КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 615029 томов
Объем библиотеки - 955 Гб.
Всего авторов - 243076
Пользователей - 112817

Впечатления

Телышев Михаил Валерьевич про Комарьков: Дело одной секунды (Космическая фантастика)

нетривиально. остроумно. хорошо читается.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Самет: Менталист (Попаданцы)

Книга о шмоточнике и воре в полицейском прикидке. В общем сейчас за этим и лезут в УВД и СК. Жизнь показывает, что людей очень просто грабить и выманивать деньги, те кому это понравилось, никогда не будут их зарабатывать трудом. Можете приклеивать к этому говну сколько угодно венков и крылышек, вонять от него будет всегда. По этому данное чтиво, мне не интересно. Я с 90х, что бы не быть обманутым лохом, подробно знакомился о разных способах

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Dce про Яманов: "Бесноватый Цесаревич". Компиляция. Книги 1-6 (Альтернативная история)

Товарищи, можно уточнить у прочитавших - автор всех подряд "режет", или только тех, для которых гои - говорящие животные, с которыми можно делать всё что угодно?!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Аникин: В поисках мира (Попаданцы)

Начало мне по стилистике изложения не понравилось, прочитал десяток страниц и бросил. Всё серо и туповато, души автора не чувствуется. Будто пишет машина по программе - графомания! Такие книги сейчас пекут как блины. Достаточно прочесть таких 2-3 аналогичных книги и они вас больше не заинтересуют никогда. Практика показывает, если начало вас не цепляет, то в конце вы вряд ли получите удовольствие. Я такое читаю, когда уже совсем читать

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Дейнеко: Попал (Альтернативная история)

Мне понравилась книга, рекомендую

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
vovih1 про Яманов: Режиссер Советского Союза — 4 (Альтернативная история)

Админы, сделайте еще кнопку-СПАСИБО АВТОРУ

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Дед Марго про Фишер: Звезда заводской многотиражки (Альтернативная история)

У каждого автора своей читатель. Этот - не мой. Триждды начинал читать его сериалы про советскую жизнь, но дальше трети первых частей проходить не удавалось. Стилистикой письма напоминает Юлию Шилову, весьма плодовитую блондинку в книжном бизнесе. Без оценки.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Писар Західних Воріт Притулку [Галина Пагутяк] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Галина Пагутяк Писар Західних Воріт Притулку

Люди виходять через Західні Ворота Притулку для того, щоб жити, та насправді вони виходять, аби вмерти.

Люди виходять через Західні Ворота Притулку для того, щоб вмерти, а насправді вони виходять, аби жити.

Ці дві думки — правильні як для тих, хто ще дуже далеко від Воріт, так і для тих, хто вже зовсім близько. І якщо існують Західні Ворота, то мусять бути і Східні, хай зовсім непомітні: якісь дві тички чи просвіт у живоплоті. Для когось може бути важливим сам зовнішній вигляд Воріт, тобто їхня неприступність і міцність. Коли за тобою зачиняються Ворота, ти можеш відчути полегшення чи страх, ніби опинився у пастці. Світ — завжди несподіваний для тих, хто потерпає від беззахисності.

Щоб позбутись беззахисності, людина здатна на багато вчинків, корисних і шкідливих. Вона може побудувати дім, фортецю, написати книжку, створити машину, навіть убити когось, щоб не вбили її. А ті, хто на це нездатний, у кого рука не підіймається додати чи відібрати щось від створеного Вищим Розумом, — йдуть до Притулку. Як вони туди потрапляють, ніхто не знає. Те місце не схоже ні на рай, ні на пекло: щоб заслужити їх, треба щось зробити відповідне, та й шляхи до них вже протоптані. Тим часом, між Східними і Західними Воротами Притулку немає вічності. Час тече для кожного мешканця по-іншому, скільки хто подужає: сто років, двісті чи тридцять. Якби цілий світ став Притулком, то у ньому народжувались і вмирали б, а це, власне, єдині дві події, які тут не трапляються ніколи. Отже, як сказали б мудреці з того світу: і в Притулку немає досконалості. Видно, що самі вони не потребували Притулку, а їхні розум й серце ніколи не ходили в парі. Сильний не зможе стати слабким, бо це йому не подобається.

Отакі думки не раз залітали до Писаря Західних Воріт Притулку, що звався Яків, не старого, але й не молодого чоловіка із срібними нитками у рудуватому волоссі, яке він збирав ззаду у хвіст, а часом обтинав, коли ставало задовге. На вигляд цілком звичайний, але з незвичайною долею, бо Яків був єдиним, хто не увійшов до Притулку через Східні Ворота. Щоб випускати людей з Притулку, треба бути дуже делікатним, хоча йдуть звідти начебто з власної волі. За час, проведений у Притулку, вони навчились довіри й дещо призабули із тих прикрих речей, що з ними трапились у тому світі. У них змінились навіть обличчя. А оскільки Писар Східних Воріт завжди виявлявся привітним чоловіком, якого не можна було злякатись за жодних обставин, тим більше, що то не він вирішував, впускати чи не впускати людей до Притулку, а вища сила, що її звуть Доля, — то чогось подібного сподівались і від Писаря Західних Воріт. Він не повинен був перешкоджати чиємусь рішенню покинути Притулок, щоб вмерти або жити. Наші бажання часом сильніші за логіку буття, й негоже їм опиратись.

Західні Ворота стискав з обох сторін кам’яний мур, що від старості сипався піском. Праворуч брами стриміла дерев’яна вежа, на яку треба було підніматися драбиною. З неї можна було бачити і Притулок, і той світ. Це вигадав один з писарів, ще до появи Якова: людина, яка залишає Притулок, хотіла би охопити оком якомога більше. Можливо, вона пошкодує за тим, що втрачає навіки. Вежа була невисока, трохи незграбна, але стояла все-таки на пагорбі. Погляд спочивав на лісі, куди навіть писарі зважувалися ходити по гриби і ягоди, якщо хтось погоджувався пильнувати Ворота. Хтось із маленького села, яке звалося Рубіж. Звідти можна було послати голуба з листом, аби затримати мандрівника на Захід, доки писар не повернеться. Життя Писаря Західних Воріт було досить самотнім, хоча не кожної самотності треба боятися. Самотня людина вміє цінувати людей. Вона губиться серед дерев, каменів, трав і звірів, і ті звикають до неї, приймаючи за свою, а це дуже важливо у Всесвіті — не заважати нікому.


Уже стемніло. Осінь — сумна пора, бо чекаєш холоду. Зранку ще світило сонце, а потім полив дощ і поквапив сутінки. Яків вернувся до хати, трохи завеликої, як для однієї особи, але вона й не призначалася особисто для Писаря. Тут знаходились бібліотека, комора, і кімната для тих, хто хотів звикнути до Воріт, перш ніж через них вийти, хоча такі траплялись рідко. Писареві доводилося ще й декого вмовляти перебути бодай до ранку. Мешкав він у кімнаті з кухонною плитою, де приймав гостей. Над дахом з жовтої, порослої мохом, черепиці стримів флюґер у вигляді півника з блискучої бляхи. Якщо він втрачав блиск, Писар вирізав нового. Краще, якби бляха була із золота, та звідки в Притулку золото? Півник вказував людям шлях до Воріт і гарно блищав на сонці. У темряві його ніхто не бачив, але добре чути було скрипіння, бо надвечір на пагорбі завжди здіймався вітер. Був же хтось розумний, що таке вигадав…

Хоча у хаті й віяло приємним сухим теплом від груби, не було потреби виходити на холод, а вечір стелив м’яку постіль, Писар Західних Воріт Притулку не чувся умиротвореним чи спокійним. Важко було йому на серці, бо сьогодні