КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713772 томов
Объем библиотеки - 1407 Гб.
Всего авторов - 274854
Пользователей - 125122

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Укус огняного змія [Наталя Тисовська] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Наталя Тисовська УКУС ОГНЯНОГО ЗМІЯ

…«всесвітнє братство» <…> мало клопоталось та мало навіть і зважало на всякі національні одміни тих країв, де пробувало стати твердою ногою…

Сергій Єфремов

Розділ перший ТРИСТА РОКІВ ТОМУ…

Коли вам наступного разу послужливо підсунуть кота в мішку, спершу тричі подумайте, до яких наслідків може призвести ваша безвідмовність.

Далеко за полуніч пані вовтузилась у ліжку. Звечора покоївка напалила так, що не було тепер чим дихати, а заліплені на зиму вікна не відчиниш. Стара жінка відкинула перину, вертілась на простирадлах, і найтонше полотно муляло шкіру. Коли крізь завірюху пробилося кінське тупотіння, вона притьмом зірвалася з клятого ліжка та, притуливши обличчя до шибки, визирнула у вікно.

У темряві спершу нічого не могла уздріти, та й браму Старого Двору заслоняли ялинки, п’ять років тому висаджені садівником уздовж алеї й за цей час добряче підрослі. Але пані, сторожка з безсоння, здається, вчула, як зарипіла брама, розчахуючись, як невдоволено гукнув придверник. А тоді на алеї з’явилися сани, що їх ледь можна було розрізнити у світлі молодого місяця, сковзнули до парадних дверей і зупинилися.

Прибулець відкинув ліжник, що ним укутав ноги, й зістрибнув із саней. Висока його постать чорніла на тлі сіруватого у мороках снігу. Придверник із ліхтарем біг попереду пізнього гостя, утоптуючи ледь означену стежину на заметеній снігом алеї.

За мить гість постукав у парадні двері, а ще за хвилю до покою вкотилася задрімана покоївка з шандалом, на якому тріпотіли свічки, і пробелькотіла:

— Пан Юзьо приїхав, пані питає, у нагальній справі…

— Засвіти світло в бібліотеці.

Як була у сорочці з мереживом, пані вискочила з покою, промайнула крізь анфіладу темних кімнат, знала-бо тут усе навпомацки, не мала потреби навіть у свічці — й уже вона на вершечку сходів, а в долині, струшуючи сніг із чобіт, пританцьовує той, із ким не бачилася понад десять років.

— Ходім до бібліотеки, доки весь дім не побудився…

Щойно світло впало гостю на обличчя, стало видно, що мужчина — поважного віку. Проте він напрочуд легко злетів сходами нагору і майже безшумно рушив за своєю провідницею, стріпуючи з брів і вій крапельки розталого снігу. Вона не озиралася, вела його впевнено.

У бібліотеці вже горіло світло. Високі шафи з книжками ледь розрізнялись у непевному світлі, виступали тільки обриси бюрка червоного дерева. Господиня пропустила гостя поперед себе, відмахнулася, коли той зам’явся на порозі, бо не бажав заходити перше жінки, тоді переступила поріг сама. Зимне повітря куснуло спочатку голі руки й шию, а далі швидко пробралося під сорочку.

— Пані, заслабнете! — скрикнула покоївка і накинула їй на плечі жупан. Вона тільки хитнула головою — і покоївку здуло вітром, лиш нечутно причинилися високі стулки дверей.

— Доброго здоров’я, брате…

Хрипкий голос зрадив велике її хвилювання.

Замість відповіді брат коротко поцілував її в щоку, відступив на крок і дістав із-під приполи кунтуша важкий згорток, потайки припасований на шворці під пахвою. Вона хотіла спитати, що це, але гість приклав палець до вуст, кинув поглядом по бібліотеці, тоді легко, як на свій вік, видерся по бібліотечній драбині до верхньої полиці, скинув кілька книжок, зняв задню дошку й оголив невеличкі безпечно замкнені дверцята. Жестом прикликав господиню, і вона миттєво здогадалася, чого він хоче: смикнула на себе шухляду бюрка, натиснула потаємну дощечку й витягла ключ.

Гість управним рухом відімкнув сховок і схоронив у ньому пакунок, загорнений у шмат шкіри. Прилаштував дошку та книжки на місце, зістрибнув на діл, а драбину для надійності переставив до іншої стіни — і нарешті пошепки заговорив:

— Наше посольство вислали з Москви назад. Я вже маю нове таємне доручення до Парижа. Не знаю, коли зможу ще до вас навідатися. Про пакунок нікому не говори, навіть Михасю, і сама у жодному разі не розгортай. Коли по нього прийдуть, то покажуть оцю річ, — і він дістав із кишені косинець,[1] який сріблясто зблиснув у мерехтливому полум’ї свічки, — а ти у відповідь повинна пред’явити оце…

І тоді вона відчула, як п’ятірні торкнувся метал. Вона придивилася. На тонкому зап’ястку мала бранзолетку — срібну змію, яка кусає себе за хвіст.

Гість сховав бранзолетку під мереживну манжету сорочки сестри і, тримаючи її за руку, мовив:

— Якщо за пакунком так ніхто й не прийде, заповіси його найменшій онуці. Буде вона хоронителькою.

Розділ другий ТІНЬ

Усе почалося ясного липневого дня, коли я, після довгочасної розлуки з рідною країною — та й із континентом, — повернулася до того місця, яке єдине мені, в котрій намішано бозна скільки крові, видавалося подобою батьківщини.

Ще я не відала про це. Раз у раз пригадувала, як напівпорожній літак