З книги «Міста і острови» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (10) »
ОЛЕСЬ ІЛЬЧЕНКО
З книги «МІСТА І ОСТРОВИ», 2004
І
***
На теплі речі приємно
дивитися або тримати їх, торкатися
деяких щокою.
Синова синя подушка із
намальованою гаррі-поттерівською
розумницею совою,
його зошит і власноруч зроблена
паперова троянда.
Ось улюблена фотка:
усміхнена жінка у милому,
милому Брюґґе.
Висить вишиванка, випрана,
у шафі – ще дідова; ледь
жовтувата, візерунок блакитний.
Дивний білий камінь біля
комп’ютера, неначе
притрушений борошном, завжди
теплий на доторк; знайдений у
Долині Царів.
Вишукано-недбала картина Філа і
просвітлена книга “Вечірній мед”.
Зрештою, фотоальбом зниклого,
як і все інше, Києва.
***
Захлинаючись вогкістю гір
над Тисою… Ні, неправда.
Власне, міським
повітрям на вулиці Бульварно-Кудрявській.
Тяжко йти нею вгору. Нарешті -
маленький ошатний
будинок. У ньому
Відділ реєстрації смертей у м.Києві.
Тут совковий порядок,
виставлені зразки величних
трун і зворушливих вінків;
тут видають суворі свідоцтва й
елеґантні довідки.
Усі спокійні, лише
кілька розгублених жінок із
почервонілими повіками тримають
заціпенілі хусточки.
***
Як дивно згадується там:
перш за все – рідні. Потому
настає полегкість.
З’являється чорний птах;
скальпелями крил ніжно
розтинає
мертві сніги.
Дерево серед пустелі
тріпотить старими рушниками.
В’ються вони
довкола гілок і
відлетіти не можуть.
Цікаво: згори видно, як
прочани неквапом
ідуть і зникають у
лаврських печерах. Хіба
є любов під землею? Любов,
заблакитна, - у занебессі, у
потойзір’ї.
Згадую тишу серед
коштовних кольорів,
тишу в передчутті сталевого
пташиного співу.
Високий звук відтинає
гілки дереву, рушники
нарешті летять крізь
зіниці. Птах тіні не має.
Летять небеса земні, жовтий
суглинок і молитви.
***
Якщо, скажімо, розглянути такі
екзотичні речі, як
фатальну жінку або нічні
пахощі акацій,
врешті-решт залишається обшарпане
кафе, коливо на столах,
теревені про одвічну розчахнутість між
Римом-1 і Римом-3, здивування
від трасуючих слідів прямовисних краплин та
грудок мерзлої землі,
підозрілих нічних шерхотів.
Непроникна чорна туш зимової ночі
зафарбовує дев’ять і сорок днів, і
скільки завгодно днів;
несподівано бачиш все потрощеним і
відкинутим; стійкими залишаються
тільки нудотно-кислі запахи хвороби в
кросвордах неосвітлених вулиць.
***
Коли медсестра витягає голку з вени,
виникає дивне відчуття - біль
навпаки, антибіль, млосне
полегшення. Проте триває
воно недовго.
Якісь тіні блукають
люмінесцентними коридорами
лікарні й подумки перегукуються з
подібними примарами із корпусу навпроти.
На дев’ятому поверсі,
в кінці коридору,
над жалюгідною пальмою, втікачкою з південної
батьківщини, висить дешева
друкована копія пейзажу
голландця Ван Бока “Порожній грудень”:
на масній землі щось жевріє,
але гілля старої тополі
заважає зазирнути крізь
ближчий план картини і
побачити якусь річ теплого тону.
Може, то палаюча свічка вербної ночі,
яку необхідно донести
додому.
***
Сріблисті строї на
тлі місячного снігу вночі.
Тихі голоси, шепоти, розмова.
Звісно, це два янголи ступають узвозом,
прямують у бік Дніпра.
Бо хто ж міг би ще ходити крадькома містом,
від якого залишилися такі яскраві
розцяцьковані муляжі?
Побратими псевдохрамів і фальшованих будинків -
бутафорські воскові яблука.
Вони кращі за справжні, адже в них
не буває черв’ячків.
Працьовиті хробаки полюбляють-бо
тільки живе.
Безтілесні заблукані крилані
ходять нічним містом, не
залишаючи мережки
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (10) »
Последние комментарии
5 секунд назад
5 часов 18 минут назад
9 часов 32 секунд назад
9 часов 21 минут назад
10 часов 15 минут назад
13 часов 14 минут назад