуничний пиріг і ванільне морозиво. На сніданок ми їли французькі тости й сосиски, або млинці, чи вафлі з омлетом і беконом. І завжди була кава. Але найкраще я пам’ятаю пюре з підливою і бабусю, Емілі, котра казала, «Я всіх вас поховаю!»

Відколи ми переїхали до Америки, вона часто нас навідувала, приїжджаючи на    трамваї з Пасадени до Лос-Анджелесу. Ми також час від часу їздили до неї на нашому Форді Model-T. [2]


Мені подобався будинок бабусі. Це був маленький будиночок, оточений кипарисами.

У Емілі було багато канарейок у клітках. Найбільше мені запам’ятався один візит. Того вечора вона почала накривати клітки білою ганчіркою, щоб пташки заснули. Люди сиділи в кріслах і розмовляли. Там стояло піаніно, тож я сів за нього і почав натискати клавіші й слухати звуки, які вони видавали, поки дорослі розмовляли. Найбільше мені подобались звуки, що видавали клавіші на краю клавіатури, вони нагадували дзвін бурульок, що стукались одна об одну.

«Можеш перестати?» гаркнув мій батько.

«Нехай хлопчик пограє,» сказала бабуся.

Мама посміхнулась.

«Цей хлопчик,» сказала бабуся, «Колись вдарив мене по носу, коли я хотіла взяти його з колиски, щоб поцілувати!»

Вони продовжили розмову, а я продовжив грати.

«Чому б тобі не настроїти цю штуку?» запитав батько.

Потім мені сказали, що ми їдемо в гості до дідуся. Мої бабуся і дідусь жили окремо. Мені казали, що мій дідусь був поганим і в нього смердить з рота.

«Чому в нього смердить з рота?»

Мені не відповіли.

«Чому в нього смердить з рота?»

«Бо він п’є.»

Ми сіли в машину і поїхали в гості до дідуся Леонарда. Коли ми під’їхали, він стояв на ганку. Він тримався прямо, хоча й був старим. Він був військовим офіцером в Німеччині, а в Америку приїхав, тому що почув, що вулиці тут вистелені золотом. Але це була неправда, тож йому довелося стати директором  будівельної фірми.

Всі сиділи в машині. Дідусь поманив мене пальцем. Хтось відчинив дверцята, я  виліз і попрямував до нього. В нього було довге сиве волосся і довга сива борода, а коли я підійшов ближче, то побачив його гарні очі, що немов два блакитних вогника, дивилися на мене. Я спинився на деякій відстані від нього.

«Генрі,» сказав він, «ти і я, ми друзі. Заходь до будинку.»

Він простягнув руку. Чим більше я підходив, тим більше відчував його подих. Хоча цей запах і був дуже сильним, проте це була найкраща людина, яку я коли-небудь зустрічав і зовсім не боявся його.

Я зайшов з ним до будинку. Він підвів мене до крісла.

«Сідай. Я дуже радий тебе бачити.»

Він пішов до іншої кімнати. Потім повернувся з маленькою бляшаною коробкою.

«Це тобі. Відкрий.»

Кришка міцно сиділа, тож я не зміг відкрити.

«Дозволь я допоможу,» сказав