Довго мовчали смереки [Тетяна Байда] (fb2) читать постранично, страница - 5

сьомому році гімназист Ярослав Мельник вступив у юнацьку сітку ОУН і з головою пірнув у політичну роботу. Енергійному, запальному хлопцеві доручили організаційну реферантуру. Він налагодив зв'язки з Львівським "Пластом", зі Спілкою Української Націоналістичної Молоді Галича і Станіславова, проводив ідеологічні та спортивні вишколи молоді. Його працю помітила старша генерація оунівців.

- На осінньому зборі дамо рекомендацію, аби ти очолив юнацьку сітку ОУН. Не бійся, ми допоможемо. Ти є добрий оратор, маєш глибокі знання з історії України, досконало вивчив документи та постанови організації. Про тебе, друже, знають за кордоном в Головному Проводі. Працюй!

Не так сталося, як гадалося. Незабаром про гімназиста­ націоналіста дізналася польська жандармерія. За ним почали стежити. Ярослав ні про що не здогадувався. Під час зимових вакацій провів молодіжні зібрання в селах Старий Угринів, Бережниці, Новиці та Підгірках. Розповідав про засилля польського уряду на теренах Галичини, переконував ровесників поповнювати лави українських патріотів не скиглити й не зітхати, а діяти.

- Ніколи поляки добровільно не поступляться, потрібно свої права виборювати силою. Іван Франко в поемі "Мойсей" звертається до українського народу:

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились!

Віра в силу духа

І в день воскресний твойого повстання!

Час всенародного повстання ще прийде, а наразі масово відсвяткуймо Шевченківські дні. Дев'ятого - десятого березня під маскуванням вистави "Назар Стодоля" проведемо читання заборонених цензурою творів поета: "Гайдамаки", "Розрита могила", "І мертвим, і живим, і ненародженим"… Через рік відзначимо десяту річницю створення ОУН. Тільки вважайте, друзі мої, бо розпочалися арешти. Багато хлопців потрапили за свої переконання до Берези Картузької…

Він застерігав інших, а сам не вберігся. Після Різдвяних свят хлопця забрали в постерунок* і показали деякі папери, написані його рукою. Питали про зв'язки з оунівцями, про отця Андрія Бандеру та його синів. На допитах поводилися грубо, штовхали, залякували:

- Польська влада вас вчить, пся крев ! А драбам вільної України захцялось, гайдамацка маць! Листівки пишеш, холера ясна! Тераз бендзєш хвости бикам кренціць, галганє єден!

Допит тривав безперервно дві доби. Славко тримався сміливо і впевнено, ні до чого не зізнався, навіть до власного почерку.

Зрозумів, що інформації про його майбутнє обрання головою Проводу юнацтва жандармерія не має. Нарешті до розмови закликали батька.

- Вашому синові, пане Мельник, вісімнайцять літ. Поки що судити його не будемо, але поставимо до відома дирекцію гімназії, бо таким зухам* там не місце. А вам, проше пана, радимо дати синові по дупі трийцять буків, аби шкура облізла і відпала охота бунтувати.

Дані про сина та батька занесли до "книги мельдунку" і відпустили. Через тиждень Ярослава Мельника виключили з гімназії за недостойну поведінку і неповагу до існуючої влади.

- Славку, Славку, і пощо тобі цего? Пішло сім літ науки псові під хвіст,- не втерпів батько. - В своїх надіях я уже видів тебе, сину, студентом Львівського університету.

Хпопцеві також було дуже прикро, бо вчився він добре і будував плани на майбутнє. Та ючого не вдієш. Довелося посеред навчального року повернутися в село. Почав самотужки готуватись до вступу в університет, допомагав батькам у господарстві і не лишав роботи з молоддю. За цей рік він подорослішав і фізично, і духовно, став обачнішим і розсудливішим.

* * *

Антоніна Король закінчила гімназію з похвальним листом і була

зарахована у вчительську семінарію.

- Але я хочу студіювати медицину! - вкотре нагадала батькам про свою заповітну мрію.

- На лікарку треба вчитись у Львові чи за кордоном. Далеко ... Не хочемо з матір'ю тебе відпускати від себе. Он наша Марійка вчителює в Пасічній, заміж вийшла, - розраджував батько.

- Але ж, татусю!

- Тихо будь! Я тобі, доньцю, на день уродин дорогий подарунок купив.

- Який?

- А ти відгадай!

- Кажіть уже, не дрочіться!

- Ровер* тобі купив за сто вісімдесят злотих старий вар'ят, - втрутилася в розмову мати. - За такі гроші можна три корови купити.

- Ей! Хтів доню втішити, от і купив. Най знає, як її татко любить! Вона в мене того варта. Я - Король, а моя донька має королівною бути!

- Не гарячкуй, Юльку. Михайлові треба чоботи купити,- вела своє Анастасія.

- Будуть йому чоботи! А тобі, проше пані, весною куплю модний плащ і капелюшок, аби не втручалась у розмову. Хіба я жалію грошей? Що зароблю, то все на вас витрачаю. А ти, доньцю, навчайся в Станіславові, будеш щонеділі додому приїздити. Дасть пан-Біг тобі добрий чоловік трафиться, то й пошлюбимо.

А чоловік уже трапився. Ще юна гімназистка не